Блокада ОРДЛО

Андрей Герус(энергетический эксперт, бывший член НКРЕ)

"В марте, после повышения тарифов для населения, тариф ТЭС составил 2,09грн (за первую декаду марта) - и покрывает цену угля в 3000грн/тонна.
Антрацит в Южной Африке снизился в цене и сейчас составляет 80 долларов. + 15 долл доставка, + 7,5 долл перевалка. Итого 102 доллара. Это почти 2800 грн, то есть меньше 3000 грн, заложенных в тарифах", - пишет Герус.

По его словам, это с головой окупит доставку даже самого дорогого угля в мире из ЮАР.

"Итак, на тариф, полученный в марте, можно было законтрактовать ВЕСЬ (а не только дефицитный антрацит, которого менее 35% в общем потреблении) уголь в наиболее удаленной точке земного шара. А на сдачу встретить этот уголь в порту Одессы концертом Евровидения", - пишет эксперт.

http://vlada.io/news/tarify-na-dannyj-moment-pokryvayut-stoimost-uglya-s-dostavkoj-iz-lyuboj-tochki-zemli-ekspert/

 

Про факти, які спростовують аргументи урядовців і політиків на користь збереження торгівлі з ОРДіЛО.

Спойлер

Енергетична незалежність vs монополія Ахметова

Про факти, які спростовують аргументи урядовців і політиків на користь збереження торгівлі з ОРДіЛО


Енергетична незалежність vs монополія Ахметова
Останні події засвідчили, що представники влади замість того, щоб шукати цілком реальні можливості подолання залежності від «обміну товарами» з окупованими територіями, кинули всі сили, аби переконати суспільство, що це неможливо, дуже дорого й узагалі шкідливо. Аргументи в усіх випадках такі схожі й водночас далекі від реальності, що годі й сумніватися: їх згенерували в оточенні Ахметова. У підсумку вони повинні переконати суспільство, що в країни немає розумної альтернативи поставкам антрацитового вугілля з ОРДіЛО для теплової електроенергетики й на неї чекають гострий дефіцит струму та масові віялові відключення споживачів, що будь-яке інше вугілля, окрім видобутого на підконтрольних терористам шахтах, призведе до різкого подорожчання струму для споживачів. Як буде показано нижче, жоден із цих аргументів не витримує випробування фактами і є не чим іншим, як відчайдушною спробою найбільшого проросійського олігарха України в обмін на зміцнення «кульгавої більшості» в парламенті зберегти наявні механізми соціально-економічного утримання Україною окупованих РФ територій Донбасу. А відтак і обґрунтувати свою роль у цьому процесі, щоб зберегти чи відновити контроль над активами по той бік лінії розмежування. Чи розуміють надуманість ахметовських «аргументів» ті українські посадовці й політики, які зараз активно взялися їх ретранслювати на всю країну?

Штучна залежність від антрациту

Передусім залежність української електроенергетики від споживання антрацитового вугілля з окупованих територій є прямим наслідком лобізму інтересів ДТЕК Ахметова посадовцями в Міненерго та Укренерго, які відповідають за формування балансу української енергосистеми. Це було особливо помітно торік, однак проявляється навіть після запровадження режиму так званого надзвичайного стану в українській енергетиці в умовах гострого дефіциту антрацитового вугілля.


За даними звітності Міненерго, виробництво всього струму на підконтрольній Україні території у 2016 році лишилося майже на рівні 2015-го (149,6 проти 150,2 млрд кВт•год). При цьому виробництво Енергоатомом зменшилося відразу на 6,68 млрд кВт•год (до 80,95 млрд кВт•год), зокрема на ЗАЕС, що є основним конкурентом антрацитових ТЕС Ахметова, — на 8,28 млрд кВт•год (до 31,02 млрд кВт•год), тоді як на західноукраїнських АЕС лишилося майже таке саме. Натомість обсяг струму, виробленого на ТЕС підконтрольних Україні територій, зріс із 46,56 млрд кВт•год у 2015 році до 49,9 млрд кВт•год. Однак найцікавіше з’ясовується, коли розглянути це зростання в розрізі окремих станцій, які працюють на різних видах вугілля. Так, виробництво струму на ТЕС Західенерго, що працюють на газовому вугіллі, різко зменшилося (із 17,26 до 14,82 млрд кВт•год), як і на Запорізькій ТЕС ДТЕК, що теж працює на ньому (із 5,9 до 5,22 млрд кВт•год). Натомість на двох ТЕС ДТЕК, які використовують вугілля антрацитової групи, Криворізькій та Придніпровській, навпаки, різко зросло (із 4,07 до 7,69 млрд кВт•год). Аналогічна ситуація і на Донбасі. Виробництво на Слов’янській ТЕС (компанію-власника пов’язують із Олександром Януковичем), яка працює на вугіллі антрацитової групи, у 2016-му порівняно з 2015-м збільшилося з 2,35 до 2,99 млрд кВт•год, тоді як на Курахівській, що використовує газове, лишилося незмінним (5,99 проти 5,97 млрд кВт•год; при цьому станція так і не виконала річного завдання 6,12 млрд кВт•год). Аналогічна ситуація і з державною Вуглегірською ТЕС, яка працює на газовому вугіллі й відпустила лише 4,88 млрд кВт•год, тоді як мала 5,52 млрд кВт•год.

Таким чином, сукупно сім розміщених на Південному Сході (Дніпропетровська, Донецька та Харківська області) великих ТЕС і ТЕЦ, які працюють на антрациті, виробили у 2016-му 17,65 млрд кВт•год струму проти 11,05 млрд кВт•год у 2015-му. Хоча відповідні обсяги додаткової генерації могли бути легко заміщені іншими виробниками регіону — тамтешні ТЕС, які працюють на вугіллі газової групи, або недовиконали завдання (Вуглегірська та Курахівська на 0,78 млрд кВт•год), або й зменшили виробіток порівняно з попереднім роком (Запорізька на 0,68 млрд кВт•год). Але найважливіше те, що розміщена в регіоні Запорізька АЕС 2016 року зменшила генерацію струму на 8,28 млрд кВт•год порівняно з 2015-м.



Більшість заходів, які передбачені в межах запровадженого починаючи із 17 лютого так званого надзвичайного стану в енергетиці, за відповідального ставлення влади до проблеми мали б бути вжиті давно й на постійній основі. Його головні пункти — робота ТЕС, які використовують антрацитове вугілля, на мінімальній потужності, максимальне завантаження ГЕС та АЕС, а також тих блоків ТЕС, що працюють на газовому вугіллі (яке в надлишку видобувається на підконтрольній території). Дефіцитний в Україні антрацит допустимо спалювати лише тоді, коли в іншому випадку виникають брак потужностей та необхідність віялових відключень. Натомість по факту вже тривалий час він спалювався так, ніби його вдосталь видобувають на підконтрольних Україні, а не зайнятих ворогом територіях.

Після запровадження режиму надзвичайного стану в енергетиці ситуація нібито стала змінюватися. 18 лютого 2017-го АЕС України виробили 303 млн кВт•год. Хоча це лише 91,2% можливого, однак на тлі тривалої дискримінації атомної енергетики на користь ДТЕК Ахметова такий показник виявився рекордом за 13 років. Проте вже 19 лютого через штучні диспетчерські обмеження, які становили для Енергоатома 0,8 ГВт разової потужності, АЕС недовиробили 18,9 млн кВт•год струму, обмежившись 289,3 млн кВт•год. Далі більше: успіхи перших днів надзвичайного стану почали швидко нівелюватися. Вночі 25 лютого було відімкнено від мережі для виконання диспетчерського графіка обмежень турбогенератор ТГ-3 енергоблока № 2 на Рівненській АЕС і потужність останнього зменшилася до 50%. У результаті вже 26 лютого атомні станції недовиробили 31,8 млн кВт•год електроенергії, а обсяг генерації впав до 273,9 млн кВт•год. Показово, що диспетчерські графіки генерації для Запорізької АЕС, основного конкурента антрацитових ТЕС Ахметова на Південному Сході, у цей час також становили лише 4,62 МВт із 6 МВт повної потужності. У результаті такого штучного обмеження генерації струму на АЕС їхня частка зменшилася з 62,8% 19 лютого до 61,8% 23 лютого та 59,3% 27 лютого. Тоді як частка вугільних блоків ТЕС, навпаки, зросла із 18,2% 23 лютого до 21,1% 27 лютого.


