Сьогодні існує безліч захворювань психічного і фізіологічного характеру, які вимагають тривалого лікування, посиленої роботи над своєю волею і розвитку витримки. До найпоширенішим подібних захворювань можна віднестиi симптоми людей якi будуть читати цей текст. Синдром залежності вiд копу, як на мене, має три стадії: першу, середню та кінцеву. Чим вище стадія, тим важче позбутися від залежності і тим більш яскравим стає абстинентний синдром пiсля зими. Першу стадiю хвороий проходить швидко i не помiтно, як для себе, так i для оточуючих. Другу стадiю ти поступово починаєш вiдчувати i розумiти, коли тебе вже щось не влаштовує в приладi, ти постiйно передивляєшся вiдеоролики таких же хворих,але бiльш "успiшних" -як вони гадають. Коли виiхав з родиною, або з товаришами за мiсто вiдпочити - замiсть вiдпочинку та насолоди краєвидами i смаженним м"ясом ти постiйно вдивляшєся в поле, хащi лiсу, або на похилиий берiг рiчки з думкою про стiйкий сигнал приладу в обидва боки проводки. Про ймовiрнi артефакти, що могли тут залишитися вiд эпох i цивiлiзацiй якi панували на цiй мiсцевостi. Ну i нарештi третя, завершальна стадiя- хворий повнiстю впевненний що вiн не хворий! Вiн вже сам творить свою клiничну картину. Сам знiмає вiдео про своi походеньки по полю з приладом, вiдвiдує музеi, шерстить терени свiтовоi павутини в пошуках карт, аналiзує iнформацiю про знайденi ним артефакти . А головне починає задавати питання, як i яким чином цей предмет мiг тут опинитися. Довгими зимовими вечорами будує плани на наступний пошуковий рiк i з нетерпiнням чекає прихода синоптичноi весни... Нарештi i я дочакався можливостi вийти на пошук, хоч на декiлька годин, хоч кудитьсь. Вибiр як завди простий i тревiальний, це примiський сосновий лiс. Знахiдки тут простi звичайнa ходячка срср, алкодiрхеми , ну i все що можуть загубити вiдпочивальники на природi (виделки, ключi, рiзноманiтна бiжутерiя, iнколи можна натрапити на вирiб з благородного металлу ну i таке iнше. Але це все, лежить пiд величезними шаром кольорового мотлоху. Знаючи про такi речi, я посилаючись на свiй досвiд вмикаю "дистанцiйний дискримiнатор" ( третя стадiя). Йду далi вiд основних мiсць скупчення людей, там де зовсiм немає костровищ i де не трапляються полiетиленовi пляшки. Вишукую галявини на яких могли б вiдпочiвати люди, але на яких давно вже нiхто не бував. Неспiшним кроком йду в напрямку де все менше i меншe зустрiчаюсься слiди копарськоi дiяльностi. Сигналiв стає менше в рази, але шанси на зустрiч з жаданним предметом монеподiбноi приближуються в пропорцii 30/70. I ось ще один чiткий сигнал який треба копати, вже не задумуючись, рефлекторно вибрано центр цiлi . Звичним, автоматичним рухом фiскарь без вагань занурюються в пiщанний грунт i я вiдчуваю скрежит та хруст битого скла. Нейрони в головi миттю обробляють iнформацiю i я вже зi сто вiдсотковою впевiстю знаю що це не монетка, а ще одна алюмiнєва пробка вiд пляшки. Лопата вивертає грудку землi i на зовнi з"являэться горловина зеленоi пляшки з невiдкупоротою пробкою. Дивна знахiдка, стало цiкаво. Я взяв щойно викопанний предмет в руку, оглянув, протер вiд бруду i почав мiркування. Коли, хто ,при яких обставинах i як зелена пляшка втратила цiлiснiсть. Як такий артефакт опинився саме тут вже нiколи ми не дiзнаэмось, але! Основна i наймовырнiша версiя така: Хтось нiс те що нiс i при нез"ясованних обставинах пляшка розбилась. Мабуть велике розчарування було в того хто це скоiв. Але маємо те що маємо... PS: навколо описанного предмету, на площi 20х20м ,жодгого металевого сигналу бiльше не знайдено.
