Герої України. Доска пошани

20-летний украинский десантник дорогой ценой спас целый экипаж БТРа.

20-летний военнослужащий спас весь экипаж БТРа. Десантник 95-й аэромобильной бригады Владислав Кузнецов сумел выбросить гранату из машины, но потерял руку.
20-летний десантник 95-й аэромобильной бригады Владислав Кузнецов спас весь экипаж БТРа, а это семеро его боевых побратимов".
Владислав смог выбросить гранату из машины, но лишился руки. Их колонна попала под обстрел террористов на подступах к Лисичанску на Луганщине.

 

Судья Хозяйственного суда Харьковской области Александр Мамалуй воюет как рядовой снайпер в пехоте АТО.
"Сегодня работали под Донецком. До ближайших позиций террористов километра два. Встретили земляка. Это Александр Мамалуй. Мобилизованный. Был призван на воинские сборы в марте, как обладатель редкой воинской специальности – водолаз инженерных войск."

Об этом в Фейсбуке пишет тележурналист Slava Mavrichev. " Первое время служил в Харькове. В мае - написал рапорт, попросился на передовую. Сейчас - снайпер. А в мирной жизни… судья. Хозяйственный суд Харьковской области. Мантию носил 12 лет - теперь сменил ее на камуфляж. Ничего не знаю о нем, как о служителе Фемиды. Но как вояка - впечатлил. Об оружии говорил с нежностью, о продвижении войск - со знанием дела. О врагах - с лютой ненавистью", - пишет журналист.
"Оружие, с которым работает наш земляк-снайпер. Это противотанковое ружье Симонова. Трофейное. Отбили у боевиков. Конечно, у украинской армии есть более современные аналоги, но бойцы попросили оставить им именно этот ствол - говорят, он надежнее. Старичку уже семьдесят лет. Калибр - 14,5. Магазин на пять патронов. Патрон - бронебойно-зажигательный. «Ветеран» без труда пробивает борта даже современного БТР-4," - замечает Мавричев.

 

ПОДВИГ УКРАИНСКИХ ТАНКИСТОВ 17-Й ТАНКОВОЙ БРИГАДЫ.

Вчера был в секторе "Б" Антитеррористической операции. Возил передачу от Фонда обороны Украины (helpua.info) - 23 тепловизора, 10 маскхалатов, чехлы на новые кевларовые каски в самую горячую точку АТО - под Иловайск, где уже шестые сутки кипит непрерывное сражение за город.

Эти фотографии я сделал на передовом блок-посту вооруженных сил Украины. Накануне боевая группа 3-го батальона Нацгвардии "Донбасс" вместе с танками 17-й танковой бригады (из Днепропетровской области), атаковала в самом городе несколько домов, занятых российскими наемниками. В этом бою подлинный героизм проявил танковый экипаж командира Т-64 в составе командира - младшего сержанта Сергея Исаева, солдата-наводчика Игоря Иванченко, и механика-водителя солдата Евгения Мартынюка. Чтобы оценить под каким огнем наши воины шли в атаку, можно рассмотреть, в каком состоянии Т-64 вышел из боя.

Бой в городе - это всегда ближние дистанции. Наши бойцы наступали на настоящую стену огня - по ним била минометная батарея, из каждого подвала и с каждой крыши стреляли гранатометы, пулеметы, снайперы. Город постоянно обстреливают гаубицы и реактивные системы залпового огня российских войск. Танкисты били по огневым точкам, штурмовой отряд "Донбасса" под прикрытием танка сумел отбить еще один дом. Большую часть того, чтобы могли получить наша пехота, принял на себя Т-64 сержанта Исаева.

Пять попаданий реактивных противотанковых гранат, и сотни попаданий от пуль, в том числе крупнокалиберных снайперских винтовок. Враг понес большие потери, но подтянул резервы. После очередного попадания в башню, был выведен из строя досылатель танкового орудия. Сержант Исаев из боя не вышел - приказал Мартынюку помочь досыланию снарядов короткими рывками - танк делал рывок, тормозил, и энергия остановки помогала загонять снаряд в ствол. Они сделали еще несколько выстрелов.

