Здасте скинте фотки этих господ,(портреты. осмотр войск(кригсмарие) и т.п.), плиз? Их биоргафии( особенно Эриха Редера)?
Можу дати з власної колекції біографію Деніца, однак вона дуже велика, і її нігде нема в неті, а от Редера поки-що ще не написана мною:
Хотелось бы, конечно побольше инфы, про этих великих(без преувеличения) людей. Все же это не рядовые моряки, а весьма значительные фигуры.
Вы совершенно зря пытаетесь нахамить. На сколько я понимаю, живете вы не в глухой деревне раз пользуетесь Интернетом. А раз доступ в глобальную сеть у вас есть, нужно проявить немного фантазии и упорства, чтобы достичь желаемого. На первый раз помогу. Мемуары Редера издавал Центрполиграф. Заказать книгу по почте можно здесь: http://www.knor.ru/cgi-bin/base.pl?a=1111047 Деньги как видите не самые большие. Мемуары Деница не переиздавал только ленивый. Если не желаете тратить деньги, то зайдите вот по этой ссылке: http://militera.lib.ru/h/donitz/index.html И вообще советую ходить на данный сайт часто, раз уж у вас трудности с приобретением литературы и базар является единственным вариантом. Оставшиеся же две книги Деница советовать не буду,так как на русский язык они не переведены и заказать их можно только на западных интернет-"базарах".
Редкае инфо о Денице, но не все... (только на украинском с моей личной коллекции) Гроссадмірал. Фюрер підводних човнів (Führer der U-boote, FdU). Головний розробник «тактики вовчих зграй». Головнокомандувач ВМФ Німеччини (Deutschе Seestreitkräfte). Рейхсканцлер і верховний головнокомандувач. Народився 16.09.1891 р. в містечку Грюнау, поблизу Берліна. Був молодшим сином інженера-оптика Еміля Деніца з фірми «Karl Zeiss» в Йені, досить в ранньому віці залишився без матері. Юний командир підводного човна Вчився в гімназії Цербста а згодом і в училищі в Йені. 01.04.1910 р. він поступив у військово-морське училище в Кілі і приступив до проходження службового стажування на важкому крейсері «Gerta». Стажування тривало до 31.03.1911 р. В 1912 р. був переведений у військово-морське училище в Мюрвіку. 15.04.1911 р. отримав чин фенріха цур зее. 01.10.1912 р. був прийнятий на легкий крейсер «Breslau». 27.09.1913 р. отримав звання лейтенанта цур зее, тобто став флагманом командира легкого крейсера «Breslau». Під час так званої «Балканської кризи», крейсер брав участь в блокаді Чорногорії. До початку Першої світової війни крейсер дислокувався в Середземному морі. У вересні 1914 р., коли розпочалася Перша світова війна, крейсер «Breslau» разом з загоном Сушона прорвався в Чорне море де одразу був переданий Німеччиною Туреччині, хоча і зберіг повністю свій екіпаж. Після передачі, «Breslau» увійшов в склад морських сил Оттоманської імперії. Під час одного з рейдів, «Breslau» увірвався в гавань Новоросійська, потопив всі кораблі, які стояли біля причалу і зруйнував нафтосховища. В липні 1915 р. вдало вівши бої проти російського фолту, «Breslau» разом з іншим крейсером «Geben» підірвалися на глибоководних мінах в протоці Босфора і негайно стали на ремонт. На момент його ремонту, лейтенант Деніц служив в повітряних військах в якості стрільця і спостерігача та брав участь в бойових діях в Галліполі. В лютому 1916 р. він отримав звання обер-лейтенанта. 12.09.1916 р. був призначений на авіаційну базу в Сан-Стефано в Дарданеллах. 01.10.1916 р. Деніц проходив підготовку в Німеччині. Після цього його відправили в Адріатичне море. Підготовка тривала до січня 1917 р. 17.01.1917 р. призначений торпедним офіцером на підводному човні U-39, що був під командуванням капітан-лейтенанта цур зее Вальтера Фольстмана. Деніц добре зарекомендував себе, після чого був відправлений в Кіль на курси командирів підводних човнів. 28.02.1918 р. став командиром застарілого мінного загороджувача UC-25 водоємкістю 417 тон з боєкомплектом 5 «сигар», який можна було використовувати і в торпедному варіанті. На цьому човні він отримав наказ діяти в Середземному морі. В першому поході, Деніц затопив транспортний пароплав. Після цього він тихо підкрався до пірсу сицилійського порту Аугуста і торпедував італійське вантажне судно з вугіллям, водоємкістю 5 тис. тон, яке випадково прийняв за англійський ремонтний човен «Сайклопс». На зворотньому шляху човен сів на мілину, і прийшлось просити допомоги в австрійців. Як-не-як кайзер особисто нагородив Деніца орденом Дому Гогенцоллєрнів. В липні цього ж року UC-25 був готовий до плавання. Деніц вивів його в море і поставив міни поблизу миса Корфур. Після цього він торпедував 4 судна, з яких одне доплило до берега, а інші напевне потопились. В липні-серпні 1918 р. Деніц отримав під своє командування новий підводний човен UB-68, на якому довелося виконувати своє останнє бойове завдання. Цей човен у підводному положенні поганно піддавався керуванню. 