Кур'єри ЗЧ ОУН (УПА)

Тема у розділі 'Національні партизанські формування', створена користувачем siromanets, 19 жов 2011.

  1. саце-belli

    саце-belli Oberfeldwebel

    Повідомлення:
    663
    Адреса:
    Украина, Донецк
    До №№ 61-62
    15 травня 1951
    з англійського літака над Коршівським районом Станіславської області скинуті п'ять парашутистів-кур'єрів ЗЧ ОУН:
    1) Михайло Деба-Аскольд-Нечуй-Нечуєнко-31 рік - керівник групи
    2) Іван Смарж-Малий-Пімста
    3) Володимир Федорняк-Мирон-25 років - старший радист
    4) Іван Борушка-Марко-Береза
    5) Йосип Марчак-Гриць-Береза
    ГДА СБУ, ф.13, спр.372, т.56, арк.85. (контакты украинских националистов с разведками капиталистических государств).
    7 червня 1951

    засідка АБГ відділу 2-Н УМДБ-Станіслав на пункті зв’язку ОУН біля села Крилос Галицького району Станіславської області (загинули 18 [8?] бойовиків, у т.ч. райпровідник ОУН-Галич Микола Капущак-Вітер-26 років, парашутисти ЗЧ ОУН Михайло Деба, Іван Смарж, Володимир Федорняк, Іван Борушка, бойовик охорони надрайонного проводу ОУН-Станіслав Григорій Кашуба-Смерека-Гриць-25 років, вбитий при спробі втечі керівник пункту зв’язку крайпроводів ОУН Карпати і Поділля і референт СБ надрайонного проводу ОУН-Тлумач Василь Мельничук-Остап-33 роки)
    Архів УСБУ Івано-Франківської області, ф.4, спр.21006, т.4, арк.165; ГДА СБУ, ф.13, спр.372, т.56, арк.267-268;
    ГДА СБУ, ф.13, спр. 372, т.56, арк.267-268; ГДА СБУ, ф.65, спр.С-8707 (конверт).
    12 червня 1951

    зіткнення АБГ відділу 2-Н УМДБ-Станіслав з ОУН у селі Крилос Галицького району Станіславської області (захоплений парашутист ЗЧ ОУН Осип Марчак-26 років). Доля невідома.
    До складу АБГ входив агент-бойовик "Східняк", він же - захоплений 10 лютого 1951 керівник пункту зв'язку крайпроводу ОУН-Карпати Михайло Козакевич-Байденко.
    Нагадаю також, що на 1 березня 1951 у Станіславській області діяли 3 надрайонних проводи (Коломия, Калуш, Станіслав), 8 надрайонних і 31 районний провід, а загалом - до 800 підпільників.
     
    Останнє редагування: 6 лип 2017
  2. Цікаві лоти

    1. Найдено в земле. Металл прочный. Трохи почищен. На фото.
      1990 грн.
    2. 160000 грн.
    3. Часть немецкого огнемета Flammenwerfer 41 (FmW.41) без перебільшень думаю лот можна назвати колекцій...
      31900 грн.
    4. Болото. Железяка в добром здравии, патина. Ствол забит болотной грязью, наружная часть очищена не по...
      4500 грн.
    5. Коп,подчищено.
      3 грн.
  3. саце-belli

    саце-belli Oberfeldwebel

    Повідомлення:
    663
    Адреса:
    Украина, Донецк
    У регулярних арміях відділи парашутистів належать до категорії військової еліти. В УПА таких відділів не було. Бойові відділи УПА - це чоти, сотні та курені легкої піхоти, яких рівень бойової готовності дуже часто залежав від здібностей та особистого характеру командира.

    Потреба в парашутистах з’явилася восени 1944-го, коли Червона армія витиснула нацистів поза межі українських земель. По німецькому боці фронту вже від вересня діяв Микола Лебідь, якого як Генерального секретаря Закордонного представництва Українська Головна Визвольна Рада вислала на Захід для встановлення зв’язків із іншими державами для допомоги Воюючій Україні. Лебідь із собою мав групу-між ними члени УГВР, зв’язкові, радисти і військовики; але найголовнішим був отець Іван Гриньох. Одним із перших їхніх дипломатичних осягів було звільнення із німецьких концентраційних таборів і в’язниць Степана Бандери, Ярослава Стецька, полковника Андрія Мельника і поступово сотні інших націоналістів. Рівночасно огляд подій на фронтах вказував на можливо швидкий кінець війни. Це спричинило потребу зробити висновки і накреслити план подальших дій УПА та закордонної дипломатії УГВР.