Та навіть у тому режимі надзвичайного стану в енергетиці, який забезпечив уряд, структура споживання вугілля на ТЕС кардинально змінилася. Лише за 19 лютого — 5 березня 2017 року споживання антрациту (без Луганської ТЕС, яка працює в режимі енергоострова) становило 132,1 тис. т, тоді як за перші 18 днів лютого — 370,5 тис. т. Якщо ще 2 лютого, до запровадження режиму економії, було спожито 26,6 тис. т антрациту та 51,8 тис. т газового вугілля, то 20 лютого споживання антрацитового вугілля на ТЕС (крім ізольованої від ОЕС України Луганської ТЕС) дорівнювало лише 9,5 тис. т, тоді як газового — 40,4 тис. т, 21 лютого — відповідно 8,2 тис. т і 38,6 тис. т, 22 лютого — 8 тис. т і 35,9 тис. т, 23 лютого — 7,4 тис. т і 31,5 тис. т, 26 лютого — 7,2 тис. т і 33,5 тис. т.

А це доводить: якби уряд ухвалив необхідні організаційні рішення, а українські ТЕС увесь опалювальний сезон споживали антрацитового та газового вугілля в пропорції не 1 до 2 (як це було до запровадження надзвичайного стану), а 1 до 4–5 (як стало після), потребу країни в антрациті можна було б зменшити принаймні удвічі. А за його споживання в обсязі близько 6–8 тис. т залежно від пори року імпорт за рік потрібен у межах 2,5–3 млн т для ТЕС і ще до 1,5 млн т для ТЕЦ, які працюють на антрациті. Цей обсяг цілком можливо ввезти за нинішньої пропускної спроможності портів.

Проте з кінця лютого й особливо з початку березня завдяки лобіюванню інтересів ДТЕК Ахметова знову все помітніша тенденція до нарощування споживання дефіцитного антрацитового вугілля. Уже 1–5 березня його середньодобове споживання на ТЕС підконтрольної Україні території (за винятком Луганської) зросло до 10,1 тис. т при 29 тис. т газового вугілля. Хоча за приблизно того самого обсягу загального споживання вугілля ще 26 лютого антрациту було спалено на 2,9 тис. т менше, а газового, навпаки, на 4,5 тис. т більше. Це означає, що через відновлення тенденції до безпідставно завищеного спалювання майже 3 тис. т антрациту за добу, яке спостерігається останнім часом, його перевитрата за місяць може сягнути 90 тис. т і більше. А це еквівалентно мало не двом тижням потенційного споживання на мінімально досягнутому в 20-х числах лютого рівні — близько 7 тис. т за добу.

Тож якщо наприкінці березня — на початку квітня стануться віялові відключення або почнеться чергова істерія урядовців стосовно того, що без постачання з ОРДіЛО чи Росії Україні не вистачає часу, аби завезти необхідний антрацит із ПАР або інших країн, то це буде виключно результат свідомої диверсії диспетчерів Укренерго й тих державних посадовців, які допустили безпідставну перевитрату наявного на складах антрациту.

5 березня через штучні балансові обмеження атомної генерації на користь виробництва струму на ТЕС, які працюють на антрациті, було відімкнено від енергомережі енергоблок № 2 Запорізької АЕС. У результаті цей основний конкурент антрацитових ТЕС Ахметова в умовах гострого дефіциту антрацитового вугілля фактично працює лише на 57% своєї потужності (3,42 із 6 МВт повної потужності), а згідно з повідомленням Енергоатома компанія через штучні балансові обмеження лише 5 березня недовиробила за добу 55,8 млн кВт•год струму, обмежившись 248,9 млн кВт•год.

Традиційний аргумент на користь необхідності лімітувати обсяги виробництва струму на АЕС, оскільки вони не здатні гнучко зменшувати обсяг виробництва в разі падіння споживання струму протягом доби в Україні, не може виправдати зазначені вище обмеження виробництва струму на АЕС. На підтвердження наведемо такі приклади. 30 січня 2017 року (у день максимуму споживання струму в січні) на добових мінімумах споживання (3:00 ночі), коли воно становило 16,82 ГВт (млн кВт) разової потужності, АЕС виробили тільки 10,76 ГВт, ТЕС — 6,08 ГВт. У результаті, коли споживання сягнуло максимумів (18:00) на рівні 23,07 ГВт, виробництво на АЕС лишилося 10,52 ГВт, а ТЕС збільшили його до 9,21 ГВт. Якби АЕС протягом доби постійно генерували на 2–2,5 ГВт більше (що із запасом дозволяють їхні потужності — 13,84 ГВт), це не створило б проблем зі споживанням генерованого ними струму навіть на добових мінімумах, а лише дало б змогу зменшити потужність працюючих блоків ТЕС до 4,08–3,58 ГВт на мінімумах споживання і 7,21–6,71 ГВт на максимумах.

Навіть після запровадження надзвичайного стану в енергетиці та потепління на вулиці наприкінці лютого — на початку березня аналіз добових коливань споживання струму свідчить про значні можливості нарощування його виробництва на АЕС. Адже ТЕС країни і далі в ці дні генерували 2,5–3,5 ГВт електрики навіть на добових мінімумах споживання (зазвичай уночі чи під ранок), а можливості АЕС, як зазначалося вище, все ще занижувалися принаймні на 1,5–2,5 ГВт за допомогою штучних диспетчерських обмежень. Якби такі обмеження були зняті, потреба в працюючих блоках ТЕС на добових мінімумах споживання могла б бути зменшена до 1–1,5 ГВт.

У нинішніх реаліях ТЕС, особливо ті, що працюють на антрациті, припустимо використовувати тільки для балансування енергосистеми під час піків споживання струму. Саме за це вони й отримують майже втричі вищий порівняно з АЕС тариф на вироблену ними енергію. Якщо при цьому забезпечувати використання встановлених потужностей АЕС на рівні 85–95% наявних 13,84 ГВт разової потужності, то виробництво на АЕС могло б становити 12–13 млн кВт•год як під час мінімумів споживання струму в системі, так і під час максимумів. Адже це менше за добові мінімуми споживання майже в будь-який день і в будь-яку пору року. За такого підходу протягом перших трьох місяців поточного опалювального сезону (листопад 2016-го — січень 2017-го) АЕС могли б виробити 27,6 млрд кВт•год, тоді як по факту видали лише 23,55 млрд кВт•год. Для компенсації недовиробництва 4 млрд кВт•год довелося спожити додаткових 1,6 млн т переважно антрацитового вугілля. А це свідчить про те, що за повноцінного використання потенціалу АЕС споживання антрациту вже в нинішній опалювальний сезон можна було зменшити більш як удвічі.

