ЧАСТИНА 1. РОЛЬ "ЛЕЙБШТАНДАРТУ" У БИТВІ ЗА КОРОСТЕНЬ (ЗИМА 1943 р.) Після деокупації Києва в листопаді 1943 року, німецьке командування в особі фельдмаршала Манштейна плекало надії на масштабний контрудар. Для цього з Італії під Коростень було перекинуто 1-шу танкову дивізію СС "Лейбштандарт Адольф Гітлер" — підрозділ, який у берлінських кабінетах вважали елітою Рейху. На папері дивізія виглядала потужно: повний штат, новітні "Пантери" та батальйон важких "Тигрів"... А на ділі — елітна "гвардія фюрера" була розчавлена гусеницями радянських танкістів. Головним завданням "Лейбштандарту" та суміжних сил вермахту було оволодіння Коростенем — ключовим залізничним вузлом. ЧАСТИНА 2. БИТВА ЗА СТАНЦІЮ ЧОПОВИЧІ. ПОДВИГ ЛЕЙТЕНАНТА ВАЙСЕРА. Кульмінацією німецького контрудару на Київ у грудні 1943 року стала зустрічна танкова битва за залізничну станцію Чоповичі, яка фактично була "ключем" до Коростеня: той, хто контролював станцію, відкривав собі шлях на місто. Ця битва стала одним із найзапекліших зіткнень під час спроб гітлерівського командування повернути стратегічну ініціативу після блискавичної втечі з-під Києва. 19-24 грудня тут зійшлися в запеклих боях частини 4-го гвардійського та 25-го танкових корпусів Червоної Армії проти частин 1-ї танкової дивізії СС "Лейбштандарт Адольф Гітлер" (яка була однією з головних ударних сил цього контрудару), а також суміжних підрозділів 1-ї та 7-ї танкових (відома як "примарна дивізія" з часів кампанії у Франції) дивізій вермахту. Саме під Чоповичами німці активно кидали в бій "Тигри" 501-го важкого танкового батальйону, які були передані для посилення дивізії СС. (між станцією Мелені і Стремигородом) Загалом в битві брали участь близько 300 німецьких танків та САУ. В рельтаті запеклих боїв станція переходила з рук до рук декілька разів. Одним з найвідоміших подвигів в битві за станцію Чоповичі, а також символом того, як громили есесівську "гвардію фюрера" — став подвиг 22-річного лейтенанта Володимира Вайсера (єврей за походженням), командира танка Т-34 зі 111-тої танкової бригади, 25-го танкового корпусу (командир - генерал-майор танкових військ Федір Георгійович Анікушкін), яка перебувала в епіцентрі боїв. (Лейтенант Володимир Вайсер) 20 грудня 1943 року в районі станції Чоповичі під Коростенем розгорнувся запеклий бій. На позиції радянських оборонців сунула армада есесівської бронетехніки: в атаку були кинуті "Тигри", велика кількість "Пантер" та САУ "StuG III". Лейтенант Вайсер, попри чисельну перевагу ворога, вступив у дуель з переважаючими силами "Лейбштандарту" та вермахта. Для свого маскування він майстерно використовував залізничний насип та будівлі залізничної станції, що дозволяло бити "Пантери" в уразливі борти. РЕЗУЛЬТАТ: Перебуваючи під шквальним вогнем, екіпаж лейтенанта Вайсера спалив 6 німецьких танків (серед яких були й важкі бронемашини). Цей феноменальний результат — був наслідком великої особистої мужності лейтенанта та близької дистанції бою на станції Чоповичі. Навіть коли його танк загорівся, а сам лейтенант отримав смертельне поранення, він не залишив важелів і продовжував вести вогонь по есесівських танках до останнього подиху. Така самопожертва та професіоналізм одного радянського лейтенанта єврейського походження — продемонстрували, що вся нацистська расова теорія — є звичайним "пшиком". Володимир Зельманович Вайсер — посмертно отримав звання Героя Радянського Союзу та Орден Вітчизняної війни I ступеня, а "Лейбштандарт" вкотре "підмочив" свою репутацію в боях зі справжньою військовою елітою — радянськими генералами і танкістами. (нагородні листи лейтенанта В.З.Вайсера) До кінця грудня 1943 року весь "арійський" пафос "Лейбштандарту" помітно розвіявся в засніжених полях житомирського Полісся... Після закінчення боїв за станцію Чоповичі радянське командування прозвітувало про захоплення на станції 48-ми (!!!) німецьких танків (з них як мінімум 7 тигрів 13-ї роти "Лейбштандарту") і на південь від Стремигорода ще восьми танків. ("Тигри" 13-ї роти "Лейбштандарту" з-під Коростеня на виставці трофеїв у Києві у березні 1944 року) Цікаво, а як німецькі історики пояснюють такий щедрий "ленд-ліз" від "ґєрр" Манштейна у вигляді справних танків, кинутих на станції Чоповичі? В результаті запеклих боїв, Червона Армія вимотала ворожі війська і втримала рубіж. Це