Доброго вечора. Землякам привіт. Ось починав писати роботу ще у 2006 році про рідне місто! (написання роботи розпочато 06.03.2006) Івано-Франківськ в роки окупаційної влади Третього рейху в період з 1941 по 1944 рр. 22.06.1941 р. у неділю вранці, розпочалась Велика вітчизняна війна шляхом нападу гітлерівської Німеччини на Радянський союз. Німецькі війска віроломним нападом без оголошення війни перейшли кордони Української РСР і стрімко почали окуповувати міста та села, застосовуючи військову тактику «Blizkrieg» («Блискавична війна»), яка передбачала у визначені німецьким командуванням терміни завоювати всю Радянську імперію. Першими адміністративно-територіальними одиницями, до яких просувались німецькі війська та їх союзники, стали села та міста Західної України та Північної Буковини. У наступі на місто Станіслав (було назване на честь польського державного та військового діяча Станіслава Потоцького (1579-27.02.1667 рр.)), яке перебувало на той час під радянською окупацією, брали участь війська Угорщини (27.06.1941 р. Угорщина оголосила війну Радянському союзу і почала виступати стратегічним партнером гітлерівської Німеччини у Великій вітчизняній війні). Окремі військові частини Червоної армії під натиском переважних сил угорських військ, змушені були відступити, залишаючи місто Станіслав та його навколишні села без жодної оборони. Угорські війська на відміну від німецьких військ стрімко просувалися до центру міста Станіслава, окуповуючи село за селом Станіславівського району (зараз Тисменецького району). 29.06.1941 р. приблизно о 9 год. ранку угорські (мадярські) частини без жодного протистояння увійшли в село Пациків (зараз Підлісся). 30.06.1941 р. приблизно о 15 год. Мадярськими частинами було окуповане село Загвіздя. 01.07.1941 р. приблизно о 19 год. вечора в руках окупантів опинилися село Пасічна, село Рибне, хутір Гутинський, Новогутівської сільської ради, а через годину і село Нова Гута. Приблизно о 21 год., були окуповані село Майдан, з його залізничною станцією «Майдан», та село Стара Гута. Блище до півночі, о 23 год. було окуповане село Павельче (зараз Павлівка) з його залізничною станцією «Павельче». 02.07.1941 р. в середу, о 3 годині ночі під час атаки, мадяри захопили село Долішній Угринів з його залізничним вузлом, а через годину було окуповано хутір Тязів, Майданівської сільської ради, та залізничні станції «Ценжів» і «Ямниця». О 7 год. ранку, було окуповане село Ямниця, а через годину і село Клузів. Через дві години, без боїв були взяті села - Угорники, Микитинці, Горішній Угринів та Рінь. Блище до півночі, з самого міста Станіслава почали відступати очільники радянського місцевого самоврядування та військові частини Червоної армії, а також і всі мешканці, які за часів радянської влади прибули до міста із східних областей. 03.07.1941 р. в четвер о 6 год. ранку було окуповане село Підпечари, і майже через дві години - село (районний центр) Софіївка. Приблизно о 9 год. ранку було окуповане село Вовчинець, а через годину, село Колодіївка, та село Підлужжя, і ще через одну годину були окуповані села Узінь та Добровляни. Цього ж дня зі сторони міста Калуша в Станіслав увійшли перші авангарди мадярської гірської бригади. В самому місті та на його околицях не було сутичок між вступаючою і відступаючою арміями, хоча бойові дії локального значення намічались. Україно-мадярська влада З приходом угорських військ, буденне життя у мешканців міста радикально змінилося, хтось нарікав а хтось вітав визволителів від більшовицького режиму. Владу в окупованому місті було встановило Королівським військово-адміністративним командуванням Угорщини. Місцева громада Станіслава також взяла участь в організації влади. Ініціативу та провід у цій справі проявив інженер Ілля Сем’янчук, який згодом був обраний головою Обласної Управи. Організація української влади відбувалась в надзвичайно складних умовах. Встановити порядок в адміністрації за таких обставин було не легкою, та одночасно ретельною справою. У таких випадках проявлялись не лише теоретичні розбіжності думок і поглядів, але й фактично, на місцях не було одностайності. Люди «доброї волі» (так називали українців) організовували владу, як уміли, і так, як уміли її виконували. 12.07.1941 р. у свято Петра та Павла, на площі Адама Міцкевича відбулося святкове проголошення створення Української держави. Під час церемонії промову висловили, єпископ Григорій Хомишин, голова Обласної Управи Ілля Сем’янчук та представник від ОУН УПА м. Станіслава Богдан Рибчук. 22.07.1941 р. у вівторок, після закінчення щоденного самоврядування, відбулася перша нарада апарату Обласної Управи під проводом її голови. Начальники відділів звітували та погоджували свою діяльність, і взаємно себе орієнтували у поглядах та в практичній роботі. Колегія, що складалася з начальників відділів, вирішила видавати так званий «Вісник» Обласної Управи і призначила його відповідальним редактором Василя Яшана. Так званим «Вісником» був статут діяльності нової української влади, який дозволяв застосовувати управлінські функції новостворених українських органів місцевого самоврядування і територіальних громад. 23.07.1941 р. в середу ввечері, тимчасові приписи про організацію діяльності адміністрації були вже готові. Інші відділи також надали свої пропозиції до «Вісника», однак все це вимагало ретельної перевірки, узгоджень, виправлень та доповнень. Незважаючи на це, все виконувалось поспіхом і згодом весь так би мовити «готовий» матеріал, для друку першої статті «Вісника», було передано голові Обласної Управи для ратифікації. 24.07.1941 р. у четвер, виникла несподівана перешкода з боку місцевої ОУН УПА якою керував Василь Бандера рідний брат Степана Бандери, і яка розміщувала у Станіславі свій обласний осередок. ОУН була проти того, яким чином відбувається самоврядування місцевої влади. У свою чергу Ілля Сем’янчук пояснив, що його Управа має свої приписи щодо організації влади на місцях, та доповнив, що до відділу загальної адміністрації прибудуть так звані підпоручники (мадярські військові офіцери), і з ними можна буде обговорити деякі пропозиції та міркування. Однак ОУН й далі відстоювала позицію того, що на терені мають існувати та діяти райони в таких межах, як їх створила українська радянська влада, а не повіти, що їх хоче впровадити Обласна Управа. Як зазначалось, на чолі району має стояти комендант поліції, який об’єднує у своїх руках адміністративні та поліцейські функції, отже він має ту владу і ті завдання, що їх мав повітовий староста, та ті, що їх виконував комендант поліції. Попри всі розбіжності в поглядах, було вирішено все ж таки видати «Вісник», тому що Обласна Управа не бачила наявних причин змінювати його приписи, і те, що влада створюється на практиці, а подекуди вже і створена, як це було окреслено в приписах. 25.07.1941 р. до м. Львова була направлена делегація з Станіславської обласної управи, з метою вивчення питань та перейняття досвіду у створенні влади під час окупації у Львові. В делегацію увійшли Василь Бандера, який відстоював погляди щодо існування так званих районів створених за радянської влади, Богдан Рибчук, невідомий водій та Василь Яшан. По приїзду зі Львова, Василь Яшан звітував голові Обласної Управи про результати поїздки, а «Вісник» в цей час було передано на затвердження до Королівського військово-адміністративного командування, яке у свою чергу прийняло «Вісник» без будь-яких змін чи застережень, та остаточно встановило дату його друку – 29.07.1941 р. Окрім вирішення питань утвердження влади, Обласна Управа вирішувала питання і фінансово-економічного характеру. Так, 26.07.1941 р., з Обласної Управи за повідомленням Ф.