Еще одна граната попала в башню - командир и наводчик получили ранения. Еще одна граната - повреждена ходовая. Они продолжали стрельбу из пулемета. Затем пулемет был также выведен из строя.

Парни перевязали друг друга, но танк из боя не вышел. Танкисты увидели, что под огнем противника лежат трое бойцов "Донбасса". Евгений Мартынюк вылез из танка, и помог побратимам из "Донбасса" положить раненых на корму боевой машины. Контратака российских наемников была отбита, и только тогда танк пошел в тыл.

Все раненые были благополучно доставлены на базу. Единственный невредимый танкист Евгений Мартынюк передал медикам раненых товарищей, обхватил руками боевую машину и... заплакал. Сегодня солдат пересел за штурвал нового танка - я не смог увидеть героя - он выехал на новое боевое задание. Спасибо, Женя, спасибо...

Джерело: facebook.com/butusov.yuriy

 

Президент України Петро Порошенко присвоїв звання Герой України з врученням ордену «Золота зірка» двом бійцям АТО — старшому лейтенанту Євгенію Зеленському (посмертно) та полковнику Михайлу Забродському. Відповідні Укази Глава держави підписав 23 серпня.
Командир спецгрупи 8-го полку спецпризначення оперативного командування «Північ» Сухопутних військ старший лейтенант Євгеній Зеленський нагороджений за мужність і героїзм, виявлені під час виконання військового обов’язку в умовах, пов’язаних з ризиком для життя (посмертно).
17 червня в місті Щастя Луганської області групі Євгенія Зеленського було поставлено завдання визволити з полону іншу групу. Потрапивши в засідку, під шаленим вогнем терористів старший лейтенант Є.Зеленський до останнього прикривав бійців, надав їм можливість перегрупуватися. Група відбила напад, командир отримав поранення, не сумісні з життям.
Командир 95-ї окремої аеромобільної бригади високомобільних десантних військ полковник Михайло Забродський представлений до звання Герой України за здійснення визначного геройського вчинку в ході проведення АТО.
Під безпосереднім керівництвом М.Забродського у стислі строки на високому професійному рівні планувались завдання підрозділам під час блокування міст Слов’янськ та Краматорськ. Бригаді вдалося у стислий термін, без втрат захопити та утримувати оперативно важливий пункт — гору Карачун.
У квітні під керівництвом полковника Забродського була відбита бойова техніка 25 окремої повітрянодесантної бригади, яка була захоплена сепаратистами у місті Слов’янськ. У червні поблизу селища Селезньовка завдяки вмілим та чітким діям Михайла Забродського в умовах інтенсивного обстрілу було знищено два блокпости бойовиків, зірвано спробу прориву до 200 бойовиків з міста Слов’янськ. Також у квітні при проведенні операції під його керівництвом аеромобільна група в районі населеного пункту Крива Лука не допустила відходу бойовиків на територію Російської Федерації.

 

"Киевскую школу №275 зазвали в честь погибшего в зоне антитеррористической операции бойца Национальной гвардии Украины Владимира Кравчука"
Вічна слава герою! Прийми Господи його душу!

 

Настоящий офицер, герой профессионал!
О таких офицерах нужно фильмы снимать. А нам показывают по ящику российскую муть про их ментов и бандитов
Полковник Евгений Сидоренко – начальник бронетанковой служби вооружения оперативного командования «Південь»
Это он на трофейном танке Т-72Б3 прорывался из иловайского котла и лично уничтожил три вражеские БМП-2.
Вот прочтите. Да с такими офицерами мы обязаны победить:
http://ak-inzt.net/faces/4192-10-09...m-rossijskom-t-72-polkovnik-evgenij-sidorenko

 

Йому лише 19, а він уже герой. Це той самий танкіст, який "осідлав" російський Т-72, відволік вогонь на себе від колони, що виходила з Іловайська і врятував не одну сотню життів.
Євген Мартинюк - країна має знати своїх героїв!

