Хорорша книжка: Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника http://chtyvo.org.ua/authors/Sidak_...o_Bolbochan_trahedia_ukrainskoho_derzhavnyka/
Преступление на лицо, посмел говорить правду в глаза атАмании и прочей нечести нашей власти.Дяченко писал о том что от РА досталась им в сознании покорность и поэтому позволили Болбочана арестовать.Вопрос к партии хлеборобов, если так всё красиво и правильно понимали, почему не выдвинули свой фронт под предводительством Болбочана в противовес пробольшевицкой директории.И ещё, людей которых всё равно уважал и уважать буду, почему предпочли отмолчаться хотябы Коновалец?
ну так деякі кола саме так перебрання командування корпусом Болбачана і називали виступ хліборобів і УПСС.Але наскільки це відповідає дійсності сумнівно. Він то займав наче активну позицію щодо розслідування його справи.Принаймні це він писав вже у спогадах. Але трус та відбирання речей робив Юліан Чайківський його Корпусу нач.політ відділу. "Січовий чекіст" як його звали.
Полковник Петро Болбочан: таємниці життя і боротьби українського воєначальника. http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayina-incognita/slavetniy-komandir-zaporozhciv http://warhistory.ukrlife.org/4_6_06_4.htm
Гугль робить чудеса: Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника А другу вже у продажу не знайдете.
Несколько штрихов к портрету: Белогвардейский капитан Всеволод Милоданович о Болбочане: Осенью 1918 г. Милоданович в чине сотника служил в артиллерии 6-го корпуса в армии Украинской державы (Полтава). Во время восстания Директории части корпуса оказали сопротивление дивизии Болбочана (правда несерьезное, но с обоих сторон были убитые и раненные). В результате боев часть офицеров 6-го корпуса оказались в плену, однако позднее, по воспоминаниям Милодановича, все офицеры по приказу Болбочана были освобождены не смотря на участие в боях против частей Директории! Кроме того, пока шли разборки между гетьманцами и петлюровцами в Полтаве под шумок власть попытались взять большевики под предводительством некой Антонины Робсман (в начале 1918 г. была комиссаром по делам образования в Полтаве), и как подчеркивает Милоданович - явно не украинка. Первыми шагами большевиков стали аресты бывших офицеров РИА и 6-го гетьманского корпуса. Но с приходом Болбочана все узники-офицеры были освобождены, а весь военно-революционный комитет Полтавы - "одержав шомполів". Милоданович вспоминает, что при освобождении из плена украинский хорунжий зачитывал им телеграмму Болбочана - "Офицеров, сдавшихся добровольно или не добровольно, не оказавших сопротивления или оказавших вооруженное сопротивление, обезоружить и распустить по домам, обязав подпиской о невыезде из Полтавы впредь до дальнейших распоряжений". Часть офицеров позднее все же оказалась в рядах ВСЮР и Северо-Западной армии. Миладанович оказался в рядах ВСЮР. Кроме того, еще один очевидец - Несвицкий А.А. (городской врач и преподаватель в местном институте) в своей книге "Полтава в дни революции и период Смуты 1917-1922" вспоминает о циркуляре полковника Болбочана в Полтаве:
Це унікальне фото надав український патріот з Росії для одного історичного інтернет-ресурсу. На світлині – командир Запорозької дивізії Олександр НАТІЄВ (у центрі) та полковник Петро БОЛБОЧАН зі знаками розрізнення отамана бригади (всупереч наказу шеврони нашиті на лівому рукаві). Весна 1918 року. Публікується вперше. Із спогадів сотника Бориса Монкевича: «Не можна оминути й не завважити того факту, що Натієв як вищий начальник був позбавлений хоробливого честолюбства, яке було невідємною прикметою багатьох наших отаманів. Натієв умів оцінити заслуги і здібності! своїх блищих помішників. Не будучи карієристом, він не боявся суперництва тих, що своїми заслугами і хистом підіймалися вище загального рівня. Він одразу завважив видатну військову талановитість полковника Болбочана і не побоявся передати в його руки керування всіма боєвими операціями на шляху від Київа до Харкова. І дійсно, безпосередній провід усіми боєвими операціями лежав на полковникові Болбочанові, натомість отаман Натієв зайнявся наладжуванням звязку з Урядом, організацією поповнень для фронтових частин і адміністрації в містах звільнених від більшовиків. І не було випадку, щоб отаман Натієв вмішувався в розпорядки полковника Болбочана, або в чимнебудь йому перешкаджав. Це була велика заслуга цього, дійсно, бувшого на висоті свого положення старшини».
Вчора в Києві: 18 квітня в 10.00 - відбулася Презентація нового видання історика Сергія Громенка "Забута перемога. Кримська операція Петра Болбочана 1918 р." Організатор: Український інститут національної пам'яті.
У столиці відбудеться презентація нового видання історика Сергія Громенка "Забута перемога. Кримська операція Петра Болбочана 1918 р." Дата: 3 травня о 18:30 Локація: Кримський дім (Михайла Омеляновича-Павленка, 9) Книжка присвячена спробі Української Народної Республіки у квітні 1918 р. включити до свого складу Кримський півострів, попередньо визволивши його від більшовиків, що раніше узурпували там владу. У книзі розповідається про трактування "кримської проблеми" на світовій арені у березні 1917 — квітні 1918 років, про сили і плани сторін, про хід бойових дій на півострові та про втрачену унікальну можливість приєднати Крим до України ще сто років тому. Учасники: Сергій Громенко – автор книги, кандидат історичних наук, публіцист. Володимир В’ятрович – Голова Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук. Василь Павлов – історик, фахівець з питань воєнної історії. Андрій Іванець – кандидат історичних наук, координатор Таврійської гуманітарної платформи, публіцист. Сергій Стуканов – модератор. Усім присутнім на презентації - книга у подарунок.
Шукаю інформацію про сотника Миколу Письменного, останнього осавула командира 2-го Запорозького полку Петра Болбочана...
Про оголошення Наказу військам Дієвої армії УНР щодо засудження П. Болбочана до смертної кари. 13 червня 1919р.
Про спробу захоплення влади П. Болбочаном. З огляду стратегічного і політичного становища в Україні, направленого Міністерством закордонних справ УНР Посольству УНР у Швейцарії. 26 червня 1919р.
Записка Голови Ради Народних Міністрів УНР А. Лівицького про видачу посвідчення для М. Болбочан про смерть її чоловіка П. Болбочана. 28 червня 1919р.
