Так называемый прокоммунистами - "ТРОЯНДА", тип М-1 на 4-е амбразуры, 5-я для защиты тыла. В годы войны, с западной стороны ДФС, проходило шоссе от с. Вета Поштова на хутор Чабаны и дальше на Киев. Штурмовали подразделения 99-й легкопехотной дивизии 29-го АК. Судьба гарнизона неизвестна. На немецком фото - 88-мм зенитное орудие, которое направлено в сторону с. Гатне или могло долбить ДОТ № 210/666.
Судя по немецким фото, так мне кажется, что вполне возможно, немецкая штурмовая группа, со стороны мертвой зоны амбразуры (по виду восточной!), засыпали землей амбразуры ДОТа. После этого гарнизон 181-го уже не смог-бы поднять бронезаслонки амбразур и, в конечном итоге... хенде хох или цу енде! Как перспективный в дальнейшем использовании, 181-й был взорван немцами, возможно, в районе немецкого отвода подразделений 14-16.08.1941 г. И как здесь не вспомнить сраного полковника Родимцева, который мемуарит в своей дикой прокоммуняцкой писятине об якобы "...15 километрах" освобожденной киевской земле.
По лінії 209-210-181 пройшов передній край німецької оборони після відступу від Жулян. Але доти на той момент вже підірвали остаточно, щоб не штурмувати вдруге, "раптом що". Родімцев походу порахував "вздовж", а не в "глибину". )) Фронт посунувся назад на 8 км найбільної дистанції (по лінії Жуляни-Юрівка), а от від о. Воднікова до Юрівки якраз 15км по прямій.
Дуже вдячний за Твою поправку, в цій дуже складній темі. Макс, тоді, на твою думку, які останки були перепоховані по 666-му в 80-ті? Гарнізон ДФС, чи ті, що відбивались вже в руїнах? Але, до речі, всі з них були на нижньому поверсі та в різних приміщеннях, причавлені глибами бетону..
Судячи з відомої практики, німці не дуже заморочувалися з зачисткою споруд після штурму. На 209-210-181 вони не затримались після штурму, пішли далі, а потім сапери їх остаточно підірвали. Тож потім, коли німці окопалися біля цих руїн, їм тим більше було вже начхати на останки всередині - ці споруди вони не використовували. При неодноразових атаках червоних в другу половину серпня, ці доти відбиті не були, трупи лишалися в полі між дотами та яром спочатку, потім коли окопалися в полі ближе до німців - на полі. Здається, там досі щороку піднімають загиблих, що лишилася в 41 на нейтралці та по воронках.
СВЕЖАТИНА! Подпись фото... " 5 убитых русских солдат Почтовая - южнее Киева". Я насчитал не 5, а как минимум... 9 убитых. С местом, возможно, не ошибусь - район 181-го.
СВЕЖАТИНА! Frankreich Bunker Shelter Maginot - Linie Einschüsse, а на самом деле - левая фронтальная амбразура 181-го.
На этом фото хорошо видна работа немецкой штурмовой группы - можно глушить амбразуру ДОТа даже без помощи накладных зарядов ТНТ - простым ГРУНТОМ. И как на этом примере не вспомнить выдутый "героизм" 205-го - ветровского. Будь этот 205-й досаждать своим "героизмом" немцам, его амбразуры оголовков (особенно с южной стороны) очень легко могли-бы быть не только взорваны немецкими саперами, а просто засыпаны грунтом с холма сверху вниз, что достаточно просто. Но в воспоминаниях выживших "героев" ДОТа, с их слов, их ОЧЕНЬ сдерживал лишь немецкий МГ со стороны входа в ДФС. Случайно выявленная фамилия коменданта 205-го полковником баграмяном сотворила в послевоенное время пузырь пропагандического "героизма", которую рвижопо до сих пор поддерживают современные историко-ватники. И как здесь не вспомнить такой "фактаж исследователя" жорика ясева (давно сдохший духовный предводитель многих ПРИСПОСОБЛЕНЦЕВ киевского клуба "ПОШУК"), который безумно утверждал в своих "книго-фолЛиатах", о том, что 180-й ДОТ КиУР... "сражался" до... декабря 1941 года.
