29 січня Бій під Крутами

Re: Крути

Это факт бесспорный. Мне детей жалко до слёз. Идеи придумывают одни, другие накручивают народ и доводят до братоубийства, третьи науськивают детей и последние гибнут. Все придумывают благородные идеи, но почти никто не пытался реализовать их без крови. Религиозные учения учат добру и терпению, однако всегда найдутся фанатики которые начнут резать инакомыслящих. Только вот пугает факт того, что на нашей земле особенно популярно братоубийство. Во все времена. На радость иноземцам.

 

Re: Крути

А вы - это кто? И мы - это кто? На сколько я знаю фашистами были итальянцы, а нацистами - немцы. Вы немцы или итальянцы? У меня есть несколько знакомых по дискуссиям националистов из западной Украины, так мы нормально так общаемся уже лет шесть. Правда там взрослые дядьки от 35 до 58. Очень интересно и достаточно познавательно друг для друга общаемся. С аргументацией у них всё в порядке и база знаний очень радует. Очень радует, что все уже давно вышли из пелёнок(типа всех перевешать, пострелять, зарезать и тогда наступит счастье) и чего-то делают в созидательном направлении. И в этом направлении друг у друга ещё советы спрашиваем. Так-то.

 

Re: Крути

Читая тему , не смог удержаться от ненаписания поста .....

Никогда не поверю , что 300 пацанов самостоятельно организовались в боевой отряд и сами !!!!! выдвинулись на фланговые позиции , заняв оборону на стратегически важном участке наступления красных. . Ведь был ИНКОГНИТО , который сподвигнул их на этот поступок !

Господа историки , озвучте имя "Вождя" , если такового знаете..........

 

Re: Крути

Очевидно риторический вопрос...

 

Re: Крути

Давно ли за песчанную косу на Азовском море, никому и нафик ненужную, сыр бор устроили... на две страны разосрались в угоду нацианалистам всех мастей... наш кретин губернатор с подачи кремлёвского обкома, песок камазами возил за народную копейку... чуть ли не "ополчение" со всей Кубани собирали, и собрали таки.... 10-я бригада шесть суток на военном положении сидела... думаете всё так просто...??? поорали и успокоились...??? до первого синяка на чьём то фейсе, до первого выстрела, а потом клич, "наших бьют" и понеслась новейшая история по кругу...
И кто потом вспомнит из за чего... и кто ответит перед людьми и богом...???

Это из новейшей истории... спираль она круглая, когда мозгов нет... и распрямить некому...

Я надеюсь это гнида, пославшая мальчишек на смерть, была наказана судьбой и народом.... очень хочется надеятся...

И нет никому оправдания за содеяное... ни белым, ни красным, ни зелёным... никому...

 

Re: Крути

если уж следовать вашей логике, то последнее высказывание вам же и противоречит, тогда уж виновата Красно-жидовская гнида которая начала войну унесшую миллионы жизней белых людей...

 

Re: Крути

РОЗДУМИ (ДО РІЧНИЦІ ВШАНУВАННЯ ГЕРОЇВ КРУТ)

