Це погляд у напрямку об'єкту ядерного збагачення Фордов, зроблений іранським журналістом сьогодні вранці. Імовірно, 13 607-кілограмові важкі ГБУ-57Б мають проникати глибоко під землю перед детонацією. Залежно від типу ґрунту, про якого йде мова, перед виходом слід проникати на глибину до 60 м. ... Проте, найважливіша частина об'єкту Фордроу, як кажуть, має глибину близько 800 метрів. (Натанц, ймовірно, буде "легшим", оскільки його ядро має глибину близько 30-60 метрів, а споруди в Есфахані знаходяться на поверхні). Отже, 'це насправді не дивно', якщо там небагато чого подивитися. Але все ж...
Рекомендую к просмотру документальный фильм снятый в США 30 лет назад. Приближаясь Армагедону. О том к чему идет современный мир. Нерелигиозным можно смотреть с 32 мин.
"... фильм, рассказывающий о Библейском видении развития общества, что нас ждет в будущем. Фильм снят в середине 90-х годов, и уже в наше время мы можем видеть как Библия точна в тех предсказаниях и пророчествах, которые написаны в Ней..."
В ссылке, которая у вас не открывается, внизу есть: посмотреть на YouTube. Открывайте и нет проблем. Или в поисковике на YouTube пишите: Приближаясь к Армагедону. Фильм о времени в котором мы живем и ключевым в нем является страна Израиль, где, в районе Хайфы произойдет последняя битва на земле. Фильм не религиозный. Просто он показывает Библейские пророчества последних событий.
Некоторые моменты в фильме выглядят сказкой. Например полный переход на безналичный расчет. Но уже сейчас 90% всех бытовых расчетов производятся карточкой. Это удобно. Мы стоим на пороге того, что все расчеты будут проводиться в электронном виде. В фильме говорится о плюсах и минусах этого введения. Минус в том, что любую карточку, любого человека, в любой момент можно заблокировать и он окажется неплатежеспособным - не сможет ни продавать, ни покупать. Искуственный интеллект 30 лет назад вообще выглядел фантастикой.
Сефарды у нас называют солдат ашкеназов - АшкеНаци , говорят у вас в крови убивать женщин и детей , недавно был случай в автобусе и было видео .
Із початком СТРАТЕГІЧНОЇ операції Ізраїля проти Ірану, очевидно, для України на порядку денному постало зразу декілька достатньо повчальних моментів. Якщо спробувати їх оцінити загалом, то варто вести мову про своєрідні "уроки" для нашої держави. Умовно їх можно поділити на дві великі групи: - сутто військові (причому, як військово-технічні, так й військово-методологічні) - й військово-політичні, або скоріше - згальнополітичні, ну або, якщо вам так більше подобається, зовнішньополітичні... І. Військові Ця група "уроків" стосується декілька параметрів (факторів) - стратегії ведення сучасної війни - організації та підготовки сучасної армії, або того, що у відповідних посібниках та підручниках визначається терміном "військове будівництво" в державі - технічного (технологічного) фундаменту (підгрунтя), яке й визначає необхідність впровадження значних змін у двох попередніх факторах. Очевидно, що стратегії довготривалої "війни на виснаження", яка нині реалізовується кремлем проти нашої держави, не була й не є бажаною для нього. Тут, скоріше, мову варто вести про вимушений вибір (або, точніше кажучи, зміну) такої стратегії, через неспроможність кремля реалізувати більш ефективний й більш швидкий її варіант. Наприклад, у вигляді "швидкого гибрідного захоплення", або короткотривалого повітряно-наземного "бліцкригу". Після провалу такої спроби на практиці, усвідомивши, що "быстро и результативно" не виходить, кремль пішов на суттєву зміну своєї стратегії ведення війни, змінивши її саме у вигляді "війни на виснаження". Військово-політичне керівництво ри-фи, плануючи війну проти України, явно бажало досягнути своїх військово-політичних цілей у цій війні, без всього цього затяжного "геморою", який сьогодні вже чутливо обтяжує її фінансово-економічний та суспільно-політичний стан. Як виявляється, "війна на виснаження" для ри-фи - такі має свої межи... В свою чергу, українське військово-політичне керівництво, взагалі, до початку прямого широкомасштабного віськового вторгнення агресора НЕ МАЛО жодної стратегії на такого роду