Будні і побут копаря

тю. що там важкого? якщо я простий лісний нічний сторож на тому трошки розуміюсь то і усім теє неважко зрозуміти.
але ані пари з вуст про це! бо приляпотить пан Алекс та знов почне казати усім що я став на шлях виправлення. а воно мені треба? отод бо і воно що ніц нетреба. отакоєот

 

Мало бути по знахідках,той т9 в мобілі вже дістав...одне пишеш а виходить зовсім інше!

 

хто йому повіре непереймайтесь

 

ось вам усім казочка проти ночі

Спойлер

“Чигиринська республіка”

Скарби отамана Коцура

Історію творять не лише королі і представники шляхетних родин. На зламі епох і формацій на політичну авансцену виходять особистості “з народу”. Наділені пасіонарними рисами, вони стають вождями і полководцями. Їх поклик перетворює натовп у боєздатне і непереможне військо, аморфні людські маси – у народ і націю. Такими були Жанна Д’Арк і Богдан Хмельницький. Такими були сотні і сотні отаманів – ватажків козацьких і гайдамацьких загонів, таємних дружин і народних самооборон, повстанських відділів і військових формувань. Таким був засновник “Чигиринської республіки” Свирид Дементійович Коцур.

Прадід Свирида Коцура тривалий час був суботівським сільським старшиною. Свирид Дементійович народився у 1890 році у с. Суботів Чигиринського повіту у багатодітній родині. Поруч з ним росли одинадцять братів і сестер. Один із старших братів Свирида Петро Коцур брав активну участь у революційних подіях 1905-1907 років, був членом таємної політичної організації “Українська Народна Оборона” і її бойових структур. Ще неповнолітнім Свирид зі старшим братом Кузьмою затримувався жандармами за поширення агітаційної літератури і зруйнування пам’ятника цареву у Суботові. Під час першої світової війни у Катеринославі Свирид Коцур разом з групою анархістів “взяв” банк, за що був засуджений до десятирічної каторги. Але з в’язниці його звільнила лютнева революція 1917 року.

Свирид Дементійович Коцур бере активну участь в організації загонів Вільного Козацтва і проведенні Всеукраїнського з’їзду цієї організації у першій гетьманській столиці Чигирині. Прекрасний оратор, він вмів запалювати людей: “Свирид був на трибуну як вийде, (...) сход збирався, то він як стане на трибуні, аж світиться”.

З приходом на південь Київщини німецьких військ розгортає з ними активну боротьбу. У ніч 28 листопада 1918 року загін Свирида Коцура оточив і роззброїв в чигиринських казармах гетьманську варту. Після захоплення Старої Осоти і Кам’янки нове збройне формування розрослося до декількох сотень осіб і стало називатися Чигиринським куренем червоного козацтва. 25 січня 1919 р. у Чигирині проголошено встановлення радянської влади і утворено військово-революційний комітет.

Військовою опорою радянської влади на Чигиринщині був Курінь Червоного Козацтва на чолі з отаманом Свиридом Коцуром. В лютому 1919 р. курінь налічував 1095 бійців, на озброєнні мав 900 гвинтівок, 12 кулеметів та 3 гармати. На ділянці залізниці Знам’янська – Бобринські діяв панцерник “Зірниця”, що належав до куреня. Згідно з наказом більшовицького командування Чигиринський курінь у складі другої дивізії Українських Радянських військ Жупана вирушає на фронт проти військ Директорії УНР.

Підрозділ з боями пройшов шлях від Фундукліївки, через Цвітково, Звенигородку, Тальне, Умань, Жмеринку, Проскурів до Волочиська.

За відсутності Свирида Коцура події на Чигиринщині розвивалися карколомно і непередбачувано. Так, наміри Златопольських волосного та містечкового виконкомів перетворити своє містечко у повітовий центр викликали блискавичну реакцію Чигирина. 27 березня загін з Чигиринського полку під командуванням Лопати прибув у Златополь для наведення порядку та збору контрибуції. 31 березня у місті оголошується військовий стан, розпускається волосна міліція. Але на запрошення златопольського виконкому до містечка прибув військовий загін з Єлисаветграду. Підрозділ Лопати був розігнаний, частина його солдат заарештована. Перший повітовий з’їзд Рад робітничих, селянських та червонокозачих депутатів 5-7 квітня 1919 року в Чигирині висловив “категоричний протест перед Єлисаветградським Виконкомом проти втручання в справи Чигиринського повіту”. Внаслідок весняних подій 1919 року Златополь був поруйнований, багато будинків “спалено і розбито, майже вся третя частина населення м. Златополя виїхала після погрому”. Відбулися погроми у єврейських колоніях у Цвітній та у Медведівці.