    У той час єдиний спосіб вислати кур’єрів в Україну було літаком. Знайшовся один німецький офіцер, який протягом кількох днів навчив трьох українців парашутувати і вислав їх німецьким літаком через фронт в Україну. Десант відбувся 27 грудня 1944-го в околиці Бубнища в Карпатах у складі: поручник Юрій Лопатинський (звільнений з концтабору "Заксенгаузен" у листопаді), поручник Василь Чижевський (кур’єр ГВШ, прибув з України в листопаді), член ОУН Сильвестр Скоробогатий (звільнений з концтабору Освенцім у листопаді). В січні 1945 р. вони передали Романові Шухевичу листи від Бандери, Стецька і Лебедя.

    У 1945 р. кур’єрський зв’язок між Україною і заходом існував задовільно, але в грудні того року це катастрофічно змінилось. 19 грудня при спробі переходу чесько-німецького кордону були затримані та арештовані два члени Проводу ОУН Дмитро Маївський і генерал-хорунжий Дмитро Грицай, які йшли на захід як офіційні делеґати від Воюючої України. Від того часу майже з кожним місяцем цей довгий перехід з України через три кордони ворожих держав ставав щоразу важчий і більш небезпечний.

    Але кур'єрів продовжували висилатикожен рік. У 1946 р. відважна кур’єрка Ірина Савицька дійшла до Мюнхену з важливою інформацією для Закордонного представництва (ЗП) УГВР та Закордонних частин (ЗЧ) ОУН. Але у 1947 р. із кур’єрської групи у складі десяти до мети дійшло тільки двоє охоронців, які не мали пошти і не знали усних інструкцій. Великий рейд у 1947-му приніс інформацію тільки з Закерзоння. У 1948-му Шухевич висилає нову кур’єрську групу у складі шести, з якої троє в дорозі загинули, а троє, дійшовши до мети, передали пошту й усні інформації. Не дочекавшись повороту своїх кур’єрів, Шухевич в 1949 році висилає чергову групу, яка мала великі втрати, але донесла до Мюнхена частину пошти.

    Висилані кур’єри з України на Захід мали інструкції повернутись до краю весною в наступному році, але в часі від березня 1946-го до вересня 1949-го з Заходу в Україну кур’єрів не було. Кур’єрів з Мюнхена висилано, але ніхто з них не дійшов до Шухевича. Отже, керівництво Воюючої України загально знало про події в світі, слухаючи англомовні радіопередачі, але інформації від своїх представників за кордоном зовсім не мали. Очевидно, на Заході про цей стан було відомо й робились відповідні заходи.

    Осінню 1948-го Лебідь і ЗП УГВР почали таємні переговори із американцями (нинішній ЦРУ), шукаючи реальної допомоги для УПА.

    Якраз в той час прийшли кур’єри з України, які зголосилися до ЗП УГВР. Це засвідчило американцям, що боротьба в Україні далі продовжується. Остаточно Лебідь і О. Гриньох домовилися з американцями.

    На початку 1949-го розпочалася інтенсивна підготовка кур’єрів- вишкіл з парашутами і різною зброєю та навчання, як уживати портативні радіостанції для встановлення радіозв’язку між Україною і закордоном. Відповідальність за вишкіл кур’єрів мала Місія УПА при ЗП УГВР, а політичний зв’язок тримав О. Гриньох. Конкретно, керівником підготовки був колишній парашутист підполковник УПА Юрій Лопатинський, а йому допомагав поручник Ярослав Федик, який перебував з кур’єрами 24/7.

