Киевский УР

Колись, ну дуже давно, зберіг цю підбірку світлин з ебею яка стосувалася боїв на киурівщині, але якість надзвичайно залежала від їх розрішення.
Якість просто гидотна, але... тут знову з'являється знайомий всім обрис східної частини ДВС № 154.
Роками ця підбірка зависала в тенетах приватного накопичувача віртуального світу... ось прийшов її час.



Тільки зараз дійшло, що ці світлини могли бути тільки з альбому когось з ветеранів 71-ї піхотної дивізії, яка прогризала лінії укріплень з району 154-ї та далі на північ.

 

Спробував зрозуміти послідовність викладених тут світлин, яка особисто мене зацікавила... і ось що вийшло.



Справа ДВС № 154, можливо, зліва - ракурс на труп більшовика та лінію протитанкового рову в районі цієї споруди (відсипка відвалу на північ).
Це трохи на захід від радгоспу Кругловський, він же... хутір Круглик.

 

Обана... по-гарячому... експронтом, хочте вірте, а хочете - ні
На відсипці відвалу П/Р, на попередній світлині зліва, видніється щось незрозуміле... щось велике... таємниче... яке втратило тут свою початкову форму.
От тепер вже стало зрозуміло... це залишки від збитого більшовицького штурмовика ИЛ-2... навіть Акаі може нагадати його ПІБ, якщо має на це час.
Пане Андрій, якщо можливо вам здійснити процес завантаження на цю сторінку, бо знаю, що маєте розкішні ракурси... зблизька на літак та на ДОТ від рову.



Мабуть щось сталося з трупами коней на дні рову, бо на ракурсі зліва... чомусь вони відсутні... зовсім їх немає.
Осьдечки так і виходить... якось так.
А що... і ого-го... можливо цей потужний шматок хвостика з кривавою зьорочкою, ще й досі собі тихесенько спочиває на дні вологого середовища цієї протитанкової перешкоди?
Все може бути... панове "слідопити"... це вже не хабар, а хабарище... хабаряра!
ДАЙОШ ХВОСТИК! ВСІ НА ХВОСТИК!

 

На зворотній стороні однієї з світли насилу вдалось розібратися в підписі німецьких каракулів 80-річної давнини Novosjolki = Новосілки - це нинішня дорога з Чабанів до ВДНГ.
В ті часи, звісно, ніякої ВДНГ не було... але там був хутір Червоний Шинок... на більшовицьких мапах - хутор Красный Трактир.
Зліва - труп більшовика в стрілецькому осередку (можливо, десантник), справа - легка польова гаубиця 10,5 cm leFH 18 на позиції прямого наведення.

 

Два ракурси в самому селі Novosjolki = Новосілки.

 

За радянських часів там був пионерский лагерь имени Н.Крупской, а за теперішніх часів там знаходиться служба зовнішньої розвідки України.

 

Зовсім несподівано виринув 177-й, та ще і в новому ракурсі... особисто мені невідомому.
... Ukraine Lemberg Bahnhof combat Bunker shelter Stalin Linie KIA IR.191

 

А "паравозом" потягло збірку з фотоальбома ветерана 191-го ПП 71-ї піхотної дивізії...
... zerschossene ukrainische Kirche combat Wehrmacht IR.191... в результаті - СВЯТО-ПАНТЕЛЕЙМОНІВСЬКА ЦЕРКВА

 

...Ukraine Wehrmacht IR.191 ukrainische Kirche als Munitionslager - ... церква, як склад боеприпасів.
Щось дуже схоже на Свято-Троїцьку церкву Китаївської пустині, яка в роки війни була сильно пошкоджена,
дійшла до аварійного стану і в 1950 році у будівлі впали бані, перебудована, по банях... дуже схожа на орігінал - Мишоловка.



Про полонених офіцерів-комісарів, можливо,... у зведеннях 71-ї дуже часто звучать згадки про якийсь сад в районі Теофанії,
а це поряд з Свято-пантелеймонівською та і до китаївської пустині недалече.

