Ділимося улюбленими анекдотами

МЕЛАНКА
-Христос родився, куме.
-Славімо його.
-Чос-ти прийшли?
-Йой ,куме Міхайле, ади нинькі Меланкі .
-І шо?
-Ади ,прислухайтесі,як тихо в селі.
-І шо?
-Дошку в плечі і пішло.
-Шо?
-Та задовбали своїм шоканім.Згадайте ,шо в селі творилосі хоть двадціть років назад на Меланку.Пси яйкалисі, всі співали,чорти літали селом.
-Тепер тоже літают,ади голова на машині пролетів селом,аж кури по деревах.
-Та я не про то.
-А про шо?
-Колис десіть Меланок ходило,а тепер тихо, як у гробі.
-Та шо зробиш?
-Ну, може би ми троха молодість згадали?
-Ей , ми вже колідували.
-То шо, погано було?
-Ага, я так сі корову надоїв , бо спір Гани програв.
-Куме, та йдем.
-Ей , не хочу.
-А видите,які ви є?Я вас не підставив, пішов колідувати.Ви свинє ,а не кум.
-Та добре, йдем,але лиш нашов вулицев.
-Добре.
-А в шо сі перебрати .
-Йой , натігніт Ганину фустку ,райтузи, шубу.Будете Меланков .А я перебирусі на дідька.Кожух навиворіт , украдіт у Гані капрони , я натєгну на писок і пігнали .Покі Гані доїла корову, я вкрав її вбранє,вбравсі в райтузи,в Ганину шубу з фреткі,зав'їзавсі в хусту.Кумови дав кожух навівороть.Вітіг з креденці Ганині капрони чорні ,накєг кумови на писок ,прорізав очи,ґямбу - готово.Городами ,би Гані не виділа, пігнали меланкувати.Зачєли з крайної хати нашої вулиці в баби Касі.Лиш зайшли за фіртку,а в баби каток на подвір'ю.Так, якби хтос води поналивав ,та замерзла і шей відшліфували.А я вбрав Ганині чоботи на каблуку, лабатени.Першим тріпнувсі я.Розбив ніс.Потім тріпнувсі кум.Вібитий зуб потаракав по леді.Пробували встати.Знов впав я і прокусив язик,кум хотів мене зловити, але розбив брову.Лід став червоний від крови .Ми сі не здавали, підповзли під вікна і зачєли меланкувати лежічи,бо встати боялисі.
-НАШІ МЕЛАНКА В ДНІСТРИ БУЛА,НА КАМЕНИ НОГИ МИЛА...
В зв'язку з тим ,шо через прокушений язик і вібитий зуб ми троха шипилєли,покі домеланкували,то аж впріли.Як назло, баба Касі якраз ставила собі гноти в вуха, то не вчула.
Прийшлосі для старої тайстри ше раз співати.А вона не чуя.Кум намацав якийс костюр тай потарабанив в вікно.Баба вчула, візирнула, але нікого не ввиділа,бо ми лижєли під вікнами .Кум постукав костюром ше раз,але не розщитав сили і вікно посипалосі.Баба Касі звівкала і зачєла клісти:
-ГРОМИ БИ ТІ ЗАБИЛИ,СРАВ БИС ,КУДА ПОПАЛО .
І так далі.А потім вітігла телєфон.І Набрала 102.
Ми з кумом зачєли повзти до фіртки.Але на дорозі нам з'явивсі пес баби Касі.Сплєчий,злосний і з творчим натхненім.Ми знов зробили спробу встати,але я розбив варґі,а кум струтив зуб мудрості,єдиний в правому боці в писку.Пес з задоволеннім зачєв з Ганиних райтузів.А потім всьо перетворилосі на хаос.В повітрю літала вовна з кожуха,шерсть з фреткі,кумові труси висіли на вишни.Ми піщєли, як цицкові пацєта,баба кліла, пес захлинавсі слинов і гарчєв,як скажений.Не знаю чим би то сі скінчило,але надлетів міліцейский примус з мигалками.Ади, якби мільйони крали, то вони би пів ночи їхали,а тут на виклик якоїс баби вже є.Поліцаї ввірвалисі на обору баби, як тигроси,але лід робит своє,закон тяжінні ше ніхто не відмінєв.Поліцаї так сі тріпнули ,так сі вдарили головами об лід, шо лід тріс в трьох місцєх,а звук пустоти відлуннім пішов понад млаками...
Кажут, шо пес пса не кусає,-неправда.Пес лишив нас у спокої і переключивсі на нову поліцію з старими замашками.Поліцаї кричєли ФУ,але псові було похір.Тим чєсом ми скористалисі нагодов і поповзли у фіртку.Кєжчи віповзли но дорогу,і так дали дьору, аж сі закурило.У кума сі перебрали ,помили рило Я приклеїв кумови два зуба суперклеєм,він ше торішні мав,шо йому Іван Ґямба вібив коло магазину.Віпили по порційці.Кум дав мені сподні і блюзу, я перебравсі .То шо лишилосі від Ганиної шуби з фреткі й райтузів,спалили від гріха подальше Ото-м ,куме, помеланкували, курва.
Нічо, завтра підем засівати.
А поліцаїв спасло то, шо мали балончики з газом,то попшікали псови в рийку, то пес відступив,а ті саракі так тікали з села, шо заїхали примусом голові сільради в браму від дороги,а віїхали на город.Але то урід, най собі сі розбирают. Тут ми з кумом не винні, то всьо пес.
Р.ДРОНЮК-ВУЙКО МІСЬ.

