Фото часів Визвольних змагань

Ці роботи Павла Ковжуна, класика української графіки - десятки років вважались втраченими. Підготував він їх для видання альманаху Січових Стрільців під командуванням Євгена Коновальця. Але через певне фінансове непорозуміння макет альманаху, який мав надрукуватись у Берліні, майже цілком пропав. Серед іншого тоді пропали і підготовлені у це видання малюнки Леоніда Перфецького. Певні фрагменти з уже підготовленого для друку макету вдалось врятувати. Коли ж у 1937 році, за два роки до смерті Ковжуна, соратникам Коновальця таки вдалось видати альманах, то цих робіт (що публікуються) там не було. Весь архів залишився на окупованій більшовиками Україні, захованим в надійному місці. У 1920 році стрілецька рада ще планувала перевезти архів за кордон, робились певні зусилля. Однак, судячи з усього, вивезти його не вдалось.

 

Бійці дівочої сотні Окремого Залізного загону армії УНР на чолі з його командиром сотником І.Сіяком. 4 вересня 1919р.

У травні 1919 року підрозділ було сформовано Сіяком на Станіславівщині і Тернопільщині на базі залізничної сотні УГА, до якої приєдналося декілька сотень молодих юнаків і дівчат. Загін не підкорявся наказам НКГА і в середині червня був виведений за Збруч.
Брав участь в боях на більшовицькому фронті на відрізку Гусятин-Городок. Через тиждень після того, як було зроблене фото, Окремий Залізний загін був розбитий більшовиками у бою біля с. Кривець(Київська область).

 

День Злуки в Калуші.

 

Павло Богацький, отаман Коша Охорони республіканського ладу при Міністерстві внутрішніх справ УНР і Петро Шекерик-Доників, делегат від Гуцульщини на Святі Злуки в Києві. 1919р.

 

Вільні козаки с. Козацького Звенигородського району Черкаської області - Степан Іванович Мазира, Корній (?) Крекотень і Олександр Васильович Мазира.

 

9 лютого 1923 р. відбулося повстання в Лук'янівській в'язниці, відоме як повстання холодноярських отаманів.

На 1922 рік російські більшовики вже закріпилася на більшій частині України. Для ліквідації повстанського руху радянська влада задіяла значні військові сили. Крім того спецслужбам окупантів вдалось внести розкол у лави партизан. У 1921 на «амністію» піддалися більш як 20 отаманів (пізніше, коли із повстанцями Холодного Яру буде покінчено, "амністованих" чекісти також ліквідують). Проте велика частина повстанців не склали зброї і продовжували боротьбу. Опір холодноярців тривав до вересня 1922 року, коли під час спецоперації "Заповіт", більшовики змогли заарештувати понад 30 отаманів, організувавши через свою агентуру «з'їзд для вирішення плану руху та інших справ» у м. Звенигородці. Полонених помістили в Лук'янівській в'язниці в Києві. На початку 1923 року тут, утримували 42 повстанських командирів та отаманів. Суд засудив їх до розстрілу - планувалася показова страта "ворогів революції".
9 лютого 1923 року відбулось вдчайдушне повстання у Лук’янівській в’язниці м. Києва. Полонені повстанці захопили 14 рушниць із набоями та іншу зброю. Козаки спробували підпалити тюремний підвал, щоб під прикриттям диму прорватись за межі вязниці. Коли їм це не вдалося, вони повернулись на поверх і відстрілювались із вікон. Чотири години серед Києва точився бій.

Юрій Горліс-Горський у своєму романі «Холодний Яр» пише про це так:

«Коли безвихідь стала очевидною, отамани стали посеред коридору парами, один проти одного. Похмурий проти Загороднього, біля них інші отамани Холодного Яру, за ними козаки-холодноярці та інші повстанці. Кожний тримав однією рукою свою рушницю, іншою – направляв цівку товаришевої рушниці собі в серце.
– Ну, готово?... Увага! Живе Україна! Один! Два! Три!
Шістнадцять тіл впало на підлогу»… Інші, не маючи набоїв пішли "в багнети". Їх чекісти косили кулеметним вогнем у ноги, щоб узяти живими. Пізніше один із вартових розповів ув’язненим, що комендат в’язниці Ріхтер полоненим власноруч сокирою відрубував голови…»
"Солодше нам у бою умирати,
Ніж жити в путах, мов німі раби"

Серед інших учасниками бою були: холодноярські отамани Ларіон Загородній, Мефодій Голик-Залізняк, Денис Гупало, Сергій Захаров, Юрій Дроботківський, козаки Олексій Добровольський і Корній Черкас, Тиміш Компанієць, Іван Ляшенко, Василь Ткаченко, член Холодноярського повстанського комітету Григорій Яковенко з Чернігівщини та полковник Костянтин Здобудь-Воля (Блоха) з Кубані, отаман Київщини Іван Грисюк (Гайовий), його помічник Михайло Куценко і “найвідданіший козак” Григорій Олійник із с. Княжичів, підпільник Іван Ляшенко з Піщаного Броду, сотники Армії УНР з Галичини Микола Опока і Михайло Турок (усього 38 осіб).
Вічна слава Героям!