 

В своєму "ебейогербарії" знайшлося і ось таке старе фото... але це Собор Різдва Богородиці в Козельці, можливо,
в фотоальбомі... бойовий шлях ветерана з пам"ятними йому місцями.
ХЗ...хз... козацький стиль, в обох випадках, та і дуже близько розташована дзвінниця.

 

На фото собор святих Антонія та Феодосія Печерських у Василькові, збудований у 1756-1758 роках у стилі українського бароко.
Знімок, скоріше за все, зроблено з валу, який проходить поруч з собором.

 

На теперішній території лікарні "Феофанія", збереглися рештки старого саду. Можливо він мався на увазі ?

 

Дивлячись на колаж, ось що виходить в порівнянні світлин - скоріш за все на німецькому фото Васильківський храм.
Китаєвська пустинь відпадає... тому що орігінального фото до перебудови даху та бань немає... але міг бути ракурс від озера.
Виходить, що фото з офіцерами-комісарами могло бути зроблено під час німецького наступу в проміжку часу від Василькова до Пантелеймонівського храму.
Тоді сильно відзначилась драпом-здачею в полон "легендарна" 165-а стрілецька дивізія 64-го СК... можливо, але тоді все могло бути.
Вибачайте, але моє "несовпадіння" = розбіжність, а "совпадіння" = збіг або співпадіння... мовна перебудова особистості триває.

 

Аналогії історії, про які не можна було й подумати 20 років тому... але це вже дійсність.

З листа німецького офіцера з 279-го піхотного полку 95-ї ПД родичам в Німеччину, який брав участь у бойових діях
на ділянці південного сектору КиУР в районі с. Пирогів – «Висота вітряних млинів» («ПЛЕН», 2009 р.):

«... З відстані 600 метрів ми відкрили вогонь, і цілі відділення в першій хвилі атакуючих більшовиків повалилися на землю...
Вцілілі одинаки тупо йшли вперед. Це було моторошно, неймовірно, нелюдяно. Жоден із наших солдатів не став би рухатися вперед.

Друга хвиля росіян теж зазнала втрат, але зімкнула ряди над трупами своїх товаришів, полеглих у першій хвилі. Потім, як за сигналом, ланцюги людей почали бігти.
З їхнім наближенням лунало неструнке розкотисте: «Ура-а-а-а!»... Перші три хвилі більшовиків, що наступали, були знищені нашим вогнем...

Натиск четвертої хвилі атакуючих був повільніший: люди прокладали свій шлях по килиму трупів...
Наші кулемети розпеклися від безперервного вогню, і часто доводилося припиняти стрілянину для заміни стволів...
Кількість, тривалість і лють цих атак зовсім виснажили нас і довели до заціпеніння. Не буду приховувати, росіяни налякали нас...

Якщо більшовики можуть дозволити собі витрачати стільки своїх людей, намагаючись ліквідувати навіть незначні результати нашого наступу,
то, як же часто і яким числом вони будуть атакувати, якщо об'єкт буде дійсно дуже важливим?»



2024 рік бої в районі Бахмута – «...один з українських кулеметників отримав важку психологічну травму, коли в результаті бою вбив дуже багато московитів.
«Поранений під час м'ясних штурмів кулеметник казав: вони все йдуть і йдуть. Переступають через тіла своїх товаришів і йдуть, і йдуть.
Їх дуже багато, – згадує Ротчук».

«... Боротьба за висоту 142.1 і сусідню, «висоту вітряних млинів» тривала.
Протягом усього дня більшовики вели атаки на ці висоти і призупинили їх тільки після великих втрат між 19.40 і 20.17. В останній атаці супротивника,
який підійшов занадто близько, розстрілювали майже впритул.
«Сотні вбитих» (запис із журналу бойових дій) лежали після закінчення бою перед німецькими позиціями.