 

Вона. Кокетливо:
- А ти знаєш, що у мене під блузкою нічого немає?
- Не засмучуйся, виростуть ще!

 

Француженка питає у шотландця:
- А чи правду кажуть, що у вас під кілтом нічого немає?
- Брешуть, мадам. Все там у нас є!

 

Один фермер скаржився лікарю на розлад у сексуальних відносинах з дружиною.

— Розумієте, я із зорі до ночі в полі, так що в мене просто не залишається
сил для любовних втіх. Лікар подумав і каже:

— А ти бери з собою в полі рушницю. Як захотів, так стріляй в повітря, дружина почує і прибіжить до тебе.

Минув рік. Зустрічає якось лікар фермера і цікавиться, чи допомогла його порада.
— Спочатку все було чудово, але щойно відкрився мисливський сезон – більше я дружини не бачив.

 

У садочку молода вихователька допомагає малому, що йому ледве три роки, взувати зимові чобітки. Йде дуже непросто. Малий пихтить. Вихователька собі. Від напруги розчервонілася, але за якимось разом вдалося таки. Аж присіла перевести подих. А малий каже, що то не на ту ногу взули.
Вихователька приглядається, і дійсно переплутали лівий з правим. Береться стягати. У зворотний бік йде легше, але однаково треба трохи пововтузитися. Потім назад взувати. Тим часом у неї вже з’явилися перші крапельки поту на чолі. Малому також важко. Але обидвоє стараються. Ще трохи і чобітки на ногах. Малий видає:
- То не мої чобітки.
Вихователька трохи в ступорі. У неї починають дрібно тремтіти коліна. Але стягає чобітки з ніг. Дихання глибоке, бо то фітнес ще той. Коли один вже лежить на підлозі, а інший от-от сповзе, малий додає:
- То чобітки мого братика. Мама сказала їх носити.
Праве око у виховательки дрібно сіпається. Вона йде випити склянку води, хоча хочеться їй чогось набагато міцнішого. Але бере себе у руки і починає взувати малого. Чомусь справа йде найважче з усіх разів. Піт тече струмком і змиває туш. Малий кілька разів голосно "ойкає", але терпить. Намагається допомагати, як вміє. Вихователька подумки вже написала у травні заяву на звільнення і їде на полуницю до Польщі. Проходить ще трохи часу. Чобітки нарешті на місці.
Виснажена важко опускається на стілець хвильку перепочити. Малий винувато стоїть біля неї і чекає, щоб продовжити вдягатися. Зрештою, трохи прийшовши до тями, вихователька допомагає йому вдягнути куртку та шапку. Питає, де його рукавички. Малий тихо відповідає:
- У чобітках...
Автор невідомий.