Читайте також Малопомітний спрут. Російський бізнес як загроза

Однак навіть після запровадження надзвичайного стану в енергетиці міністр енергетики Ігор Насалик затвердив 17 лютого графік орієнтовного виробництва струму на березень, у якому АЕС мають видати лише 7,9 млрд кВт•год, хоча за 31 день цей показник міг би становити принаймні 9,3 млрд кВт•год. Таким чином міністерство й далі орієнтує енергосистему на перевиробництво дорогого струму з вугілля та недовиробництво дешевого атомного. Це неможливо пояснити чимось іншим, окрім як відвертим лобіюванням інтересів вугільної генерації ДТЕК Ахметова. Ціна питання дуже велика. У 2016 році за 33,31 млрд кВт•год струму ДТЕК Енерго отримало 49,54 млрд грн (із ПДВ), тоді як Енергоатом — лише 43,13 млрд грн за 76,16 млрд кВт•год. Відпущений ТЕС 1 кВт•год струму коштував у першій декаді лютого 2017 року в 3 раза більше, ніж АЕС (відповідно 1,48 грн та 0,47 грн). Причому що далі, то помітнішими є преференції для теплової енергетики, монополізованої Ахметовим. Наприклад, у лютому 2016 року 1 кВт•год струму на ТЕС коштував 97,7 к., а для АЕС — 42,2 к., тобто ціна відрізнялася лише у 2,3 раза.

У відповідь на критику нарощування виробництва струму на ТЕС за рахунок зменшення на АЕС у ДТЕК Ахметова традиційно закидали, що атомна генерація тотально залежна від поставок палива з РФ, тоді як теплова, мовляв, працює на вугіллі українських підприємств. Останнім часом цей аргумент активно використовують й Ігор Насалик та інші лобісти Ахметова у владі. Однак, по-перше, антрацит із окупованих територій до відновлення контролю над ними України не може ані вважатися паливом внутрішнього видобутку, ані мати більшу надійність поставок, ніж навіть російські паливні збірки для АЕС, які постачаються за довгостроковим контрактом.

По-друге, педалювання проблеми залежності українських АЕС від російських ТВЕЛів міністром енергетики явно недоречне, адже це саме його обов’язок не втрачати темпу диверсифікації джерел імпорту ядерного палива до України, яка успішно відбувалася у 2015–2016 роках.

Якщо в першому півріччі 2015-го в Україну постачалося лише російське атомне паливо, а в другому частка паливних збірок шведського заводу Westinghouse становила 10% (0,76 т у перерахунку на подільні ізотопи), то в першому півріччі 2016-го вона вже перевищила 38% (1,52 т). Натомість після приходу в Міненерго Ігоря Насалика у травні 2016‑го, навпаки, помітний певний відкат: у другому півріччі 2016-го частка Westinghouse у поставках для Енергоатома впала до 31,2% (2,28 т). За належної активності української влади в подальшому нарощуванні частки поставок на АЕС ядерного палива західних ТНК аргумент про залежність виробництва ними струму від російських поставок втрачає свою актуальність. Натомість проблема залежності від антрациту з підконтрольних ворогові територій без пошуку йому альтернативи лише увиразнюватиметься. У будь-якому разі краще імпортувати паливні збірки для атомних станцій, якщо струм із них майже втричі дешевший, аніж із вугілля з території ворога.

Ціна альтернативи

Ті представники влади, які тепер задкують і пояснюють, що в Україні ціна «Роттердам+» (АРІ2+) ніколи насправді не застосовувалася, бо визначений НКРЕКП тариф значно нижчий, зумисне дезінформують суспільство. Вона саме диверсифікацією постачання вугілля за рахунок імпорту й виправдовувалася і тривалий час справді давала всі можливості для заміщення значної частини, якщо не всієї критичної потреби, української енергетики за рахунок імпортного антрациту. У серпні 2016 року балкер Coronis доставив в Україну 71,7 тис. т антрациту з ПАР для потреб державної Центроенерго за $4,57 млн, тобто 1 т коштувала в середньому $63,7 (курс міжбанку на той час становив 25,3 грн за долар, що дає 1,6 тис. грн за тонну). На початку листопада 2016-го 78,7 тис. т антрациту з ПАР привезли вже для ДТЕК. Держстат дає вартість цієї партії вугілля в $5,27 млн, або $67 за тонну (за курсу міжбанку на той час 25,6 грн це дає 1,7 тис. грн за тонну).

Таким чином, у серпні — листопаді 2016 року, але так само й у попередні місяці, українські ТЕС мали можливість імпортувати антрацит із ПАР по $64–67 (або 1,6–1,7 тис. грн) за тонну, що цілком зіставно з визначеним в Україні тарифом. Однак придбали там за відповідні чотири місяці лише 150 тис. т палива, хоча за наявної пропускної спроможності портів могли 1,8 млн т — у 12 разів більше. Із травня, відколи було запроваджено тариф «Роттердам+», цей обсяг міг бути ще на 1,2 млн т більшим. Однак цього не зробили. Чому? Вочевидь, тому, що пріоритет відводився закупівлям на окупованих територіях, а імпорт із ПАР символічних партій був потрібен лише про людське око і виправдання закладеної в тариф НКРЕКП ціни вугілля.

Тепер дійсно вищу порівняно із закладеною у формулі НКРЕКП ціну вугілля з ПАР лобісти ДТЕК у владі перетворили на потужний для широкого загалу аргумент проти відмови від закупівель вугілля на окупованих територіях чи в Росії. Навіть міністр енергетики Ігор Насалик публічно лякає необхідністю додатково витрачати до 15 млрд грн на рік.

Хоча насправді розрахунки показують, що жодного суттєвого подорожчання струму не відбудеться. Адже збільшення частки АЕС, які відпускають струм утричі дешевше, ніж ТЕС (у лютому 0,47 проти 1,48 грн за кВт•год), здатне легко компенсувати вимушене зростання вартості на ТЕС, які працюватимуть на імпортованому з-за моря антрациті. Понад те, за певних умов можливе навіть незначне здешевлення струму для кінцевого споживача. Торік частка АЕС у виробництві струму по факту становила 53,74%, частка ТЕС — 31,78%. У разі збільшення частки АЕС у середньому за рік до 59–61% вартість струму становила б 95,26–93,46% фактичної. Оскільки, за даними Міненерго, на ринок торік було відпущено струму на 132 млрд грн (без ПДВ), дисконт становив би 6,26–8,63 млрд грн. За збереження відповідних цифр поточного року (а насправді струм подорожчав, тому й дисконт буде більшим) цього було б цілком достатньо, щоб перекрити мінімально необхідний обсяг імпорту 4–5 млн т антрациту із ПАР та інших віддалених країн, навіть якби він обходився в середньому на 1,2–1,4 тис. грн/т дорожче, ніж закладено у формулу НКРЕКП.

Водночас якщо антрацит імпортувати дорого, це додаткові витрати валюти та залежність від світової кон’юнктури, то в середньостроковій перспективі потрібно орієнтуватися на заміну його вугіллям, яке може в достатніх кількостях видобуватися в Україні (без окупованих територій). Крім того, переобладнання частини блоків ТЕС, які зараз працюють на антрациті, на вугілля газової групи ще й убезпечило б від завезення в Україну російського чи того самого антрациту з окупованих територій під виглядом південноафриканського, американського чи австралійського.

Відштовхуючись від цифр, які називав Ігор Насалик (хоча можна припустити, що у відповідні суми традиційно для української енергетики закладено корупційну маржу через закупівлю товарів і послуг за завищеними цінами), переобладнання двох блоків Зміївської ТЕС сукупною потужністю 350 МВт на вугілля газової групи обійдеться в 240 млн грн. За його прогнозом, переобладнання енергоблока потужністю 720 МВт Слов’янської ТЕС оцінено в близько 500 млн грн. А переобладнувати ж потрібно ще й у рази більші потужності на ТЕС ДТЕК Ахметова. За оцінками гендиректора ДТЕК Максима Тімченка, переведення на газове вугілля лише однієї з трьох ТЕС компанії, які зараз працюють на вугіллі антрацитової групи, — Придніпровської — обійдеться в близько 0,6 млрд грн. Природно, простого українця такі цифри мають налякати й переконати, що реконструкція — непосильна справа. Однак насправді все пізнається в порівнянні. Зокрема, за 2016 рік згадана Слов’янська ТЕС спалила антрацитового вугілля 1,4 млн т, вартість котрого в цінах, за які воно нібито купується в зоні АТО (1,4 × 1,7 тис. грн), сягає 2,4 млрд грн. А держпідприємство Енергоринок сплатило Слов’янській ТЕС у 2016-му за вироблений струм 3,71 млрд грн (без ПДВ). На тлі таких цифр разові витрати 0,5–0,7 млрд грн на переведення на вугілля газової групи не такі вже й великі. Тим більше що, купуючи антрацит за кордоном, за нинішніх високих цін лише за рік довелося б заплатити майже на 1 млрд грн більше.