04.10.1918 р. за допомогою нового човна, Деніц атакував британський конвой, що плив по одному з безпечних морських шляхів Середземного моря і потопив транспортне судно «Upeck», водоємкістю 3883 тонни, яке відставало від конвою. Згодом Деніц поспішив на передній ніс конвою, аби на світанку здійснити атаку в підводному положенні. Він почав занурюватися, коли човен раптом з сильним дифирентом на ніс камнем пішов на дно. Коли тифеметр глибини почав досягати небезпечної відмітки, старший помічник вимкнув освітлення, аби команда не бачила, як глибоко вони занурились. Човен зупинився на глибині 102 м., що на 32 м. більше доступної відмітки для занурення. Від надмірного тиску вибухнули два резервних повітряних резервувара, і Деніц негаючи ні секунди часу, наказав продути всі баластні систерни, після чого човен як дерев’яний корок викинуло на поверхню, просто під гармати есмінців. Навколо почали вибухати снаряди, а човен все ж ще залишався некерованим. Тоді Деніц наказав знову почати занурення, але йому доповіли про те, що закінчився запас стислого повітря. Тим часом один з есмінців точним вистрілом пробив бойову рубку. Зануритися не вдалося. Обер-лейтенант наказав екіпажу покинути човен та підірвати його. Полонених підібрав британський есмінець, але на його борту недорахували декількох підводників, в тому числі механіка Йешена, який, виконавши наказ про затоплення човна, пішов під воду разом з ним. Картина смерті механіка переслідувала Деніца до кінця життя. Окрім механіка втопилось ще два матроса. Деніц разом з рештою уцілівшого екіпажу в якості полонених прибули на острів Мальта, а вже звідти почалась довга подорож в Англію. Після прибуття в табір для офіцерів в Рідмайері поблизу Шефілда, Деніц швидко почав планувати повернення в Німеччину. Єдиним способом такого повернення було репатріювання в якості військовополоненого, в якого ніби-то все не гаразд зі здоров’ям, а точніше, з головою. Він свідомо і непохитно почав розігрувати психічнохворого, граючи в дитячі ігри з пряниками, банками від консерви і порцеляновими песиками, які можна було купити в магазині, і робив це так віртуозно, що навіть його старпом повірив в несамовитість свого командира. Після вдалої ролі, Деніц потрапив в лікарню по більш серйозному лікуванню, і там інший командир підводного човна – лейтенант цур зее фон Шпігель – порадив йому: «Удавати чокнутого – це тут не допоможе, вже пробували. Деніце, чи немає в тебе, хвороби посерйозніше – малярії чи ще чого-небуть?» Коли Деніц відлежувався, на додаток до його психічного захворювання лікарі доповнили ще й те, що Деніц страждає «рецидивом старого тропічного захворювання». Накінець, прив’язаний до ношів, він почув бажаний для себе діагноз, що дозволив йому досить швидко репатріюватися до Німеччини. За бойові заслуги був нагороджений Залізним хрестом ІІ і І класів. Просування по службі В липні 1919 р. обер-лейтенант повернувся в Німеччину. Деніц побачив, як все змінилося, як все стало іншим. Його прийняв корветтенкапітан (капітан 3-го рангу) Шульце, під початком якого він служив на підводному човні в Середземному морі. Тепер Шульце займався відібранням офіцерів для відновлення морського флоту Німеччини, який згідно з Версальським договором був зменшений до декількох кораблів, а підводні човни взагалі було заборонено. Шульце знав навики командира підводними човнами, якими володів Деніц і запропонував: «Деніце, ти до нас приєднаєшся?» Деніц: «А в нас будуть знову хоча б якісь човни?» Шульце: «Так, я впевнений. Звичайно, через декілька років». Після цього Деніц вирішив далі служити своїй державі він був прийнятий на військово-морську базу в Кілі. 01.03.1920 р. у зв’язку з тим, що він перевівся на торпедні катери на базу в Свінемюнде, що на узбережжі Померанії, прийняв там під своє командування торпедний катер Т – 157. На початку 1921 р. отримав звання капітан-лейтенанта цур зее. В 1923 р. повернувся в Кіль, і був призначений на посаду експерта мінно-торпедно-розвідувальної інспекції та взяв участь в розробці нового зразка глибинної бомби. Восени 1924 р. після коротких курсів штабних офіцерів, які проводив інспектор військово-морських закладів Еріх Редер, Деніца перевели у військово-морське командування в Берлін. Тут він брав участь в розробці нового військово-морського уставу і положень про військові злочини та вів боротьбу з проникненням на флот більшовизму. Деніц за характером своєї роботи змушений був