приємно читати коли немає змоги вирватись, висловлюю Вам подяку та бажаю успіху Тепер дійшло до того , що попадись мені такі гільзи, як у Вас, я жадібно протираю донця...стараюсь представити, як вона будучи ще цілим набоєм досилалась, а власник ретельно цілився в когось(щось) чи просто поспіхом лупив навгад. P.S. Мене звати С. У мене 3тя стадія. З пов.
Усім КАМРАДАМ привіт! Ось і прийшла очикувана весна. Де за календарем, а де вже майже повноправно. Дуже радий, що хлопці почали сезон. Я збираюся це зробити завтра. Темку побачив тільки сьогодні (з подачі OSTEON - робив йому останній металошукач). Далі хотів би "вставити своїх п*ять копійок" на тему нашої "Хвороби". Пардон за мій подальший "французький" (русский). ...Раньше хотелось конкретных находок. Например в детстве, когда батя шел с прибором в лес и был добровольным сапером по району при военкомате, я хотел и иногда таки ходил с ним. Все смотрели фильмы про войну - и я, как и все мальчишки во дворе хотел немецкий "шмайсер". Никак не меньше и не больше. Он мне даже снился. В итоге мечта детства вылилась в Харьковский Военно-Исторический клуб "Высота" (я руководитель клуба). Сейчас конечно не до реконструкций, кто где, да и времена не самые приятные, но все же. ...отступил маленько... Так вот сначала война WW2, оружие, униформа и т.д. Потом "нарывшись вдоволь", накидав во все музеи и школы находок (Харьковский исторический музей, музей "Высота маршала Конева", сш №16, куда ходят мои дети), сделав себе и клубовцам макеты вооружения, пошив форму (пришлось осваивать и швейную машинку...), перешел на менее глубокий поиск и на более старые находки. В общем чем старше становишься, тем дальше в глубь веков тебя тянет... И не смотря на то, что ты ищешь, в начале твоего хобби, тебе хочется именно находок и даже конкретных. Потом, когда немного налазишся и накопаешся и станешь "матерым поисковиком-сталкером", тебе нужен "процесс". Ты уже "прешся" от мысли о копе, везде все замечаешь, всматриваешся в землю, даже просто идя по улице или в магазин, гуляя и т.д. Глаз становится "наметанным" на поиск. Уже запах земли, виды природы, автоматом асоциируешь с выходом на коп. НО... ВНИМАНИЕ! Самый главный наркотик поисковика - момент выемки из грунта находки, особенно когда она интересная. Уж поверьте, что фотки, рассказы и все остальное о находке или случае "притупляется и теряет краски и вкус", по сравнению с тем мигом, который был в момент "появления на свет" находки из земли в твоих руках. Ты поднял из небытия и забвения вещь, которая возможно так и лежала бы там еще очень и очень долго. Именно ты ее нашел очистил и дал "вторую жизнь". Именно за этим ощущением мы идем в поле, лес, лезем в воду. Всегда есть интрига и ты не уверен на все сто, что сейчас зазвенело под прибором и выскочит из под лопаты... Всем ОГРОМНОЕ количество находок и главное приятных мгновений в этом сезоне!!!
...Самий кайф у пошуці, коли ті сам на сам з природою, або навіть з друзями, але можеш злитися с місцевостю та часом. Тоді приходить бачення, загострюються всі сплячи у тобі почуття. Бувают й видіння і знахідки... Ось реальний випадок з мого життя- розповідь.