Один з примірників пакету листівок німецького 105-мм агітаційного снаряда, який в серпні 1941 року з якоїсь причини незпрацював та зберігся на лінії бойових дій до початку 2000 років. Постріл здійсьнювався з легкої гаубиці 10,5 cm leFH 18/40 з дальністю стрільби до 10 км. Такими листівками німці засипали окопи більшовиків в районі на північ від лінії ДОТів № 181, 210 та 209 до села Гатне. Пропаганда зпрацьовувала, що сприяло збільшенню кількості перебіжчиків та сдачі в німецький полон.
Из воспоминаний бывшего разведчика мотороты 212-го бронеразведывательного батальона 175-й стрелковой дивизии, старшины Ивана МАЛЬКО: «… На другой день комбат решает двигаться на Юривка. Развернутым строем прошли с километр, начали занимать оборонительные щели и окопы и подошли к ДОТу (скорее всего ДОТ № 209 – Примечание). Комбат и начштаба полезли в ДОТ, через час комбат подает команду – занять оборону слева от ДОТа, замаскироваться и заночевать. Ночь прошла тихо, все было в порядке. Где-то в обед, лежим мы втроем: я, командир танковой роты и командир бронероты т. Янчук. Видим, кто-то ползет по пшенице – без головного убора и загорелый, что был похож на итальянца. Мы его окрикнули и спрашиваем, что он есть за человек. Он отвечает, что лейтенант – командир батальона, который занимает оборону впереди нас. Его подразделению было приказано занять село Юривка, но бойцов у него осталось мало и он просит подкрепления. Лейтенанта-пехотинца провели в ДОТ к нашему комбату, а я остался с его связным, который приполз следом за своим комбатом. Наш комбат дал в распоряжение пехотинцев мотороту, чтобы ночью идти в наступление на Юривка, а танковая и бронероты должны были занять оборону во втором эшелоне наступающих. Мы по-пластунски продвинулись вперед на километр и окопались в 100 метрах позади наступающих. Наступил вечер и пехотный батальон пошел в наступление. Молодой комбат кричит: «Вперед, бога мать» и открыли пулеметный огонь по противнику. Я сказал Янчуку, что нужно бы пойти к наступающим и сказать им, что позади их стоит второй эшелон, и они могут смело идти в бой, так как позади них есть подкрепление. Янчук сказал: «Беги к ним и поставь в известность командира». Я спускаюсь с высоты и бегу по лощине, справа по бугру движется наша моторота, слева – другое подразделение. Я кричу бойцам и командирам: «Смело идите в бой, позади у вас есть второй эшелон обороны – танковая и бронероты». В ответ мне кричат: «Давай танки вперед», на что я ответил, что личный состав рот в пешем строю, так как эти танки выбили еще под Кожухивкою. Я бегу назад к своему подразделению, а немцы открыли огонь из всех видов оружия: пушек, минометов, «Ванюш», пулеметов и автоматов – все кругом визжит, свистит и воет. Снаряды рвутся, как у печки кукуруза хлопает, трассирующие пули летят, как с трубы маслозавода сыпятся искры. Я подбежал под косогор, приник к земле, штыком копаю себе окоп и наспех маскируюсь. В 5 метрах от меня рвутся снаряды и меня засыпает землей. Ровно 2 часа длилась адская канонада, потом все затихло. Наши ворвались в Юривка – немцы драпанули. После канонады я пробрался к Янчуку и говорю ему, что остался жив и это счастье мое, что остался невредимым. До утра все затихло, мы отдыхаем и готовимся к будущему бою. На рассвете я говорю Янчуку, что побегу на высоту и гляну, много ли там лежит наших убитых. Побежал, смотрю – убитых не так уж много, как я думал. Возвращаюсь назад к своей обороне, и вижу, как втихомолку уходят человек 70 наших бойцов. Я спрашиваю: «Вы куда?», а они отвечают, что за боеприпасами. Я говорю: «Врете! Вы совсем уходите». Прихожу к Янчуку и говорю ему, что наша рота ушла втихую и уже скрылась, и что мы будем делать. Янчук мне говорит, чтобы я бежал в ДОТ к комбату и обо всем ему доложил. Я бегом в ДОТ и докладываю, что такое вот дело. Комбат сказал: «Отводите всех на прежнюю линию обороны». Я вышел из ДОТа, а подразделение уже возле ДОТа, стоит в полный рост не маскируясь. Кричу, чтобы слышали все: «Все, занимаем старую линию обороны». Неожиданно немец начал лупить осколочно-фугасными снарядами, земля взлетает метров на 100 вверх, прямое попадание – кричат раненые. Меня контузило и оглушило, сорвало пилотку, ртом и носом пошла кровь. Я не могу спрятаться в воронку, где уже взорвался снаряд. В глазах темнеет и я проваливаюсь в темноту. Через несколько минут прихожу в сознание, переворачиваюсь в воронке, и слышу, как над ней пролетая, шелестят снаряды. Немного пришел в себя, пробую встать и падаю – сил нет. Напрягаю оставшиеся силы и двигаюсь под гору. Комбат кричит: «Отводи людей назад», но я падаю. Ко мне подбегает связной, подымает, берет под руку и ведет вниз. Сержанты собирают людей и отводят их назад, двигаемся по косогору и вскоре доходим до Крюкивщыны. Везде высокие кручи, а слезть негде. Комбат делает привал, связной лежа копает окоп. Меня тянет к земле – ложусь спать. Через два часа – подъем, комбат зовет меня к себе, но я не могу встать. Батальон двинулся, меня подымает связной и ведет вслед за батальоном. Врач дает лекарство и мне, вроде, становиться легче. Молча двигаемся вперед. Проходим километра три и, кажется, виднеется крыша какого-то сарая. Комбат дает команду окопаться, но на нашу оборону посыпались сотни немецких мин и все бойцы одновременно бросились бежать. «Вы нас специально вывели, чтобы нас побили», – кричали они. Майор подходит ко мне, я лежу, и он просит меня: «Иди, собирай людей, они только тебя послушают!» Я иду по прогалинам пшеничного поля и тихо зову: «Ребята, давайте ко мне!» За час удалось собрать всех живых, всех, кого не убило, и опять мы занимаем новую линию обороны. Там и окапывались до следующей ночи».
Nebelwerfer (з нім. — «туманомет») 150-мм реактивний міномет, а то "катюша"... "катюша" - аналогов нет.
ДВС № 209, про яку згадував в своїх спогадах старшина МАЛЬКО, в нинішній час має вигляд подібності жалюгідних залишків згившого корінного зуба. Вся основна частина підірваних глиб бетонної споруди була розтягнута тракторами, розбита та прикопана Хотівським колгоспом в період 50-60-х років минулого тисячоліття. Той хто прочитав МАЛЬКА, зовсім по іншому може сприймати минуле цієї місцевості.
Район Вета Поштова - Чабани - давнішні фото німецьких ветеранів. Якщо... ліве фото - можливо, район ракурсу на захід до Жуляни або щось з того... кинуті більшивицькі позиції, праве фото - це вже рів, що на північному узліссі від Вета Поштова - а далі на північ поле під амбразури 181-ї. З правої сторони фото рову - німці, з лівої сторони - більшовики, та десь тут же була позиція 107-мм гірсько-вючних мінометів. Колись... була Але мінометники її... мабуть просрали... багато кинули невикористаниго боезапасу, підготовленого але не використуваного в свій час.
