Коли ми переїхали на Русінівку, то там, недалеко від нашого дому, була будова й було повно карбіду та ацетону. Так от один з хлопців замість нормальної пляшки взяв пляшку від шампанського. Зробив як й ми та закоркував, а корок не вілитає. Тоді від спробував відкоркувати отую пляшку, але пальцями цього не міг зробити та й почав тягти отой корок зубами - добре що з нами був старший від нас хлопець - переїбав того телепня по спині й тим врятував дебіла від певної смиерті!
Мало карбіду засипав. З-під шампанського рве шо граната. Є безпечний метод. Наливаєте десь четверту частину води, напихаеєте сіна, соломи, трави під зав'язку, насипаєте карбід, він лежить зверху на соломі. Затикаєте , кладете бомбу набік, карбід реагує з водою. Любить бахкати в момент коли виглядаєш чого воно не бахнуло. Я в цих дєлах професіонал. Але класична так би мовити піротехніка мені подобалась більше, мабуть тому що небезпечніша) Так я полюбив хімію. В школі були банки з натрієм і літієм, на перервах відрізали ножицями, замотували в папір і кидали в найближчу калюжу. Зимою один чувак поклав такий натрієвий кавалок до кишені і ми почали грати в сніжки, він намок і кишеню відірвало. Літій кидали в калюжу під турніками, потім хто робив підйом з переворотом і на мордяку з взуття потрапляли крапельки гідроксиду літію з калюжі, ходив з поцяткованою пикою. Ножиці якими ми різали натрій, були в ньому вимазані і загорілися коли хтось ними спробував відрізати кусок паперу. А страшенно чутлива до зовнішніх впливів вибухівка з йодиду азоту, що виходить коли змішати нашатирний спирт та спиртовий розчин йоду, ще анальгін з гідроперитом, магнієві бомбочки, саморобний чорний порох, селітровані газети, твердопаливні ракети і ще купа небезпечних штук.
Помню, як приїжджали "комунхозовські" зварники, так старші хлопці підговорювали нас з мішечка вкрасти камінці (потім уже взнав шо то був карбід) потім показували як калюжі можуть горіти!
В нас було значно простіше. У місті де пройшло дитинство, було кілька оборонних заводів, один був розташований біля річки, куди скидали рідкі відходи виробництва. Деколи рівень річки підіймався, а після спаду води на берегах залишався якась вата, схожа на ту шо була у радянських матрасах. Але була суттєва для нас відмінність - після збирання та висушування, замотана у тугий скруток та замотана тодішнім аналогом сучасного скотча, вибухала не гірше від сучасних петард. Ми її називали пєрік, це були відходи виробництва піроксиліну. А ще на сміттєзвалищах пильнували вантажівки з тирсою з іншого заводу, нею посипали поли у цехах де виробляли капсулі та детонатори. Шостка.
Не копали, збирали рештки на полігоні. Довгий трубчастий, називали семидирка, особливо безбашені прикурювали таку трубочку та миттю відкидали від себе, вибухало у повітрі. Були фатальні випадки, раз пару хлопів у підвалі підключили до 4,5 вольтової пласкої батарейки якийсь детон, один труп, другий без руки. Такі собі розваги, зара думаєш нахіба воно, але малі були, мацали край буття неусвідомлюючи того самі.
Про порошинки, в юності знаходили приблизно з олівець товщиною, казали наслідки підриву складів. Вже пізніше бачив значно більші, від катапультних крісел, там два заряди по 5 порошинок діаметром з великий палець і десь 100 мм довжиною, їх міняють що рік, а старі треба утилізувати, тобто робити з картону ракетки і запускати.... Ну може офіційно не так, просто спалювати, але так цікавіше. Отії порошинки роблять тягу біля тони і то все в дупу пілоту за секунду. Два раза. Шоб знав.
...колись ("75 ?) бабуся конфiскувала пів-мiшка арт.пороху... ...заборонила ходити на станцію, копати порох. там у війу ешелон підірвали (совєцький)... АЛЕ : ...зараз думаю, що порох був якраз німецький, такИй як у гільзах 37-мм ПАК-ів
Всем доброго вечера. Заехал я сегодня к родителям. На улице мороз, холодно.... И папа сказал - "о смотрю ты тоже в ушанке ходишь как в детстве. Мода возвращается".... И вспомнил я детство, зимние каникулы в селе у бабушки, свою ушанку тех годов и снежки с санками.... Кажется вечность прошла, но возврата в прошлое не существует и "ушанки" у меня уже другие - но отец в чем то прав - мода на шмотки действительно в каком то смысле иногда возвращается, тут спору нет... С ув.
