- Ляля, у нас есть деньги? - Нет. - Как нет?! Я же тебе вчера всю зарплату отдал? - Моня, не бери меня за здесь! У меня деньги есть! У нас нет...
Микола Лукаш: — Стоп, стоп. Це не анекдот, це бувальщина. І було це на площі Калініна, біля Головної пошти, на зупинці таксі. Я зайняв чергу та й щось собі читаю. Коли це бачу, двоє хлопчаків втислись переді мною. Я їх відшив, читаю далі. Дивлюсь, аж двоє дам переді мною з’явились поза чергою, гадаючи, ніби я не зауважив їхньої з’яви. Я поглянув на них та й питаю: «Цікаво, куди це такі гарні жіночки квапляться?». А одна з них: «А ми на етом хохляцком тєлячьєм язикє нє понімаєм». «Хорошо, я вам переведу: «Куда вы, бляди, претесь?». Черга репнула з реготу, а їх як корова язиком злизала. Симпатія черги була на моєму боці.