Величка в Станіславі було введено наступну грошову одиницю: «Оголошення. Законним грошевим середником на нашій території, занятій державами осі і їх союзниками є нота німецької державної каси RKK (Reichskassenkreditschein) і карбованці. Інших грошей не вільно пускати в обіг ані приймати. Ключ перерахунку: 1. RKK= 10 карб. 1. пенге = 6 карб. 1. RKK= 1,642 пенге У справі виміни пенгів, що находяться в обігу, буде виданий осібний розпорядок». (газета «Українське слово», вівторок, 29.07.1941 р.) Цього ж дня Фінансовий відділ Станіславської Обласної Управи у справі обов’язкових грошових знаків видав постанову: «Постанова доводиться до відома всіх громадян і заінтересованих: 1) Законними грошевими знаками на території Станиславівської області є: а) кредитовий знак Німецької Державної Каси – РКК; б) совєтський Рубель – Рб. Всякі інші грошеві знаки не мають в обігу важності і забороняється їх приймати та уживати. 2) Виміна мадярських Пенгів, які досі залишилися в обігу, буде урегульована пізніше осібним розпорядженням. 3) Ця постанова стає дійсною з днем оголошення. Поширювані ворожими та злочинними особами чутки про безвартісність і тимчасову ограничену обіговість совєтського рубля є невірні і не мають ніяких основ. Всі ті, які поширюють такі чутки, будуть видані Воєнному Судові для покарання». (газета «Українське слово», субота, 02.08.1941 р.) 29.07.1941 р. українська друкарня Обласної Управи в Станіславі випустила перше видання «Вісника». Тепер він став, як джерело обов’язкового права на терені області. «Вісник» складався з шести сторінок середнього друку, урядового формату. Над словом «Вісник» розміщувався державний герб України – тризуб. Його зміст складався з 12-и постанов, розпоряджень та правильники. Перша постанова від 22.07.1941 р. містила організацію влади загальної адміністрації. Нижще по тексту подавалось «розпорядження ч. 1». Дана постанова та «розпорядження ч. 1» були надруковані відділом загальної адміністрації. «Розпорядження ч. 2» від 22.07.1941 р. було видане президією Управи, і ним призначався голова Коломийської Управи Антон Княжинський на посаду уповноваженого по зв’язках з військовим командуванням в м. Коломия. «Розпорядження ч. 3», передбачало діяльність районних та громадських сільсько-господарських комісій. «Розпорядженням ч. 4» від 23.07.1941 р. до відділу народної освіти приєднано міський відділ народної освіти в м. Коломия і об’єднано його з районним. Далі йшло три правильника про працю обласної, районних і громадських сільсько - господарських комісій. Земельний відділ від 23.07.1941 р. видав розпорядження про проведення жнив 1941 р. Після цього йшло «розпорядження ч. 5» про збереження насіневих (сортових) культур, а в кінці інструкція про належне закінчення заготівлі шовкопрядки. Всі приписи були видані тимчасово, на так званий перехідний період. Сама постанова про організацію влади загальної адміністрації складалася з короткого вступу і приписів про організацію влади 1-го, 2-го і 3-го ступенів. На перших початках українське населення жило, як самостійне, незалежне, однак дуже швидко все змінилося, коли німецька адміністрація перебрала владу у свої руки. Україно-нацистська влада В перших числах серпня 1941 р. в Станіславі щоразу почали як-омога частіше з’являтися нацистські високопосадовці, які своєю присутністю засвідчували представництво зовсім іншої влади. Знаючи, що влада рано чи пізно буде передана нацистам, мадяри почали вивозити майно зсилаючись на ту догму, що будь-яке державне майно це їхня військова здобич і тому його слід конфіскувати. Українці пильно оберігали своє майно, але проти чисельного мадярського війська не могли протистояти. Враховуючи таку обставину, українці звернулися про допомогу до німецького військового командування. Прикладом однієї з ситуацій, в якій німці прямо продемонстрували свою харизматичну перевагу у владі та порядку, та раз і назавжди заборонили мадярам викрадати і вивозити майно був випадок на одній із фабрик міста, на так званій «Фабриці Маргошеса». Це була велика фабрика по виправленню шкіри названа на честь її власника – єврея Маргошеса. До фабрики під’їхали угорські солдати та офіцери на декількох вантажних автомобілях, аби завантажити залишок шкіри, який ще залишався на складах, після того, як основну частину вивезли більшовики перед своїм відступом. Робітники фабрики (в основному українці) повідомили про несподіваний візит, Торгівельний відділ Обласної Управи, а той у свою чергу повідомив місцеве Gestapo, шефом якого був гауптштурмфюрер SS Ганс Крюгер. Після цього до фабрики підїхав чорний «Mercedes-Benz», яким було перекрито в’їзд у фабрику. З машини вийшов Ганс Крюгер, і у супроводі двох співробітників Gestapo попрямував до мадярів. В одну мить Крюгер почав поводитись, як їхній зверхник, і наказав розвантажити все що було у машинах, однак, коли мадяри проігнорували його вказівку, наступний сердито заявив: «… буду стріляти в кожне авто, яке буде намагатись вивезти шкіру з фабрики…». Після цього мадяри неохоче розвантажили машини, і миттю забралися геть. 07.08.1941 р. в четвер, о 19 год. вечора німецька військова адміністрація перебрала від мадярського військового командування владу на території міста та всієї області. Цей процес відбувався за присутності кількох тисяч мешканців Станіслава, на площі Адама Міцкевича поблизу пошти. На прибраній державними прапорами і портретами Адольфа Гітлера, отамана Симона Петлюри та полковника Євгена Коновальця площі, зібралися представники німецької влади, представник угорської влади, полковник Лерер та представники української місцевої адміністрації. Полковник Лерер, з’ясувавши стан, який він застав на території Західної України після видворення радянських військ та роботу над встановленням порядку і спокою в місті, передав владу в руки окружного старости крейсгауптмана др. Гайнца Альбрехта, який представляв нацистську адміністрацію. Альбрехт у свою чергу щиро привітав всіх уркаїнських жителів Станіславівщини, закликаючи всіх до співпраці при встановленні нового порядку для забезпечення населенню добробуту, культурного буття та встановлення європейського порядку на українських землях. При цьому заявивши, що його працю доповнюватиме сувора дисципліна, твердість та вимогливість, якій потрібно буде всім підкорятися. Щодо деструктивних елементів та шкідників, німецька влада пообіцяла мати тверду руку та суворо карати за всі шкідливі антинародні вчинки. Промову Альбрехта жителі Станіслава сприйняли дружніми оплесками та окликами «Слава!» на честь вождя Німеччини Адольфа Гітлера, генерал-губернатора, рейхсляйтера Ганса Франка і губернатора Львова («Lamberg») Карла Лаша. Українські жінки, молодь та діти закидали представників влади китицями квітів. Голова місцевої Управи Голембйовський висловив на німецькій та українській мовах подяку від імені української громади за звільнення від більшовицького терору та пообіцяв дружньо співпрацювати з німецькою владою над встановленням нового ладу та порядку на визволених землях Станіславщини. Свою промову він закінчив тим, що українці люблять німців, люблять німецьку непереможну армію та її вождя Адольфа Гітлера, після чого пролунали оплодисменти та оклики «Слава!», які підтримали його промову. По закінченню дефеляди, голова Обласної Управи Семянчук подякував угорським військам за охорону й опіку у найважчі хвилини безвладдя та на початок створення українського уряду, а також щиро попрощався із союзною армією, з якою мирно співпрацювали українці цілий місяць. Після цього пролунали німецький та український національні гімни. .