Доречі OSTEON, я про пляшку... У тому році (2016) вкінці літа приїхали на місцину, де навесні було знайдено дві петровських монети. Все поросло травою, містами по шию. Як тут шукати?! Дивимось, а в одному місті трави поменше - місцеві з недалекого села випасають тут корів. Ну що робити.... будемо копати біля корів. Головне щоб корови були мирними . Так от знахідки були. У товариша чотири монети по царизму, у другого парочка - теж старинні, а в мене одна дореформа, дві українські, декілька гільз та осколків "І"... УВАГА - літрова пляшка водки під деревом у тіньку. Пляшка пролежала немало, але "горючка" в ній не видихалась Я майже не п*ю, на вулиці жара, товариш водій... Короче віддав товаришу - він фермер і бува шось потрібно зробити, а мужики "уважають жидку валюту". Так шо пішла для діла... А батько мій з кумом (моїм хрещеним батьком) в далекі 90-ті в лісі знайшли детекторомпід час пошуку пляшку водки ще царського періоду, відкрили і "полірнули" свій обід знахідкою... А інші хлопці - пошуковий загін, в нашій області (не пам*ятаю назву місцини, але там ще спиртзавод є) знайшли в ліску по классному сигналу вкопаний бідон. Відкопали, відкрили... пустий. Закрили, вирішили витащити с землі - важкий?! А тут і запах почули... Знову відкрили - а він повний спирту, як сльоза ... Вибачай, що трошки засмітив твою тему своїми постами. Більше не буду П.С. Сьогодні і я відкрив сезон (тільки з копу, ноги гудуть). Знахідок небагато. З приємних- парочка пуль "минье" від рушниці КРНКА
Не все те золото що блищить... Вже навіть і не пам"ятаю, коли в останнє була нагода на весь день усамітнитися в полі. Але ось такий день. Відразу після роботи я вирушив за місто, якихось 15 км я і за спиною залишилось місто зі своїм гоионом і метушнею. Місця ці хожені, перехожені, але якщо бути наполегливим і не лінуватися копати то знахідки ще трапляються і по сьогодні. Не знаю чому, але мене завжди надихає пошук вздовж берегів річок. Це і не дивно, люди завжди мешкали там де була вода. Вздовж річки часто пролягали малі і велики шляхи, створювались стоянки, а навіть і невиличкі поселення,які не нанесенні на старовинні мапи і взагалі ніхто про них не здогадуеться... Отже і сліди людської діяльності тут будуть траплятися частіше ніж в чистому полі. Ось я вже і на місці сьогоднішнього пошуку, я особисто тут ще не був. Якось не доводилось, то поле було засіяне, то їхали повз нього вже за здалегідь оговорене місце. На протележному березі річки ходив- бродив, а на цьому полі ні. Але від своїх товаришів чув, про їхні знахідки з цієї ділянки берега. Звична кава з термосу, автоматичні рухи по налаштуванню прилада - перші кроки і перші сигнали. Поступово занурююсь в атмосферу цілковитої степної тиші, яка коли не коли порушується сигналами детектора. В такому напів трансі хаотично, без всякої логіки блукаю поміж слідів,які залишились після діяльності колег ще з осіні. Поступово, через деякий час вимальовується картина знахідок- ближче до річки, алкодірхеми, далі на пагорб більше куль і трапляються гільзи. В якусь мить я не замислюючись спрямовую погляд в землю і помічаю предмет який в природних умовах утворитися сам не міг. Зупиняюсь, схиляюсь, беру в руки, протераю від грунту і відразу розумію- це прясло. Так прясло, але не свинцеве. Поступово почінаю розуміти що воно створене з камню. Взагалі, як завжди питань більше ніж відповідей... Скільки читав, переглядав сайтів, але яке пряме застосуваняя цих речей так і не відомо. Цікавий матеріал, в першу чергу звертає на себе колір. Дивний колір, такого каменню я в нашій місцевості не зустрічав. Знахідка піднімає настрій і дає надію на знахідки тих часів. Зменшую дискрім на приладі і уповільнюю кроки. Почінаю методично вихождувати в цьому квадраті і ще з більшою увагою вслуховатись в сигнали. І ось нарешті такий довгожданний стійкий сигнал! Копаю, з першого разу ціль викопана. Це добре, коло пошуку звужується до маленької грудочки в долоні. Радіти чи не радіти, вже і не знаю. Точно не гільза і не куля, але і не наконечник... І ось на пальцях вимальовується сріблястий плаский предмет, неправильної форими. Фольга, або ще шось. Ямку закопую, а знахідку кидаю в кишеню. Через деякий час на зовні виринає предмет, який своїм кольором і формою заставив серце калататися як на іспиті, а горло миттю пересохло. Нарешті- подумав я! Ось вона! Нашивна бляшка в зооморфному стилі з благородного металлу. Але ні, це не те що я собі науявляв. Гіркоту розчарування передати неможливо!!!! Це як маленьку дитину завести в будинок іграшок, але нічого не купити)... Але ні, ці почуття змінились , коли в руках опинився фрагмент скіфсьгого дзеркала, шкода що не ціле! Ще якийсь час пошуки продовжувались, але я поступово, непомітно приблизився до авто і це означало, що на сьогодні пошуки закінчились.Такими ж чіткими рухами, як розклав прилад, такми ж я його і склав. Налив каву і почав розкладувати та сортувати знахідки. Чомусь окремо взяв в руку незрозумілої форми плаский предмет, протер і посміхнувся. Добре що я все викопанне виношу з поля і маю можливість переглянути знахідки ще раз. Цим предметом виявився умамок дирхему Сисамонідів, ось таке "золото" що не блищить...