З 11 травня 1919 року Чигирин перебуває в руках повстанських загонів отамана Григор’єва. Лише 6 червня до повітового центру повернувся більшовицький склад ревкому. Але за висновками виконкому, “становище в повіті не спокійне, по-за-як банди ще не ліквідовані і кругом позіції. В однім місті банда (...) складається з 3-4 тисяч і в другім місті до 1000 чоловік, котрі не сьогодні-завтра можуть знову захватить Чигирин”.

У червні 1919 року відбулася реорганізація 2-ої повстанської дивізії в регулярну червону частину. Чигиринський курінь червоного козацтва реорганізовано в 414-й полк. Після реорганізації підрозділ отримує завдання ліквідувати повстанські загони Холодного Яру. Наприкінці червня С.Коцур захопив Медведівку і рушив на Мельники. Однак, холодноярці наступ відбили.

Відповідно до розпорядженням командування дивізії 414-й полк був розміщений на відпочинок у Чигиринському повіті. Чимало бійців під приводом відвідин сімей розійшлися по домівках і не поспішали повернутися в полк. Органи влади констатували: “(Колишній 18) 414 Радянський стройовий полк Коцура розбрівся по домах, при штабі в м. Чигирині залишилося біля 200 осіб з інших повітів; моральний стан незадовільний”. Холодноярці, довідавшись, що Свирид Коцур перебуває у Суботові лише з невеликим загоном охоронців, кінним відділом ввірвалися до села. Проте отаман устиг утекти.

У серпні 1919 року Чигирином оволоділи підрозділи Добровольчої армії генерала Денікіна. Але білогвардійцям не вдалося ліквідувати збройних сил “Чигиринської республіки”. На Воздвиження, 27 вересня денікінці ввійшли в Суботів. Свирид Коцур провів мобілізацію в сусідніх населених пунктах і вибив денікінців із села. Згадує двоюрідній брат С.Коцура Григорій Феохтистович Горний: “Коцура Свирида мати і моя мати – це рідні сестри. Коли денікінці в Суботів зайшли, мати варила – ставила бражку. З річки зашуміли, та до Коцура. Він жив на горі, а я внизу. І вони вискочили, коней пустили в садок. Мати – брагу в річку, бо вона знала, що буде нехороше дєло. Кричать, що Степана (Коцура – О.С.) зарубали. Він на коні прискочив, його шаблею голову зрубали”.

У липні – серпні 1919 року в сусідньому Олександрійському повіті Херсонської губернії в тилу Денікіна рейдувала революційна Повстанська Армія України Нестора Махна. Свирид Коцур налагоджує стосунки з “батьком”, а у вересні вливається із своїм загоном до Повстанської армії. На початку жовтня чигиринський відділ (1000 штиків та 10 кулеметів) був виділений разом з іншими загонами в так звану “Середньодніпровську групу”. Повстанці зруйнували залізницю на ділянці Знам’янська – Бобринські, а під час одної операції ледве не захопили в полон разом зі штабом та охороною командуючого Добровольчою армією генерал-лейтенанта В.Май-Маєвського. На боротьбу з повстанцями Свирида Коцура направлений загін генерала Абрамовича чисельністю близько 2000 військових. Незважаючи на це, наприкінці листопада загін Коцура на короткий період знову захопив Чигирин.