Далі... а далі купа світлин з того ж альбому німецького "кровопивці", але тепер, саме дякуючи йому, кожен може побачити ці миттєвості ... ПРАВДИ. Чому... бо руське "правдоподобіє" піднесення історії ламало наші мізки роками, в подобі "ВЕРЬ МНЕ" удава КАА до закашпірованого ним Мауглі на гілляці ліани. Якщо праве, вже відоме фото, це залишки ИЛ-2 перед протитанковим ровом на південь від ДВС № 177 (на схід від Вета Поштова), можливо, що ліве фото німецького цвинтаря десь з того ж району до Хотова. Схоже на те, що це міг бути фотоальбом когось з німецьких військових 71-ї піхотної дивізії.
Розбита позиція 85-мм зенітної гармати більшовиків на протитанковій обороні в районі, можливо, с. Хотів, дуже схоже, що й обидва фото з того ж району серпневих-вересневих бойових дій 71-ї піхотної дивізії. На мою думку, ракурс правого фото може бути на північ від ДВС № 185, що на захід від с. Хотів.
Відвідання госпіталю старшими офіцерами, це вже, по системі парового опалення, може бути, можливо, в Василькові - медзаклад першої ланки допомоги. Цікаво виглядає, на мій погляд, модернізація сільського чавуну в плиту нагріву.
В 70-80-ті роки на КиУРі такого більшовицького "добра" хватало та і залізяччя в асортименті, в 90-ті всього - поменьшало, а після 2000-х, вибили все що могли і не могли... прикрившись якимсь патрійотизмом від лідерів " всенародного двіженія"... на продаж та заказне "увечнення" для відмазки у звітуванні. "Шамрильщики" та "закопаем усєх" дали нагора імйон аж страна охреніла присівши... але все має початок... все має кінець. Тут і ясєвці-крисюківці стали нікому непотребні з їх багаторічним дутим "пошукізмом", пламенні девізи про ніхто та про ніщо... вродіби назавжди забуті. Та головне - ГРОШІ під ці мильні бульки організаторам "пошукізма" більше ніхто не дає, за які "лідери" жирок десятеліттями нагулювали... значить - пиз...ць пошукізму настав. Отже, більш як через півстоліття, дутий пошукізм знову пішов в підпілля з скиглячою самоініціативою за власний рахунок... для самих буйних фанатів.
Порівняльний фотоколаж для тих хто ще й досі сумнівається в приналежності двох різних фото до одного фортифікаційного об"екту КиУР.
Вилізли ось такі цікаві фото - офіцерський командний склад (можливо це штаб?) 71-ї піхотної дивізії 29-го армійського корпусу Вермахта. Зліва - в центрі фото, в шкіряному плащі, за картою командир 71-ї дивізії генерал-майор Олександр фон Хартманн. Цікаво було дізнатись про долю генерала після боїв дивізії під Києвом. І ось так: «... 53-річний командир 71-ї пехотної дивизиї, нагороджений Рицарським хрестом 8 жовтня 1942 р.. Коли доля його дивізії і всієї німецькой 6-ї армії була вирішена, генерал-майор фон Хартманн звернувся до своїх офіцерів: «Офіцер повинен загинути в бою. Я не збираюся застрелитися, а продам свою шкуру як можна дорожче». Після цього він взяв гвинтівку і вийшов на залізничну насип Південного Сталінграду перед позиціями залишків своєї дивізії, на яких залишалося 3 офіцера, 7 унтер-офіцерів та 183 рядових, він почав стріляти, стоячи прямо з рук, по атакуючих більшовицьких солдатах. 26.01.43 г. в 08:00 Хартманн був вбитий попаданням в голову, разом з ним загинули: підполковник Кордуан - командир 191-го пп та майор Байєрляйн - командир 211-го пп». Хартманну посмертно присвоєно звання - генерал-лейтенанта, його місце поховання невідоме. Офіцерський склад 171-го саперного батальйону (зліва) та піхотинці (справа) 71-ї піхотної дивізії в боях під Києвом.
Командир 71-ї дивізії генерал-майор Олександр фон Хартманн (зліва, в штанцятах з двома смужками) - бої південніше Києва, липень 1941-го.
