Я ніколи не прив’язувався до свого покоління. У мене немає жодних ностальгійних мотивів, мовляв, ми свого часу… Я бачив людей у тридцять років, які були абсолютно старими, бачив людей, які у вісімдесят були абсолютно молодими. Для мене покоління – це nothing, нічого. У кожній генерації ти можеш знайти мудаків і тих, хто мислить. Перших більше. Єдиний мій закид – те, як вони користуються інтернетом. Інтернет узагалі дає величезні можливості для самоосвіти й самовиховання. А вони ним користуються так, як громадським туалетом на автобусній зупинці в Кагарлику. Те, що вони тоді писали на стіні, тепер пишуть у Facebook. Здавалося б, ми жили в закритому суспільстві з обмеженим доступом до інформації, а їм доступне все. Здавалося б, вони мали бути розумнішими й освіченішими, ніж ми, а воно чомусь не так. Я користуюсь ним тією мірою, якою мені це цікаво, не більше. Але інтернет — це, по суті, такі ж самі помиї, як і телевізор.