І знову нагода вирушити на свою малу батьківщину. В проміжкаж між основною ціллю поїздки, я спланував два виїзди щоб поблукати в пошуках загубленої історії. Ось і довгожданні, знайомі з дитинства краєвиди, карьєр, дорога до заріжку і невиличка притока Ігнула. Довго вдивлявся в небокрай, жадно вдихав запах весняного степу, згадував деякі моменти які ніколи не вспливали в моєму мозку, але точно мали факт. І немов я тільки закінчив школу і з товаришами мандрую повз посадку на веліках... Ноги самі вибирають шлях толокою, підсвідомо завертають , йдуть, зупиняються без всякого алгоритму. Час від часу монотонну прогулянку перериває сигнал приладу. Зупинок мало, але знахідки не сама ціль, головне процес. На обрії поступово вимальовується чи мала отара, беру праворуч, щоб не розганяти вівець, ось і вірний помічник пастуха. Собака Сірко, а може Пірат, Грач, або Альма, яка різниця головне, що пес виконує команди пастуха і тим саме допомагає йому. А ось і пастух. Людина досить приклонного віку, на обличчі якої крізь прищур очей можна прочитати чи малий життєвий шлях. Зупиняється,звичним рухом дістає цигарки, підкурює і почінає діалог з вітання. Поступово, я дізнаюся, "що нетам ти ходиш...", " там, хлопці з такими штуками ходити, там раніше стара переправа була, водокачка і ночліг". " Там вони монетки копали" Детальніше розпитав де саме це місце, поякував і розпрощався зі своїм новим знайомим. Наступного ранку я вирушив в теоритично знайоме мені місце, але я там ніколи не був до цієї поїздки. Подолавши якихось 30 км, минаючи ями на дорозі і насолоджуючись рівненькою грунтовкою минула година їзди. Ось і зазначене місце. Таких тополів я ще ніколи не бачив! Вид зруйнованой будівлі і місцевість надихає.. Звісно , що я тут не перший. З далику видно сліди "ПОПЕРЕДНИКОВ", ямка там, ямка тут, а тут яма... Підійшов до стін і намагаюсь уявити що тут було, якою була ця будівля коли її будували і якою вона була коли служила людям. Вмикаю прилад і трохи приходжу в ступор! Сигналів просто тьма, безліч і всі вони від огризків кровельного заліза, ЖАХ!!! Кинув прилад на плече, трохи засмутився пішов до берига і знаходжу місце розташування колишнього мосту. О, евріка, тут і буду ходити. Але чарез 10 хвилин розумію що колихній міст і підходи вибиті в щент! Жодного, жодного сигналу, навіть чорнини , а кількість старих ямок кажуть що "здесь рыбы нет!! З сумом і жахом погляд спрямовую на залишки стін і могутні тополі. Неспішним кроком, поступово приближаюсь до "жахливого місця", коли сигнал і досить гарний сигнал. Копаю і з грудки землі в долоні тримаю алкодірхем... Так не те що радує око, але сам факт! На вибитому місці така ціль, поступово почінає жевріти надія, що не все викопане до мене. Зменшую чуйку і задираю дискрім. Коли через декілька викопаних не цікавих цілей з"являється ранній "советік", настрій стає більш ніж шикарний. Підсумок я підвів через шість годин пошуку на ділянці приблизно 50х50 метрів. Це було приблизно двох кілограмів огризків залізної покрівлі, пригоршня алкодинаріїв і ще безліч всього різного під назвою шмурдяк)! Сів, обперся спиною об стовбур велитня, жадібно допив слабогазовану і задоволенний заплющив очі, аналізуючи цей нелегкий день. А висновок досить простий і передбачуваний: до епіцетра смітника треба підходити з краю, повільно, на зниженій чуйці і піднятим дискримом. Копати потрібно все що пройшло крізь задратий дискрім, коли сигналів меншає, поступово зменшуємо дискрім і методитно проходимо повз всої ямки. І головне не поспішати
Як то кажуть, все найкраще це спонтанне та несподіване. Так і вийшло цього разу, якось легко та не вимушенно в чаті вайбера між нами прийняли рішення їхати на коп в сусідню область. Рішення прийнято, узгоджено ... І ось- зазначений день і 5.00 біля Макдональдс. Якихось 180 км і ми там де Гугл намалював нам скарби)))). Чесно кажучи їздити потрібно, не важливо куди, а головне з ким... Навіть при незкінченному бажанні і можливості передати всі емоції та переживання, казуси, пригоди, дискусії, суперечки та події за ці 48 годин просто не можливо. Тому Ось декілька фото)). Дякую, поиємного перегляду та емоцій