 

Случай в психушке. Крик из палаты:Я посланник Господа! Из соседней палаты :Я никого не посылал.

 

Приехал муж из командировки. И в шкаф заглянул, и балкон обшарил... Жена лежала и улыбалась:Ищи, ищи, я сама первый день дома.

 

- Дорогая, к нам сегодня придут гости, приготовь чего-нибудь на ужин?
- Не вопрос. А как приготовить- чтоб еще пришли или чтоб больше не приходили?

 

Муж говорит жене :Что то у меня бритва не бреет . Жена :Странно, а линолеум резала хорошо.

 

суперниця з"явилася...

 

Инкассаторская машина столкнулась с экипажем ДПС. Два часа не могут разобрать, где чьи деньги...

 

Повертається інженер Микола з роботи. Втомлений, на вулиці сніг, вітер, холод. Вирішив тачку спіймати. Зупиняється Land Rover останньої моделі, опускається вікно, там розкішна блондинка, в шкіряному салоні, запитує:
- Тобі куди?
— Я на Нивках живу... Та ви не турбуйтеся...
— Та ні, все гаразд, мені не важко, сідай підвезу.
Микола сів, поїхали. Тепло, класно. Тут блондинка каже:
— Нічого, якщо ми заїдемо за моєю подружкою? Це по дорозі.
Микола, певна річ, не проти. Заїжджають за подругою, спускається не менш красива брюнетка, сідає поруч.
- Ну що,зараз в мазагин ,тут поруч і відвеземо Миколу?
Заїжджають до супермаркету, купують відерце чорної ікри, Хеннесі, тощо. Під'їжджають до будинку Миколи. Брюнетка:
— Слухай, у машині смітити не хочеться, може, ми піднімемося до тебе, вип'ємо, поїмо?
Піднімаються до Миколи, випивають, веселяться і всю ніч займаються сексом утрьох.
Через 3 місяці, на гламурній тусовці, зустрічаються брюнетка з блондинкою, одна іншшій:
— Слухай, як набридло все. Усі ці співаки, актори, діячі культури, задовбали.
— І не кажи, хочеться чогось... Чого-небудь... Слухай, а може, зателефонуємо Миколі з Нивок?
- Миколі... Миколі з Нивок? ... А думаєш, він нас згадає?

 

Бриллиантовая нога

При советской власти в Одессе жил один потомственный ювелир – Хаим Осипович Ермолицкий. Когда он решил эмигрировать, КГБ установило за ним круглосуточную слежку. Комитетчики не сомневались, что он попытается вывезти свои бриллианты. Увидев, что он купил на толкучке две пары обуви на толстой подошве, они поняли, что он хочет спрятать драгоценности в них.

И они оказались правы. Дома Хаим задернул занавески на окнах, взял дрель, просверлил в подошвах отверстия и всыпал в них камни. А дырки аккуратно заклеил. Потом надел туфли и походил по комнате. Бриллианты издавали такой страшный скрип, что от ужаса старик вспотел. Но поскольку никаких других планов их вывоза у него не было, он махнул рукой и сказал: «Будь что будет!» Бриллиантов у него, в принципе, было не очень много, поэтому хватило одной пары обуви. А вторую он подарил своему племяннику Мише.

В назначенный день Хаим отправился на морской вокзал. Пароход на Хайфу отходил оттуда. Миша поехал провожать его. В машине Хаим страшно разнервничался.

– Миша, знаешь что? – сказал он племяннику. – Мне – 80 лет. Зачем мне эти сокровища? Я хочу поцеловать Святую землю и спокойно умереть. А тебе они еще пригодятся.