Попри без перебільшення шалену рекламу, запущений кілька років тому в прокат кінотеатрів України художній фільм культового актора і режисера (австралійця за походженням) Мела Гібсона «Апокаліпсис», глядацькою публікою був сприйнятим з байдуістю й прохолодою. Неприбутковий для власників глядацьких залів «проект» демонструвався не більше тижня. Але невеликий касовий збір жодним чином не був свідченням низької якості й відсутності вартого для осмислення змісту.
Знищивши ще на початку 90-их років вже минулого століття українську кіноіндустрію, нинішні заробітчани на ниві дубляжу та прокату доклали титанічних зусиль аби атрофувати смаки глядацької аудиторії. Нині, “комерційним успіхом” користуються вульгарні й примітивні комедії, багатометражні мультфільми для дорослих та видовищно-батальні сцени. Занурюватись в сакральний зміст побаченого на екрані, роздумувати над ним й тим самим збагачуватись духовно, нинішню публіку нахабно відучили. Такі реалії. Прогресивно деградуємо.
Варто визнати, що Гібсон славиться вмінням збуджувати емоції навіть в зачерствілих й збайдужілих душах й провокувати глядача. Свідчення тому – талановито зіграні ролі головних героїв в “Хороброму серці” й “Патріоті”, та режисерська праця над “Страстями Христовими”.
На противагу культивованій впродовж кількох століть тезі, що саме військова експансія європейців стала причиною загибелі кількох цивілізацій на обох американських континентах, Гібсон доводить, що занепад автохтонів розпочався задовго до їхньої з’яви. Цим самим він викликав невдоволення серед нащадків кровожерливих і диких (навіть попри непогані досягнення в галузі астрономії та математики) ацтеків і майя. Але на що, крім обурення, вони здатні? Справді, знищення двома-трьома сотнями іспанців кількадесятитисячних армій дають підстави стверджувати, що в автохтонів не все було гаразд. Людські жертвоприношення, культивування статевих збочень, примітивна забобонність та цинічна бездуховність для народів Нового Світу були щоденною нормою. Прикро, але аналогії між зниклими з лиця землі цивілізаціями й українськими реаліями настирно напрошуються до порівнянь.
Внаслідок політичних пертурбацій в Петербурзі у 1917 році, влада в Україні дісталась тим, хто в часи царату не докладав жодних зусиль задля здобуття незалежності. Вимушену еміграцію Грушевського та проблеми Винниченка з поліцією, дозволю собі порівняти з долею кількох нещодавніх чільників Спілки письменників, дискредитуючого українську національну ідею товариства “Просвіта” та вкрай галасливих проте невпливових партій. Подейкують, що декого з них в часи існування СРСР також за якісь дрібні “гріхи” перед тоталітарною чужинською владою викликали до кабінетів всюдиприсутнього КГБ. Але “співбесіди” не заважали їм писати політичні доноси й складати низькоякісні і беззмістовні оди безальтернативній Компартії. Попри письменницький талант Винниченка та активну діяльність в Галичині Грушевського, обидва виявились нікудишніми державотворцями. Втрата українцями держави була не лише наслідком брутальної агресії диких москвинів, котрих очолювали картаві й горбоносі комісари. Найбільшими ворогами української національної ідеї й державності виявились тогочасні слабкодухі “батьки нації”. Історія засвідчила, що на перший Всеукраїнський Військовий З‘їзд прибули делегати від більш ніж одного мільйона двохсот тисяч українських військовиків, на другий – репрезентанти майже трьох мільйонів. Відомо, що самозакохані політикани трактували їх агітаційним матеріалом. (Нехай пробачать мені нащадки за образливе порівняння, але я не знаходжу іншого відповідника). Щирі поривання та прагнення свідомих українців позбутися врешті-решт московського іга були нівельовані вимогою воювати супроти Німеччини й Австро-Угорщини задля здійснення взятих на себе Центральною Радою перед Тимчасовим урядом зобов’язань. Наслідки деструктивної діяльності – трагічні. Здеморалізовані дивізії саморозпускались, а в скрутну годину надміру заполітизовані вояки не змогли належним чином протистояти жорстоким зайдам.
Нинішні лицемірно-театралізовані дійства довкола вшанування полеглих в січні 1918 року під Крутами юнаками, провокують кожну непримиренну з нещирістю і лукавством душу до справедливого обурення. Загалові нав’язали хибні уявлення про ті події й свідомо замовчують причини, котрі спонукали студентів до ЧИНУ. На відміну від тогочасних (та і нинішніх також) політиканів, вони не виголошували емоційних монологів й не давали порад космічних масштабів. Хлопці не запобігали перед наділеними владою, не запитували куди йти й що робити. Вони зуміли стати над внутрішньою гризнею й самоорганізувалися проти зовнішньої агресії. Без вказівок претендуючої на непомильність влади.
Не зайве провести аналогії й з нинішнім днем, оскільки сьогоднішні виклики нічим не відрізняються від тих, з якими зіткнулись українці в 1917-1921 роках. Вже не перший, не сотий і не двохсотий рік торуємо шлях до омріяної та оспіваної предками реальної (а не бутафорної) незалежності. Вкотре обдурений народ, втомившись споглядати на нелогічні й беззмістовні політичні пертурбації (точніше, підлу щурячу гризню новопосталих магнатів), повернувся до вже звичної для нього ролі пасивного спостерігача. Часи шляхетного середньовічного лицарства минули, тому чесні двобої з нинішніми хамовитими українофобами не в пошані. Проте скиглійськими скаргами на недолю та несправедливість біді не зарадиш.
Духовна влада є набагато тривкішою ніж політична. Саме її механізми по-суті й стягують націю в єдине ціле. Ця влада побудована на особистому прикладі, але не на примусі до дії. І саме усвідомлення причетності до чогось великого, могутнього, відвічного й водночас довічного, дарує розуміння, що кожен з нас є не часткою всепереварюючої біомаси, а повноцінною одиницею нації. Юнаки, ЧИН яких свідомі українці щороку вшановують це зрозуміли. Чи зрозуміємо це ми нині?
Олесь ВАХНІЙ