підтримувати постійний контакт з Рейхстагом. Деніц був добре обізнаний про наступні кроки, які робились керівництвом флоту, аби обійти заборонні норми Версальського договору. В серпні 1927 р. була здана інформація про таємне відтворення флоту, яка проникла в пресу, що викликало так званий «скандал Ломана». Що знав Деніц про таке порушення, залишилося таємницею, тому що він ніколи про це не хотів згадувати. В 1928 р. він продовжив службу в Балтиці і був переведений в якості штурмана на легкий крейсер «Nimfa». Причетність до «справи Ломана» не завадила йому просуватися далі по службі. В листопаді 1928 р. Деніц був призначений командиром 4-ої торпедної напівфлотилії 1-го дивізіону міноносців. Напівфлотилія включала 4 торпедних катера і 600 чоловік під командуванням 28 офіцерів. Наступного року відбулися маневри, на яких Деніц відзначився, «знищивши» конвой умовного супротивника. Після цього на нього звернув увагу контр-адмірал Вальтер Гладіш, що керував таємною підготовкою до підводної війни. З кінця 1930 р. по 1934 р. Деніц служив в штабі Північноморського району, у Вільгельмсхафені, де займався забезпеченням внутрішньої безпеки. На початку 1933 р. його відправили в тривалу подорож за кордон. Деніц побував на Мальті, в Червоному морі, на узбережжі Індії, на Цейлоні, Батавії, Яві, деякий час в Сінгапурі, тощо. В листопаді 1933 р. отримав звання фрегаттенкапітана. В 1934 р. з метою удосконалення англійської мови, він відвідав Англію, а повернувшись, в жовтні цього ж року, отримав під своє командування легкий крейсер «Emden», на якому здійснив подорож навколо Африки. 01.02.1935 р. фюрер Адольф Гітлер віддав наказ розпочати будівництво підводних човнів, а в березні оголосив про односторонню відмову виконувати положення Версальського договору. Після повернення з морської подорожі, Деніца, а також і капітана крейсера «Karlsrue», який також повернувся з далекого плавання, запросили на доповідь до головнокомандувача ВМС Еріха Редера, який уважно вислухав їхні доповіді і звернувся до командира «Emden» про те, що він вирішив, що Деніц буде командувати 1-ою флотилією підводних човнів. 06.06.1935 р. Карл Деніц був призначений фюрером підводних човнів (Führer der U-boote, FdU) і очолив 1-у флотилію підводних човнів. В червні місяці одна з стін загадкової споруди в німецьких доках була забрана, і великий плавкран «Genrichlang» з плавбази «Saar» обережно переніс перший післявоєнний німецький підводний човен на воду. 28.06.1935 р. під час розкішної церемонії, перша субмарина була прийнята в склад ВМФ Німеччини. Згодом з інтервалом в два тижня на воду було спущено ще 11 човнів. Це були 250-тонні субмарини, створені на зразок «каное» (маленькі човни). 27.09.1935 р. 1-а флотилія підводних човнів офіційно увійшла в склад ВМФ Німеччини. 01.10.1935 р. отримав звання капітана цур зее. Відтепер Деніц опинився в невигідному положенні. В Берліні велику силу мали прибічники «великих кораблів», які вважали, що підводні човни, які були переможені в роки першої світової війни, застаріли і втратили силу для Kriegsmarine. Проте Деніц добре розумів що саме з 1918 р. навики підводного флоту пішили далеко вперед. Все ж таки OKM (Oberkommando der Marinen) дозволило будувати Деніцу підводний флот, хоча майже ніякої допомоги не надавало. До 1938 р. Деніц розробив тактику нападу підводних човнів групами, яка отримала назву тактики нападу «вовчих зграй» («Wolfstrudels»). Тепер йому потрібно було 620-тонні субмарини (тип VII), які здатні були діяти в Атлантиці. Проте деякі адмірали, які схильні були до гігантоманії, дійшли згоди до будівництва 2000-тонних підводних човнів, які мали бути більш стійкими і боєздатними. Проте Деніц знав що саме потрібно для підводного човна, і в кінці кінців він отримав необхідні повноваження для того щоб робити те, що він вважає за потрібне. В травні 1938 р. Деніц надіслав головнокомандувачу ВМС спеціальний меморандум. В пресі перед цим було опубліковано британське зауваження з осудженням концепції «Великої Німеччини», і Деніц доповів свому керівництву, що для німецького флоту належить дотримуватись тієї доктрини, яка зазначає, що конфлікт Англії і Німеччини неможливий за ніяких умов, і виступив за негайне пришвидшення будівництва підводних човнів. Відповідь на його меморандум прийшла через декілька днів. З неї слідувало, що ніяких змін в планах «збалансованого» розвитку ВМФ чи збільшення кількості підводних човнів не передбачається. З керівництва флоту віце-адмірал Герман Денш, начальник розвідки флоту виступив в підтримку Деніца, зазначивши що підводні човни слід будувати де завгодно, лише аби