Більшовики, зосередивши значні сили на Південному фронті, розпочали наступ проти денікінців. 1 лютого 1920 р. лінія фронту підійшла до Чигирина. Тактичний союз Свирида Коцура з Нестором Махном загрожував чигиринському отаманові смертю, бо відповідно до постанови Всеукраїнського ВРК від 9 січня 1920 року “всі, хто підтримував (...) зрадників махновців” повинні безжально знищуватися. Свирид Коцур отримує наказ вести полк на переформування до Глинська. Проте Чигиринський полк в черговий раз вирушив визволяти рідне місто від денікінців. Імітувавши наступ з боку Суботова, С.Коцур з основними силами атакував ворога з боку Янича (Іванівки) та Вершаць. Денікінці залишили колишню гетьманську столицю.

Більшовики все ж не покидали надії “приборкати” Свирида Коцура. На початку січня 1920 року зі штабу 14-ї армії до Чигирина прибуває із Кременчука делегація на чолі з політруком армії Звєрьйовим з метою поповнити склад повітового ревкому своїми людьми та об’єднати загін Свирида Коцура з Червоною Армією. Після спільного засідання обох “ревкомів” Свирид Дементійович наказав втопити новоприбулу владу в криниці. Помічник Звєрьйова зумів утекти до Новогеоргіївська. Опісля цієї події Свирид Коцур розпочинає вже відверту боротьбу з більшовиками, перемішуючи анархічні гасла з національними. Першим кроком “незалежного” Коцура було проголошення в Чигирині Наддніпрянського коша.

Силами чотирьох полків піхоти, двох полків кавалерії та двох дивізіонів артилерії червоні невдало штурмували Чигирин. Лише 30 березня більшовикам вдалося розбити коцурівські загони. За офіційною версією С.Коцур був захоплений в полон і незабаром розстріляний на станції Знам’янка. У своїх спогадах більшовик І. Жураченко пише: “Коцур, розправившись із Звєрьйовим і іншими особами, які працювали у Коцура по особливому завданню (...) , виїхав з Чигирина в село Маржанівку Знам’янського району з метою пробратися до Махна, який в цей час оперував на Катеринославщині. Коли Коцур прибув в село Маржанівку, то про його прибуття було повідомлено на Знам’янку командуванню Червоної Армії, був посланий спеціальний загін, який заарештував Коцура і його помічника, під час арешту Коцур і його помічник були поранені, оскільки вони виявили спротив, і доставлені на ст. Знам’янка, де були засуджені військово-польовим судом і розстріляні”. Проте численні свідчення очевидців та архівні документи ставлять під сумнів істинність версії про смерть Свирида Коцура. Секретар зі штабу Чигиринського куреня Кузьма Кулинич (с. Шабельники) розповідав, що під час арешту у Маржанівці “брат Свирида і товариш втекли, а Коцур не встиг на коня, бо був кривий. Красний командир до Коцура: “Ой, брат, де ти пропадав так довго”. Поцілувалися. Коцура посадили на тачанку і поїхали на Знам’янку. В Знам’янці товариш (разом відбували політичне ув’язнення напередодні першої світової війни – авт.), взяв табакерку іменну в Коцура і віддав одному паренькові. Його, як Коцура, і розстріляли. А Коцур пішов своєю дорогою – виїхав у Болгарію”.

Вже в травні 1920 року загін Коцура (150 – 200 осіб) зробив спробу знову захопити Чигирин. “Нальот був організований в неділю під виглядом приїзду на базар, зброю бандити ховали на возах. Виставили на Кам’яній горі і кладовищі таємні пости, в центрі міста під’їхали до держбанку і продовольчих складів Упродкому і раптово відкрили стрілянину по охороні складів”. Охорона в паніці розбіглася. Лише через три години з Глинська прибула кавалерійська сотня будьонівців і атакувала коцурівців на базарній площі. Коцурівці змушені відступити. 12 полонених повстанців були розстріляні. У спогадах І.Жураченка керівником цього нападу називається Петро Коцур, проте автор спогадів був одним з розповсюджувачів легенди про смерть отамана, оскільки живий Свирид міг би багато розповісти про співробітництво “старих більшовиків” з ним, як з “бандитом” і “махновцем”.

16 липня 1923 року начальник особливої групи ДПУ УРСР Мартинов повідомляв: “16 червня 14 годин. За наявними даними банда Коцура кількості шістнадцяти чоловік перейшла із Чорного лісу в Нерубаївський ліс”. Далі прослідкувати долю залишків Чигиринського полку практично неможливо. Навіть свідчень про ліквідацію цього загону органи радянської влади не залишили. Ймовірно, що коцурівці або легалізувалися в іншій місцевості, або все ж таки змогли емігрувати за кордон.