 

Re: Крути

Мы - это тот ограниченный контингент людей для которых Круты, День Соборности и многое другое это праздники, а 1 сентября, 22 июня начало очередного витка мясорубки, а не великая война. Голодомор-ценоцид украинского народа. И многое другое.

 

Re: Крути

У нас с южных рубежей тоже создали опер бригаду, в Керчи оружия собрали на 2 полнокровные мотострелковые. Только вот Вопрос опять же. Кто начал и зачем?

 

Re: Крути

Выборы в России были. Народ отвлекли, рейтинги подняли.

 

Re: Крути

........
та когда уже оставят в покое наше дикое поле?????? Заколебали.

 

Статья неплохая. Дикие орды москалей подганяемые жидокоммисарами. Очень в тему. Особенно если учесть,что силами красных в бою под Крутами командовал Муравьев(вроде как полковник ИРА),а сами эти силы состояли (в основном) из рабочих московских пром.предприятий. И высокие потери красных в бою под Крутами,это скорей всего,не следствие того,что они были пьяные в сраку,а результат массированого пулеметного огня со стороны юнкеров(т.е.курсантов ВУ) и студентов. А поражение отряда добровольцев-киевлян,это не столько результат численного превосходства отрядов Муравьева,сколько результат трусости командования украинской стороны. В общем,как всегда-героизм одних,это преступление,глупость и трусость других.

 

Героизм это обычно следствие чужого разгильдяйства..

 

Життя після Крут. Як склалася доля учасників січневого бою
( http://www.istpravda.com.ua/articles/4d431e8a1768e/)

 

с Другой стороны... сравниваем цифры!!!

http://obozrevatel.com/news/2007/1/26/153552.htm

или

или
http://warhistory.ukrlife.org/1_08_2.html

 

но и это еще не все...

http://v-pisarevka.com/news/2009-01-29-44

И так:
мифы о расстрелянном большевиками голом сотнике, что перед этим был застрелен в штыковой атаке)))
число сражающихся и убитых
- не слишком ли много нестыковок для такого знакового события
Пропагандос детектед))

 

не неси бред. вот по твоей же ссылке инфа:
У лютому 1918 року один із цих гімназистів впав на полі бою під Бердичевом. Решта вже у березні повернулися до Києва, де ще за кілька місяців успішно закінчили гімназію.

Зокрема, колишній учень 6-го класу Кирило-Мефодіївської гімназії Леонід Буткевич став старшиною Армії УНР, брав участь у багатьох боях із більшовиками.
У 1921–1923 роках Буткевич перебував у таборах інтернованих у Польщі, а потім, закінчивши інститут, ще багато років жив і працював у Франції.

Після розгрому рейду Тютюнника Яків Рябокінь-Рогоза-Розанів уникнув полону й після того ще два роки брав участь у партизанській боротьбі з радянською владою. Помер у Польщі 1937 року.

У вересні 1939 року, в перші дні окупації Волині радянськими військами, його схопили й кинули до в’язниці. Помер Іван Грушецький у камері в серпні 1940-го...