будувати. Фюрер підводних човнів, також користувався повною підтримкою командувача флоту адмірала Ральфа Карльса, який теж вбачав правильним пришвидшити будівництво човнів і бажано побільше, проте Редер остаточно вважав, що війну проти «Королівського флоту» Великобританії можна буде виграти лише крейсерами, і тому ні думка Деніца, ні думки його прибічників не були взяті до уваги, хоча Деніц і далі продовжував наполягати на розширенні програми будівництва підводних човнів. Восени 1938 р. до нього в Кіль приїхав відомий спеціаліст в галузі кораблебудування інженер Гельмут Вальтер, який спеціалізувався на розробленні силового обладнання нового типу. Вальтер винайшов парогазову турбіну, яка використовувала перекись водню (пергідроль – Н2О2), і який в результаті нескладної каталітичної реакції міг розкладатися на воду і кисень. Це дозволяло здійснювати постачання киснем дизелі підводного човна в зануреному стані. Перекись водню, який почав використовуватися в двигунах був зашифрований такими термінами як Oxilyn, Aurol чи паливо Т, з якими ознайомився Деніц і одразу оцінив можливості нового винаходу пообіцявши надати повну підтримку, замість тої підтримки, яку ненадало адміралтейство, до якого звертався Вальтер з проханням оцінити винахід, а у відповідь отримав лише звичайне незаохочення. Деніц вирішив знайти момент і поспілкуватись з головнокомандувачем. Коли йому це вдалося, Редер вислухав його уважно, але досить скептично поставився. Редер зазначив, що ідея Вальтера отримала достатню підтримку від деякого адміралтейства, але для втілення такого революційного процесу в життя, потрібно буде дуже багато часу, і на це затратиться досить багато фінансових ресурсів. Деніц відповів, що, навіть, якщо ідеї Вальтера і не отримають достатнього підтврдження на випробовуваннях, гра все ж таки вимагає свічок. Через деякий час Вальтер знову почав жалітися на те, що до його винаходу немає ніякого заохочення, і Деніц знову спробував чинити тиск на підтримку Вальтера. Деніц спланував так звану «воєнну гру» з натяком на бойові дії проти Англії. Район гри вибрали в Атлантиці, а тактичним малюнком – напад «зграй» на конвої. В січні 1939 р. він рапортував, заключивши рапорт такими словами: «… Мені потрібно хоча б 300 підводних човнів, інакше я не зможу досягнути бажаних результатів у війні, незалежно від того, як добре буде підготовлений кожен окремо підводний човен. За такої кількості підводних човнів, які є в строю і на будівництві, я зможу добитися не більше чим серії шпилькових уколів». Літом цього ж року, коли Редер переконував всіх, що війни з Заходом не буде, Деніц вирішив взяти відпустку. Проте пізніше він заявив: «Однак з впевненістю можна сказати: якщо війна прийде, то Англія буде проти нас. На рахунок цього можете бути впевнені». Знову під час війни Весь серпень міжнародна напруженість зростала і наближалась до відповідної межі. Надходили повідомлення, що британський і французький флоти прийняли міри безпеки. Деніц, якого відкликали з відпустки по телефону, отримав відповідні вказівки, і в середині серпня весь невличкий підводний флот залишив свої бази в Північному і Балтійському морях. Він також переніс свою штаб-квартиру з Свінемюнде в дерев’яні казарми на околиці Вільгельмсхафена. 03.09.1939 р. вранці, коли він проводив нараду з офіцерами штабу, йому було передано черезвичайне повідомлення. В ньому був перехоплений британський сигнал всім військовим кораблям і торгівельним суднам, який складався з двох слів, переданих відкритим текстом: «Total Germany». Це означало, що Англія оголосила війну Німеччині. Деніц зустрів таку новину нецензурними словами і почав взбуджено ходити по залу засідань. Він викрикнув: «Прокляття! Знову мені через це проходити?!» Раптом він залишив нараду і пішов у свій кабінет, де на протязі півгодини залишався на самоті зі своїми думками, а тим часом його штаб готував накази для передачі на човни, які знаходились на своїх позиціях. Деніц повернувся спокійним і здавався рішучим, його офіцери не помітили в ньому некомпетентність, він запитався: «Які міри ви прийняли? Покажіть ваші проекти наказів… Дуже добре, робіть так і надалі». Після того, він пішов до великої карти, яка закривала одну із стін. На ній були креслення берегової лінії Північного моря, Британських островів, Східної Атлантики. Деніц почав обдумувати стратигічні плани для свого невеличкого підводного флоту, а його офіцери відмічували прапорцями місця перебування кожного човна. В цей час в його розпорядженні було всього 56 човнів, з яких 22 були надто великими, аби вдало вести підводну війну в океані. Але попри все вони вже патрулювали в морі і ставили мінні перегородження біля берегів Англії. 