.... 08.08.1941 р. в п’ятницю доктор Гайнц Альбрехт звернувся з промовою до населення Станіслава: «До населення! Пан Губернатор поручив мені керівництво нової Станіславівської округи й назначив мене носієм Державної Величі на її терені. Угорський військовий командант і його органи передали вчора управу округи в мої руки. Я закріплю прилюдний спокій, лад і безпеку, охоронятиму власність і стремітиму до відродження господарського життя. До скорішого осягнення цієї мети потрібна співпраця і допомога усіх надійних громадян міста й села. Всякий опір знищеться силою. Час безправства минув безповоротно. Вертайтеся до своєї праці, щоби спільними силами ми змогли затерти сліди війни». (опубліковано у газеті «Українське Слово», неділя, 10.08.1941 р.) 10.08.1941 р. в неділю, на площі Адама Міцквича відбулося урочисте прийняття членів Української народної міліції (УНМ) в ряди служби безпеки (Sicherheitsdienst). До присутніх міліціонерів (приблизно 300 чол.) та їхнього командування, з трибуни промовив комендант Gestapo міста та всієї округи гауптштурмфюрер SSГанс Крюгер. Привітанням «Слава Україні!» він розпочав свою промову в якій вказав на тяжке та відповідальне завдання служби безпеки, апелював до почуття обов’язку й точності, підкреслив велику працю німців та досвід, який українська міліція зможе відтепер засвоїти, зокрема, коли вона в деякій мірі складається із старшин колишньої Української Армії. Приймаючи українську міліцію в ряди служби безпеки, комендант Gestapo видав перший наказ про поздоровлення та закінчив свою промову словами «SiegHeil!». Потім коли оркестр відіграв німецький гімн, українському командуванню міліції було роздано нові опаски, після чого комендант разом з представниками обласної міліції прийняв дефіляду. Після закінчення дефіляди діти обдарували коменданта китицями квітів. Трибуна була прикрашена українськими та німецькими прапорами. Було також багато української публіки. (із газети «Українське слово», середа, 13.08.1941 р.) 13.08.1941 р. в середу, комісар з правового порядку Бо подав оголошення, яке обмежувало вуличний рух населення міста: «Від сьогоднішнього дня назначую час, в якому не вільно нікому без дозволу находитися на вулицях і прилюдних місцях міста: 1. Для ненімецького арійського населення від 22 год. до 5 год. 2. Для жидівського населення від 20 год. до 5 год. Остерігаю, що тих, які не будуть предержуватись визначного часу, покарається грошовою карою або арештом». (газета Українське слово, п’ятниця, 15.08.1941 р.). 14.08.1941 р. в четвер, місто Станіслав було святково прибране з нагоди візиту губернатора Карла Лаша. По вулицях майоріли українські, німецькі та мадярські державні прапори. Також були вивішені транспоранти: «Слава Губернаторові нашого Вождя Адольфа Гітлера!», «Щирий привіт у Станіславові!». Площа Адама Міцкевича, якою мав проходити губернатор, також була святково прибрана, алея була прибрана прапорами, а на стінах театру ім. Івана Франка серед стягів був вивішений довжелезний транспорант з надписом: «Освободителеві Європи від більшовизму Адольфові Гітлерові та Його Героям перемога і слава!». Через деякий час, на площі у супроводі оркестра з’явилися мадярські та німецькі військові частини, які вишикувалися навколо площі. За німецькими частинами з’явилися представники української влади та місцевої громади. Після цього пролунала команда струнко, і оркестр, спочатку заграв німецький а потім мадярський державні гімни. У супроводі численного генералітету на площу увійшов губернатор, який спочатку пройшов повз мадярські та німецькі військові частини, українську делегацію та попрямував до театру, а за ним вслід поважно попрямували інші політичні та військові діячі. Світлиця театру була урочисто прибрана. Саме тут др. Лаш перебрав з рук мадярського командування все самоврядування, причому військові справи перебрав генерал-лейтенант, командувач 365-ої польової обер-комендатури Едвін фон Роткірх унд Трах. З такої нагоди, угорський поручник Самбатгелі висловив промову, змалювавши у ній боротьбу мадярської армії, яка спільно з німецькою армією веде боротьбу над знищенням більшовизму, та висловив побажання, щоб Галичина під німецькою владою стала квітучою країною. Дякуючи Самбатгелі за співпрацю у розпочатій великій справі, за дотеперішні старання над приверненням порядку на звільнених землях Галичини, Лаш зазначив, що в Галичині живе героїчний український народ, який великі гекатомби жертв поклав у визвольній боротьбі. Також було зазначено, що український народ при умові мужньої та витривалої співпраці з німецьким народом за новий лад, під проводом Гітлера здобуде для себе великий розквіт, а для своєї країни щастя та добробут. Одночасно губернатор дав зрозуміти, що він вірить в те, що українці більше не заведуть тієї великої довіри, яку має до них Адольф Гітлер. Після того, коли Лаш подав відповідний сигнал, всі встали та мовчки вшанували пам’ять жертв, що полягли в боротьбі з більшовизмом. Накінець, оркестр заграв німецький та мадярський гімни і пролунали оклики на честь фюрера Адольфа Гітлера та регента Міклоша Хорті. По закінченню святкових промов дефілювали мадярські та німецькі військові частини, дефіляду приймали сам губернатор в оточені військових начальників та представники Української католицької церкви в особах їх преосвященств Кир Григорія і Кир Іоана, представнки Управи міста на чолі з Голембйовським, представники обласних урядів, комендант і заступник командування Обласної Української народної міліції полковник Тарас Банах та підполковник Глушко і командир допоміжної шутцполіції м. Станіслава сотник Гева. Після дефіляди губернатор Лаш у супроводі старшин звернувся до української делегації, та при такій нагоді підкреслив героїчну постать та жертви українського народу, які полягли в дотеперішній визвольній боротьбі з більшовицьким наїзником та розповів про особливий інтерес до українського народу з боку Гітлера, який бажаючи запевнити змогу вільного та всебічного розвитку української нації в Галичині, видав наказ про включення Галичини