випадок. Більше того, вже в ході ведення війни продемонструвало якісь "шарахання" з крайності у крайність, що, до речі й вилилось у провал сумновідомого "контрнаступу" 2023-го року й цілої низьки поразок (нехай й оперативно-тактичного рівня) протягом 2024-го року, під час проведення так званої Стратегічної оборонної операції. Зрозуміло, що основною причиною помилок у стратегічному плануванні й взагалі, у виборі тієї чи іншої стратегії, як з боку ри-фи, так й з нашого боку, була невірна оцінка як власних, так й противника, СПРОМОЖНОСТЕЙ. Й базувалася вона, в тому числі й переважно, на помилковій оцінці ролі та місця тих чи інших засобів ведення війни. Зокрема: З теорії та практики ведення сучасних війн добре відомо, що будь-який сучасний "бліцкріг", як передумова загальної стратегічної перемоги, починається з завоювання ПАНУВАННЯ у повітряному просторі противника. "Изначально" росіяни у цій сфері мали чимало причин сподіватися на свій успіх - Мали суттеву КІЛЬКІСНУ перевагу - Мали суттеву ЯКІСНУ перевагу Це стосувалося, як бойової та допоміжної (забезпечуючої) авіації, так й ракетного дальнобійного високоточного озброєння. Однак, вже через два перших тижня російського вторгнення стало зрозуміло, що "винести" систему ППО України у достатньому обсязі, при якому стало би можливим "вибомблювання" нашої держави із війни, та повна нейтралізація її бойової авіації - не вдалося. Противник почав нести чутливі втрати у власній бойовій авіації, а відсоток перехоплення системою ППО України інших його засобів повітряного нападу поступово став зростати. А відтак, повністю подавити систему управління держави (мається на увазі, України), в першу чергу, на стратегічному рівні, йому не вдалося. Так само, як нанести відчутного ураження основним угрупуванням Сил оборони України. Більше того, з часом, українські Повітряні Сили почали завдавати достатньо ефективного ураження по угрупуванням самого противника, яки вторглися на территорію України. Тобто, вирішальну й головну умову для успіху "бліцкрігу" на СТРАТЕГІЧНОМУ рівні, противнику створити не вдалося. Стало зрозуміло, що доведеться переважно "ножками" та "колесами". А тут, для України з'являється більше шансів щодо її успішної оборони... Чому так сталося? Головна причина - НЕДООЦІНКА противником рівня боєздатності та боєготовності системи ППО України й її бойової авіації. Очевидно, при конкретному плануванні наряду сил й засобів для перших "обезброючих" та подальших ударів, в тому числі, щодо підтримки дій своїх наземних угрупувань військ, командування противника виходило з якихось достатньо дивних оцінок цих параметрів. Більше того, воно достатньо низько оцінювала загальну спроможність системи ППО України ПРОТИДІЯТИ таким ударам, гнучко реагувати на нарощування їх обсягу та інтенсивності. Простіше кажучи, противник не розраховував на високий рівень адаптивності наших Повітряних Сил, під його массованими ударами. Він явно сподівіався на те, що вже після перших його масованих ударів "усе розвалиться". Не розвалилося... Більше того, очевидно, що у переліку початкових ударів противника вітчизняна система ППО чомусь НЕ ЗАЙМАЛА пріоритетного характеру. Вона уражалась НА РІВНІ з ураженням цілей та об'єктів іншого характеру, іноді - достатньо дивного. В результаті, система ППО України отримала вкрай необхідний їй й такий "дорогоцінний" початковий час, аби відреагувати належним чином на спроби противника завоювати панування у повітряному просторі України на всю стратегічну глибину. Так, противник на короткий час отримав ПЕРЕВАГУ у повітряному просторі на окремих напрямках. Але, чим далі, тим більше це панування скорочувалось, по мірі того, як система ППО України після перших масованих ударів противника "приходила у себе" й нарощувала свої бойові спроможності. Більше того, так само росіяни планували й наземну частину свого "бліцкрігу". Підозрюю, завдання визначеним угрупуванням військ на оперативному рівні формулювались на кшталт - до такого часу вийти на рубіж, зайняти район, взяти під контроль й т.