После этого он поменялся с Мишей обувью. На вокзале Хаима сразу же направили к таможенникам, которые уже были предупреждены. Они вежливо попросили его разуться и разобрали его новые туфли на составные части. Они были так уверены, что отправят этого афериста не в Израиль, а в полностью противоположную сторону, что даже расстроились. Тогда они позвонили куда надо и говорят: в туфлях ничего нет, что делать? Им отвечают: потрошите чемодан, пиджак, штаны, если есть кепка, потрошите кепку. Они так и сделали – ничего! Снова звонят куда надо, те: выворачивайте его наизнанку, невозможно, чтобы не было! Таможенники, недолго думая, отвезли несчастного в больницу, где ему промыли желудок, заставили выпить литр контрастной жидкости, сделали рентген и снова ничего не нашли. На этот раз уже те говорят: трудно поверить, но, видимо, мы таки ошиблись, извините за беспокойство. Тогда эти таможенники умыли руки с мылом и разошлись по домам.

А на следующую смену заступила новая группа таможенников, в которую входила младший лейтенант Татьяна Николаевна Луговская. Это была простая советская женщина 55 лет, которая в силу обстоятельств личной и трудовой жизни находилась в довольно-таки депрессивном состоянии духа. Причин для этого было – хоть отбавляй. Как раз в тот день ее кошка родила шестерых котят, и раздать их не удалось. Ни одного. Раньше брали, а сейчас говорят самим жрать нечего. Тогда она с тяжелым сердцем налила полведра воды и утопила их. А кошка все норовила заглянуть в ведро, чтобы выяснить, что хозяйка делает с ее детенышами. При этом мяукала таким диким голосом, что это мяуканье стояло в ушах у Татьяны Николаевны все время, пока она ехала на службу.

За своим обычным делом Татьяна Николаевна надеялась отвлечься от пережитого, но не тут-то было. В кабинете ее ждал Ермолицкий. На старике, как говорится, не было лица. А если точнее, то на нем вообще ничего не было, кроме синих ситцевых трусов и частично белой майки.

– Это кто? – спросила она.
– Та застрял тут один, – объяснили ей небрежно.
Татьяна Николаевна подошла к старику, посмотрела его документы и спросила:
– Хаим Осипович, у вас есть, что надеть на себя?
– У меня есть желание умереть и не видеть этого кошмара, – ответил Хаим Осипович.
– Вас кто-то провожает? – спросила таможенница.
– Племянник, – сказал старик и слабо махнул в направлении двери, через которую он вошел в это чистилище.

Тогда Татьяна Николаевна вышла в зал, где толпились провожающие, и спросила – есть ли среди них племянник Хаима Осиповича Ермолицкого.

– Есть! – тут же нашелся тот.
– Молодой человек, – сказала Татьяна Николаевна. – По независящим от меня причинам костюм и обувь, в которых Хаим Осипович собирался ехать на свою историческую родину, пришли в негодность. Но вы не волнуйтесь, сам Хаим Осипович почти в полном прядке. Ему просто надо переодеться перед отъездом.
– Я могу только снять с себя, – предложил племянник.
– А сами пойдете домой в трусах и майке?

– Послушайте, в Одессе пешеход в трусах и майке – нормальное явление, – нашелся племянник. – Может, он с пляжа возвращается, а может, вышел мусор выбросить. Но появиться в таком виде за границей таки неловко. Зарубежная пресса может это неправильно истолковать. Вы меня понимаете?

– Ну, давайте, что там на вас есть, – вздохнула Татьяна Николаевна, и через пять минут Хаим Осипович надел на себя джинсы своего племянника, его футболку «Адидас» с тремя красными полосками на плечах и совершенно новые туфли, где лежали все сбережения его жизни.
– Как вы себя чувствуете? – спросила младший лейтенант Луговская.
– Лучше, – лаконично ответил Хаим Осипович и пошел к трапу.

@Вадим Ярмолинец

 

В аптеке мужик подходит к прилавку и что-то тихо-тихо говорит продавщице.
Та, возмущенно:
- Мужчина! Какие-такие средства защиты?! Здесь аптека, а не оружейный магазин!!!

 

Чарка горілки, яка раніше називалася «на коня», тепер називається «бустер»

 

Двадцять років боги заважали Одіссею повернутися додому з-під стін Трої. Принаймні так він пояснював дружині.