до генерал-губернаторства. При цьому Лаш ще раз заохотив українців до співпраці з німцями, що мало принести нійбільшу користь для обох народів і, що Адольф Гітлер в руках якого лежить доля Європи та вирішення всіх справ молодих націй, що ведуть боротьбу спільно з великим німецьким народом за новий лад, без сумніву візьме за увагу співпрацю українського народу, повну самопожертву і позитивно вирішить змагання всього українського народу до об’єднання в одному суспільному національно-державному організмі. Згодом відбувся банкет у ресторані «Київ», який знаходився по вул. Сапіжинській (зараз Незалежності), в якому з промовами виступили Лаш і поручник Самбатгелі. Банкет пройшов у вельми теплій та приязній обстановці, після чого німецькі та мадярські військові частини взяли участь у виставі «Ой не ходи, Грицю», яку з великим успіхом відіграли артисти театру ім. Івана Франка. (із газети «Українське слово», неділя, 17.08.1941 р.) Цього ж дня місто та вся Станіславська область перейшли в руки німців, а голова Обласної Управи Ілля Сем’янчук був звільнений із займаної посади.Німці охоче взялися за встановлення нового порядку, насамперед їх найбільше цікавила політика євреї, на яких у них було дуже багато планів. 18.08.1941 р. в понеділок, комісар Бо запросив представників українських та польських фольксдойче для сприяння їм у відкритті бізнесу: «Ремісники, промисловці, малі та великі торговці, котрі хочуть відчинити свої верстати і крамниці, мають сейчас внести до Управи міста, бюро ч. 62 заяву відповідно оформлену, додаючи достовірний відпис свідоцтва уродження і фахових свідоцтв уздібнення. За довідку на право виконування промислу установлюється адміністраційну оплату в високості від 10 до 100 крб.Промисловці, котрі по 30.VІІІ.1941 р. не будуть посідати довідки на право виконування промислу, будуть карані гривною до 1000 крб.Жидам принципово не будуть видавані довідки на право виконування промислу». (з газети Українське слово, неділя, 24.08.1941 р.) Натомість по відношенню до євреїв, Бо заборонив їм займатися будь-яким бізнесом: «Оголошення в справі заборони жидам заніматись торгівлею.Цим забороняю жидівському населенню міста Станиславова займатись торгівлею споживчими товарами та товарами вжитку якого небудь роду.Звертаю увагу, що арійському населенню заборонено заосмотрюватись харчевими продуктами у жидів.Сподіваюсь, що це розпорядження знайде в арійському населенню признання й зрозуміння.Супроти жидів, які переступлять цю заборону, виступиться якнайстрогіше. Їх по покаранню відішлеться в примусовий табір праці.При переступленню цієї постанови арійцями, задержую собі відповідне право на накладення кари». 21.08.1941 р. гауптман Клеє - командувач Schupo(KommandoderSchutzpolizei) м. Станіславова, що розміщувалась по вул. Собіського, 15 а (зараз вул. Січових Стрільців) до українського чоловічого населення подав таке оголошення: «Відозва до Українського населення в Станиславові 1. На підставі розпорядження Генерального Губернатора, буде організована українська помічна міліція. 2. Всі здібні мущини української національності в віку від 20 до 38 років можуть зголоситися із своїми документами в «KommandoderSchutzpolizei» в Станіславові вул. Собіського ч. 15 а. 3. Ближчі умови, бажаючі одержать при зголошенні». (з газети Українське слово, неділя, 24.08.1941 р.). Коли українське (не єврейське) населення Станіславова зрозуміло, що у німецької влади по відношенню до них добрі наміри, деякі з мешканців міста, все ще немогли забути терору більшовизму, який творив НКВС та інші подібні каральні органи. Тисячі людей почали давати оголошення в місцеву газету «Українське слово», де просили відшукати того чи іншого члена родини, які після арештів працівниками НКВС пропадали без вісті. Одним з таких мешканців Станіславова виявився навіть сам комендант Обласної УНМ в Станіславові, що була по вул. Грюнвальдська ч. 11 – полковник Тарас Банах, рідний брат якого був заарештований НКВС та пропав без вісті. 24.08.1941 р. Тарас Банах, подав до газети «Українське слово» оголошення такого змісту: «Розшукую брата Банаха Мирослава, арештованого НКВД-истами в Жаб’ю 23.VІ.1941 р. привезеного до Станіславова 27.VІ.1941 р. та пропавшого без вісті. Відомості прошу подавати на адресу: Тарас Банах, комендант Поліції в Станіславові, вул. Грюнвальдська ч. 11». 25.09.1941 р. комісаром Бо було подане оголошення, в якому повідомлялось жителів міста про зміни назв вулиць м. Станіславова. Зміна назв вулиць виглядала наступним чином: 1. Грюнвальдська і 3-го Мая (зараз Грушевського) – вул. Губернаторська; 2. Сапіжинська (зараз Незалежності) – вул. Адольфа Гітлера; 3. Пл. Пілсудського (зараз майдан Вічевий) – пл. Адольфа Гітлера; 4. Голуховського (зараз Чорновола) – вул. Германа Герінга; 5. Пєрацького (зараз Шевченка) – вул. Липова; 6. Білінського (зараз Академіка Сахарова) – вул. Поліції; 7. Петра Скарги (зараз Василіянок) – вул. Егерлендера; 8. Домбровського (зараз Марійки Підгір’янки) – вул. Генерала Роммеля; 9. Калінського (зараз Богдана Лепкого) – вул. Альфреда Розенберга; 10. Князевича (зараз Січеславська) – вул. Шилєра; 11. Камінського (зараз Івана Франка) – вул. Др. Франка; 12. Пл. Міцкевича (та сама назва) – пл. Хорста Весселя; 13. Складовська (невідомо) – вул. СС; 14. Абгаровича (зараз Степана Петрушевича) – вул. Бекліна; 15. Хороброго (невідомо) – вул. Канта; 16. Карпінського (зараз Галицька) – вул. Гетова; 17. Плятер (невідомо) – вул. Шведска; 18. Шайнохи (зараз Дмитра Донцова) – вул. Єнзена; 19. Більовського (зараз Леся Курбаса) – вул. Ріхарда Вагнера; 20. Декерта (зараз Електрична) – вул. Генерала Крауса; 21. Денемарка (зараз Данилевського) – вул. Словацька; 22. Барона Гірша (зараз пл. Ринок) – вул. Цепеліна; 23. Св.Яцька (невідомо) – вул. Німецька; 24. Св. Йосифа (невідомо) – вул. Бетховена; 25. Св. Станислава (невідомо) – вул. Роберта Коха; 26. Кубішталя (зараз Григора Крука) – вул. Бісмарка; 27. Цеклєра (зараз Кирила Розумовського) – вул. Др. Цеклєра; 28. Собіського (зараз Січових Стрільців) – вул. Др. Лаша.