З наведених цифр виходимо на вартість переобладнання 1 тис. МВт потужностей ТЕС, які зараз працюють на антрациті, близько 800 млн грн. Нехай навіть 1 млрд грн. Щоб переобладнати на газове вугілля критично необхідні для балансування енергосистеми блоки на ТЕС ДТЕК Енерго сукупною потужністю 2,5–3 ГВт, потрібно орієнтовно лише 2–3 млрд грн. Для компанії, котра продає на оптовий ринок електроенергії щороку струму на 40–50 млрд грн, це цілком помірні кошти, які до того ж можуть бути легко компенсовані у вигляді символічної націнки 1% до тарифу для кінцевих споживачів (наприклад, для населення вона становитиме 0,9–1,7 к./кВт•год, для промислових споживачів — 2–2,5 к./кВт•год). Це дасть змогу лише за два роки цілковито позбутися критичної залежності від антрациту.

 

Торгівля гібридної війни. На чому тримався вплив України на Донбас і для чого він потрібен

Спойлер: Читати далі

Таксисти й інший планктон
“Коли вже тут нарешті наведуть лад?” - злостиво кидає мій водій перед першим українським блокпостом на трасі Донецьк-Маріуполь. Мій водій - один з двох-трьох сотень перевізників, які курсують на своїх авто у чергах на чотирьох відкритих КПВВ у Донбасі. Щодня вони роблять щонайменше одну ходку туди й назад. Утім, зазвичай працюють з четвертої ранку до обіду, і за цей час встигають зробити дві ходки у Донецьк і назад. Неймовірна швидкість для звичайних громадян.

Як їм це вдається? Рухають черги групами до 20 авто, платять “даху” в ДНР, дають “подарунки” кожному бійцю зі зброєю на 6-7 зустрічних блокпостах. Ключовий момент - часові пояси. У Донецьку вже два роки московський час, у Волновасі та Костянтинівці - київський.

Переходи ДНР починають працювати з 6 ранку за Москвою, наші - взимку з 8, а зараз із 7 ранку за Києвом. Виїжджаючи з Донецька о 6.30 (5.30 за Києвом), до 7 ранку вервечка машин забиває підходи до українських КПВВ. Найважливіше тут - бути у перших десятках в черзі.

Перевізники рухаються щільними групами і страхують одне одного, а в конфліктах виступають міцними, відлагодженими колективами. Плюс платять бійцям.

«На Запоріжжя їде в середньому дві сотні машин на день, - бурчить мій водій. По 100 гривень - це 20 тисяч гривень щоранку. І ні в кого немає ніяких нервів!”

Що везуть? Людей, за 350-400 гривень з одного, і дрібногуртовий товар
Я їхав наприкінці лютого, і “нерви” були. На “Перлину” заступив новий військовий комендант. Він заявив, що для нього Україна - це земля одразу за бетонним блоком, а що відбувається у черзі перед блоком, його не стосується. Відповідно брати “по 100 гривень” перестали, і перевізники “вирішують питання” з чергою самотужки, тобто прориваються без черги силою. Згодом «порядок» напевне відновиться.

Що везуть? Людей, за 350-400 гривень з одного, і дрібногуртовий товар. Що завгодно - від велонасосів до оправ для окулярів на замовлення магазинів у Донецьку. Ціни в українському роздрібі в середньому відрізняються від російських на 50%. Куртки, придбані гуртом за 1000-2000 гривень у Маріуполі, висять у магазині по 12-15 тисяч рублів (5400 – 6800 грн).

Чудовий бізнес - постачання побутової хімії, недорогої і дорогої косметики та засобів для миття. Вони компактні, звичні для споживача і продаються “з рук”.

Як потрапляла у Донецьк українська їжа, навіть не знаю. Але є цілі фірмові магазини українських ковбас, які отримують свій товар офіційно з документами на місцевих базах. Купити у Краматорську ковбасу торгівельної марки “Ходорівський м’ясокомбінат”, яка мені смакує («традиційний смак Галичини») я не можу - такого асортименту львівських ковбас на українській території Донецької області немає.

"Човникова торгівля" - лише вершечок айсберга. Україна катастрофічно не розуміє того, що коїться навколо і всередині ОРДЛО (Окуповані райони Донецької і Луганської областей).

Вода, електрика, газ
Щоб зрозуміти, що таке нинішня блокада, добре було б для початку накидати портрет цих ОРДЛО-”ДНР”-”ЛНР”-самопроголошених республік, які займають третину Донецької і Луганської областей.

НАСЕЛЕННЯ. ООН говорить про близько 3 мільйонів людей. Це важливо.

ВОДА. Вода надходить у регіон каналом Сіверський Донець - Донбас, який пролягає повз Слов’янськ, Часів Яр і Горлівку приблизно до Ясинуватої, звідки відходять гілки на Донецьк, Покровськ, Маріуполь та Луганськ. Якщо “відрубати” Донецьк, автоматично залишаться без води крайні у ланцюжку міста - Покровськ, Маріуполь та Луганськ.

Компанія “Вода Донбасу” працює досі і має у своєму складі близько 11 тисяч працівників, з них лише 4 тисячі працюють на підконтрольних Україні територіях. Всі працівники отримують зарплатню у гривнях.

Диспетчеризація постачання води провадиться з української території, кризове управління компанією здійснює найнятий Дитячим фондом ООН спеціальний експерт австрієць Еріх Кашкі.

Знезараженням води на Донецькій фільтрувальній станції (це нейтральна смуга на лінії фронту під Ясинуватою) спільно з Україною займається Швейцарська конфедерація. На Попаснянський водний вузол (постачає воду в тому числі і в Луганськ) реагенти завозить Міжнародний Червоний Хрест.

ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЯ. Українська державна компанія “Укренерго” працює безперешкодно на всій території. Минулого літа спроба бойовиків “ДНР” захопити офіс української держкомпанії в Горлівці закінчилася нічим. Після окрику з Мінська й Москви всі озброєні люди одразу ж пішли туди, звідки прийшли. Керування генерацією і диспетчеризація усіх потоків електроенергії здійснюється з Києва.

ГАЗ. Повністю надходить і керується з Росії через фірми-посередники Сергія Курченка, який втік у Москву. Частково перетікає на українську сторону в Авдіївці і Павлополі (під Маріуполем). Рахунки за постачання газу “Газпром” РФ виставляє не республікам, а Україні. Україна, яка півтора роки тому розірвала газові стосунки з Росією, ці рахунки ігнорує.

ЗАЛІЗНИЦЯ. Донецька залізниця об’єднує території двох областей. На територіях, неконтрольованих Україною, на початку року працювали і отримували зарплатню в гривні 26 тисяч залізничників, зараз - близько 17 тисяч.

Диспетчеризація і керівництво залізницею здійснюється з українського Лимана. Вивіз вугілля, металу та іншого здійснюється п’ятьма залізничними перегонами за спеціальними разовими дозволами СБУ. Найбільший потік вантажів ішов ділянкою Ясинувата-Скотовата.