05.09.1939 р. капітан-лейтенант Герберт Шульце, командир U-48, доповів про потоплений ним біля берегів Шотландії «Rojal Septr». Звістка про це дійшла до Деніца, який як можна сказати був гордий за те що відбулося. Після цього він почав досить уважно спостерігати за тим, як його човни справляються в перших бойових діях. 27.09.1939 р. Деніц стояв біля шлюзових воріт Вільгельмсхафена, спостерігаючи за поверненням з походу підводного човна U-30, командиром якого був лейтенант цур зее Фріц Юліус Лемп. Погода була сонячна, залунав оркестр, коли човен почав поволі наближатися до пірсу. Накінець перед Деніцом став командир підводного човна. Лемп: «Дозвольте доповісти: U-30 з патрулювання повернулась». Деніц простягнув руку і запитав: «Ну, Лемпе, як справи?» Лемп не вспівши відірвати руку від козирка, тихим голосом промовив: «Я повинен дещо доповісти. Я потопив «Атенію» (04.09.1939 р. у світовій пресі майоріли заголовки, про те, що британський пароплав «Atenie» затонув від загадкового вибуху в перші дні війни. Хоча насправді ніхто нічого не знав, почали припускати що це німецькі підводні човни, але рейхсміністр пропаганди Йозеф Геббельс казав, що це диверсія, спеціально органіована Англією, з метою залякування Німеччини). «Що?!» – Деніц охолов. Лемп повторив: «Я потопив «Атенію». Прийняв її за допоміжний крейсер. Я зрозумів свою помилку тільки тоді, коли було досить пізно». Деніц: «Нічого собі, заварив кашу. Ви спричинили нам такий головний біль, Лемпе». Лемп опустив голову: «Я розумію». Деніц: «Я зобов’язаний буду віддати вас під трибунал». Лемп: «Слухаюсь». Деніц: «До того ж це повинно триматися в суворій таємниці. Повідомте про це свою команду». Лемп: «Я вже зробив це». Деніц: «Добре». Після того, як Лемп повернувся з Берліну, де адміралтейством було вирішено обійтися без трибуналу заради збереження таємниці, Деніц посадив його під домашній арешт, щоб він як належить вивчив силуети кораблів, і на цьому справу було закрито. В кінці вересня та на початку жовтня 1939 р. Деніц особисто спланував операцію в Скапа Флоу, яка на його думку могла якимось чином вплинути на хід військових операцій, і дала б змогу атакувати добре захищені ворожі кораблі без ніяких зусиль, просто проникнути на добре захищену територію ворога і вчинити там, з глибини диверсію, і звісно, повернутися живим. Для виконання операції він вибрав капітан-лейтенанта Гюнтера Пріна, аса підводної війни. Його було запрошено на прийом до самого Деніца. Прін: «З’явився згідно вашого наказу». Деніц простягнув руку, привітався і сказав: «Дякую Прін. Тепер, уважно послухайте Велмера» (якись капітан-лейтенант Велмер, командир підводного човна). Деніц повернувся до Велмера і сказав: «Почніть з самого початку». Велмер підійшов до столу, нахилився над картою і пальцем почав показувати на крапки, які були на карті. Він вказав на Оркнейські острови. В центрі карти було написано великими буквами: «Skapa Flou bucht» («Затока Скапа Флоу»). Затока з такою назвою знаходилась в південній частині острова Мейнленд – самого великого з Оркнейських островів. Деніц також нахилився над картою і вказав на місця з крапками по компасу. Спочатку стрілка компасу показувала на Гох-Саунд, де капітан І рангу зауважив про гибель якогось командира підводного човна Есманна, а потім стрілка почала блукати по карті. Деніц сказав: «Під час війни тут проходила британська лінія оборони. Імовірно, вони знову там. В цьому місці загинув Есманн. Ось тут, звичайна якірна стоянка британського флоту. Всі сім входів в затоку захищені і добре охороняються. Але думаю, рішучий командир зможе потрапити туди. Нагадую, це буде не легко, тому що між островами дуже сильна течія. І все ж таки, я вірю, що це можна зробити». Деніц високо підняв голову і вивчаючим поглядом подивився на Пріна: «Прін, ваша думка?» Прін, невспів відповісти, як Деніц продовжив: «Я не очікую відповіді зараз. Обдумайте все добре. Візміть всю інформацію з собою і вивчіть можливості. Я чекаю вашого рішення у вівторок». Прін став струнко, а Деніц продовжив: «Сподіваюсь Прін, ви розумієте. Ви абсолютно вільні в прийнятті власного рішення. Якщо ви прийдете до заключення, що ця справа неможлива, ви допівсте мені про це. Ніякі осудження не торкнуться вас, тому що ми знаємо, що ваше рішення буде базуватися на вашій продуманій думці». Деніц потиснув йому руку, Прін відкозиряв і пішов глибоко обдумувати пропозицію. Наступного дня Деніцу зателефонували. Телефонував капітан І рангу Ганс фон Фрідебург (з 1941 р. другий командувач підводного