Увечері, повернувшись із розташування 279-го піхотного полку, священик оцінював моральний стан військ як вкрай ризикований. Бойовий дух упав.
Переважаюче досі відчуття власної переваги над противником піддавалося переоцінці. Зростала кількість нервових розладів.

Тільки крайніми засобами офіцерам полку вдавалося утримувати порядок на позиціях їхніх зріджених піхотних рот».

 

... чоловік знайшов артилерійський снаряд у лісі... в лісі села Віта-Поштова
схоже, що "слідопити" всяку "жбонь" не оцінили вже давно, хоча це тільки корпус... без балди.

https://kyivschina24.com/news/na-kyyivshhyni-cholovik-znajshov-artylerijskyj-snaryad-u-lisi/

 

Знахідка в мотлосі особистих збережень... це киурівщина... на південь від крюківщини та гатнівщини... позиція "кровопивців" поряд з руїнами № 210, а можливо і № 209.

 

Зі спогадів колишнього заступника начальника штабу Південно-Західного фронту,
полковника Івана БАГРАМЯНА («ТАК ПОЧИНАЛАСЯ ВІЙНА», 1971 р.)
або кому належить АВТОРСЬКЕ ПРАВО на «... німецький парад на Хрещатику 8 серпня 1941 року»:



«... Ворожі атаки під Києвом відрізнялися особливою впертістю.
Полонений офіцер із 95-ї піхотної дивізії на запитання, чому вони не зважають ні на які втрати, відповів:
«Фюрер наказав нам найближчими днями відкрити ворота Київа. І ми їх відкриємо за будь-яку ціну!»

Не знаю, чи давав Гітлер такий наказ головорізам групи генерала Обстфельдера, але те, що він надавав бою, який розгорнувся на київському напрямку,
велике значення, підтверджується вже тим фактом, що фюрер у ці дні особисто прибув в Україну і радився з командуванням групи армій «Південь».

Німецькі генерали зі шкіри лізли, щоб порадувати свого ватажка.
Полонені стверджували, що 8 серпня призначено парад німецьких військ у Києві (але це була лише чергова спроба наступу! – Примітка) і на ньому буде присутній сам Гітлер.

У передчутті цього параду на Хрещатику генерал Обстфельдер, у підпорядкування якого входили 29-й і 55-й німецькі армійські корпуси, гнав свої війська все в нові й нові атаки вздовж шосе Васильків – Київ
(сумнівне й документально не підтверджене повоєнне письменницьке ПРИПУЩЕННЯ колишнього полковника штабу ПЗФ про начебто німецький парад на Хрещатику було масово підтверджене й розтиражоване
в повоєнних письменницьких «працях» його колишніх підлеглих і... з часом перетворилося на беззаперечний і достовірний «історичний ФАКТ», яким і дотепер фігурують фанатики побєдобєсія! – Примітка)».


Зі спогадів колишнього командира 1-ї протитанкової артилерійської бригади РГК 5-ї армії Південно-Західного фронту,
генерал-майора Кирила МОСКАЛЕНКА («НА ПІВДЕННО-ЗАХІДНОМУ НАПРЯМКУ.», 1975 р.):



«... Ворог шалено рвався до Києва.
6 серпня (оце так влупив! – Примітка) ввів у бій чотири ПД – 44-ту, 71-шу, 95-ту і 299-ту.
Ціною великих втрат йому вдалося прорвати оборонний рубіж на підступах до української столиці.
Головна небезпека нависла над Київом.

У цей час нам стало відомо, що Гітлер віддав своїм генералам наказ за будь-яку ціну оволодіти Києвом 8 серпня і того ж дня провести на Хрещатику військовий парад
(Кирило-мемуарописець у єдиному партійно-полководчому пориві, що став підтверджувачем № 2, вирішив підтримати родоначальника «київського парадного блефу» – теоретика-гадателя БАГРАМЯНА! – Примітка).
Дізналися про це і кияни.
Одностайним прагненням жителів міста і всіх бійців та командирів стало зірвати цей задум. І він був зірваний».