Вечір неділі, втома від активних виихідих. Тіло вдячне лазні та помірному вживанні пінного напою. Поверталися до дому вже в темний час доби . Заздрю доньці, по білому- в неї завтра перший день канікул... Як завжди, день перед копом розпочався за довго до того як спрацював будильник. Все вже було зібрано та спаковано ще з вечора. Але ранок всерівно був сумбурний і не за того що стрілки годинника завмерли на годину і давали змогу довше пити каву, чи ще раз розгледіти мапу, зайти на gismetio, та прорахувати маршрут. Зі мною збиралися донька та дружина... І це не зовсім був коп у чистому вигляді, це була поїздка за грибами, так-так за грибами , куми запросили. За грибами так за грибами поміркув я , хай буде так)! Але прилад я візьму всерівно, це однозначно і без обговорень. Детально дізнався що за ліс ,а що за історія тієї місцевості підказали мапи Шуберта. І ось ми в дорозі, весело, шумно, зупинки на WOG, кава хотдоги, все зовсім не так як з комрадами... Зовсім не помітно промайнули кілометри під колесами осінньої траси, ми з'їхали на грунтовку і повільно направились до острівка зеленого масиву, який зростав з кожною хвилиною. Я дуже зрадів, а очі засіяли, що під колесами не вязкий і чіпкий чорнозем а протряхлий пісок. Це добре, копати легше, а якщо щось знайду то стан повинен бути гарним. Ну ось і все: багаття горить, місце відпочинку облаштовано, вино дівчатам розлив, малечу завлік грою,а сам вдихаючи запах хвої роблю перші кроки. Перші сигнали, перші цілі, перша, друга, третя, двадцята пробка. Інколи трапляється фольга... Алгоритм пошуку не складний, ближче до дороги, більше алко знахідок і сміття після туристів. Далі в ліс сигналів менше, але він, ліс, не такий як хотілось би. Тому зону частішають знахідки від перше травневих свят. Де не де трапляються сліди колег попередників, але не багато і всі закопані. В деяких ямках знадходив сигнал, копав і в мої руки потрапояла алюмінева пробка часів срср. Ну добре хоч ямки закопували... Час від часу натрапляв на галявину на якій добре сигналили монети неіснуючої країни. Звісно , що на тлі пробок це радісна знахідка. Так не помітно промайнули п'ять годин пошуку, зорінувався де я вирішив йти по пожаро роздільній смузі -виявилось йти нею не тільки зручно і комфортно, але і результативно. Гарний сигнал і фіскарь без зусиль занурюється у пісок і за секунду у відвалі з'являється товстенький монетоподібний предмет з міфічним орнітологічний логотипом!!! Це добре , це не совети, роблю крок і знову сигнал. Звичним рухом перевертаю ком піску і перед очима ще дві такі ж монетки! Серце заколотало у передчутті скарбу, але ні, не так сталося як гадалося... Добре обстеживши цю ділянку я вимкнувши прилад попрямував до своїх. Адже ще по переду шлях до дому, та лазня
Вітаю Вас друзі. По трохи іде в історію рік 2017, а за ним минає сезон копарський. Для кожного з нас в сезоні 2017 було маса знахідок, деякі безжально підпадають під категорію "шмурдь". Інші залишаються з нами і зберігаються в колекціях. В звітах ми завжди виставляємо самі емоційні знахідки, але в пам"яті телефона залишаються безліч світлин, які було зроблено на новій місцевості, або була зафіксована лише одна знахідка за весь день. І при черговому перегляді нам нагадують про минулий сезон. Інколи одна світлина змушує згадати весь виїзд, майже до дрібниць і тим самим розпалює жагу до нових пошуків і до нових вражень. За вікном типовий грудневий дощ, про пошук з приладом не може бути і мови, тому я в котрий раз переглянув папку з назвою "коп". Хочеться поділитися з вами світлинами , які не потрапили в описи моїх походеньок. До вашої уваги викладую знахідки і обрії неньки в різні пори року, краєвиди різних оластей ...