.... Погром євреїв міста Станіслава Станом на 1939 р. у Станіславові проживало близько 26,500 тис. євреїв. Слід відзначити, що масові погроми євреїв розпочалися з офіційним переходом міста у німецьку зону окупації. 29.07.1941 р. Станіславська Обласна Управа повідомила жителів міста про наказ Королівської військово-адміністративної команди в Станіславі ч. 64/1941 від 28.07.1941 р.: «Кожний жид чи жидівка старші віком над 12 років обов’язані на вулицях, дорогах і прилюдних місцях носити на правому рамені, на верхньому одягу, 10 см широку опаску виразної жовтої краски. Жидів, які появлятьсяпісля 4 серпня 1941 р. без опаски покарається примусовою роботою, а за другим разом інтернуванням в таборі праці. За чистоту опаски відповідає власник». (газета «Українське Слово», вівторок, 29.07.1941 р.). 01.08.1941 р. у п’ятницю до м. Станіслава прибув призначений начальником Gestapo міста та області гауптштурмфюрер SSГанс Крюгер. З ним прибули і його співробітники, замісник унтерштурмфюрер SSОскар Брандт (раніше працював юденреферентом - «спеціальним офіцером по єврейським справам»), начальник відділення Gestapo обершарфюрер SS Шотт, слідчий та шеф місцевого Кripo обершарфюрер SS Тауш, начальник відділення Gestapoобершарфюрер SS Мюллєр, слідчий Gestapo обершарфюрер SS Вільг Маурер, начальник відділення Gestapo обершарфюрер SS Дауст та інші. По приїзду, гестапівці одразу встановили контроль над всіма євреями Станіслава. Перше, що вони зробили, розпочали примусове виселення євреїв з будинків по вул. Білінського (зараз Академіка Сахарова), де мало розміститися Gestapo. Виселення проводилось протягом кількох годин, вимагалось залишати лише нові меблі. Потім було завезено відповідне обладнання, і цілий осередок робітників зайнявся облаштуванням приміщень та в’язниці Gestapo, офіційна адреса якого вже була вулиця не Білінського, 15 а вулиця Поліцайштрассе, 15. 02.08.1941 р. в суботу, на 12 год. до під’їзду приміщення Gestapo, Крюгер скликав представників єврейської общини, франтом вийшов на балкон другого поверху і у тих, що стояли біля під’їзду спитався: «Ви хто такі?». Після того, як представники общини доповіли про те хто вони є, Крюгер делікатно заявив: «Я для євреїв дуже добра людина, після мого перебування і при від’їзді від євреїв вони жалкують і навіть плачуть за мною… запевняю панове, ви і ваша громада також будете любити мене і жалкувати по моєму від’їзді». Після репутації про себе, Крюгер також запевнив представників общини, що «… Адольф Гітлер також дуже добра людина, і на період війни, ізолює євреїв від інших національностей, де вони будуть спокійно жити і працювати. Тому пропоную вам провести регістрацію всієї єврейської інтелігенції по спеціальності та для знайомства зі мною, і дати їм вказівки в роботі по новому, забезпечити явкою в Gestapo на 3-є серпня 1941 р. (неділя), до 12-ої год. – всіх представників єврейської общини і равинів, до 14-ої год. – адвокатів з кодексами і законами про судочинство, до 16-ої год. – наукових робітників і вчителів, до 18-ої год. – лікарів і фармацевтів, до 21-ої год. – художників, артистів і музикантів, а до 10-ої год. 4-го серпня 1941 р. (понеділок) – інженерів і фотографів». Після цього унтерштурмфюрер SS Оскар Брандт, запросив представників єврейської общини до коридору приміщення Gestapo, і погрожуючи нагайкою, вимагав щоб особисто для нього зібрали з квартир євреїв, меблі, килими, постільні речі та інше майно, при цьому заявивши: «…в гіршому випадку в понеділок для вас влаштую «Blaumontag». Завтра ми всі відпочиваємо, можете і ви відпочивати». Ввечері цього ж дня шеф місцевого NSDAP крейсгауптман Гайнц Альбрехт запросив до себе Крюгера, Брандта, Шотта, Тауша, Дауста, Мюллєра і Маурера та у відповідності до розпорядження Головного управління SD проінструктував їх на кшталт порядку проведення оперції «Blaumontag». «Blaumontag» - так звана «кровава операція», що була прийнята нацистською владою по фізичній ліквідації всієї єврейської інтелігенції міста Станіслава. Після цього гестапівці оприділили ролі, визначили методи та термін (08.08.1941 р.) закінчення винищення єврейської інтелігенції. Зі спогадів гауптштурмфюрера SS Ганса Крюгера: «Ми отримали розпорядження Гоголовного управління державної безпеки, яке передав нам командир SSта поліції дистрикту Галичина бригадефюрер Г.Кацман. В ньому говорилось: «...потрібно негайно очистити територію від євреїв шляхом їх ізоляції в гетто і поступової ліквідації» (архівні дані м. Людвігсбург, Німеччина). Євреї-адвокати, юристи, які викликалися в Gestapo з кодексами і законами про судочинство й гадки не мали про операцію «Blaumontag», вони гадали, що Gestapo викликає їх для дачі вказівок чи інструкцій з приводу застосування норм польського законодавства, а ті хто передбачив небезпеку, замість явки в Gestapo намагались переховуватись. Таку ситуацію Альбрехт і Крюгер передбачили ще у суботу 2-го серпня при підготовці проведення операції «Blaumontag», і тому всі вулиці, провулки та околиці міста були перекриті та посилені патрулями поліції. 