P.S: І тут знову треба згадати відомого червяка КАА з "Мауглі"... який з гіпнотизуючими колами в очах, лагідно муркотів... "ВЕ-Е-Е-РЬ МНЕ!"

 

«ПОМСТА ЦВИТАРЯ» – газетна стаття січень 2022 року.

На місці зруйнованого гуртожитку планують звести нове житло.
Місцеві жителі кажуть, що вся територія на Метрологічній (район Феофанія! – Примітка) раніше була великим німецьким цвинтарем.

« Я чудово пам'ятаю, як 25 років тому (28 років! – Примітка) сюди приїжджали викопувати останки німецьких солдатів, одразу за гуртожитком.
Німці мали план поховань (пані брешуть, ніякого плану не було, місця розкопок вказували прості лопати в зондувальних шурфах! – Примітка).
Все було розписано за рядами.
Трактором виривали рівні траншеї.
Я навіть сама бачила, як діставали рештки.
Щіткою чистили кістки, складали у целофанові пакети.
Знайдене золото у вигляді зубів та обручок (пані брешуть, ніякого золота там не було,... ну було, але.. ну тільки… трішки! – Примітка) складали окремо.
Там навіть знаходили металеві коробки із зубною пастою.
Усі ці кульки з останками тимчасово зберігали у нас у гуртожитку», – згадує Людмила Анатоліївна.

Останки німецьких солдатів, які тут знайшли, перепоховали на німецькому цвинтарі під Києвом Одеською трасою.
Але місцеві впевнені, що не всі могили знайдено.
Люди припускають, що ситуація із гуртожитком – це «помста цвинтаря» (елементарна журналістська гонитва за сенсаціями! – Примітка)».

 

Колись ця інформація вже оприлюднювалась, міркую, що треба повторити забуте…
Старий матеріал перероблений та доповнений, тими дрібницями, які раніше було не бажано виставляти на широкий загал.

КИЇВ. НІМЕЦЬКИЙ ЗБІРНИЙ ЦВИНТАРЬ «ТЕОФАНІЯ» періоду 1941-1943 р.р.

Збірний цвинтар «Теофанія» був закладений німцями восени 1941 року, через деякий час після закінчення бойових дій у районі Баришівка-Березань –
що мав відому назву, як «Київський котел».
Згодом сюди почали перепоховувати загиблих німецьких солдатів та офіцерів з усіх ближніх київських околиць, де в серпні-вересні 41-го відбувалися бойові дії
та до того часу там знаходилися невеликі бойові цвинтарі й поодинокі могили.
Роботи з перепоховання на збірному цвинтарі були завершені під кінець 1942 року та ще якийсь час там проводилось упорядкування території.
З весни 1943 року поховання продовжилися, коли до тилових київських госпіталів почали масово привозити поранених солдатів вермахту з лінії фронту,
що в той час повільно відсувалася на захід.
Поховання померлих поранених проводилось ще до першої половини листопада 1943 року – до повного німецького відступу з Києва.



Фото з фронтового альбому ветерана 95-ї піхотної дивізії: тимчасове місце поховання ефрейтора Вільгельма ГЕРОЛЬДА з 280-го піхотного полку,
який загинув 26 серпня 1941 р. в районі сіл Хотів - Пирогів, перепохований в червні 1942 року на збірний цвинтар «Теофанія».



Збірний цвинтар «Теофанія» належить до індивідуальних поховань у загальних могилах траншейного типу.
Трупоположення – головами на схід.
Глибина поховань – до 1.7 метра, ґрунт – перемішка чорнозему з глиною.
Відстань між трунами на дні траншеї – близько 0.5 метра.
У кожній із траншей було поховано – від 68 до 75 осіб.
Поховання проводилися «демократично», без будь-якого чиношанування – офіцерів ховали серед простих солдатів.
Заготовки траншей під майбутні поховання копали радянські військовополонені
за схемою німецького військового капелана, який керував усіма роботами на цвинтарі.
Полонені жили в землянках поруч з місцем робіт, їх добре годували – об'єм земляних робіт та важкий ґрунт тому сприяли.
Німецька охорона – майже умовна, втеч полонених не було.

