Загиблі захисники України

Роман Володимирович Нечипоренко -38 років з м. Лубни
служив у 58-й окремій механізованій бригаді
рік перебував у складі миротворчого контингенту місії ООН у Сьєра-Леоне
залишилось двое дітей....
п.с. я просто в шоці, знав особисто... пи...зд... здрава, адекватна людина

Царство небесне, і земля пухом

п.с.с причина смерті взагалі якась муть, якщо хтось точніше знає, напишіть в приват.

 

Сл

Слава Україні !!!
Героям Слава!!!
Герої невмерають!!!

 

93-тя бригада в скорботі…
06.08.2016р. при виконанні завдання загинули сержант з матеріального забезпечення роти, молодший сержант Євген Садовничий, заступник командира бойової машини - навідник-оператор, молодший сержант Дмитро Демуренко та тимчасово виконуючий обов’язки командира взводу, молодший сержант Тарас Кириченко.
Всі загиблі бійці проходили військову службу за контрактом та мали значний бойовий досвід. Вони користувались авторитетом та повагою серед співслужбовців.
Командування та особовий склад 93-ї ОМБр висловлюють глибоке почуття скорботи родинам бійців, які віддали своє життя, захищаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України.
Вічна пам'ять та слава загиблим Героям!

 

..................................

 

..........................

 

https://reibert.info/threads/pogib-artem-romanov.640408/page-13

 

23:45, сьогодні
Поблизу Дебальцевого Донецької області внаслідок мінометного обстрілу загинув український боєць Влад Казарін.

Військовий загинув від вибуху 120-го калібру.

"Отримані поранення виявилися несумісними з життям, боєць помер дорогою до лікарні"

 

........................

 

Вічна пам"ять Захиснику........

 

Загинув не просто боєць,загинув доброволець"Правого сектору"з позивним"Волчонок".
Земля йому буде пухом................

 

.....................................

 

......................................

 

..................................

 

..................................

 

Мы все запомним его таким... Спи спокойно, отомстим...

 

................................

 

Подвиг танкістів вразив і своїх і чужих: Рятуючи поранених, молодий офіцер на старенькому Т-64 пішов у смертельний таран модерного Т-72

24-річний Артем Абрамович віддав життя, рятуючи бійців, що відступали - більшість з них були поранені та контужені. Сьогодні друга річниця подвигу та героїчної загибелі екіпажа старшого лейтенанта Абрамовича.

Картина Радо Явора присвячена загиблому герою - бійцю АТО Артему Абрамовичу

Сьогодні виповнюється друга річниця загибелі Артема Абрамовича - справжнього героя, чий подвиг вразив не тільки українців. Словацький художник навіть написав епічну картину про останній, відчайдушний бій наших танкістів, повідомляють Патріоти України.
"Ця картина - робота словацького художника Радо Явора і створено її на основі реальної історії.
Командир танку, українець Артем Абрамович, пішов на таран російського Т-72. Це рішення коштувало йому життя, але допомогло врятувати АТОвців, які відступали. Посмертно Артем був нагороджений орденом Героя України. Автор назвав каритну "Соняхи"...", - підписана світлина у соцмережі.
24-річний командир взводу Артем Володимирович Абрамович (народився 21 квітня 1990 року) трагічно та героїчно загинув 12 серпня 2014 року, рівно 2 роки тому. Будучи командиром танку Т-64, вступив у двобій з російським танком Т-72. Разом із старшим лейтенантом Абрамовичем у танку був сержант Антонюк та солдат Барбух. Екіпаж вважали зниклим безвісти з того часу, а 3 жовтня 2014 року в остові танку знайшли рештки Абрамовича (пошуковцями місії "Евакуація-200"), їх привезли до Запоріжжя та опізнали по ДНК. Похований у Житомирі на військовому цвинтарі.
12 серпня 2014 року у цьому бою біля села Степанівка Шахтарського району (Донецька область) два ворожих танка Т-72 було знищено, а українці втратили Т-64 та БМП-2 (у якому загинули сержант Луцько та прапорщик Руденко).
За місяць до смерті Артем дав коментар "ТСН", його взвод стояв тоді біля Бердянська: "Наше завдання – прикриття цієї дороги. Ми завжди будемо готові їх зустріти, прийняти бій, відбити атаку, не пустити ворога до міста".
Частини бригади 27 серпня перекинули до Савур-могили визволяти війська з котлів. Опір терористів було зламано, від села Степанівка наші воїни рухалися на схід. 5 серпня три бойових машини піхоти та один танк зайняли висоту біля Никифорового. Абрамович керував блок-постом. За кілька кілометрів було ще два блок-пости - командирами також були юнаки 22-24 років, лейтенанти та старші лейтенанти.
Штаби з полковниками, підполковниками та генералами знаходились десь позаду, а основні сили на чолі з одним майором пішли вперед. Блок-пости лейтенантів опинились між ними.
Завданням лейтенантів було "прикрити відступ наших військ, деморалізованих та обстріляних у котлах". Їм казали, що вони будуть зніматись слідом за цими частинами, але потім наказали залишитися на місці - без конкретного завдання...
Зв'язок зі штабами був поганий, їжі майже не вистачало - воду та продукти юнаки купували за власні гроші (командир одного з блок-постів був у селі). Але ворог підступав ближче, і шлях до продуктів було перерізано. Хлопці знаходили воду лише на сільському цвинтарі...
Блок-пост на пагорбі обстрілювали, а хлопці не могли відповісти: міномети ворога стріляли з жіночої колонії.
12 серпня танк та дві БМП, що охороняли переправу через річку, відійшли на блок-пост біля пагорба. Юнаки бачили великі сили терористів. Але зв'язатись зі штабами не вийшло. Вирішили відступити до основних сил бригади. Але там місцевий командир, старший лейтенант, наказав повернутися.
Тоді обстріл з боку бойовиків і почався: далекобійна артилерія, насувалися танки... По рації зі штабів хлопцям відповіли, що не допоможуть: "Снарядів немає".
До блок-посту мчали 4 ворожих танки. Один з них був "трофейним" - українським - і лейтенанти не одразу зрозуміли, що це вороги. Російські сили першими відкрили вогонь.
Один з наших танків дав збій, і у бою лишився тільки танк Артема та кілька пехотинців. Деяких хлопців було поранено, і Артем наказав всім відступити, а сам з екіпажем прикривав відступ.
Коли танк Артема розвертався, щоб рухатись за своїми, у нього на величезній швидкості "лоб в лоб" влетів танк ворога Т-72. Артем встиг витягнути крізь люк механіка-водія, та почав рятувати навідника. В цей момент стався вибух: здетонував боєкомплект. Танк ворога не вибухнув, потім його підірвали з ворожого боку.
Останки наших героїв знайшли у жовтні. Поховали Артема Абрамовича 23 травня 2015 року.
Слава Героям! Завдяки таким Воїнам, як Артем та багато тисяч інших, - ворог не пройде! Бо вони при потребі зі своїх тіл здатні побудувати мур від ворога, щоб захистити друзів... Та сором керівництву цих юнаків, - генералам та полковникам, які нічим не відрізняються від радянських "м'ясників", що заради підвищення по службі здатні губити мільйони своїх же підлеглих...
Вічна пам'ять Героям!

Артем Абрамович. Фото з сайту tyzhden.ua

 

..................................