1. Отаман Київщини Іван Андрійович Грисюк (Гайовий), народився 1895 року у с. Дорогинка.
2. Отаман Холодного Яру Іларіон Захарович Загородній, народився 16 березня 1897 року у с.Кошарка (Юзефівка).
3. Отаман Холодного Яру Денис Гупало, народився в квітні 1897 року у с. Єлизаветградка.
4. Отаман Холодного Яру Мефодій Голик-Залізняк, народився в квітні 1897 року у с. Єлизаветградка.
5. Полковник Армії Української Держави, письменник, повстанський отаман Здобудь-Воля Костянтин Якович (справжнє прізвище Блоха), народився 10 січня 1875 р. ст. Кримська Таманського відділу Кубанського козацького війська.
6. Микола Опока, підхорунжий УСС і сотник Січових Стрільців Армії УНР, народився 11грудня 1895 року в с. Нагоряни.
7. Михайло Турок, сотник Січових Стрільців Армії УНР, народився в 1984 році в Тустановичах.

 

Проголошення Гетьманату на Софійській площі у Києві. 29 квітня 1918р.

 

«Українське національне свято на румунському фронті влаштоване головною українською військовою радою і українським сотником Спирідіоном Білецьким в часи дезорганізації російської армії 22 квітня 1917 року, коли українці-вояки відділились від московських і творили власні відділи — в ціли боротьби за українську державу, і піддавали себе авторитету Центральної Ради в Києві».

Осип Меґас, «Геройська Україна. Ілюстровані спомини 1914–1920».

 

Євген Коновалець.

 

Святкування піврічного існування Сердюцького кінного дивізіону. До слова запрошено Івана Полтавця-Остряницю. 9 травня 1918 року.

 

Організатори Вільного козацтва біля волосної управи с. Гусакового на Звенигородщині. Березень 1917р.

Стоять: Купріян Козоріз, невідома, невідомий, невідома, Павло Русалівський (засновник "Просвіти"), Мороз, Ярина Русалівська, невідомий, невідома, невідомий, невідомий, Павло Квашенко (писар першого куреня Вільних Козаків).
Сидять: Смоктій (студент), Никодим Смоктій (засновник Вільного Козацтва), Семен ГРИЗЛО (отаман Звенигородського коша Вільного Козацтва), невідомий, Хрисант Смоктій (староста села), Степан Луценко (писар управи), Настя Русалівська, троє невідомих.
Напівлежать і сидять: Махтей Русалівський, Яків Оксененко (вільні козаки), Олександра, Марія та Оксана Русалівські.

 

Степан Мазира, Корній Крекотень і Олександр Мазира, вільні козаки с. Козацького Звенигородського р-ну Черкаської області.

 

1-й Український італійський курінь. Делегація куреня на святі румунської залоги м. Крайови з нагоди вшанування румунських вояків, загиблих у І-й Світовій війні. 20 травня 1920 року.

Старшина Сірої бригади Василь Прохода в своїх спогадах „Записки непокірливого“ згадував про цей курінь: «Сіра бригада мала 12, 13 і 14 стрілецькі курені, з яких останній називався Італійським, бо був сформований в Італії з полонених українців-вояків колишньої австрійської армії. Були це переважно галичани, які також як і 3-тя сотня 2-го стр. куреня розійшлись по своїх рідних оселях. Для них росіяни були меншим злом, як поляки, а тому битись проти них у них не було бажання й вони залишались на окупованій большевиками території».

 

Національна маніфестація з нагоди прибуття до Києва Головного Симона Петлюри та уряду УНР. 23 або 24 травня 1920р.

 

Головний отаман Симон Петлюра із своїм ад'ютантом сотником Олександр Доценко у Києві. 23-24 травня 1920р.

 

Вояки 4-ї Київської дивізії Армії УНР. Фото вилучене чекістами після арешту партизан Трощі – засновників Волинської повстанської армії.

 

Вістун Михайло Шарик (ліворуч) і десятник Данила Залеський (праворуч).

 

Особовий склад 1-ї Запорізької залізничної сотні, 21 травня 1921р. В центрі хлопчик "Син Полку" сотні з голеним козацьким чубом.

 

Група старшин та підстаршин Харківського Слобідського кошу, який влився до складу 24-го Запорізького полку ім. гетьмана П. Сагайдачного. В центрі сидить отаман Іван Кобза і його син.