03.08.1941 р. в неділю о 12 год. Крюгер вийшов з під’їзду приміщення Gestapo і делікатно звернувся до представників єврейської общини: «А, панове… Прошу до приміщення». Єврей доктор Шауднер, який залишився живий, розповідав, що: «…делікатність Крюгера не приховувала його звірства, і при словах «прошу до приміщення», риси його обличчя і голос віщували, щось чорне, огидне та жахливе». Коли представники общини і равини увійшли в коридор Gestapo, раптом з різних кімнат посходились Брандт, Шотт, Дауст та інші. Брандт вийняв з кобури пістолет і направляючи його ствол у різні боки почав бігати навколо євреїв. Обершарфюрер SS Маурер закричав: «Що ви тут стоїте, як свині в хліву… ставайте по-троє». Всі стали у стрій по троє, єврей-фармацевт Штерн, як самий старший по роботі і по віку став окремо спереду. Крюгер підбіг до нього та зі всієї сили вдарив його нагайкою в обличчя, так, що той впав, а коли піднявся, другим ударом в потилицю завалив його на підлогу, а Брандт носками чобіт без тями почав бити його де попало. Також був побитий консультант першої поліклініки, лікар Розенбаум. До єврея – зубного лікаря Горліка, який стояв в першому ряді підійшов Дауст, вихопивши в нього накинуте на ліву руку пальто сказав: «воно тепер тобі не потрібне». Таким чином операція «Blaumontag», гестапівцями, згідно інструкції Альбрехта була розпочата. Єврей, доктор Лібесман, пізніше розповідав, що він явився в Gestapo з деяким запізненням. У дворі та коридорах вже були вишикувані по троє, по групам, всі лікарі (терапевти, ренгенологи, невропатологи, педіатри, генікологи, та інші). В цьому ж коридорі з лівого боку грав патифон і під його звуки лунали дикі галаси жінок та чоловіків – представників єврейської общини, равинів, адвокатів, вчителів та інших спеціалістів. Старші груп почерзі підходили до Крюгера і доповідали про наявність спеціалістів. Тих євреїв, які доповідали з порушенням уставу німецької армії, Крюгер розстрілював на місці. Євреїв, які прославилися працею та мистецтвом, Крюгер викликав в окрему кімнату і допитував їх під прикриттям звуків патифону. За допомогою Брандта, Шотта, Маурера, Дауста і Мюллєра він збивав їх кулаками та пістолетом, нацьковував сторожового пса і лише після того, як євреї втрачали сили та свідомость, їх розстрілював. Жорстокими методами гестапівці допитували равинів - служителів культу. Вони їх заводили до убиральні, і обличчям втикали у пісюари, а зверху накривали їхнім же верхнім одягом. Для нагляду ставили вартових з допоміжної поліції і при спробі показати лице з пісюара чи підняти пальто і дихати повітрям, поліцаї били їх в потилицю прикладами гвинтівок. В результаті тортур трьох равинів замучили в убиральні. Сімдесятирічного равина Горвіца і такого ж віку єврейку педіатра Заславську, після численних допитів роздягли догола і під шумовий оркестр організований з арештованих, посилений мегафоном, змусили танцювати «вальс смерті» до втрати сил і свідомості, а потім Крюгер не виходячи із-за столу, який був обкладений закускою та радянським шампанським, особисто їх розстріляв. Інтелігенцію, яка нез’явилась на виклик в Gestapo, не дивлячись на національність (поляки, євреї, українці, росіяни та інші) гестапівці систематично арештовували в квартирах і доставляли у в’язницю Gestapo, піддавали побоям, роздягали до натільної білизни, і систематично вивозили на розстріл в ліс за село Павельче (зараз село Павлівка). Комуністів та радпартактив після катувань – викручування рук, випорювання животів, спини, та іншого, гестапівці розстрілювали просто у дворі в’язниці. Для залякування, під час розстрілів членів радпартактива, по всіх камерах в’язниці, заарештованих змушували дивитися у вікна. Хворих і нездатних піднятися гестапівці забивали нагайками і палицями. 04.08.1941 р. в понеділок. на 11 год. до Gestapo прийшли так звані «запрошені» 37 євреїв, дипломованих інженерів. Їм було наказано увійти до якоїсь зали, і вишикуватись повернувшись обличчям до стіни. Потім їх поділили відповідно до професійних груп: будівельники, машиністи, електрики, хіміки, тощо. Їх утримували приблизно до 19 год. вечора. Після цього їм наказали сісти по-турецьки (схрестивши ноги), у бік обличчям до стіни, і після цього прийшов Крюгер та почав розпитувати кожного по черзі, хто є за фахом, що робив за більшовицьких часів та дотепер. Кожен з євреїв почав відповідати, а секретар Крюгера робив собі якісь замітки. Після допитливої процедури, тринадцятьох євреїв, які в даний час над чимось працювали, викликали до Крюгера в кабінет. Коли вони стояли перед ним, той вів з ними досить делікатну розмову, при цьому заявивши: «Я є володарем вашого життя і смерті…». Також розповів їм, що симпатизує євреям, що в Кракові за ним нудьгують, і навіть одного єврея – ад’ютанта, він забрав із собою. До 05.08.1941 р. всю викликану і доставлену конвоєм єврейську інтелігенцію, що залишалася в живих, гестапівці із допоміжною поліцією, зі зв’язаними руками і ногами, та роздягненими до натільної білизни, ярусами до стелі заповнювали всі камери в’язниці, та утримували до 08.08.1941 р. 08.08.1941 р. померлих і живих, як дрова завантажували на автомашини і вивозли в ліс за село Павельче, викидали в яму і засипали землею. Операцію «Blaumontag» в основному було закінчено. За шість днів Gestapo знищило: 142 лікаря., 68 інженерів, 425 вчителів, 16 художників і письменників, 135 юристів, 180 членів єврейської общини і служителів культу, 27 музикантів і артистів, 76 фармацевтів, 28 ветлікарів та приблизно 1750 службовців з вищою освітою, а всього 2865 осіб. Хоча заплановане на відповідну дату знищення єврейської інтелігенції було закінчене, однак погроми почали продовжуватись навіть і проти представників інших національностей. Так, 20.08.1941 р. в лісі за селом Павельче було страчено 800 представників польської інтелігенції. 