    Кур’єри були готові вже весною 1949-го, але десант з різних причин відкладався. Остаточно 5 вересня 1949 р. двомоторний американський літак (без означень) типу „С-47" увечері з летовища Вісбаден (у Західній Німеччині) відлетів на схід. Пілотами літака були два колишні мадярські летуни, Федик виконував функцію «майстра стрибків», а парашутистами були двоє старшин УПА-поручник Іван Паньків та хорунжий Микола Мельничин, які прийшли як кур’єри від Шухевича в 1948 році. Стрибки виконано з висоти 350 метрів о годині 23:38 в околиці села Крупсько в Миколаївському районі над Дністром. Десант був успішний, за винятком пошкодження портативних радіостанцій, які не було можливо направити. Кур’єри в скорому часі стояли на струнко перед Головним командиром УПА, звітували усно та передали об’ємисту пошту і матеріяли.

    У наступних трьох роках подібну підготовку одержали інші кур’єри, яких опісля парашутували в Україну. У 1950 році були: поручник Іван Хома, старший булавний Ілько Сенчишин, булавний Дмитро Хомик (ці три прийшли на захід як кур’єри в 1949-му) та сотник Михайло Дуда (командир сотні „95" на Захід рейдом у 1947-му). Десант відбувся 31 травня 1950-го о годині 00:13 біля села Тиняви в районі Болехів у Карпатах. Стрибок мав дві несподіванки. Груповий виряд і портативні радіостанції помилково скинули 50 км від місця десанту, а сотник Дуда в процесі приземлення серйозно покалічився і не зміг ходити. Пошту до центру доставив Хома.

    1951 рік можна справді назвати роком парашутистів, бо відбулося аж 4 десанти. В тому році англійці (Мі 6) погодилися підготувати і парашутувати 18 кур’єрів від ЗЧ ОУН до проводу ОУН в Україні. Американці й англійці узгіднювали час і місце всіх кидів. У цих конференціях з англійського боку брав участь Кім Фільбі (довголітній шпигун СРСР), який подбав, щоб цю інформацію передали в Москву. 14 травня 1951 р. англійський чотиримоторовий літак з двома групами кур’єрів вилетів з острова Мальта (на Середземному морі) і скинув одну групу біля села Конюхи в районі Козови на Тернопільщині, а другу - в районі Любачева на Закерзонні. Третю групу англійці скинули окремо в районі Коломиї, в Карпатах. Всі три групи, хоча приземлялись успішно, не змогли виконати своє завдання - більшість цих кур’єрів героїчно загинули в боях, а деякі були підступно захоплені в полон.

    Кур’єри ЗП УГВР мали також десантуватися 14 травня, але через погану погоду в Німеччині американський літак вилетів аж 19 травня і виконав найбільш успішний десант. Склад групи: член УГВР Василь Охримович (на Заході від 1945-го) і радисти-старший булавний Василь Хащівський, старший булавний Петро Стиранка і старший вістун Йосиф Кіт (останні три були кур’єрами на Захід в 1949-50 рр.). Вони парашутували в околиці с. Широкополе в районі Болехів. Перший раз портативні радіостанції не були пошкоджені і тому відразу встановлено радіозв’язок із ЗП УГВЕ. Охримович зустрівся із членами УГВР і Проводу ОУН та передав пошту.

    Четвертий і останній скидок від ЗП УГВР відбувся пізнім вечором 12 серпня 1952 р. біля села Криве в районі Сколе в Карпатах. Парашутували два кур’єри-радисти, які після приземлення мали відійти на гору Парашка. Але десь в дорозі їх захопили МҐБ, які діяли під виглядом боївки ОУН. Їхня доля була подібна до кур’єрів ЗЧ ОУН з попереднього року.

    Ситуація від 1950 р. була критичною і боротьба закінчувалась. Кількість „бойовиків» у спецзагонах МҐБ перевишувала кількість активних підпільників ОУН. Крім того, до диспозиції ворога були численні батальйони Внутрішніх військ МВД, літаки, модерна комунікація, агентура та інше. Підпільники зимою були змушені перебувати у криївках, яких вже осінню треба було забезпечувати харчами, бензином та іншим. Із суцільною колективізацією західних областей здобуття харчів стало особливо важким. А вийшовши з криївок у березні активні підпільники були фізично знеможені початково і рівночасно мусили дуже обережно перевіряти зв’язкові пункти. Отже, в таких обставинах активна підпільна діяльність обмежувалась до не більш як півроку-приблизно від травня до вересня. Все таки підпілля діяло. Ніхто не підносив білого прапора, не було перемир’я, билися до останнього пострілу.