флоту): «Пане командувач, Прін зараз в мене. Добре… О чотирнадцятій годині». Рівно о другій годині Деніц прийняв Пріна. Командувач стояв біля столу і навіть не відповів на його привітання, ніби не помітив його. Він уважно подивився на Пріна і спитав: «Так чи ні?». Прін: «Так». Тінь маленької посмішки пройшла по лиці Деніца, проте дуже швидко він знову став суворим, і спитався: «Ви все добре обдумали? Чи думали ви про Есманна і Хенне?» Прін: «Так, пане командувач». Деніц: «Ну що ж. Готуйте човен. Ми призначимо час виходу пізніше». Командувач встав і мовчки потиснув Пріну руку. В ніч з 13 на 14.10.1939 р. підводний човен U-47 під командуванням капітан-лейтенанта Гюнтера Пріна увійшовши через протоку Керк-Саунд, яка не досить сильно охоронялася в затоку Скапа Флоу, потопив лінкор «Rojal Ouk», і живим повернувся додому. U-47 повернувся на базу, його командира очікували поздоровлення від вищого командування. Коли човен підпливав до пірса, на ньому стояли Деніц і гроссадмірал Еріх Редер. Після особистих поздоровлень командира човна та його екіпажу, Редер повернувся до Деніца і перед строєм оголосив, що капітану І рангу присвоюється звання контр-адмірала. Ранньою весною 1940 р. вже віце-адміралу Деніцу було наказано з’явитися з доповіддю в Берлін. Прибувши в будівлю по вулиці Тірпіцуфер, де знаходилось адміралтейство, його зустрів старший оперативний офіцер штабу капітан І рангу Вагнер. Від нього Деніц дізнався, що ще на початку жовтня 1939 р. союзники намагалися окупувати Норвегію в якості частини їхнього стратегічного плану по оточенню Німеччини і перерізання каналу постачань залізної руди зі Скандинавії. Також він дізнався, що повідомлення з розвідувального відомства адмірала Вільгельма Канаріса і від німецького військово-морського аташе в Осло, демонстрували, що військові представники союзників в Норвегії на протязі декількох отстанніх місяців дуже активні. Було відомо, що норвезькі суднобудівники надали близько міліона тон танкерних водоємкостей в розпорядження союзників. Така інформація послужила Деніцу для того аби приступити до планування знищення тієї тонажності, яка надавалась у підтримку. Деніц сподівався, що весною його човни знову почнуть громити морські торгівельні комунікації, але Редер вирішив інакше, він наказав йому підтримувати вторгнення в Норвегію. Деніц намагався протестувати проти вторгення, тому вважав, що основні зусилля підводного флоту повинні бути направлені на знищення торгівельних суден супротивника на його головних морських комунікаціях, проте все було марно. Квітень місяць виявився досить невдалим для німецьких підводників. Союзники понесли досить малі з початку війни втрати – всього 20 кораблів. 21.04.1940 р. за вмілу організацію атак на судна супротивника Деніц був нагороджений Лицарським хрестом Залізного хреста. В кінці травня 1940 р. Деніц стоячи на пірсі зустрічав підводний човен U-9 командиром якого був корветтенкапітан (капітан ІІІ рангу) Вольфганг Лют. Його човен 25 травня біля берегів Норфолка потрапив під приціл британських есмінців, які ганялися за ними, доки Лют ледь не загинувши вцілів. Деніц зустрів його з словами: «Звідки ви взялися? Я вже думав, вас немає в живих. Британці говорять, що потопили вас». Лют: «Отже, бритнці трошки поспішили. Вони навіть обклали нас буями, проте нікого там не знайдуть». В червні 1940 р., коли падіння Франції дало Деніцу нові бази, що були розташовані блище до британських комунікацій, дозволяли збільшити час бойового патрулювання. Капітан І рангу Ебергардт Годт, начальник оперативного відділу Штабу керівництва морськими операціями, зазначив, що порти Біскайської затоки, які є у володінні, значно скоротять транзитні шляхи човнів, які швидко зменшать їх радіус дії. Деніц на знак погодження кивнув головою і сказав: «Капітуляція Франції – це ніби подарунок з неба, і немає межі нашій вдячності за це. Британські морські шляхи проходять, можна сказати, біля нашого порогу, і це означає, що наші човни можуть присвятити весь свій час бойовим діям. Це збільшить наші шанси на успіх і у деякому випадку компенсує катастрофічну нестачу човнів. Сто човнів Годт! Як би ж… Коли перші човни припливуть в Лор’ян?». Годт: «Вони зможуть приступити до використання біскайських портів для ремонту і постачання, після того, як повернуться з операцій в червні. Ми переправляємо робочу силу з верфі «Deutschland», а перші групи командного складу вже в дорозі». Деніц розсіяно подивився у вікно, на корів, які в тіні на рівній зеленій галявині мирно микали траву, сказав: «Добре. Ви знаєте, що оголошення нам війни Британією було шоком для мене, тому що в