Територія їхня, підприємства наші
«БІЗНЕС». Про серйозний “республіканський” бізнес на окупованих територіях до 1 березня смішно було навіть говорити. Доти Єнакіївський, Макіївський, Алчевський і Донецький металургійні заводи разом із пов’язаними з ними коксохімами були зареєстровані в Україні і платили податки Україні.

І Слов’янська, і Старобешівська ТЕС працювали в структурі “Донбасенерго”, а Зуївська і Курахівська ТЕС - у структурі ДТЕК, попри те, що станції знаходяться по різні поки від лінії фронту.

Реалії гібридної війни надто незрозумілі для простих громадян по обидва боки від кордону
Ніхто на них не змінював ключовий менеджмент, співробітники отримували зарплатні в гривнях на картки українських банків. Часто-густо переміщення вугілля, металу, кріпильного лісу через лінію фронту відбувалося ВСЕРЕДИНІ однієї компанії, і ЖОДНИХ грошей з цих операцій в “ДНР” не надходило. Реалії гібридної війни надто незрозумілі для простих громадян по обидва боки від кордону.

На початку весни в ОРДЛО припинили видавати продуктові пакети Гуманітарного штабу Рината Ахметова, які доти з жовтня 2014 року щомісячно отримували 500 тисяч людей - пенсіонерів, дітей до 6 років та матерів-одиначок. На всі великі заводи зайшла “зовнішня адміністрація” з фірми “Внешторгсервис”, яку жартівники з числа російських кураторів зареєстрували в Донецьку по вулиці Артема, 103 - це адреса пам’ятника Леніну. Будинку з такою адресою в Донецьку не існує, і на заїжджих російських журналістів, які намагаються виявити “зовнішніх адміністраторів”, тут дивляться як на схибнутих.

Пенсії і газові різаки
Захарченко та Плотницький: досі вони контролювали тільки власні невеликі потоки. За інформацією німецької газети “Більд”, “ДНР” забезпечувала за рахунок власних ресурсів лише 18% свого громадянського бюджету.

Про військовий бюджет і мови немає.

Золоте дно для ватажків сепаратистів - пенсійний фонд, який розподіляє рублі, що надходять з Москви. Пенсії - головне “нафтове джерело” в усіх утвореннях, створених Росією. У Південній Осетії, наприклад, числиться майже 80 тисяч пенсіонерів, на яких керівництво республіки отримує гроші з Москви.

Захарченко має ще загін людей з газовими різаками
Місцеві стверджують, що реальних пенсіонерів. удвічі менше. В “ЛДНР” єдині несекретні органі - це статистичні управління. Вони стверджують, що на цих території живе 3,8 млн осіб (2,3+1.5 відповідно в “ДНР” та “ЛНР”). Дані ООН влітку говорили про цифру у 2,8 млн, до зими оцінку трохи підвищили. Але різниця все одно відчутна, і на всіх заявлених людей Москва змушена виділяти якісь гроші.

Окрім поліції та охорони, Олександр Захарченко має ще й штат цілком кваліфікованих оцінників і загін людей з газовими різаками, які у промислових масштабах ріжуть на металобрухт невеликі місцеві заводи. Останнім ця “гвардія” “під нуль” порізала на метал Донецький завод гумо-хімічних виробів в кінці 2016-го.

Росія взяла курс на приєднання Донбасу
Усі ключові життєві процеси для трьох мільйонів людей в окупації контролювали до останнього Україна і частково Росія. Два роки РФ не претендувала на рішучий контроль над ситуацією, оскільки вона не збиралась безкінечно тримати захоплений шмат землі під окупацією. План Москви полягав у тому, щоб «впарити» окупований Донбас Україні, а ватажків терористів легалізувати в українській політиці. Нещадний торг про умови Росії з Донбасу тривав до останніх місяців. Україна тримала жорстку позицію.

Зараз тренд змінився. Росія зримо і послідовно вибудовує з “Л/ДНР” аналог Південної Осетії. Але при цьому в числі “націоналізованих” ви не побачите державних українських підприємств “Укренерго”, “Вода Донбасу”, і українська Донецька залізниця з центром у Лимані продовжує ганяти ешелони трьома з п’яти дозволених залізничних перегонів.

Так, залізничних перегонів між ОРДЛО та Україною п’ять. У найвдаліші дні блокади Костя Гришин (Семен Семенченко) і Вова Парасюк мали на “редутах” не більше двох сотень чоловік - і, очевидно, не закривали усі п’ять залізничних гілок. Максимум три, зараз скоріше за все - дві.

Український план
Чи був план у української влади? Його ухвалили на засіданні уряду 11 січня, і він точно відтворював юридичні формулювання постанови ВР від березня 2016 р., за яку тоді голосували і два десятки депутатів від “Самопомочі”.

Цей план виходить з того, що всі житєві процеси в ОРДЛО контролює Україна, 20% населення живуть з заробітних плат у гривні, а через контрольно пропускні пункти у першій половині 2016 року щомісячно переміщувалось 680-700 тисяч людей, це 23 тисячі в день. І всі ці люди, з точки зору міністра окупованих територій Вадима Черниша, який і готував документ, були тими, хто утримував вплив України за лінією фронту.

І торгівлю продуктами та побутовими товарами необхідно було максимально полегшити, а потік людей зробити більшим. Така проста тактика.

Що вражало в критиці урядової постанови від Оксани Сироїд - то це лячна, некомпетентність, незнання реального стану справ у зоні АТО. Можна зрозуміти зраду, популізм, політичні резони - але ж не повне невігластво і непрофесіоналізм.

Російська протидія
Росія послідовно і наполегливо бореться з планом озвученим у постанові від Вадима Черниша. З осені різко зменшені норми провозу товару з України в ОРДЛО громадянами, йде робота з бюджетниками з метою недопуску їх в Україну.

З осені різко зменшені норми провозу товару з України в ОРДЛО громадянами
З минулого лютого проїзд через блокпости “ДНР” перетворився на адміністративний тріллер - колони просто затримують, знижуючи потік людей у бік України повільним пропуском. Зараз щодня пункти переходу перетинають близько 8 тисяч людей - подивіться дані української Державної прикордонної служби. Тобто російській гібридній адміністрації окупованих територій вдалося зменшити потік людей, котрі їдуть в Україну зменшити утричі.

Шантаж і блокада української металургії та енергетики не можуть сильно злякати Москву і зупинити війну. Це УКРАЇНСЬКА промисловість, і Москві байдуже, якщо вона зупиняється.

А от захопивши зараз підприємства, Москва нічого не втрачає. Навпаки - отримує, адже якщо навіть наші заводи працюватимуть на 30% своєї потужності - втратять у зарплатні робітники, у податках - Україна, а от у бюджети ОРДЛО щось та додадуть. Зрештою, раніше вони не приносили окупаційній адміністрації взагалі нічого, зараз бюджет почне попвнюватися хоча б на 50% за рахунок місцевих джерел.

Блокада стала резонансною в Україні, бо на неї відгукнулися тисячі ветеранів, які не знайшли себе в мирному житті. Вони готові стояти під будь-якими прапорами, поруч з будь-якими негідниками, аби лише почути рідний запах ватри і відчути себе знову потрібними і здатними щось вирішувати.

Блокада
Я був на редуті “Соловейко” в Бугасі. Там блокадники це поважні ветерани з декількома пораненнями на фронті в кожного, їх то десять, то двадцять, і вони нічому не перешкоджають, та навіть і теоретично не могли б зупинити жодних потоків.

Будь-який місцевий скаже, що ті ж таки гуманітарні вантажі штабу Ахметова, поки йшли - рухались сусідніми дорогами, а не через Бугас. Але чоловіки у камуфляжі стоять, несуть вахту і старанно “спостерігають” за поодинокими машинами з металобрухтом, які їдуть повз них з українського заводу в українському Курахово в український же Маріуполь через окуповану територію.