З життям, громадсько-політичною і воєнною діяльністю отамана Чигиринського куреня тісно пов’язані численні легенди про скарби.

“Конфісковані” на потреби революції банківські активи 1914 року, реквізоване золото і дорогоцінне каміння “буржуїв” і представників національних меншин безслідно зникало у тайниках і схронах, про які знала дуже обмежена кількість осіб. Відтак, від часу офіційної “загибелі” Свирида Коцура було чимало бажаючих “пограбувати пограбоване”.

Серед місцевих жителів побутують численні варіації переказів про скарби Свирида Коцура. Син начальника штабу Чигиринського полку Леонтія Коваленка Григорій розповідав, що якось батько поїхав працювати у поле поза межі Суботова. Коли тут до нього з лісу під’їхав вершник. То був якраз “убієнний” Свирид. Під’їхав та й каже: “Я до села приїхати не можу – мене заарештують. А ти передай батьку Дементію: нехай віддасть те, що під грушею закопано”. Але на таке прохання Дементій Коцур лише посміхнувся і відповів посередникові: “Як побачиш іще Свирида, то передай йому, що хай краще віддасть те, що під сідлом возить”.

Розповідають, що колишній коцурівець – чекіст Федір Чапала заарештував у Кам’нці брата суботівського отамана Степана і одного з його наближених Федора Мінського. Ті нібито знали про місце, де було заховане золото. Їх “мучили дуже на хуторі Вдовичиному”. Затримані не витримали тортур і погодилися вказати місце розташування тайника в обмін на життя. “Але угоду було порушено: Степану і Федору відрубали голови”. Але, як відомо, Степан загинув у Суботові під час бою з денікінцями. Можливо, у переказі спотворена реальна інформація і мова в легенді йшла про загибель старшого брата чигиринського отамана Петра Коцура, сліди якого і справді губляться у 1920 році.

Переказують, що “було коцурівське золото на степу. Один знав та показав. Золото забрали, його вбили і в яму закопали. Це за насипом, під Мокієву. Золота було ящик. Як ячмінь зійшов, то над землею у вбитого пальці стирчали”.

Вже в середині 1930-х років енкаведисти в заарештованих родичів Свирида Коцура усіляко намагалися довідатися про схованки зі зброєю, сподіваючись при цьому натрапити на легендарні скарби чигиринського отамана. Було заарештовано та засуджено до різних термінів ув’язнення брата отамана Кузьму Дементійовича Коцура і племінника отамана Миколу Петровича Коцура. Ще один його племінник Ювеналій Петрович Коцур був розстріляний енкаведистами.

На тлі історичних переказів та легенд цікава ще одна розповідь суботівчан: нібито якийсь “такий білий чоловік” приїжджав вже у 1980-х роках до Іллінської церкви, що в Суботові, на цвинтар, відвідував могили, де поховані “його (Свирида – авт.) брати”. Як відомо, на цвинтарі біля Іллінської церкви похований убитий денікінцями Степан Дементійович Коцур. Старожили кажуть, що таємничий гість був дуже схожий на отамана Чигиринського куреня.

Життя і діяльність Свирида Дементійовича Коцура були відображенням тих протиріч в українському суспільстві, що змушували іти “брат на брата”. Еволюція його поглядів: від активного соціаліста-революціонера та політичного злочинця за царату до організатора Вільного Козацтва, повстанського отамана, командира червоного полку і, врешті-решт, анархіста – свідчили про відсутність в середовищі українського селянства стабільних політичних переконань. Селяни, у тому числі і їх отамани, жили за принципом: “Моя хата з краю, я нічого не знаю”, але не могли допустити у свою господу “чужого”: чи то німецьких окупантів, чи то московські більшовицькі частини. Користаючись ситуацією, завойовникам було легко посіяти розбрат поміж окремими “республіками”, змусити воювати їх одна з одною до повного виснаження, щоб згодом остаточно приборкати “політичний бандитизм”. Проте це коштувало для української нації на початку ХХ століття чергової втрати державності, практичного знищення політичної еліти та значних людських жертв.