той час ми були недостатньо сильними для битв і в нас було мало контрольованої території, аби витримати повну блокаду з її боку. Тепер, усе-таки, ми контролюємо все це». Деніц обвівши рукою Польщу, Норвегію, Данію, Нідерланди, Бельгію і Північну Францію продовжив: «Тепер я вперше вірю, що перемога знаходиться в наших руках, тому що нам не загрожують збитки з боку блокади. Враховуючи, що ми контролюємо всі ці території, Європа може витримати довгу війну. Але, щоб забезпечити собі безпеку, ми повинні перешкодити ворогові проникнути в ці райони, і ми повинні забезпечити контроль з повітря над ними». Після цього для Великобританії настали чорні дні. В червні було втрачено 58 кораблів (284113 т), в липні - 38 (195825 т), в серпні — 56 (267618 т), у вересні - 59 (295335 т), в жовтні — 63 (352407 т). Через погодні умови листопад і грудень виявились для німців менш «врожайними» — 32 корабля (146613 т) і відповідно 37 кораблів (212590 т). За 7 місяців Великобританія втратила 343 кораблі загальною водоємкістю 1754501 т. Кількість затоплених кораблів перевищувала кількість збудованих, недивлячись на допомогу, яку прем’єр-міністр Уінстон Черчіль отримував від свого товариша з США Теодора Рузвелта. Якось після війни Черчіль визнав, що тільки під час «битви за Атлантику» відчув справжню загрозу для Англії. Якось Деніц прилетів із Зенгвардена з інспекцією. Як завжди будучи заклопотаним, він поставив перед собою детальний план перевірки., побачив усе, поспілкувався з моряками, перевірив верфі і арсенал, вислухав думки інших, надав деякі поради, зробив для себе замітки. Як казав він своєму ад’ютанту: «Фурман, запишіть це… Зазначте це, Фурмане…», а той так і робив, заносив усе в записну книжку. Потім вони сіли в автомобіль і поїхали в Банн, де їх очікував літак моделі «Junkers». По дорозі Деніц впевнено сказав: «Фурмане, восени, ми переїдемо сюди. Я повинен бути блище до своїх людей, бути з ними в контакті, знати їхні проблеми – від цього залежить все». 01.09.1940 р. Деніц переніс свою штаб-квартиру з Зенгвардена, що під Вільгельмсхафеном в Париж. Його перехід був частиною операції по сконцентруванню всіх командних постів для проведення операції «Seeloewe» («Морський лев») – вторгнення у Великобританію. Він розмістив свій командний пункт в одній з добре спланованих будівель на бульварі Сюше. З ним був невеличкий особистий штаб, і кожні декілька днів командири підводних чонів приїжджали сюди на доповідь, тоді коли поверталися з патрулювання. Кожен ранок, коли годдиник показував «9», Деніц йшов в оперативну кімнату, і черговий офіцер оперативного відділу штабу доповідав йому про те що сталося за ніч...........
Эрих Редер родился 24 апреля 1876г. в одном из предместий Гамбурга. По окончании военно-морского училища в Киле лейтенант цур зее Редер получил назначение на корабль Его Величества Заксен, а спустя пару лет был переведен на флагманский корабль принца Генриха Дойчланд. В самом начале своей карьеры Эрих Редер - молодой человек их среднего класса с манерами и воспитанием аристократа - был обласкан кайзером, оценившим его военные и литературные способности. Вильгельм Второй часто приглашал талантливого офицера на свою яхту Гогенцолерн. Возможно, поэтому Редер был быстро принят в высших офицерских кругах и в 1912г. зачислен в штаб вице-адмирала фон Хиппера, командующим Атлантической эскадрой. Свою высшую награду, железный крест 1-й степени, Редер получил в морском бою 1915г. Победу Веймарской республики Редер встретил в должности начальника центрального бюро командования ВМС, но вскоре попал в незаслуженую опалу. Наконец в 1928г. руководство страны вспомнило о былых заслугах Редера, предложив ему пост командующего ВМС. В тяжелый для страны период новый командующий, адмирал Эрих Редер, возглавил нелегальное строительство флота, которое шло вразрез с главными военными статьями Версальского договора. В феврале 1933г., сразу после прихода нацистов к власти, Редер побывал на приеме Гитлера.