вони злі, мають саперну і снайперську підготовку і в перспективі готові вбивати
Сформулювати практичну мету свого стояння вони не можуть. Але вони злі, мають саперну і снайперську підготовку і в перспективі готові вбивати. Один з них, ветеран 8 полку спецназу, сказав мені, що персональний список жертв з числа чиновників середньої ланки у нього в місті вже є. Не треба й казати, що його місто розташоване у центральній Україні.

Українська влада не може донести до суспільства свою досить успішну і продуману стратегію, як це було у ситуації з планом міністра Вадима Черниша. Та й суспільство не хоче чути правди про те, що швидких рецептів немає, що війна на роки і ще роки, а уряд всього лише готує ґрунт для повернення, намагається не втратити людей по той бік лінії розмежування, і утримати до останнього український бізнес по той бік. І мимохідь ще трохи заробити. Щоб було, як при звільнені Слов'янська, ввійшли українські війська і життя відразу налагодилося.

суспільство не хоче чути правди про те, що швидких рецептів немає, що війна на роки і ще роки
У Семенченко, Парасюка та Соболєва надто мало добровольців щоб припинити потоки дозволених вантажів через 400 кілометрів фронту. І на “редути” в першу чергу постачають намет, електрогенератор і персональний WI-FI для оперативної подачі “картинки” в мережу.

Знесений “редут” на Кривому Торці був найбільш масовим (43 затриманих) і єдиним, який блокував важливу гілку - Скотовата-Ясинувата - що постачала сировину на Єнакіївський металургійний завод. От його й розблокували першим.

Усе решта - оперетта, де десятки (!) учасників просто використовують “у темну”, мотивуючи красивими словами про “торгівлю на крові”.

На ситуацію з цінами у Донецьку вона не впливає від слова “ніяк”. Все-таки більша частина товарів туди заходить з Ростова-на-Дону. Та й не блокує насправді ніхто потоку товарів - ніде не блокує.

Боротьба йшла з ешелонами вугіллям і металу. Українського вугілля і українського металом. Або вугіллям і металом Ахметова, Нусенкіса, Мкртчана. “Л/ДНР” тут взагалі ні до чого. Цього у Києві жоден із моїх співробітників до кінця зрозуміти ніяк не може.

Автор: Богдан Аверенко
http://texty.org.ua/pg/article/edit...ivla_gibrydnoji_vijny_Na_chomu_trymavsa_vplyv

 

Блогер рассказал о том, как в дальнейшем будет работать Енакиевский металлургический завод, «национализированный» боевиками «ДНР».

Об этом рассказал в соцсети енакиевский блогер Александр Чернов.
По его данным, сегодня на ЕМЗ состоялись собрания о «будущем завода».
«Если вехово, то:
— по оптимистичному прогнозу, завод полноценно возобновит работу (по «закону» ДэНэРэ, разумеется — и никак иначе) — в мае-июне.
— все «штатники» уволены 16.3 по закону Украины. Трудкнижки им, по желанию, будут выданы до 3.4 на руки. Желающие переустроиться на «другие предприятия Метинвест-СМЦ — Метинвест Мариуполь Метинвест Авдеевка … должны до 3.4 явиться в дирекцию данных предприятий. При этом — выбор вакансий — весьма ограничен», — отметил блогер.
Список таких предприятий обнародовал паблик «Типичное Енакиево».
«О «компенсации жилья» — простым работникам речь и не идет.
Хотя, еще вчера к полудню из заводоуправления пришла инфа, пишет Чернов, что до 200 управленцев разного уровня и квалификации — уже и без личного присутствия решили вопрос «по переводу» и «с компенсацией жилья». Хотя, те, кто получал 30000грн. — уже плачутся, что будут получать максимум 20000грн. Но на «национализированном ЕМЗ» им бы не светило и 10000.
— настораживает пункт-обещание выплатить всем «штатникам» з\п за 16 дней марта — в данном случае, 80% из них получат из расчета 2\3 (за период «простоя») — но и это — немалые деньги, которые Украина (тупо) вбухнет в ОРДиЛО!
Если совсем кратко, то ситуация на «национализированных» предприятиях в ОРДиЛО точно обрисована сотрудницей администрации АМК оккупированного Алчевска: счета арестованы, денег нет и в реале не предвидится. Но — верим в чудо…» — написал Чернов.
денех нет ..но вы держитесь там...(с)

 

Саме із такими співгромадянами , ми заслуговуємо на країну,як наша.

 

Під виглядом вугілля з ПАР люди, наближені до Віктора Медведчука, продають антрацит з окупованого Донбасу

Україна через конфлікт на Донбасі вже другий рік потерпає від нестачі вугілля. Річ у тім, що на окупованій території переважно знаходяться шахти, що видобувають антрацит, на якому працюють українські ТЕС.

Минулого року український уряд покривав дефіцит вугілля за рахунок імпорту з Росії та Південної Африканської Республіки.

Цього року Кабмін також змушений був купувати вугілля за кордоном. На початку опалювального сезону міністр енергетики Демчишин повідомив, що Україна купуватиме вугілля в Африці по ціні $80 за тонну.

Проте розслідування "Української правди" виявило, що замість африканського українські ТЕС, ймовірно, отримують наше ж вугілля з шахт, які знаходяться на неконтрольованій території.

Більше того – за його поставками стоять люди, наближені до Віктора Медведчука, який бере участь у переговорах між Росією та Україної з урегулювання конфлікту на Донбасі.

Спойлер: ...

Українська енергетика – традиційно корумпована галузь економіки, схеми в якій забезпечили надприбутки не одному бізнесмену.

Збройний конфлікт на Донбасі посприяв появі нових корупційних оборудок. Перш за все мова йде про контрабанду нафтопродуктів та вугілля з неконтрольованих територій.

Українська влада, незважаючи на численні звернення громадських активістів та публікації у ЗМІ, закриває на таку ситуації очі. Можливо, через те, що так само є бенефіціаром більшості схем. Про одну із них ми і розповімо.

У 2014 році внаслідок воєнного конфлікту 88 вугільних шахт опинилися на неконтрольованій Україною території Донбасу. Через це вітчизняні ТЕС вперше за роки незалежності стикнулися із дефіцитом вугілля, а населення постало під загрозою віялових відключень електроенергії. Щоб цього не допустити, уряд ще влітку 2014 року вирішив закуповувати вугілля у Південній Африці.

У серпні 2014 року державне підприємство "Укрінтеренерго" уклало угоду з англійською Steel Mont Trading на поставку 250 тисяч тонн південно-африканського вугілля. Згодом Генеральна прокуратура звинуватила керівництво держкомпанії в тому, що погане за якістю вугілля купується за завищеними (на $10-15 за тонну) цінами та не горить на українських станціях.

Поставки на деякий час припинилися, а місце Steel Mont намагалися зайняти невідомі постачальники вугілля з Росії. Восени 2014 року кіпрські Neocar Contracts Limited іSpolina Enterpises Limited та гонконгська Arida Global Limited спробували заключити із державною "Центренерго" контракти на поставку російського вугілля по ціні $86-87 за тону, при калорійності 6 300 ккал/кг.

Спойлер: ...

Довідка: "Центренерго" є експлуатантом Вуглегірської, Зміївської й Трипільської ТЕС, сумарна потужність яких складає 7 550 Мвт.

Тоді два співрозмовники "Української правди" на умовах анонімності повідомили, що інтереси компаній представляв Сергій Кузяра – колишній радник міністра енергетики і вугільної промисловості Едуарда Ставицького. Кузяра у минулому році підтвердив, що дійсно допомагає компаніям-нерезидентам домовлятися про поставки вугілля.

У підсумку проблему віялових відключень Україна вирішила, уклавши із росіянами угоду про імпорт електроенергії. Контракт із державним підприємством підписала тільки гонконгська Arida.