26.07.1942 р. у тому ж лісі за переховуванняєвреїв були страчені францісканські монахи: генерал францісканського ордену о. Ян Перегрін Хачела, брат Стефан Косіоркий і о. Ремігіш Войцик. «Todlager» («табір смерті») та єврейське гетто Після знищення єврейської інтелігенції, гестапівці приступили до посиленої підготовки першого етапу масового винищення єврейського населення. Гайнц Альбрехт віддав вказівку так званій і ввіреній йому організації «Arbeitsamt» сформувати з української та польської молоді (чоловічої статі) робітничі команди «Baudienst». Весь особовий склад команди «Baudienst» повинен перебувати на казарменному положенні. Під загрозою смерті, декілька днів команди «Baudienst» систематично руйнували пам’ятники старовини, бюсти вождів та радянські заклади культури, а після цього озброївшись лопатами та ломами займалися виключно копанням загальних та одиночних могил для євреїв. По всіх вулицях міста був розклеєний наказ Альбрехта та Крюгера про категоричну заборону вуличного руху: євреям після 19-ої год., полякам та українцям після 21-ої год. вечора. В цьому ж наказі, євреям категорично заборонялося ходити по місту без пов’язки з шестикутною зіркою на правій руці і ще й по тротуарам. Вони могли ходити тільки з пов’язкою і тільки по середині вулиці де проходять підводи та скот. На виконання цього наказу гестапівці та українські міліціонери без попередження розстрілювали всіх євреїв, які з’являлися на вулиці після 19-ої год. вечора. Євреїв розстрілювали також і вдень при першій спробі ступити хоча б однією ногою на тротуар. В цей підготовчий період, Gestapo та українська допоміжна поліція заарештовували євреїв на квартирах і після катувань розстрілювали. На протязі двох-трьох днів з в’язниці Gestapo на розстріл, в ліс за село Павельче, відправлялось по декілька машин, завантажених євреями в одній натільній білизні. У перших числах жовтня 1941 р. командами «Baudienst» на єврейському кладовищі в північно-західній частині Станіслава, по вул. Семирадського (тепер вул. Степана Ленкавського) було викопано безліч могил. Весь квартал – кладовище та велика територія навколо (сьогодні – це вул. Бельведерська, Ленкавського та прилеглі провулки) площею близько 6 га, був обнесений колючим дротом в чотири ряди. На кожному ряді, а також у східній частині кварталу, на синагозі, були встановлені кулеметні вишки, по периметру – пости та вартові. Членами «Baudienst» на самому кладовищі було викопано декілька ям, довжиною в декілька десятків метрів. 11.10.1941 р. в суботу, євреям було наказано доставити до Gestapo декілька екземплярів плану міста Станіслава. Єврей, на прізвище Дзюльо, який працював в технічному відділі юденрату прибув до Gestapoна 12 год, віддав плани міста і після цього пішов розповісти іншим євреям про те, що Крюгер разом з підлеглими провів нараду, і що, саме на ній, він підняв питання про підготовку знищення великої маси євреїв та визначив термін – 12.10.1941 р. Цим подіям посприяв також і запланований візит генерал-губернатора Ганса Франка, який повинен був прибути до закінчення кривавих акцій, а тому Gestapo вирішило, ще до його приїзду зробити місто «чистим». 12.10.1941 р. в так звану сонячну «чорну неділю Станіслава» в єврейське свято Гошанаг Рабах, Gestapoостаточно вирішило провести масову криваву акцію по ліквідації євреїв. Багато євреїв, очевидців тих страшних для них днів свідчили про ті події по різному, однак картина вимальовувалась одна. В цей день, ще з самого ранку масово почали зганяти євреїв, які забирали з собою цінні речі та дороге для них майно в так званий «Todlager» («Табір смерті»). День був сонячний. «Табір смерті» прийняв приблизно 12 тис. євреїв. На легковому автомобілі з відкритим дахом до табору в’їхав Крюгер, і до більшості євреїв, які вже були на місці, звернувся з такими словами: «На цьому вашому новому місці, де ви будете жити, ваші цінності вам не потрібні. Зберіть їх у загальний фонд…». Коли євреї почали віддавати свої речі, ними було заповнено дві вантажівки і все майно відвезли до Gestapo. Окремо відібрану частину євреїв, повантажили на декілька машин і вивезли на кладовище, яке було поруч з табором, де по приїзду їм наказали роздягтися. Одяг та взуття поскидали на вантажівки та відвезли на залізничну станцію для відправлення до Німеччини. Тим часом на кладовищі приступили до масовоих розстрілів: солдати SSпідводили євреїв до країв, трьох заздалегідь підготовлених ям та примушували їх туди стрибати, після чого стріляли. Щоб не було затримки, інші есесівці заряджали автомати і подавали їх тим що стріляли. Дітей кидали в ями живими, економлячи при цьому патрони. Ті євреї, які очікували своєї черги у ту чи іншу яму, які вже були закладені першими трупами, подалися в жахливу паніку, голови паморочило від побаченого, дехто в ями падав вмліваючи; вони кидалися назад, однак задніх тіснили кулеметники. Тих хто з «черги» наважувався втікати, чи робив спробу втечі, розстрілювали на місці, в тому чи іншому випадку їх очікувала смерть. Багато трупів звисало на колючому дроті, лежало на території кладовища чи за його межами. До 19 год. вечора, екзекуцію було закінчено. Все поле гостро пахло свіжою кров’ю, навколо стояли червоні калюжі. Того дня було страчено, зі слів одних очевидців та безпосередніх учасників тих подій до 6 тис. євреїв, зі слів інших від 9 до 10 тис. євреїв. Факт знищення залишається фактом, насправді з майже 12-и тис. єврейської юрби в живих (поранених та скалічених) залишилося декілька сот чоловік. Крюгер побачивши, що ті, які ледь дихали, та могли ще рухатись, сказав, що Адольф Гітлер дарує їм життя і запропонував їм три рази його привітати нацисьским салютом: «HeilHitler!». Коли напівживі євреї палко борячись за життя та порятунок зробили, те що їм наказав Крюгер, їх нагими відпустили додому, Крюгер запевнив, що їх «…ніхто більше не потурбує». Після 12.10.1941 р. розпочався другий період в житті єврейського населення Станіславщини. Якщо попередній, можна назвати вступним періодом, то наступний період – з 13.10.1941 р. до 31.03.1942 р. – період гетто та подальших страт єврейського населення міста. 