Несмотря на равнодушие к политическим играм, адмирал сумел быстро завоевать доверие Гитлера, поскольку разделял его наступательные планы. Война в которой по другую стороны барикады могла оказаться Великобритания, представлялась Редеру совершенно безнадежной и бессмысленой. Все военные игры проводимые под его руководством, были ориентированы исключительно на конфликт с Францией-Польшей-Россией, а немецкий флот строился по образу и подобию этих держав. Принципы, положеные Редером в основу строительчтва флота, начали меняться после того как в 1933г. Гитлер включил Британию в число возможных противников. Зимой 1938/1939 Редер представил фюреру две новые судостроительные програмы. Первая предлагала перенести центр тяжести на подлодки и броненосцы, способные нанести удар по английскому торговому судоходству. Это был быстрый, дешевый, но не слишком эффективный путь. Вторая програма предусматривала строительство небольшого, но очень мощного флота, ядро которого составляли линкоры и который мог бы с успехом противостоять английским боевым кораблям. Редер не скрывал от фюрера, что второй план разработан на дальнюю перспективу. Если же война на море начнется в ближайшие 5 лет, то Германии будет нечего противопоставить кораблям англичан, поскольку немецкий флот будет еще не достроен. Если кому-то это интересно, то последует продолжение.
Однако, посчитав, что до 1945г. сильный флот Германии не потребуется, Гитлер сделал выбор в пользу многообещающей второй программы( плана Z). Преждевременное начало войны с Англией повергло гросс-адмирала Редера в глубочайшее уныние(что проку от недостроенных линкоров?). Историки часто вспоминают заявление, сделаное командующим немецких ВМС в первые дни войны: Даже используя свою полную мощь они(надводные силы германского флота) смогут только показать, как нужно погибать. Говоря так, Редер делал все от него зависящее, что бы этого не случилось. Накануне войны Редер выбрал тактику частой смены позиций и ухода судов в отдаленные районы для создания неопределенности - другими словами, что бы дезинформировать британское адмиралтейство. 21 августа 1939г. карманный линкор Граф Шпее отправился вокруг Британских островов к побережью Южной Америки, а через 3 дня другой такой же линкор Дойчланд начал переход в Северную Атлантику. Еще до выхода в море больших надводных кораблей 18 немецких ПЛ заняли позиции к северу и северо-западу от Британских островов. Благодаря этому в начале войны флот Германии мог успешно действовать против более мощного, но еще не развернутого английского флота. Летом 1939г. Редер впервые осознал несостоятельность недавно принятой судостроительной программы. Достижения немецких субмарин в ходе больших маневров, проведенных летом 1939г. настолько поразили Редера, что гросс-адмирал решил довести их численность предусмотренную планом Z, до 300 единиц. В недалеком прошлом убежденный стороник надводного флота, Редер был вынужден поставить перед Гитлером вопрос о срочном форсировании строительства ПЛ. Судостроительным верфям новая программа была вполне по силам, но существовало другое сильное препятствие - тайное неодобрение планов Редера Гитлером, который с первых дней войны отдавал приоритет действиям на суше. Редер неоднократно являлся к Гитлеру в надежде упрочить положение подводного флота, а вернувшись из рейхсканцелярии, сетовал на то, что сырье и рабочая сила отбираются у верфей на нужды армии и ВВС. Основным аргументом Редера в его словестных дуэлях с фюрером выступала плная неготовность Англии к противолоочной обороне. На первом этапе войны это соответствовало истине. Однако англичане успели создать мощный противолодочный флот до того, как со стапели сошли первые немецкие лодки новой постройки. Момент для перехвата инициативы у противника был упущен. Незаметно для себя Редер и Гитлер совершили еще одну ошибку. В погоне за количеством боевых единиц Германия начала строить лодки малого водоизмещения, которые не могли успешно действовать на океанских коммуникациях. Этот неправильный подход сохранялся до середины войны, пока в строй не начали вступать большие океанские ПЛ 21 серии. В конце сентября 1939г. Гитлер по предложению Редера санкционировал постепенное усиление подводной войны. В результате только за 4 последних месяца 1939г. Англия потеряла от немецких ПЛ 114 судов. И все-таки временное преимущество немецкого подводного флота не было использовано в полной мере. Опасаясь активных действий на два фронта, Редер действовал сдержанно и для начала предполагал вести неограниченную войну лишь в нескольких опасных зонах. Другие же районы до поры оставались зоной действия призового права, которое позволяло топить торговые суда противника только в случае неудовлетворительных результатов досмотра. Санкцию Гитлера на проведение строжайщей войны без каких-либо ограничений Редер получил только через год. А пока глава третьего рейха рассматривал войну на море как один из способов заставить англичан отказаться от войны с Германией. По замыслу Гитлера и Редера, особое политическое давление на Англию должны были оказать действия 2 немецких линкоров - Дойчланда и Графа Шпее. Сам Черчиль считал, что появление в Атлантике даже одного такого корабля вызовет большой морской кризис.