 

Да, геройский парень! Молодец. Было бы правильно наградить его, полковника Евгения Сидоренко, который возглавлял выход второй колонны и был в том трофейном танке Т-72Б3 в роли наводчика и командира танка Сергея Исаева званием "Герой Украины". Они это заслужили за этот подвиг и за предыдущий, когда их экипаж прикрывал бойцов "Донбасса", и не смотря на 5 попаданий из РПГ не вышел из боя, а вывез раненных солдат из батальона "Донбасс". Тогда их наводчика ранило.

 

А.Мегель, журналістка ДУК ПС

БЛОК-ПОСТ "ЄНОТ"

Сьогодні мій молодий старий товариш (ми разом з ним приїхали в ДУК) двічі змінив своє псевдо. Перше нове ім"я йому дали армійці у Донецькому аеропорту - "безбашенний мінометник". За один день бою Антон підбив російський танк. Так-так, саме російський. На машині красномовно стирчав ворожий триколор. І це ще не все. За танком почав горіти БТР від влучного пострілу шаленого мінометника. Слідом до праотців вирушили троє ворожих коригувальники. Урожай героїчний. Проте, дався хлопцю нелегко. П"ятнадцять пострілів з гранатомета у закритому приміщенні - і гарантована жорстка контузія. Зараз бійця везуть у госпіталь. Настрій у нього прекрасний. Каже, здивований тим, що серед наших всі цілі. У арміців втрати є - три двохсотих і три трьохсотих, а наші - всі живі. "Наче Бог нас береже!" - дивуються хлопці.

- Я цієї ночі, годині о дванадцятій, - кажу тихенько Стрілі, - молилась за хлопців, намагалась згадати кожне ім"я, кожне обличчя.

- Ой, - скрикує Стрілочка, - я теж якраз о дванадцятій прокинулась і теж молилась.

Мурашки по тілу побігли... А скільки ще людей молилось і молиться за наших хлопчиків! От Господь і рятує.

Псевдо Антона до цього бою - Бєс - я порадила змінити, й він погодився. Сказав, що буде називатись тепер "Єнот". Так називають захисники аеропорту вщент спалений ворогами блок-пост у багатоповерхівці на території, контрольованій нашими військами, на допомогу яким і прибули правосєки.

Армійці в жосткому шоці -таких вояк вони ще не бачили. Один із солдат зустрів наших мовленим від щирого серця: "Правосєки, я вас ненавиджу!" Через кілька годин бою він вже ввжав наших своїми. А при прощанні раптом заявив: "Та, ну її, ту армію! Як мені до вас записатись?"

Безстрашність та відвага - почерк наших у бою. За це армійці подарували їм купу зброї (але я не знаю, чи варто про це писати). Ну, хоч так... Медалей і орденів нашим ніхто не дасть. Їх почеплять на свої груди якісь штабні генерали. Армійцям - премії і відпустки. А моїм хлопчикам - наші обійми. І ваша вдячність та підтримка. Вони дуже на неї сподіваються.

 

Артем Вітко - командир батальйону "Луганськ-1". Родом з Луганська, 31 рік - наймолодший серед усіх командирів добровольчих формувань. Професійний військовий із досвідом участі в бойових діях.

Серед успішно проведених операцій батальйону "Луганськ-1" під командуванням Артема Вітко:

- зачистка населених пунктів Луганської області Северодонецьку, Лисичанська, Боровського із подальшим по сьогодні підтриманням там порядку;
- затримання і ліквідація кількох диверсійних терористичних угруповань;
- звільнення заручників;
- затримання наркоторговців чеченської національності;
- ліквідація командира взводу відомого ворожого батальйону "Привид" на псевдо "Лісовик";
- порятунок стратегічного об'єкту: затримання диверсійної групи терористів, що мали намір підірвати міст між Лисичанськом і Северодонецьком біля заводу Пролетарій, вилучення в них 60 кг пристроїв і речовин для підриву.