дозволило 24 грудня розпочати масштабний Житомирсько-Бердичівський контрнаступ, остаточно відкинувши гітлерівських окупантів від Києва. ЧАСТИНА 3. РЕЗУЛЬТАТИ ВІДРЯДЖЕННЯ "ЛЕЙБШТАНДАРТУ" ПІД КОРОСТЕНЬ. ВТРАТИ ТА НАСЛІДКИ. В результаті запеклих боїв "Лейбштандарт" продемонстрував справжню суть своєї "елітарності": 1.) Технічне банкрутство: втрати в танках були настільки критичними, що дивізія фактично перетворилася на посилений піхотний полк. Хвалені "Тигри" виявилися вразливими не лише до снарядів, а й до банального поліського багна; 2.) Територіальні здобутки: після короткочасного захоплення Коростеня, під тиском контрнаступу 24–28 грудня, "еліта" СС була змушена драпати, кидаючи справну техніку та снаряди; 3.) Деморалізація: статус "особистої гвардії фюрера" та магічне покровительство Гіммлера не врятували її від ганебного краху — дивізію довелося відправляти на переформування, бо воювати в ній фактично було нікому та ні на чому (втрати в офіцерському та унтер-офіцерському складі були такими, що "кістяк" дивізії перестав існувати). Під Коростенем та Житомиром "Лейбштандарт" втратив не лише потужні танки, а в першу чергу досвідчені екіпажі, які неможливо було швидко замінити. Окрім героїчних танкістів 25-го корпусу, есесівську "еліту" методично та професійно громили суміжні підрозділи: 1.) 13-та армія (генерал Микола Пухов), яка створила нездоланний артилерійський заслон; 2.) 60-та армія (генерал Іван Черняховський), що виснажила німців у зустрічних боях; 3.) 3-тя гвардійська танкова армія Павла Рибалко, чиї маневри змусили "непереможних" есесівців на практиці вивчати термін "blitz rückzug". Також, важливо відзначити, що зосередження елітних дивізій СС під Коростенем — не стало сюрпризом для радянського командування: військова розвідка (як агентурна так і повітряна) вчасно виявила перекидання ворожих військ, в результаті чого, їх додатково зустріли підготовленими мінними полями та протитанковою обороною. ЧАСТИНА 4. АРХІТЕКТОРИ РОЗГРОМУ. ХТО ПЕРЕГРАВ НІМЕЦЬКИХ СТРАТЕГІВ? Поки німецькі генерали на чолі з Гітлером сподівалися на магію рун та товщину броні "Тигрів", радянське командування продемонструвало вищий пілотаж оперативної майстерності: замість того, щоб грати за сценарієм ворога, воно нав’язало "Лейбштандарту" бої на виснаження, де кожна атака СС оберталася для них колосальною втратою безцінних ресурсів. Архітекторами розгрому "Лейбштандарту" та суміжних частин вермахту під Коростенем були: 1.) Микола Ватутін (командувач Першим Українським фронтом). "Генерал від наступу". Генерал, який не дав Манштейну реалізувати жоден план з деблокади Києва. Ватутін перетворив німецький контрудар на пастку, де елітні дивізії СС просто "сточилися" об заздалегідь підготовлену оборону; 2.) Микола Пухов (командувач 13-ю армією). Майстер "залізної оборони". Саме його армія тримала Коростень. Пухов мав унікальний хист так розставляти артилерію, що німецькі танкові клини в’язли в українській землі, не встигаючи навіть розгорнутися в бойові порядки; 3.) Іван Черняховський (командувач 60-ю армією): Наймолодший і найзухваліший генерал армії. Етнічний українець. Його коронна фішка — миттєві контрудари. Коли "Лейбштандарт" видихався після атак, Черняховський вводив свіжі сили, перетворюючи німецький наступ на хаотичний відступ; 4.) Павло Рибалко (командувач 3-ю гвардійською танковою армією): "Танковий король". Теж етнічний українець. Його гвардійці не просто воювали — вони диктували ворогові правила гри. Рибалко вмів направляти свої танки в прориви так стрімко, що "непереможні" есесівці опинялися перед вибором: або смерть у котлі, або драпати лісами, кидаючи свою, часто справну техніку. ВИСНОВОК: Битва за Коростень взимку 1943-го довела: радянське командування навчилося бити ворога не числом, а якістю оборони та маневру. Коростень та Чоповичі — стали для "Лейбштандарту" СС тим місцем, де міф про їхню елітарність остаточно розвіявся разом з димом згорівших есесівських танків та обвуглених тіл нацистських загарбників. Ця славна битва — яскрава ілюстрація того, що навіть найнасиченіша "Тиграми" та "заряджена" рунічною магією дивізія СС при зустрічі на полі бою з захисниками рідної землі — має властивість перетворюватися на купу іржавого металобрухту, а її солдати, "арійські ейнхерії" — на добриво для грунтів житомирського Полісся.