Ексгумація трупів загиблих німців із первинних місць поховань проводилася шляхом примусового залучення до робіт військовополонених,
які перебували під постійним наглядом та контролем відповідальних за проведення цих робіт німців.
Німецькі фахівці проводили ретельну ідентифікацію трупа кожного із загиблих та всі отримані відомості детально документували.
Прямо на місці робіт, ексгумований труп загортали в плащ-намет та укладали в труну, дно якої було просипано сосновою тирсою.
Біля узголів'я, на внутрішню частину верхньої кришки труни – українською буде… до віка труни,
прибивали цвяхом половинку особистого розпізнавального знаку – німецькою буде… ергскенунгмарка, загиблого,
труну нумерували та перевозили на збірний цвинтар.
Другу частину особистого жетона загиблих відправляли до архіву в Німеччину, де повні відомості про загиблого поміщали до спеціальних картотек.
Співробітники архіву надсилали сім'ї кожного загиблого повну інформацію, із зазначенням місця поховання на цвинтарі, номером ряду та номером могили.
Так само додавалися фотокартки із загальним ракурсом на місце поховання та окреме фото, на якому читався напис на могильному хресті.

Бували доволі рідкісні випадки, коли через пряме влучання снаряда або з інших причин, коли тіло загиблого було розірвано на шматки,
тоді серед хаосу гнилого м'яса, кісток, одягу та амуніції, особистий розпізнавальний знак не змогли знайти – він залишався при загиблому до наших часів.
У такому разі, дані загиблого встановлювали за написами на хресті первинного поховання або за наявними збереженими документами
та іншими підписними речами які виявляли при трупі.
Труни на збірний цвинтар перевозились на возах селян з окружних сіл київського передмістя, яким за цю роботу платили незначні гроші та надавали продпайки.
Селяни напівголосно скаржилися, що з трун нестерпно смерділо, але все одно вони покірно возили «вантаж» і боялися суперечити німцям... раби.

 

«... Кажуть, що в дворах німців хоронили ногами до дороги».
Це робилось для того, щоб хрести з написами читалися саме при підході до цвинтаря, можна так сказати, – щоб це було зоровим «лицем» цвинтаря.

*************************************************************************************************************************
Ексгумаційні роботи 1993-94 років проводилися на підставі німецько-українського міжурядового договору від 1993 року про взаємний догляд за військовими похованнями
в Німеччині та в Україні – за безпосереднього німецького фінансування робіт.
Німецьку сторону представляли фахівці «Фольксбунду», українську – співробітники АсМПОУ «Дорф&Компані».

За картотекою ксерокопій, зроблених з оригіналів архівних документів, що були привезені з Німеччини, вдалося з'ясувати, що на німецький збірний цвинтар «Теофанія»
перепоховували загиблих військовослужбовців вермахту, які загинули в районах боїв:
хуторів Мриги та Романків, сіл: Ходосівка, Кременище, Круглик, Вета Поштова, Юрівка, Вета Литовська, Пирогів, Лісники, Хотів, Чабани, Гатне, Новосілки,
Теремки, Жуляни, хутора Червоний Шинок, Мишоловка, Голосіївський ліс, Сільгоспакадемія, Лиса гора.
Орігінальну німецьку план-схему колеги з «Фольксбунду» не виявили, а може так її шукали… бо щовечора жерли літрами пиво, як голодне немовля смокче цицьку.
Роботи проводили за допомогою екскаватора «Білорусь», який розкопував траншеї з похованнями на повну глибину, залишаючи при цьому над верхніми віками трун лише до 10-20 см ґрунту.
Шар землі, що залишився, розкопувався вручну – за допомогою лопат та спецсапок.
Ексгумацію проводили з ніг і до голови похованого.
Останки кожного з ексгумованих поміщалися в окремий поліетиленовий мішок, який нумерувався та позначався на робочій схемі під індивідуальним порядковим номером.
Усі особисті речі, які знаходили в труні при рештках, складали в малі поліетиленові пакети, які вкладали в пакет з останками.