Поточна робота батальйону "Луганськ-1" включає утримання блокпостів у підкотрольних йому районах Луганщини, відбиття регулярних атак на них, продовження оперативно-розшукова діяльності й зачистка підконтрольних населених пунктів від диверсантів і терористів.

 

Сьогодні з полону повернувся мій побратим і земляк- Василь Пелеш. Попав в полон майже місяць тому. Попав на блокпост, який перед тим тримав "Айдар". Його танк підбили. Він до останнього думав, що це побратими зробили помилково. Йшов до блокпоста і кричав що він з "Айдару". Побачивши у нього на руці татуювання в вигляді Українського тризубу і напису "Слава Україні " йому просто відрубали руку. Не вірю, що він вернувся. "Айдар" не відпускають і не міняють. Це були не чехи- це була мерзота, яка називає себе слов'янами. Хто мені скаже, що їм в голову з дитинства колять, що росте звір? Звір, який тобі 20 років сміється в очі? Звір, який в любу секунду готовий тебе не просто вбити, а вбити по садистськи, вбити знущаючись...Це- орда. Без правил, честі, моралі, без елементарних людських понять. Майже одночасно з Василем взяли в полон нашого медика Таню, яка з нами з перших днів була на Майдані. Танька взяла білий прапор і як медик пішла домовлятись про обмін вбитими і пораненими. Назад вона не повернулась...

 

ГАРЯЧА ВИСОТА МАЙОРА МІНЯЙЛОВА

— Ця висотка мені сниться майже щоночі. Уві сні я даю цілеуказання своїм підлеглим щодо ворожих цілей, після чого наказую відкрити вогонь. Солдати недовго метушаться біля гаубиць, готуючи їх до бою, а потім повітря стрясає гуркіт наших гармат. Подивившись у біноклі на результати своєї роботи, ми швиденько ховаємось по укриттях, адже у відповідь часто отримували пекельний «гостинець» від терористів, — розповідає майор Олексій Міняйлов, командир гаубично-артилерійської батареї 79-ї Миколаївської окремої аеромобільної бригади, який зі своїм підрозділом 13 діб провів на кордоні з РФ поблизу пункту пропуску «Ізварине».

Вперта злість, гострий біль від втрати бійців та нестерпне бажання побачити рідних… Ці емоції охоплювали військовослужбовців 79-ї, які виконували бойові завдання у визначених районах зони АТО. Майор Олексій Міняйлов вважає, що досвід, набутий на війні, обов’язково має бути використаним у рідній десантній бригаді, а також усім Українським військом.
За словами офіцера, воювати йому і його товаришам доводилось головним чином із російськими військовими. Жодних сумнівів ні в нього, ні в його підлеглих в цьому немає.

— Усіма атаками терористів на нас керував досвідчений фахівець своєї справи. Позивний — «Контора». Він викликав на нас вогонь танків, систем залпового вогню БМ-21 «Град», «спускав на нас собак» — так вони називали між собою вогонь з сучасних ПТКРів «Корнет», — каже офіцер.

Саме з «Корнетів» і вразили танк та кілька БМП-2 7-ї піхотної роти 72-ї механізованої бригади, до якої була придана гаубично-артилерійська батарея Міняйлова. За наказом командування артилеристи-десантники 79-ї разом з підрозділами 72-ї механізованої бригади мали закрити ділянку державного кордону з Російською Федерацією поблизу пункту пропуску «Ізварине». Через нього по дорозі Ростов — Краснодон — Луганськ на територію України доставлялася зброя, важка техніка та найманці для загонів терористів «ДНР» і «ЛНР». Артилерійська батарея Міняйлова точно вражала ворожі каравани. Та незабаром на допомогу терористам надійшли російські підрозділи.