камрад, у вас на лопате лежит карманный будильник Луч- 70-х годов.просто интересно ,отчистить удалось?
Мина кінець року... А з цим кінцем року неминуче йде звіт про виконану роботу за 2017. Голова йде обиртом від кількості, загального, сумарного, відносного, часткового, та виконаного... Користуючись нагодою , щоб відволіктись від роботи зв'язався з товаришем. Так непомітно пролетіли година, а з нею і робочій день. Звісно що з комрадм не спілкувався про %,а згадували пройдений копо сезон. Тому відкриваю Вам нові світлини)))
Гарний настрій , день пройшов вдало. Завтра останній день робочого тижня, на вулиці торохи промерзло, є можливість виїхати в поле і зробити нові світлини, а може і натрапити на знахідку яка війде в окремий звіт)). А зараз просто спогади))...
Чомусь здалалась ось ця історія сезону 2017... Виїхали гарною гоп компаніїєю на коп до сусідньої області. Виїхали глибокою ночі. Кортеж складався з двох машин та семи землекопів. Їхали з гарним настроєм та оптемізмом. Коли на стикі двух областей Укравтодор нам підніс несподіваний сюрприз, у вигляді "дефекта дорожнього полотна", та двох знівечених коліс нашої флагманської машини. Добре що була друга машина, та екіпаж який відвіз одне колесо до найближчого цілодобового шиносервісу за 22 км від місця пригоди. Все добре, що має добрий кінець, до речі, той коподень був досить непоганий
Вітаю усіх з Різдвом))! Ось вже і свята, а от же і не відь'ємний атребут зимових свят- ялинка. Коли лісова красуня з'являється в оселі, повітря наситчується запахом Нового року, не знаю чому, але саме ці свята овіяні ореолом чудес та таїнств. Хочу Вам презентувати мою ялинку цього року)). На цей новий рік вирішили її прекрасити іграшками дитинства моєї мами, та дядька. Майже всі їх я пам'ятаю , коли вони прекрашали ялинку у домі мого дідуся, а ми з родиною приходили до них на свята.... Ще раз вітаю Вас і Ваші родини зі святами
Мина рік прийдешній. Незворотньо йде новий і несе з собою щось нове.... Всі ми сподіваємось на найкраще в усіх розуміннях цього слова. У кожного з нас є знахідки, які були знайдені за певний час, за рік, за два , але приблизно однієї місцевості які стосуються певної історичної епохи і доби... Ось і в мене виявилось декілька таких. І нехай кажуть "чорний архіолог"... Може для когось це і є єдиний заробіток на сьогодні, але для мене, дякувати Богу- це хобі. І кожна знахідка, навіть невеличка і не суттєва змушує мене підіймати пласти літератури і купу матеріалів. Саме за це, мені і подобається пошук з приладом. От і сьогодні пропоную вашій увазі невеличке пано моїх знахідок, оформлене у вигляді експозиційної рамки. Усі предмети мною реставровані ( по можливості) і консервовані. Дякую за увагу, всіх зі святами)))
Різдв'яні свята в розпалі. Часу бракує навіть на маленькі дрібниці, не кажучи про повноцінний коп... Хоча важко сказати що сезон 2017 був закритий, скоріш за все він не закінчився, він просто поступово перетік в новий сезон 2018. Деякі мої знайомі комради копали 31.12 і 01.01, але в мене часу зась. Тому в проміжку чергового різдв'яного застілля я переглядаю світлини минулого сезону і сподіваюсь на час щоб вирватись в поле....
Ну все)! Зима точно вступила в свої законні права, снігу намело, хоча на нього ніхто вже і не сподівався)... З нетерпінням чекаю на новий прилад, щоб розпочати новий сезон. А тим часом продовжую гортати світлини сезону минулого і деякі з них виставляти Вам на огляд...