    Кожний парашутист був свідомий про ситуацію в Україні, але все одно добровільно зголошувався на явну небезпеку. Всіх парашутних груп у часі 1949-1952 рр. було разом 7, в тому тільки три хоча частинно виконали завдання. Із 10 успішних парашутистів 7 (Паньків, Мельничин, Сенчишин, Хомин, Хащівський, Кіт, Дуда) згодом героїчно загинули в боях. Двох було підступно захоплено (Стиранка і Охримович) живими, і пізніше вони співпрацювали з МҐБ, але обом вдалося таємно повідомити своїх, що вони є в руках ворога. Охримовича за це таки розстріляли.

    Тільки один Хома знову (пораз третій) став кур’єром і саме він у жовтні 1950 р., прийшовши на захід, приніс трагічну звістку про смерть генерала Шухевича. Хома був також останній кур’єр від керівництва Воюючої України, який пішки успішно перейшов на захід і помер на чужині. Всі 10 із цих парашутистів були відзначені УГВР золотими або срібними хрестами бойової заслуги за хоробрість. А поручник Служби Безпеки Іван Хома є одинокий в історії УПА, який був нагороджений УГВР два рази (1950, 1951) найвищим відзначенням Золотим Хрестом бойової заслуги Першого класу.
    https://vk.com/wall-75361481_160660
     