По українських десантниках та артилеристах, що зайняли найближчу та найвищу висоту біля Ізвариного, почали «працювати» БМ-21 «Град», танки, 82 та 120 мм міномети, ПТКРи «Корнет» тощо. З боку РФ проти українських підрозділів здійснювались заходи радіоелектронного пригнічення. З включенням російських станцій РЕБ усі види зв’язку українців переставали працювати — і військовий, і мобільний. Це призводило до значних проблем у керуванні нашими підрозділами. А ще наші хлопці добре бачили, що над їхніми позиціями постійно висіли російські безпілотники, які практично в режимі реального часу передавали координати цілей.

— На п’яту добу перебування на висоті під час обстрілу в нас знищили відразу дві гаубиці. На той момент БМП у піхотинців вже не було. Проте ми ще завдавали ворогу втрати тими чотирма гарматами, що залишились. Згодом ворог знищив і їх. Того дня ми також втратили двох бійців батареї. Чимало бійців підрозділу були поранені осколками або контужені. Отже, командування віддало наказ відійти на інші рубежі, — згадує майор Олексій Міняйлов.

Попри те, що висоту довелось залишити, офіцер вважає, що його підрозділ своє завдання виконав гідно.

— Якщо в нас буде така ж зброя, що і в росіян, ми з ними будемо цілком на рівних, адже навченості українським солдатам не позичати, — впевнений офіцер.

Указом Президента України за виняткову мужність та героїзм, виявлені при захисті суверенітету та територіальної цілісності і незалежності України, майора Олексія Міняйлова нагороджено орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня.

 

Роман Бочкала

Посчастливилось встретиться с Сергеем Вячеславовичем Заболотным.

Важные дела привели его в Киев прямо с передовой. Даже как-то непривычно было видеть одетым не по походному славного замкомбрига 30й бригады) Это реально один из лучших командиров ВСУ на мой взгляд. Прошел от Сватово до Луганска. Взял бы и сам Луганск. В начале августа 30ка была уже в городе... Но одно подразделение не может действовать в отрыве от остальных, без учета общей картины. А она, к сожалению, чем дальше, тем больше не способствовала. Металлист, Антрацит, Красная Поляна - там было очень жарко.

Но, пожалуй, сложнее всего, когда пришлось выводить людей из Лутугино. Под Смерчами и Градами. Сделал невозможное. Прорвался. Еще и технику не бросил, что в подобных ситуациях крайне редко. Были и потери конечно. Но, уверен, гораздо меньшие, чем могли бы быть, если бы командовал не он. Меня в Заболотном поражает его скромность. Прирожденная интеллигентность, свойственная потомственным офицерам. Но самое главное - хладнокровие, уравновешенность, уважение к бойцам.

Даже в самые сложные минуты он не теряет контроль. И он всегда с ними. А солдаты это чувствуют. Когда закончится война, Заболотному будет не стыдно пройтись по родному Новоград-Волынскому, посмотреть в глаза женам и матерям.

Удачи Вам, Сергей Вячеславович! Берегите себя и ребят. Вы настоящий патриот и настоящий полковник.

 

Боєць ЗСУ з позивним "Панда" - в районі блокпоста №32 на трасі "Бахмутка" із ПТРС спалив ворожий БТР.

 

Президент України Петро Порошенко підписав Указ про присвоєння звання Герой України з врученням ордена "Золота Зірка" полковнику Ігорю Гордійчуку.

Про це йдеться у повідомленні на сайті глави держави.
"Полковник Ігор Гордійчук брав участь в багатьох операціях під час АТО, він очолював загін спецназу під час виконання завдань в тилу противника, командував боями по зайняттю Савур-Могили. Особисто очолював загони спецназу, виконуючи завдання глибинної розвідки далеко за лінією фронту. Упродовж 12 днів безперервних боїв полковник Гордійчук героїчно утримував позицію, незважаючи на поранення і контузію", - зазначено у повідомленні.