Немає нічого гіршого ніж міжсезоння... Це стосується усіх моментів життя і різних хоббі, стає якось прісної і нудно. Сьогодні зустрічався з комрадом, пили каву, ласували солодощами, не зважаючи на те що сьогодні п'ятниця. Між ділом тереневеніли про улюблену справу, міркували про новий сезон, обговорювали плани на майбутні подорожі та переспективні місця. І "глибоко" дискутували про індукційні поля, та основи елекрофізики... Хизувалися світлинами мандрівок і реготали від згаданих ситуацій, які траплялися з нами
Спека стояла неймовірна, часом здавалось, що різниці між засухою пустелі і в горлі Колаксая немає жодної. Вже шосту добу вершник спрямовував хід свого коня на північний захід, під копитом якого, зминались рідка , посухла флора передньої Азії, на сочні трави післягірря... Широкогруда рудувата тварина, оздобленна в шкіряні ремені, з металевими бляшками, минала тисячі миль виснажливої подорожі. Шлях був виснажливий і смертельно небезпечний, не тільки для вершника, але й для чотирьох коней, які покірно йшли слід в слід, один за одним, несучі на собі важкий груз... Обвітрене і виснажине, бронзувате трохи розкосе від спеки, вітрів, та морозів обличчя , вглядалось і спрямовувало погляд в даличінь. Хто зна, звідки він так знав цю місцевість і тракт, який тисячоліттями лежав під зорями для нього, його батька і прадіда ?.. Може це генетична пам'ять Ахве, головного коня, який був вірним другом кочевника?.. На це вказувало багате вбрання, та оздоблення збруї, гіпокамп і дивний наносник... А може цьому сприяли навічно викарбувані казки і сказання в свідомості воїна, які він чув від матері і страшного горбатого жреця, котрий бився в конвульсіях від диму гіркого полиню і диких трав, на царюванні повнолуння?... Десь там по заду лишились непривітні хребти Кавказу, скелясті гори поступово змінювались лісо-степною місцевістю. Час від часу вершник зупиняв свій рух на вимушинний нічліг і короткий відпочинок, на берігах дрібніших річок, що не мали назв, але були в свідомості путника. Ще три захода небосного світила і він біля бурхливого Борисфену... Вже не було потреби в окресленні межі нічної стоянки з мотузки сплетеної в товстий гніт конячого волосіння від змій і скорпіонів... Він ліг неподалік джерела, котре дарувало вологу, рятувало від спеки і насищало життям тим, хот припадав до нього ставши на коліна... Десь потайки в глибині свого космосу, син степу розумів, що завта останній день і вже скоро він передасть естафету своєму молодшому брату... Втома давалась в знаки, великий ковш, вічної гарби в літньому небі поволі танцював свій тисячолітній ретуал і зникав за обрієм, змушуючи путника заплющувати очі. Там, за краєм реальності і свідомості, він мав можливість зустрітися зі своїми предками,сон по трохи завойовував його тіло і суха, але сильна рука розтискалась на рукояті акінаку... Світанок розвіяв страхи і настороги, степ був рідний і до волі знайомий. Сонце вже відірвалось від лінії горизонту і починало прогрівати місцевість. Вдихаючи на повні груди дикі трави,гіркотинь полиню, лободи і щериці, Колаксай уявляв кінцевий напрямок маршруту. Загрозу життю вже не становили плазуни і підступні зміі. Все більше загрозою ставали групи вершників, які володарюють вздовж правого берегу могутньої ріки Танаіс. Вони, як ніхто знають місцевість, погодні умови і можливі тракти, по яких йдуть ті, кому дорога до Царської Скіфії... Наш герой , був не виключенням того шляху і теж йшов лівим, похилим берігом ріки... Важко сказати, що було далі, ніхто і ніколи , вже напевно не скажить, що сталося на прикінці того засушливого літа ,але те що , візирункове прясло коня нашого вершника впало і тисячі років лежало недоторканим, в рівнинній місцевості північного причорномор'я - це факт... До нарождення месії і винекнення нової світової релігії залишалось близько двох тисяч років... PS:так чи інакше, але факт моєї знахідки, кинжалу сакського типу, на півночі сучасної України залишається фактом. Окрім акінаку, до моєї композиції війшли ще ряд артефактів....