  4. саце-belli

    саце-belli Oberfeldwebel

    Повідомлення:
    663
    Адреса:
    Украина, Донецк
    ... Другим таким зрадником був Зенон (Леон Лапинський), колишній провідник СБ в околицях Грубешова. Як довго він співпрацював з УБП, бувши в наших рядах, поляки не признаються. Після відходу відділів з Закерзоння – одних в Україну, інших у великий рейд на Захід – офіцери НКВД і польське УБП рішили "виручити" ОУН-УПА і створили контрольовану ними організацію. Вони сподівались, що через її руки переходитимуть таємні дії ОУН-УПА. Створення цієї мережі мусило виглядати настільки правдивим і дійсним, щоби провідник ОУНб С. Бандера не міг без неї обійтись. І до того діла втягнули Зенона (Л. Лапинського). Цю операцію назвали С-І, а очолив її сам Зенон. Зенон за допомогою НКВД зв'язався з С. Бандерою в Мюнхені. Той знову інформацію про створення нової мережі передав шефові військових справ і зв'язків Аскольдові (Богданові Підгайному). Аскольд відразу висилає в Польщу через Чехословаччину трьох зв'язкових, Богдана (Михайла Титуса), Пімсту (Івана Смаржа), і Смирного (Михайла Федака). Вони переказали Зенонові таємний шифр, а також адреси в Західній Європі, куди слід було слати звіти про діяльність нової мережі (тобто, про діяльність УПА). За формою це мали були листи, написані до родини, де справжній зміст вписувався таємним письмом. В цей самий спосіб Мюнхенський центр мав висилати інструкції на адреси, надані Зеноном. Що дальше, Зенон умовився, що довші повідомлення будуть передаватись зв'язковими. Зенон приділив до Пімсти польського агента УБ (псевдо Славко), і весною 1950-го перейшли в Україну. Там мали зв'язатись з керівництвом ОУН-УПА.
    Богдан і Смирний вернулися до Німеччини. Після переслухання їх звітів Аскольд вислав, знову через Чехословаччину, наступну групу зв'язкових. Керівником групи зв'язкових був Чабан (Григорій Кисилевський), який переказав Зенонові наказ відновити мережу зв'язків. Чабан мав перейти в Україну, однак залишився в Польщі і почав енергійну діяльність. УБ порахувало його за небезпечного для своєї операції, заарештувало його і передало до НКВД. Все відбулось так справно, що члени мережі, які не були втаємничені, не знали, чи він схоплений, чи вбитий. УБ вказувало, що він убитий, що мало заспокоїти українське підпілля, бо, мовляв, вбиті не говорять, не може видати організацію.
    1950 року до Польщі прибули ще дві українські боївки, які принесли зброю, фотоапарати і пошту. В Мюнхен було відправлено рівнож дві групи із зізнаннями, переданими Зеноном. В Німеччину вернулися з України Пімста і Славко. В наступному році англійці вирішили перекинути українських підпільників літаком. УБ, боячись зміцнення мережі свіжими людьми, знищили цілу групу.
    В травні 1951 року чотири парашутисти приземлилися в Синявських лісах недалеко Любачева. Як згодом засвідчили польські органи безпеки, парашутисти загинули за, винятком одного, псевдо Сокіл, якому вдалось втекти з оточення. Пізніше він загинув у Чехословаччині.
    Всю працю Зенона контролював і апробував польський майор УБ Станіслав Врублєвскі, а над цілістю наглядало всезнаюче НКВД. Один з польських генералів приписує заслуги агентові УБ Славкові, але фактично тут доклав своїх рук найкращий больщевицький шпигун, англієць Кірк Філбі.
    1951 року, по тримісячній перерві, англійці знову скинули три групи; літаки вилетіли з Кіпру на Середземному морі. Одну групу скинули між Львовом і Тернополем, другу – недалеко Коломиї, третю – на території Польщі. Про долю тих груп можете лише догадатись. Зате дві інші групи, які ішли протореним шляхом, дійшли до цілі без поважних перешкод. В одній з них був досвідчений боївкар провідника Гуцула в Карпатах Дон (Збігнєв Камінський), уродженець околиць Порохника. Приніс він Зенонові від провідника ОУНб призначення на крайового провідника, підписане власноручно С. Бандерою. Однак Зенона непокоїло, що Дона призначено на провідника СБ. Дон дістав завдання перевірити смерть двох членів мережі, Явора і Хмари. Але, як каже один з генералів УБ, зусилля Дона розкусити Зенона не дали результатів. Як твердить генерал УБ, боївка без перешкод перейшла на територію Чехословаччини, і вже на залізничній станції в Тандальд польський співробітник УБ і видав їх в руки поліції. Зенонові не можна було нічого доказати, бо боївку відправляв сам Дон. Як оповідав померлий вже Євген Мартинюк, псевдо Граб, він ховався під прибраним прізвищем у Варшаві. Стрінувся з Зеноном випадково. Той йому відразу запропонував співпрацю з ним, а коли Мартинюк відмовив категорично, його незабаром арештовано з дружиною і відіслано в Сибір.
    1952 року СІС (американська розвідувальна служба) зважилася на висадку групи підводним човном. Група з трьох осіб вийшла з підводного човна і понтонами дісталась на берег. Винищувальна акція польських морських сил тривала три дні. Двох було вбито, третього, чиє псевдо було Павло (Ілько Гриньків), зловлено і передано до НКВД.
    По невдачі з літаками і підводними човнами англійці застосували повітряні кулі. Випускали їх з швидких кораблів.
    1953 року здійснено дві успішні висадки. Завдячуючи тим висадкам, Зенон нав'язав контакт з центром ОУН в Мюнхені через радіо. Тепер Зенон мав повний контроль над переданою інформацією. Дон почав підозрювати Зенона у зраді. В грудні 1953 року він доносить до центру ОУН, що 12-го листопада УБ затримало на 24 годин одного члена мережі, а Зенон про це нічого не сказав Донові. Дон довідався про це щойно за місяць. Дон рівнож довідався, що Чабан та інші члени мережі ОУН-УПА, котрих уважано за вбитих, перебувають в концентраційних таборах СССР.
    1954 року Дон вимагає від центру, щоби там перевірили діяльність Зенона. Офіцери УБ рішили покінчити з діяльністю С-І. На початках квітня 1954 року на цілій території Польщі проведено арешти членів ОУН-УПА.
    14-го квітня Зенон з'явився у сховищі телеграфіста Любомира (Василя Климаша) у Чорнувці, Ольштинського воєводства, та сказав Любомирові, що йдуть на зустріч з Доном. В дорозі до залізничної станції натрапили на авто, при якім якісь цивільні ніби направляли його. Коли Зенон з Любомиром минали їх, ті кинулись на них. Були це офіцери УБ, перебрані в цивільне убрання. Зенон ніби користає з замішання, відскакує, витягає пістолю і поповнює самогубство. Арештованих внаслідок операції С-І передано капітанові УБ Романовському на допити.
    У 1955-у році відбувається суд оскаржених. Дона і ще трьох засуджують до кари смерті, відтак замінюють вирок на довічне ув'язнення. Інших рівнож засуджено до довголітніх ув'язнень. Під час допитів члени межі здогадувались, яку підлу роль відіграв Зенон, хоч УБ за всяку ціну хотіло це приховати. Зенон направду не застрілився, а ще довго користувався між убеками довір'ям.
    http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/istoria/lubacivsin
     