Вугілля із зони АТО

Купівля вугілля у африканців чи росіян – не єдиний шлях вирішення проблеми забезпечення українських ТЕС антрацитом.

Його також можна вивозити із окупованих територій Донбасу. За умов успішних переговорів це вугілля обходилося б Україні значно дешевше, ніж російське чи африканське.

Однак український уряд від початку стояв на позиції, що купувати вугілля в сепаратистів – погана ідея, українські чиновники протягом останнього року зробили багато заяв про неприпустимість співробітництва із сепаратистами. Проте перед початком опалювального сезону 2015-2016 в уряді почали визнавати, що без поставок з окупованого Донбасу не обійтися.

Поставки антрациту із "ДНР" та "ЛНР" не є секретом, це визнає і міністр енергетики та вугільної промисловості Володимир Демчишин. Але при цьому досі залишалося невідомим, яким чином відбувається імпорт вугілля з окупованих територій та які компанії за цим стоять.

Восени керівництво єдиної державної генеруючої компанії на депутатський запит Вікторії Войцицької відповіло, що наразі більше 10 компанії постачають вугілля з неконтрольованих територій.

Але у компанії уникали будь-яких подробиць про те, яким чином відбуваються поставки вугілля та за якою ціною державна компанія його купує.

"Центренерго" не відповіло конкретикою і на запит "Української правди". Єдине, що нам вдалося дізнатися, що за минулий рік компанія закупила 4,5 млн тон вугілля, 37% якого були із тимчасовоокупованих територій. Також підприємство повідомило, що закупає російське і південно-африканське вугілля.

Така таємничість виявилася не безпідставною.

Загадкове вугілля

У листопаді минулого року на зв’язок з кореспондентом "Української правди" вийшов працівник відділу забезпечення паливом Зміївської ТЕС, що входить до складу "Центренерго", який побажав не називати своє ім’я. Чоловік повідомив, що електростанція почала отримувати вагони з вугіллям взагалі без будь-якої супровідної документації.

За його словами, керівництво підприємства уникало відповідей на запитання звідки вугілля. "Нам не кажуть, що це за вугілля. За якістю і калорійністю воно дуже високої якості, тому ще більш дивно, чому поставки йдуть інкогніто", – розповів він.

Лише через два тижні ТЕС отримала документи стосовно походження палива. Проте вони викликали ще більше запитань.

Ключовим учасником угоди була компанія Arida Global Limited, зареєстрована у Гонконзі, яка раніше вже постачала вугілля на "Центренерго".

Але цього разу, за декларацією від 14 листопада 2015 року, копія якої є в розпорядженні "Української правди", 76 тисяч тон вугілля вона купила в Південній Африці, привезла до Чорного моря, після чого балкер пішов не в українські порти, а в російські.


Натисніть на зображення, щоб переглянути документ у повному розмірі
Звідти залізницею товар було доправлено до кордону з Україною на прикордонний перехід "Соловей-Тополі", де його придбала ДП "Укрінтеренерго". Потім ця державна компанія перепродала його "Центренерго", яке в свою чергу доправило вугілля на ТЕС.

Така версія здивувала не лише робітників підприємства, але й усіх опитаних "Українською правдою" трейдерів та учасників ринку.

По-перше, не зрозуміло, навіщо везти вугілля через Ростов, якщо човен вже у Чорному морі і може зайти в український порт "Південний", зекономивши тисячу кілометрів шляху?

"Якщо б балкер з імпортним товаром зайшов у російський порт на Чорному морі, це була б сенсація світового рівня, проте я нічого подібного не чув", – заявив генеральний директор групи компаній ТІС Андрій Ставніцер, до якого кореспондент "Української правди" звернувся по експертний коментар.

"Річ у тім, що єдиний їхний порт, який може прийняти судно з таким тонажем – це Новоросійськ, але він повністю працює на експорт, а про імпорт навіть не мріє", – додав Ставніцер.

Здивувалися і в компанії ДТЕК Ріната Ахметова "Вказаний у запиті маршрут: через Чорне море до Росії – має довше логістичне плече, що призведе до додаткових витрат часу та грошей. Крім того, існують серйозні інфраструктурні обмеження російських портів Чорного моря".

По-друге, за документами, 76 тисяч тон вугілля транспортувались з ПАР одним човном.

Цим човном вказаний MV MBA MOONRAY – балкер, який переважно використовується для транспортування зерна. Це судно може везти максимум 57 тисяч тон вантажу.


Також "Українська правда" дослідила, де саме човен знаходився в останні півроку. У звіті жодним чином не фігурують російські порти. Так, наприкінці жовтня, коли човен, за розрахунками, мав би вже рухатися в бік Європи, він курсував біля берегів Гани.

Також вдалося "впіймати" керівництво самої ТЕС – на запитання кореспондента "Української правди", чи було поставлене на Зміївську ТЕС африканське вугілля, директор станції Ігор Бабенко відповів: "Ні". Після чого одразу кинув слухавку.


Натисніть на зображення, щоб переглянути документ у повному розмірі
Працівник електростанції, який повидомив про вугілля невідомого походження, додав, що його калорійність значно вища, а зольність – нижча за паливо з ЮАР, хоча й не зміг назвати точних цифр, бо не мав доступу до лабораторних даних вхідного контролю.

"Просто температура плавкості золи занизька для африканця. Якщо б мене спитали, я б сказав, що чудово знаю це вугілля – це наш антрацит".

Трейдер-активний учасник ринку, який побажав не розкривати своє ім’я, так само підтвердив сумнівність угоди.

"Російські порти на Чорному морі не приймають імпорт, – сказав співрозмовник. – Вони будуть розповідати, що не розмитнюють вугілля, а розвантажують просто в морі на баржи, але це дурня – це вугілля з Донбасу. Його везуть через Росію під виглядом африканського, бо так можна зафіксувати ціну в доларах, та ще й збільшити її за рахунок ніби-то складної логістики".

За його словами, стандартна схема "легалізації" донбаського вугілля виглядає так: паливо доправляють на станцію Гуково в Росію, а від неї воно прямує до переходу Соловей-Тополі у Харківській області, як видно на карті.

"Укрзалізниця" на запит УП не надала точного маршруту руху поїздів, що могли б перевозити вугілля з шахт на непідконтрольних територіях.

Проте два співрозмовники "Української правди" - працівник "Донецької залізниці" та менеджер енергетичної компанії" запевнили, що вугілля прямує з ДП "Донбасантрацит" та ДП "Луганськантрацит", які знаходяться на окупованій теріторії.


Отже, українські енергетичні держпідприємства ймовірно купують вугілля із зони АТО через російського посередника, маскуючи це під контракти на поставку південно-африканського антрациту.

У це же час Міністерство енергетики та вугільної промисловості у відповіді на запит "Української правди" стверджує, що енергогенеруючі компанії здійснюють закупівлю вугілля виключно у підприємств, зареєстрованих на території України.

Міністр Демчишин відмовився відповісти на запитання стосовно загадкового контракту та посередника, та порадив "йти за стандартною процецурою" – надіслати запити до "Центренерго".

Хто за цим стоїть

Що відомо про загадкового трейдера Arida з Гонконгу? Інформація Anonymos вказувала на зв’язки компанії із російським Газпромбанком.

Також ЗМІ, як уже згадувалося вище, пов'язували компанію з підприємцем Сергієм Кузярою, який з нею співпрацював.

Кореспонденту "Української правди" пан Кузяра повідомив, що мав з Arida справи, але до самої компанії не має жодного відношення, а про вказану схему чує вперше і не розуміє її логіки. "Така схема для мене сюрприз. Не секрет, що всі поставки ПАРівського вугілля йшли через порт "Південний".