Только благодаря мужеству и героизму этого человека и его бойцов удалось захватить стратегическую высоту Саур Могила и удерживать её.

 

Настоящий герой. Настоящий, а не липовый кабинетный полковник. Олег Зубовский. Не ховался от войны в тылу, в Краматорске. А с ребятами в АЭРОПОРТУ хлебал лиха по полной программе. На равных. И всех своих оттуда живыми вывел...

 

Герой України полковник Ігор Гордійчук.

 

Ігор Лапін - "Зола" командир легендарної 2-ої роти батальйону"Айдар"

Під час створення 24-ого батальйону територіальної оборони «Айдар» ЗСУ Ігоря Лапіна («Зола») було назначено командиром другої роти «Захід», сформованої переважно з мешканців Волинської області.

На Сході України «Зола» перебував із червня 2014 року. За час проведення АТО відзначився як професійний та відповідальний командир. Користується авторитетом у своїх бійців. Під його керівництвом було звільнено від терористів 8 населених пунктів в Луганській області, зокрема Щастя, Георгіївка, Лутугине, Успенка, Новосвітлівка та Хрящувате та інші стратегічно важливі об'єкти.

Штурмовий підрозділ Лапіна - "Золи" під час операції по звільненню Вергунського розїзду біля Луганська знищив групу російських спецназівців.

На виборах 26.10.2014 р. обраний до Верховної Ради народним депутатом України

на фото нижче - Спецпідрозділ по боротьбі з тероризмом Російської федерації "Гюрза" , старший групи позивний "Грозний" були знищені штурмовим підрозділом батальйону "Айдар" на Вергунському роз'їзді. Всі груз 200 на Росію.

 

ПРАГНЕННЯ ОСОБЛИВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Сержанту Андрію Слободянюку лише 21 рік. За кілька місяців участі в антитерористичній операції на Сході країни цей спецпризначенець заслужив три нагороди — орден «За мужність» ІІІ ступеня, відзнаку від Міністра оборони України «За зразкову службу» і срібну медаль «За оборону міста Краматорськ». А коли після поранення військові лікарі констатували, що на передову він зможе повернутися не скоро, Андрій вирішив реалізувати свою давню мрію стати офіцером. Не закінчивши повний курс лікування, він виписався зі шпиталю, аби встигнути подати документи на вступ до військового вишу, і тепер навчається в Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Андрій народився у Хмельницькому. Мати — Людмила Павлівна — фактично виховувала сина сама. До речі, вже близько 13 років жінка служить у війську, нині — старшим механіком вузла зв’язку 19-ї ракетної бригади. Тож що таке військова служба, син знав добре і бачив, як мати заробляє на хліб. Після закінчення школи він і сам пішов працювати, аби покращити матеріальне становище сім’ї й по-чоловічому підтримати її. А коли призвали до війська, без вагань пішов виконувати конституційний обов’язок.

— Я був призваний у 80-ту окрему аеромобільну бригаду. Закінчив навчальний підрозділ та набув кваліфікацію командира аеромобільного відділення 3-го класу. А через вісім місяців служби підписав контракт. Це було в жовтні 2012, — розповів сержант Андрій Слободянюк.

Ще рік він прослужив у бригаді. За цей час узяв участь у навчаннях «Рапід Трайдент» та «Кленова арка», здійснив 12 стрибків з парашутом і провів чимало часу на польових практичних заняттях. Згодом перевівся ближче до дому — у 8-й окремий полк спеціального призначення на посаду командира розвідувального відділення.

— В один із днів на початку березня в полку оголосили бойову тривогу. А за декілька днів уся наша частина виїхала в зону антитерористичної операції. Згодом вирушили до Краматорська, — пригадує хронологію подій молодший командир.