п. При цьому, очікуваний спротив з боку ЗСУ та інших українських формувань також очікувався на рівні "мінімального", або взагалі "не очікувався". У цьому сенсі, варто згадати одне із "звернень пуйла до українських військових" під час перших тижнів вторгнення, в якому їм на "серьёзных щах" пропонувалось скинути до біса "банду наркоманов и нацистов" й "взяти владу у свої руки". кремль (й відповідно, його дженералі) явно перебував у полоні якихось своїх хибних уявлень про рівень боєздатності й боєготовності ЗСУ, їх морально-психологічний стан. На практиці, як тільки вони заглибились на оперативні відстані, по ним почали наносити ураження з флангів, з тилу й взагалі скрізь, у рамках, так званої "децентралізованої оборони". Всі ці громіздки колони бронетехніки, з длінючими колонами забезпечення, виглядали грізно й "роздавляючи", але на практиці виявились малоефективними проти швидкоплинних високомобільних дій ЗСУ. Так, вони були здатні зайняти та утримати якісь певний район, рубіж, але після того, як по їх тилам та колонам постачання почали наноситись чутливі удари, а у їхніх тилах та на флангах з'являлись рухливі частини та підрозділи Сил оборони України, їх становище ставало дедалі гіршим. А тепер порівняйти все це із плануванням й РЕАЛІЗАЦІЄЮ військовим командуванням Ізраїля своєї відповідної стратегії. Я вже писав з цього приводу, що воно відмовилось від того, аби "ставити візок попереду коня". Спочатку була саме система ППО Ірану... а лише потім (у наступних "хвилях") інші першочергові цілі для ураження. Більше того, оцініть - як й в яких умовах до цих уражень "підключились" США... Тому, "урок" перший... В сучасній війні, УВЕСЬ КОМПЛЕКС повітряних засобів ведення війни, особливо й включно з ППО, варто відносити до СТРАТЕГІЧНОГО ОЗБРОЄННЯ. Відповідно, увесь процес формування, оснащення та взагалі, підготовки до бойового застосування відповідного елементу системи національної оборони держави повинен стати ОБОВ'ЯЗКОВОЮ частиною стратегії (оборонної політики держави), як за мирного часу, так й особливо, під час підготовки та ведення війни. Війна Ізраїлю з Іраном, у цьому сенсі є достатньо показовою... Зміг би Ізраїль вирішити СТРАТЕГІЧНЕ завдання із, м'яко кажучи, "ускладнення" ядерної та ракетної програм Ірану... не перетворивши ЗАЗАДАЛЕГІДЬ власні ВПС, системи ППО та ПРО у високоефективні СТРАТЕГІЧНІ контури оборони ВСІЄЇ країни? Очевидно, що навряд чи... Й зворотній приклад... Військово-політичне керівництво України "береться" вирішувати оперативно-стратегічне завдання у війні (так, я маю на увазі той самий сумнозвісний "контрнаступ до азовського узбережжя" у 2023-му році)... НЕ МАЮЧИ, навіть, не тощо переваги у повітряному просторі на обраному стратегічному напрямку, а й просто у достатньому обсязі войскової ППО, здатної прикрити бойові порядки відповідних розгорнутих формувань від ударів повітряних засобів нападу противника. Більше того, ще й перед цим "триндить" про цей наступ, при будь-якій "зручній" нагоді... (Далі буде) Машовець ----------------------------------------------------------------------
Подейкують, що ізраїльська авіація вже атакує Іран прямо з Азербайджану. Навіщо оті повітряні заправники.
Танунах... "..Три украинских разведчика были арестованы за планирование атаки на авиастроительный завод в иранской провинции Исфахан. Источник: Tasnim Перед поездкой в ротсию министра иностранных дел Ирана, КСИР решил подбодрить Кремль.."
"Израильский военный корреспондент Дорон Кадош со ссылкой на источники сообщает, что ожидаются большие жертвы среди КСИР. Их базы и штаб-квартиры были заполнены — проводились сборы и совещания. Израиль специально не выпустил предупреждений об атаках (как часто это делает), чтобы подловить их в штабах во время сборов. Одна из главных целей этой атаки — убить как можно больше служащих КСИР." ".. Удары по большому количество целей в столице Ирана, в том числе: базы "Басидж" (ополчение КСИР), ворота тюрьмы Эвин (там держат политзаключенных), десятки штаб-квартир КСИР, объекты энергетики и это еще не полный список. ..Израиль наносит новые удары по иранскому ядерному объекту в Фордо (разбомбленному сутки назад американцами) — по подъездным дорогам и иранским силам, которые пытаются попасть на этот объект.."