Михайло Михайлик родом із села Глодоси, нині Кіровоградська область, був учасником Першого і Другого зимових походів, отримав поранення. Був одним із перших, хто написав докладні спогади про бій під Крутами та свій бойовий шлях під час Визвольної війни.
На жаль, здоров’я юнака було підірване військовими випробуваннями, і 1922 року він передчасно помер у Сарнах.

Микола Кривопуск і Гнат Мартинюк у 1920–1921 роках перебували в особистій охороні Головного отамана Симона Петлюри. Перший із них згодом став інженером і помер у 1970-му в США, другий став священиком і загинув за невідомих обставин на Волині в 1943-му.

окрема, колишній командир куреня 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького сотник Аверкій Гончаренко у 1943 році став одним з організаторів добровольчої дивізії "Галичина", а в 1945-му був одним із її керівників.

Уже згаданий Митрофан Швидун 1941-го став організатором так званого Луцького куреня ОУН, багато бійців якого згодом опинилися у лавах Української повстанської армії. А Сергій Захвалинський (псевдонім Орлик) у 1941-му очолював українські військові формування в Києві.

 

Шо правда пропаганда? а как тогда быть с красноармейцами которые голыми руками танки переворачивали и топором сотни гитлеровцев зарубили? Чесная и непредвзято поданная информация.

 

Прикажут сверху,значит будут...

 

Кстати,очень интересная схема боя. Судя по ней,длина участка обороны порядка 1500 шагов. Причем правый фланг позиции имеет естественные укрепления в виде жд.насыпи и магазинов(складские сооружения,обычно капитальные). Левый фланг-околица села. Обороняющаяся сторона имеет 16ть пулеметов(ск.вс.станковых) ,122мм гаубицу на жд платформе и кривую ветку,позволяющую вести огонь в основном по левому флангу позиции и ПРЯМО перед собой вдоль жд полотна. Честно говоря,ничетак позиция и состав вооружения...

 

ого, эт где такое было?

 

http://romanlebedev.com/index.php?c1=ww2&c2=&mode=one&god=1941&mes=10&den=24вот навскидку. Читаешь сообщения 41-42 и чисто удивляешся, как за первые 2 месяца еще гансы все свои войска не потеряли.
Любая информация от совка по месту предполагаемого места копа полная х-ня. А уж сценаристы индийских фильмов просто тюрбаны грызут.....

 

про топор и руками не нашел.

 

Про топор я где-то встречал. Точно. Сейчас не вспомню.

 

А вот и про топор-"Дмитрий Романович Овчаренко (1919 — 28 января 1945) — Герой Советского Союза, рядовой, ездовой пулемётной роты.
13 июля 1941 года в боях в районе города Кишинёв, при доставке боеприпасов в свою роту возле местечка Песец(символическое название-в свете последующих событий!) ездовой пулемётной роты 389-го стрелкового полка 176-й стрелковой дивизии 9-й армии Южного фронта красноармеец Д. Р. Овчаренко был окружён отрядом солдат и офицеров противника численностью 50 человек. При этом противнику удалось завладеть его винтовкой.


Однако Д. Р. Овчаренко не растерялся и выхватив из повозки топор, отрубил допрашивавшему его офицеру голову, бросил в солдат противника 3 гранаты, уничтожив 21 солдата. Остальные в панике разбежались. Затем он догнал второго офицера и также отрубил ему голову. Третьему офицеру удалось сбежать. После чего собрал у убитых документы и карты и вместе с грузом прибыл в роту.

Указом Президиума Верховного Совета СССР от 9 ноября 1941 года «за образцовое выполнение боевых заданий командования на фронте борьбы с немецко-фашистскими захватчиками и проявленные при этом мужество и героизм» красноармейцу Овчаренко Дмитрию Романовичу присвоено звание Героя Советского Союза с вручением ордена Ленина и медали «Золотая Звезда».
Источник- http://statehistory.ru/701/Kak-krasnarmeets-Dmitriy-Ovcharenko-toporom-fashistov-zarubil/