Шодеяк хлопці? В нас тиша поки що )) Вирішив перемити пляшки, що кинув у діжку ще в березні. Думав що за цей час вода розчинить клей та змию усе легко.... Та де там ((( Кожна 6 пляшка знову не відмивається. Їбуче коблєво ((( Грузинські пляшки у цілому миються на раз, але ці ну дуже мерзенно. Знайшов вдома ще дві пляшки 0,7, які залишились від жінки, інкерман )) Перемив, та на купу з іншими. Ще трохи помию, та відпочівати, накидали трохи замовлень, треба завтра спакувати все, та їхати у місто..
Щось потужно вдалині гупнуло. Подивився нп смартфон - попередження немає. Хвилин через 10 прийшло повідомлення про відбій тревоги.
у Нікополі пологовий на цвинтарі стоїть,і вже те шо я застав,декілька мікрорайонів теж на знесених цвинтарях...
Так діється не тільки в Україні - у нашому місті на місці евангеличного кладовища зробили парк - тільки на вході лишилося кілька пам'ятників та могил.
Під Запоріжжям є місце, де старовинне кладовище закатали під асфальт. Там постійно бьються машини, постійно насмерть, постійно найжахливішим чином. Мене хлоп з ДАІ МВС попередив, щоб ні в якому разі на тій ділянці не порушував правила ні при яких обставинах. Особисто в мене там колись горіла автівка. Коротке замикання на ходу. За мить уся кабіна в клубах диму.
Є таке місце і в моєму районі. В досовєтський час дорога робила кілометровий гак оминаючи древній цвинтар. Ну і потім зробили прямий шлях до комунізму... Щороку на тому місці 3-4 смерті - з хрестів обабіч дороги вже сформувалося ціле кладовище.
вдачі парні ! вчора кацапські ублюдки нам робили новорічну ніч а сьогодні вам... не розумію тільки чому ще не вигнали посольства булбашів і ірану з України...чому пшиницю продаєм ірану?
Спойлер: Смак війни Життя з присмаком війни. Прохолодний погожий ранок золотої української осені. Ти вдихаєш на повні груди солодкаве запашне повітря, і мимоволі зводиш очі до неба. Бо там може летіти той сраний мопед. Чи ракета. І повітря одразу повниться присмаком війни. Ти п‘єш першу ранкову каву, і не насолоджуєшся нею як завжди, зі шматочком улюбленого сиру в тиші ранкового будинку, а тремтячими руками риєшся в телефоні, шукаючи сповіщення і новини. І твоя кава відразу набуває гіркого присмаку війни. Ти машинально прибираєш дім, беручи до рук дитячі іграшки, якими б мали гратися твої онуки, що поневіряються десь по далеких світах, і кладеш їх на місце, там, де зупинилась та весела малеча гра. І ти завжди знатимеш, що ті іграшки - мертві іграшки з присмаком війни, бо коли діти повернуться, їм уже потрібні будуть зовсім інші. А ти не побачиш, як вони росли. Як старший вчив іноземну мову, щоб ходити до школи в чужій країні. Як середульший навчився вимовляти «р», як найменшенька навчилась ходити, вимовляти перші слова. І ковтаєш гіркі сльози радості разом із чоловіком, коли розумієш - онучка дивиться в екран телефона і посміхається. Не забула. Мабуть. Тепер усі речі сина чомусь пахнуть війною. Навіть випрані цивільні речі, які він завжди одягав, приїжджаючи до батьківського дому. Тепер ти вариш варення і клеїш на баночки папірці, де написано «2022». Твої солодкі ласощі для дітей і онуків теж будуть з присмаком війни. Книги, новини, соцмережі, спілкування з друзями - цей гіркавий присмак скрізь, навіть у давно закинутих на горище і віднайдених свекрушиних валянках, у яких ти човгаєш по хаті, намагаючись зігрітися. У кожному твоєму слові - присмак війни. У кожному твоєму реченні - слова «фронт», «наступ», «тривога», «втрата», «загибель», «руйнування», «світло», «тепло», «небезпека», «допомога», «посилка». І в роті від тих слів гірко, немов від остогидлих ліків, які ти день у день змушена пити. Коли я була малою, мене поїли риб‘ячим жиром. І щоб той присмак не був таким огидним, бабуся давала мені шматочок солоного огірка на закуску. Але присмак війни напевно не вдасться здолати ніяк. Нам усім доведеться жити з ним довіку. Але я точно знаю, яким буде смак Перемоги. Olena Mischenko (c)
Доречі панове, про пам'ятники та таблички. От я наприклад, зовсім нічого не знав про Івана Сірка. Вчора почитав цікаву статтю з цього приводу, зателефонував знайомому, якого вважав освідченим, та спитав. Що почув. Сірко: - не програв жодної битви - був характерником - праву руку його возили як оберег та талісман. А шановне панство шо знає про Сірка? Пс. Поїхав у місто, повернусь, продовжу.