Саме тут, у Краматорську, на початку травня, військовослужбовців полку залучили до активних бойових дій. Перший бій сержанта Андрія Слободянюка відбувся 4 травня. Відтоді всі чітко усвідомили — йде війна.

— Добре пам’ятаю і 18 травня. Вже півтори доби ми сиділи в засідці біля кладовища, чатуючи на ворога, який регулярно обстрілював наші позиції з мінометів. Та «рибка», яку впіймали, була «жирнішою», ніж очікували, — на позицію прибули терористи з переносним зенітним ракетним комплексом. Саме в цей час у даному районі виконували розвідувальні польоти наші льотчики на Су-24. Вони і були мішенню для найманців. Командир групи доповів командиру полку і отримав наказ негайно знешкодити ворога. Операцію провели вдало: троє терористів загинули, двоє отримали поранення. Ми захопили ПЗРК та два заряди до нього. А підкріплення, яке приїхало до нас, знищило кілька десятків російських найманців, які прикривали своїх поплічників, — розповів сержант Андрій Слободянюк.

У червні група спецпризначенців, до якої входив і Андрій, брала участь у пошуку літака-розвідника Ан-30 та порятунку екіпажу, на який полювали бойовики. Завдяки професійним діям наших вояків, рішучості і сміливості вдалося врятувати двох льотчиків, які вижили після падіння літака, та доставити тіла трьох загиблих членів екіпажу.

У липні спецпризначенці вели запеклі бої під Луганськом. Проривали оборону ворога, аби деблокувати аеропорт, в якому тримали оборону колишні співслужбовці Андрія — вояки з 80-ї окремої аеромобільної бригади. У ході цих боїв 20 липня постраждала майже вся група, а її командир майор Олександр Петраківський досі знаходиться у важкому стані в одному з лікувальних закладів. А 27 липня під час танкової атаки російських найманців був поранений і сам Андрій.

— Я з іншими військовослужбовцями вів на одному з териконів спостереження за ворогом. Зокрема ми передавали координати цілей нашій артилерії. Десь о пів на шосту вечора ворог почав обстрілювати нашу позицію з мінометів, а потім задіяв танкові підрозділи. Поки добігли до укриття, по нас тричі стріляли з танкової гармати. На жаль, третій снаряд розірвався поряд і вибуховою хвилею закинув нас з офіцером — артилерійським розвідником у схованку, — розповів сержант.

Не усвідомлюючи, що він поранений, сержант Слободянюк зупиняв кровотечу, накладаючи пов’язки пораненому в шию і спину артилеристу. Потім вже надавали допомогу йому, коли запекла від болю нога. Лише через два дні поранених спустили з терикону і доправили в польовий шпиталь. Потім сержанта Андрія Слободянюка лікували в Харківському і Хмельницькому військових госпіталях. Поранена нога й досі болить. Та хлопець впевнений, що все буде гаразд.

Тепер, навчаючись в академії, він передає бойовий досвід товаришам-курсантам. Часто за порадою до нього звертаються й офіцери навчального закладу. На факультеті ракетних військ і артилерії Андрій опановує фах артилерійського розвідника.

— У 8-му полку спеціального призначення залишилося багато друзів, з якими продовжую підтримувати зв’язок. Спілкуємося майже щодня зі старшим солдатом Маратом Муратовим (він важко поранений), санінструктором нашого підрозділу старшим солдатом Денисом Ляпуновим, який і надав мені першу медичну допомогу. Хлопці продовжують службу за контрактом, а мене підтримують у моєму бажанні за п’ять років стати офіцером, — розповідає сержант Слободянюк.

За словами заступника начальника факультету ракетних військ і артилерії з виховної роботи підполковника Юрія Полтавця, на факультеті навчається 30 курсантів-першокурсників, що брали участь у антитерористичній операції.

Четверо з них, зокрема й сержант Андрій Слободянюк, — орденоносці.

— І ми цим дуже пишаємось! — зазначив офіцер-вихователь.