  5. doctor_m

    doctor_m Stabsgefreiter

    Рейтинг:
    0
    Лоти
      на продажу:
    0
      продані:
    1
    Повідомлення:
    501
    Адреса:
    Ровно, Украина
    Зустрів інформацію, що Рекетчук перелетів літаком в Україну, потрапив у засідку і загинув під Рогатином в 1947 році.
    Можливо щось зустрічалося в документах (1947 р.)?
     
    Lupus Vulgaris подобається це.
  6. Мирон Тарнавський

    Мирон Тарнавський Stabsfeldwebel

    Рейтинг:
    2
    Відгуків:
    8
    Лоти
      на продажу:
    0
      продані:
    15
    Повідомлення:
    2.643
    Адреса:
    Україна
    Доброго вечора. У 1949 р. митцем та членом ОУН і УГВР Нілом Хасевичем було виготовлено чотири проекти відзнак вояка УПА, одна з яких була ухвалена і остаточно затверджена Українською Головною Визвольною Радою, десяток яких влітку 1951 року, через кур’єра, були передані на Захід. ЧИ щось відомо про цей випадок, хто з курєрів прямував на Захід?

    Крім того, чи відомо щось про те, як розповідала у своїх спогадах Марія Савчин «Марічка», що "...Вони (звязківці) передали «Олесеві» маленький пакунок, адресований до «Орлана», в якому було з десяток відзнак на 10-річчя УПА, вироблених з бронзи…" Про кого йде мова, про курєрів ?. Та чи є більш детальна інформація про цю подію?
     
    Lupus Vulgaris подобається це.
  7. varenyk123456

    varenyk123456 Schütze

    Повідомлення:
    2
    Адреса:
    Польща
    Доброго дня! Звідки оті фото Бандери з кур'єрами, можна знати? Питаю, бо готую друге видання "Провокації "Зенона"...
     
    Lupus Vulgaris подобається це.
  8. Lupus Vulgaris

    Lupus Vulgaris Stabsfeldwebel

    Повідомлення:
    2.616
    Адреса:
    Київ Україна
    Можливо -- відповідь на це питання знають у львівському видавництві "Літопис УПА"
    P S -- а друге видання, буде українською мовою ?
     
    varenyk123456 подобається це.
  9. varenyk123456

    varenyk123456 Schütze

    Повідомлення:
    2
    Адреса:
    Польща
    Поки що працюю над доповненим польськомовним (на жаль війна не дозволила закінчити в архіві СБУ - мав я там працювати у березні). Але все ж таки вдалося відтвоити кур'єрські канали та встановити - думаю більшість - кур'єрів. Але хотівби в майбутньому видати також українською. Зацікавлення, думаю, буде.
     
    Lupus Vulgaris подобається це.
  10. Lupus Vulgaris

    Lupus Vulgaris Stabsfeldwebel

    Повідомлення:
    2.616
    Адреса:
    Київ Україна
    Така книга просто мусить бути українською мовою !
     
    varenyk123456 подобається це.
  11. Lupus Vulgaris

    Lupus Vulgaris Stabsfeldwebel

    Повідомлення:
    2.616
    Адреса:
    Київ Україна
    Серед фотографій, зібраних у фейсбуці Дмитром Продаником, побачив отакий груповий некролог.
    Останні двоє, у некролозі згадані, ІМХО, то курьєри :
     

    Images:

    Screenshot_2023-11-12-15-28-39-647_com.facebook.katana.jpg