Кузяра як учасник ринку підтвердив, що Україна отримує вугілля з тимчасово окупованих територій, але робиться це вкрай дивний спосіб.

"Вугілля все одно завозиться, але робиться це криво і косо: ПДВ там ніхто не сплачує, гроші йдуть відмиванням готівки через незрозумілі схеми", – відповів він.


Контракт Arida Global Limited з "Центренерго"
Натисніть на зображення, щоб переглянути документ у повному розмірі"Українська правда" знайшла цьому підтвердження.
Опитані УП трейдери, що працюють на вугільному ринку, пов’язують успіх компанії із персоною кума президента Росії Віктора Медведчука.

У розпорядженні редакції опинився контракт Arida Global Limited з "Центренерго" від 14 грудня 2014 року на купівлю російського вугілля. У ньому як представник Arida фігурує такий собі Микита Поз.

Він відомий як власник частки акцій ТОВ "Консул-Україна", яке займається готельним бізнесом, та яке у свою чергу орендувало ділянку у протитуберкульозного санаторію імені Боброва під побудову дачі Віктора Медведчука.

Також у 2012 році кандидат у депутати Тарас Козак вказав компанію "Прайвет канселер" Микити Поза своїм місцем роботи.


Дача Віктора Медведчука побудована у протитуберкульозного санаторію імені Боброва
Козак тривалий час працював на різних посадах у Державній митній службі, був там заступником голови, очолював Західну регіональну митницю.

Зараз він є народним депутатом від Опозиційного блоку. У парламенті його знають як найближчого соратника Віктора Медведчука. Один із трейдерів розповідав УП, що Козак також виступає переговорщиком від Arida Global Ltd.

Пан Козак відповів на дзвінок "Української правди", але почувши запитання, сказав: "Ви, мабуть помилились", і кинув слухавку.

Медведчука давно вважають головним лобістом інтересів Володимира Путіна в Україні, не дарма вони є кумами.

Сьогодні Медведчук, як відомо, є спеціальним представником України з гуманітарних питань у трьохсторонній контактній групі з урегулювання конфлікту на Донбасі.

Медведчук бере участь у переговорах зі звільнення у полонених та стверджує, що захищає виключно інтереси української держави. Хоча раніше українські політики стверджували, що він представляє інтереси Росії та свого відомого кума.

В одному зі звітів ОБСЄ Медведчук також фігурував як представник "ДНР" і "ЛНР" у переговорному процесі.

Тим не менш, розслідування "Української правди" доводить, що Медведчук має бізнес-інтереси на окупованих територіях. Завдяки ситуації, що склалася на Донбасі, у його оточення з’явилися нові можливості для заробітку на схемах, що мають викликати інтерес у правоохоронних органів.

Відкритим тут залишається питання – чи буде зацікавлений такий переговорник у врегулюванні воєнного конфлікту, якщо разом із цим стануть неможливими і заробітки на подібних схемах?

По-друге, реалізація такої оборудки була би неможливою без підтримки українських урядовців, зокрема міністра енергетики Володимира Демчишина, призначеного на свою посаду за президентською квотою.


Володимир Демчишин

 

«Внутри Украины — постоянные спекуляции, обман и ложь со стороны власти. Например, сейчас нам твердят, что якобы из-за блокады ВВП упадет на 1%. Дорогие мои, да у нас с 2014 года ВВП страны считается без оккупированных территорий! Без учета Крыма и Донбасса! Нам рассказывают о якобы контролируемых предприятиях на неконтролируемой территории. Большинство этих заводов работают на экспорт. У меня вопрос: валюта от этого экспорта поступала в бюджет Украины?» – отметил Лановой.

Он акцентировал внимание на том, что предприятия в ОРДЛО финансировались из государственного бюджета Украины.


«К слову, если предприятия на неконтролируемых территориях работали напрямую с Киевом, значит, предъявляли счета на возвращение НДС. Платить налоги они могли в Донецке и Луганске местным бандитским «налоговым службам», но НДС могли возмещать только в Киеве. По моим расчетам, в ОРДЛО они платили «налогов» на 1 млрд грн, а возврат НДС получали на 10 млрд грн из украинского бюджета. Мы их финансировали, понимаете?» – подчеркнул экономист.
https://www.economics-prorok.com/2017/03/порошенко-три-года-вешал-лапшу-на-уши-м.html#.WNCF4e0HUbY.twitter

 

Штаб блокады торговли с оккупантами написал открытое письмо Петру Порошенко.

Господин Президент, вчера в своем выступлении, посвященном блокаде торговли, вы сказали, что ветераны - "мастера политического пиара: они грамотно вычислили болевую точку, поймали волну общественных ожиданий, обнаружили оголенный нерв". Мы спрашиваем вас: почему власти Украины за 3 года войны не смогли увидеть болевую точку, не поняли общественных ожиданий и гоняли эшелоны угля с оккупированных территорий по оголенному нерву?

Вы обвинили нас во введении в заблуждение людей, утверждая, что "на самом деле это была не блокада ОРДЛО. Ну какая блокада, если там дыра на границе с Российской Федерацией в сотни километров?" Мы спрашиваем вас: ветераны должны были заблокировать еще и границу с Россией? Ветераны сделали то, что могли, - заблокировали главный транспортный канал - железнодорожные пути. И это в сотни раз больше, чем сделали вы за 3 года, чтобы сделать Украину независимой от оккупанта.

Кстати, это настоящая блокада? Потому что "дыра на границе с РФ в сотни километров" никуда не делась.

Вы, господин Президент, заявили на всю страну, что блокада торговли на крови "оказалась спецоперацией, чтобы вытолкнуть оккупированные территории с украинского Донбасса в Российскую Федерацию". Мы спрашиваем вас: как можно вытолкнуть оккупированные территории? В 2014 году Россия вторглась на территорию Украины, оккупировала Крым и часть Донбасса, выстроила на них оккупационную власть. Украина потеряла эти территории с тех пор, как над Крымом поднялся триколор, а на Донбассе - его ОРДЛОвская пародия.

Вы обвинили ветеранов в том, что они "создали все основания для того, чтобы украинские предприятия были захвачены, конфискованы, разграблены". Господин Президент, мы были уверены, что это Россия создала почву для того, чтобы предприятия были захвачены, оккупировав территорию Украины весной 2014 года.

Вы заявили, что "ограниченный обмен товарами может возобновиться, только когда Россия и ее марионетки вернут украинским владельцами и украинскому государству украденные заводы". Господин Президент, то, что Россия может вернуть, так же она может и забрать. Не бывает ничего "подконтрольного" на оккупированной территории. Что-либо работающее на оккупированной территории работает исключительно с позволения оккупанта и в пользу оккупанта.

Поэтому торговля с любыми предприятиями на оккупированной территории является финансированием оккупанта. Поэтому ветераны заблокировали торговлю на крови. И потому торговли не будет, даже если Россия "вернет" ахметовым-новинским-нусенкисам и другим их предприятия.

 

Семенченко анонсував черговий етап блокади. Подивимось чи це буде перекриття газоводо і тд чи перекриття допуску людей з нашоі сторони.

 

Тетяна Чорновол

14.03.18 15:44Теракти в Києві - не перша ворожа спецоперація Рубана, перед цим була "БЛОКАДА". Дякую СБУ, що перешкодили терактам за участі Рубана. На жаль, це був цілком реальний план - обстріляти Київ мінометами, завдати великих людських жертв, знищити центральні органи влади. І хочу сказати, що це не перша спроба спецоперацій Кремля через Рубана. Перша - була вдала. Це блокада Донбасу. Рубан був одним з ідеологів цієї блокади, через яку підприємства Донбасу були віддані Курченку, наше вугілля продає Росія, податки йдуть в бюджет РФ. Окрім того, блокада суттєво посіяла сум'яття в українському суспільстві, завдала удару по державності.