Фото з фронтового альбому ветерана 71-ї піхотної дивізії: тимчасове місце поховання ефрейтора Ернста ЗЕНСА з 194-го піхотного полку,
який загинув 4 серпня 1941 р. в районі північніше с. Вета Поштова, перепохований в жовтні 1942 року на збірний цвинтар «Теофанія».



Загиблі лежали в трунах у повному обмундируванні та у взутті: добротні шкіряні солдатські та офіцерські чоботи, рідше – черевики.
Кілька небіжчиків було в шкіряних туфлях, у гумових чоботях та навіть один – у сандалях.
Деякі загиблі мали на чоботях пристебнуті кавалерійські шпори, що вказувало на їхню верхову їзду за життя.
У похованнях зустрічалося багато чого з того, що здавалося б не повинно було там знаходитися.
До цього можна віднести: тубуси зі змінними стволами до МG-34, протигазні коробки з усім вмістом, саперні лопатки та ножиці для різання дроту, штик-ножі,
станкові рами для перенесення мінометних ящиків та ручних гранат.
Доволі часто при загиблих знаходили піхотні гранати M-24 та М-39, які доводилося утілізувати своїми силами.
М-39 знаходилися частіше по кишенях або сумках, а от М-24 рідше, бо вони, як правило, були засунуті за поясний ремінь або в халяви чобіт.
В трунах загиблих з 95-ї піхотної дивізії знаходили чеські багнети, у солдатів з інших дивізій – німецькі,
але у значної частини небіжчиків на підвісі виявляли тільки порожні піхви.

Стрілецької зброї при загиблих НЕ БУЛО, тільки один раз… зустрівся випадковий трофейний «токарєв» без кобури, всунутий по-простому – за поясний ремінь,
де він практично згнив, так як в районі черевної порожнини людини відбуваються занадто активні процеси утилізації біоорганіки.
Німецькі колеги, за допомогою обуха сокири, добили залишки «токарєва» та знищили його до невпізнанності, все те, що роками не змогла пережерти іржа.
Основна маса загиблих у бою була в повній шкіряній амуніції, що доволі непогано зберігалася в порожнині трун:
поясні ремені з алюмінієвими прягами, офіцерські ремені з вузькими рамками на два «зуби», розвантажувальні ремені «ігрек», всілякі портупеї, кобури та підсумки:
з приладдям до ручних кулеметів МG-34 та ZB-26/30, повні підсумки б/к до протитанкових рушниць PzB-38, саперні підсумки з повним вмістом, обгоріла сумка з медикаментами.
У протигазних коробках, крім самих протигазів двох типів, знаходили прекрасно збережені: змінні вовняні шкарпетки, різноманітне швейне приладдя – нитки, голки, ножиці,
латунні та гумові наперстники, шпильки, а також гральні карти, різноманітні пачки сигарет та зрідка – можливо, не дорогі по ціні сигари кількох видів.

Вражала своїм розмаїттям наявність різноманітних видів та форм: кишенькових ліхтарів, курильних трубок, люльок та мунштуків, портсигарів, запальничок,
кишенькових дзеркалець, кишенькових та наручних годинників, чорнильних пір'яних авторучок та грифельних автоолівців.
З оптичних приладів: розбитий уламками цейсівський бінокль, залишки якого остаточно згнили на грудях офіцера, було до десятка солдатів у різноформних медичних окулярах.
Було знайдено кілька аматорських фотокамер, не кажучи вже про те, що у багатьох загиблих, серед особистих речей, часто зустрічалися касети з фотоплівкою.
Одну, ну дуже добре збережену фотоплівку з вмісту протигазної коробки, навіть намагалися проявити в домашніх умовах.
На жаль, у процесі примітивної підготовки фотоемульсія злізла – час і волога знищили рарітетні знімки воєнних років.