13.10.1941 р. досвіта, тих євреїв, які були «врятовані Адольфом Гітлером», і розпущені по домах, гестапівці розшукали та знову заарештували. Після цього відправили до «Табору смерті» на розстріл, хоча деяким євреям було дароване життя з умовою співпраці, та дозволено заселяти «звільнене» житло. Вранці, унтерштурмфюрер SS Брандт викликав до себе одного з врятованих євреїв – доктора Ляма і призначив його головою юденрату. При цьому запевнив його, що: «…те, що відбулося вчора, сталося з вини євреїв, тому що вони винні у початку війни і потрібно було їх за таке покарати. Щось подібне вже взагалі більше не повториться». Ляш у свою чергу назвав своїм заступником єврея Гольдштейна і таким чином поповнив юденрат новими членами єврейської общини. Політика Крюгера та інших нацистів відносно євреїв була спланованою таким чином, що з одного боку він співпрацював в деякій мірі з ними, а потім, коли вже вони не були потрібні, страчував всіх без вибору. 20.08.1941 р. в середу, гауптштурмфюрер SS Крюгер подав в газету «Українське слово», як на українській так і на німецькій мовах такого змісту оголошення: «Поляк Францішек Гаєвскі уродженець 3.12.1911 замешкалий в Станиславові, при вулиці Шкарпова ч. 2б, бив дня 14.8.1941 жидівку на вулиці, представляючи себе як Німця, який належить до Гестапо. Слідство, яке сейчас перепроваджено, виказало, що Поляк Гаєвскі зробив це планово. Щоб охоронити населення від таких нечистих елементів і рівночасно запобігти в майбутньому подібним випадкам, Гаєвского дня 18.8.1941 розстріляно». 20.12.1941 р. офіційно було оголошено про створення єврейського кварталу-гетто. Таким чином за словами члена юденрату Ю.Фоєрмана почався геттовий період у житті єврейської громади міста. До 31.03.1942 р. у новоствореному гетто відбулися поодинокі розстріли – п’яні гестапівці вправлялися в стрільбі по живих «мішенях», кидаючи з другого чи третього поверхів єврейських дітей і нальоту стріляли по них.
ще не закінчив свою монографію, тому буду радий, якщо хтось скине поправки або неточності у моїй монографії!
Якось воно не логічною виглядає згадка про УПА в подіях 1941 року, коли УПА в той час ще не існувала.
Навіть в цьому джерелі можна знайти про те, що абревіатури УПА не могло існувати в Станиславові влітку 1941 року:http://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_повстанська_армія Щодо архівів: цікаво було б побачити документ 1941 року (не створений після війни) із згадкою про УПА.
Цілком згідний з Вами, напевне а архівному документі, яким я користувався були опечатки, або неправильні дані. Порившись в неті Богдан Рибчук був лише провідником ОУН і не УПА
В першу пості в повідомленні за 24.07. у Вас написано "підпоручники" - мадярські офіцери. Напевне потрібно "відпоручники" так в ті часи називали, щось за аналогом радянських "уполномоченньіх". А заразом дуже цікаво, тим більше, що маєте можливість працювати в архіві. Заздрю бо мені доїздити далеко, а так би треба.
Тут не про помилки (це звичайна річ) просто кидається в очі навіть такому дилетанту як я. Сам я з Яремчанщини.
Доброго дня камеради. Прошу допомогти істориків Івано-Франківська, а також й істориків, які спеціалізуються на тематиці Другої світової війни дізнатись про те, як саме визволявся Івано-Франківськ. Знаю, що радянські війська штурмували його два рази у березні і липні (остаточно) 1944 р. Мене цікавить інший бік воюючої сторони. Як зазначається в радянській іторіографії, у місті Станіслав стояло 20 танків "Тигр", як для такого малого міста це дуже багато. Питання полягає у тому, що це за танки Тигр, до яких військових частин вони належади, яка дивізія, хто командував обороною німців, і т.д. Дякую за допомогу!
Срочную службу проходил с 1936 г., отличился в боях с японскими милитаристами летом 1939 г. на реке Халхин - Гол . В Великую Отечественную войну воевал на Западном, Сталинградском, Центральном, 1 и 4 Украинских фронтах. С марта 1943 г.- разведчик 4 батареи отдельного артдивизиона 42 Краснознамённой бригады - 730 артполка 226 – й стрелковой дивизии.Во время обороны Курского выступа он хорошо изучил укрепления противника, расположение 3 дзотов, артиллерийской и миномётной батарей. Огнём батареи они были разрушены. В ходе наступления были подавлены замеченные им батарея 75 – мм орудий у с. Карабутово и миномётная батарея у с. Хижки Сумской области. Участвовал в форсировании Днепра, боях на Ясногородском плацдарме, в освобождении Киева, Малина, Чоповичей,Коростеня Житомирской области. В декабре 1943 г. был ранен и, лечился в полевом госпитале 60 армии, откуда вернулся в свою батарею, участвовал в Проскуровско – Черновицкой операции, дошёл до Днестра С середины апреля 1944 г. держал оборону в Прикарпатье. 23 июля 1944 г. при прорыве обороны в с. Черемхув Коломыйского района Станиславской (Ивано -Франковской) области ,когда четвёртая батарея поддерживала наступление штрафной роты, он одним из первых ворвался в село, застрелил двух фрицев, а одного взял в плен. При наступлении на деревню Лесной Хлебичин красноармеец выдвинулся вперед и обнаружил три огневые точки.Огнём батареи они были уничтожены. Отважного разведчика перевели во взвод управления второго дивизиона, и он готовил цели уже для трёх четырёхорудийных батарей. В Карпатах, при взятии высоты 659 , Якуб находился на НП командира дивизиона Трофименко Ф.Л., им пришлось 12 раз отбивать атаки немцев. 19 декабря 1944 г. он проявил инициативу, и с одобрения капитана с группой разведчиками перебрался в боевые порядки пехоты,воодушевил ребят и повёл их в атаку. В бою он лично убил трёх гитлеровцев. Высота была взята. Награждён орденами Отечественной войны 2 степеней,Красной Звезды, Славы 3 степеней,двумя медалями «За боевые заслуги» ,За победу над Германией" и др.
Кое що підредагував,з німецького боку діяв 59 армійский корпус http://www.lexikon-der-wehrmacht.de/Gliederungen/Korps/LIXKorps.htm в нього входили дві дивізії http://ru.wikipedia.org/wiki/291-я_пехотная_дивизия_(Германия) та 263-я пехотная дивизия 12-й военный округ Висбаден 463,483, 485-й гренадерские полки 263-й артиллерийский полк
Танки належали до 506-батальйону важких танків. Вели бої під Бортниками та Станіславом в 1944 році, перегруповані в Станіслав, з Тернополя.