Може комусь цікаво: "..Ірано-ізраїльське протистояння. Частина 2: провал іранської ППО Іран має велику територію — 1 648 195 квадратних кілометрів, що більш ніж удвічі перевищує площу України. Ефективне прикриття такої площі є складним завданням, однак ситуацію додатково ускладнює рельєф: понад 80% території країни займають гори й високогірні плато. Це створює серйозні проблеми вже на етапі вибору позицій для розміщення засобів протиповітряної оборони. По-перше, складна гірська місцевість не дозволяє розміщувати ЗРК у потрібних точках через брак підходящих майданчиків і неможливість розгорнути необхідну інфраструктуру. З цього випливає ще одна проблема: обмеженість майданчиків дозволяє з високою ймовірністю й доволі швидко їх визначати. По-друге, значні перепади висот ускладнюють роботу радіолокаційних станцій, які для ефективного виявлення повітряних цілей потребують розміщення на максимально високих позиціях. У результаті між горами утворюються сліпі зони, через які противник може пройти на малій висоті (привіт фанатам Top Gun). До того ж, радіолокаційні станції, розміщені на височинах, стають вразливими для протирадіолокаційних ракет, таких як AGM-88 HARM. Фіксувалися навіть випадки, коли іранські РЛС уражались ізраїльськими літаками за допомогою високоточних бомб на кшталт GBU-39. Подібні проблеми стосуються і пускових установок. Загалом, їх можна розміщувати на відстані від РЛС, однак у гірських умовах встановити їх на нижщих позиціях, наприклад у долинах — неефективно. Траєкторія ракет, бажано, має бути прямолінійною. Це дозволяє зберегти енергетику ракети для активних маневрів на термінальному етапі польоту та збільшити дальність її польоту. У висновку, іранський рельєф дуже складний і для ефективного прикриття території вимагає дуже великої кількості комплексів всіх рівнів — від ближнього та дальнього радіусів, які можуть виконувати прикриття як долин і високогір'я, так і повітряного простору над ними. Тепер розглянемо наявну у Ірану систему протиповітряної оборони, якою опікуються окремі Сили протиповітряної оборони. Загалом, із об'єктовим ППО у Ірану доволі непогано. На озброєнні Ірану перебувають (перебували) до 4 дивізіонів С-300ПМУ2, близько 12 батарей Bavar-373, до 42 батарей комплексів сімейства Sayyad (1/2/3) і Khordad-15, до 29 Торів, а також невідома кількість Arman (ймовірно, кілька дослідно-бойових батарей). Ці комплекси формують основу ешелонованої ППО великої та середньої дальності, прикриваючи столичну агломерацію, ядерні об’єкти (зокрема Фордо та Натанц), промислові центри та вузли управління. Доповнюють систему середнього та ближнього радіусу близько 30–40 батарей Raad (у тому числі Sevom Khordad), десятки батарей Mersad (модернізовані MIM-23 Hawk), а також Azarakhsh, 9-Dey та Zoubin. Це не враховуючи ПЗРК і зенітні системи по типу Зу-23-2, Зу-23-4 та їм подібні. Бачимо, що кількісний склад ППО достойний, однак мати — не означає ефективно використовувати. Маючи таку кількість засобів, хай навіть сумнівної ефективності, іранці не змогли збитий жоден пілотований літальний апарат ПС Ізраїлю чи США. Що, фактично, перетворило країну на тир для авіації (згадайте як трималося наше ППО у перші тижні повномасштабки під сильнішими ударами). Удар по іранській системі ППО був комплексним, залучалися літаки ДРЛВ, РЕБ, протирадіолокаційні ракети, дрони та диверсійні групи, які встановили дистанційно керовані ПТРК Spike. На цьому сучасна історія іранської ППО завершена з великим соромом. Маючи досвід повномасштабної російсько-української війни, Тегеран так і не зробив жодних висновків..."