 

якийби прибор не був в Ваших руках.

 

о. яж казав що преляпотить та почне мітінгувати та агитувати. години не минуло як він вже тут. чи відчуває щось що його згадуємо чи слідкує з під другого чи якого акаунта. модерам жеж можна клонів робити досхочу, не те що нам пересічним посполитим

 

Ну у Вас совісті нема видали такого длінного тексту та проти ночі та без заохочень \хто сьогодні прочитае тому лампа в подарунок.\ знач будем читать завтра звиняйте.

 

женіть лямпу, три. бо я прочитав перед тим як постити. отакоєот. а ви кажете

 

Ранку доброго всьому панству!Маємо сиру та грязьку погоду,+3С,але нічого страшного,на вихідні грязь замерзне і вкриється свіженьким сніжком.Весна зимова продовжується!

 

Доброго ранку, в нас теж +2, хоч сьогодні снігу нема і то дякувати Богу.

 

Доброго ранку, в нас теж +2 сніг просів. зявились проталини.

 

Доброго дня
А я,сьогодні вихідний,співчуваю тим хто на праці

 

За тиждень так лацину взнали,

Що вже з Енеєм розмовляли

І говорили все на -ус:

Енея звали Енеусом,

Уже не паном – домінусом.

Себе ж то звали – Процентус. )(

 

В7 доброго ранку !
На дворі похмуро, +5
Вчора на коп пляни були великі, але комради підісрали те не поїхали, а сам по хащах лазити без трахтамату я не чхотів -)))
Ввечорі жінка затягнула мене на виставу, куди повинна була йти з подругою, в котрій на цей день полізли шмарклі. Подругозамінником мені не дуже сподобалось бути, бо, окрім того, що працював "ізвощіком", ше витратив купу грошів на якусь херню, що зов7 не планував -)))
Отже, ранковак кава та до музичних справ ...

 

паньство пльонтає
Приблизна кількість результатів: 703 000 (0,46 сек.)








Результати пошуку

Українська вишивка — Вікіпедія
https://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_вишивка
У 16–18 ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі. У 19–20 ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі ...
‎Історія · ‎Традиційні орнаменти ... · ‎Способи вишивання · ‎Сучасний спосіб ...
Люди також шукають
українська вишивка схемиукраїнська вишивка рефератсучасні вишивки галерея схем
види вишивкиукраїнська вишивка диктантісторія вишивки хрестиком з
Гаптування — Вікіпедія
https://uk.wikipedia.org/wiki/Гаптування
Гаптування — шитво золотими та срібними нитками (канителлю), а також вишита золотими або срібними нитками річ. Для виготовлення канителі (сухозлітки) тоненьким металевим дротиком обвивали жовту нитку під «золото», а білу під «срібло». Окрім таких ниток, виготовляли і сканні нитки, коли золотою .....доброго дня всім!в нас+10,збирається на дощ.

 

руцкій мір во всея красє.тепер ясно чому гітлер зашкварися.фотку побачив.

 

котрий з них діду Ваша персона

 

доброго ранку панство на дворі + 5 вчора відкрив сезон походив багнюці

 

Сезон цей рік поняття умовне,в лютому мене з лісу вигнав лис,а в чора я вже знову оббирав ліс на артефакти,але якщо взяти до уваги,що сезон починається з весни то дійсно вчорашній день можна назвати відкриттям сезону,а те що копали майже всю зиму просто непорозумінням

 

Доброго ранку,я в поляндію,майже вже одною ногою в европі стою!

 

лис то підступна тварюка

 

або на
Машингвери - YouTube
▶ 4:34

27 груд. 2009 р. - Автор відео Gozikm
З ініціативи та за фінансового сприяння Володимира Правосудова, власника магазину зброї та спорядження "Штурм", і за участю товариства пошуку жертв війни "Па...п.с-отой з кулеметом-певно митар.% збирає.і когось нагадує
!

 

я шото ніпоніпонів це ви що там про вік ?
Дивіться фіксиків і не заважайте дорослим справами займатися.

 

вгорі ліворуч — то металопластика по ЧК?
таке відчуття, що ми вчора разом копали…навіть фоткати не став своє)))))