Поліцейські батальйони ОРПО "Шума"/ Schutzmannschaft Bataillone OrPo - "Schuma"

Про цей що у Вінниці був створений?!

 

Да

 

Перезалийте фото

 

ось

 

з кгбешного архіву...треба ще уточеювати про людину так як написане не можна приймати за 100% правду

 

та ж історія .....

 

Здравствуйте.
Не знает ли кто ответы на пару вопросов по 201-му шума-батальону?

Первый: звания немцев.
В бумагах, выписанных Мохой на имя Антона Фединишина, звание того указано, как и положено в шуцманшафте - корпорал.
Но сам Моха подписывается, как "гауптман шуцполиции", хотя по идее должен быть компанифюрером.

Второй: удостоверение на железный крест того же Фединишина, подписано командиром 59-го армейского корпуса. 201-я охранная дивизия в 1942 входила в его состав?

 

В 1942 году зоной ответственности 201-ой охранной дивизии являлась Витебская область, следовательно она находилась в подчинении Генерала пехоты Макса фон Шенккендорффа, командующего тыловым армейским районом "Центр".

 

Но бумагу на крест подписал фон дер Шевалери, комкор 59 корпуса.
Если 201-й батальон всесте с 201-й дивизией не имели к корпусу никакого отношения, как сие возможно?
Командиры вермахта имели возможность награждать служащих, им не подчинённых?

 

1. С июля 1942 года 201-й шума-батальон был придан 201-ой охранной дивизии, с которой и участвовал в боях с партизанами. Но непосредственное подчинение с июля 1942 по апрель 1943 гг. - Шенккендорфф. С апреля 1943 года дивизия находилась в распоряжении командования 3-й танковой армии.

2. Да, разумеется, это являлось обычной практикой. Когда полицейские части придавались подразделениям или структурам Вермахта для выполнения той или иной задачи, то вышестоящие чины в рамках своей компетенции обладали правом награждать чинов Орпо. Если мы говорим о конкретных случаях, то, например, 13 июля 1943 года СС-Унтершарфюрер Вернер Мюллер из штаба 2-го полицейского полка СС был награжден Железным Крестом 2-го класса, наградил Генерал артиллерии Альберт Водриг, командующий I-м военный округом; 20 апреля 1944 года Майстер Шутцполиции Йоханн Меджински из Берлина был награжден Крестом За военные заслуги 2-го класса без Мечей, наградил Генерал зенитной артиллерии, командующий Люфтгау III (Берлин); 6 октября 1944 года Цугвахтмайстер Шутцполиции Эвальд Войвод из 5-ой роты 16-го полицейского полка СС был награжден Железным Крестом 2-го класса, наградил Генерал пехоты, замкомандира X-го армейского корпуса. К слову, 17 ноября 1940 года Войвод, находясь в рядах Шутцполиции Хамбурга и действуя в 113-ом участке ПВО, был награжден Крестом За военные заслуги 2-го класса с Мечами, наградил командующий Люфтгау XI; 15 апреля 1944 года Хауптвахтмайстер Шутцполиции Адальберт Майер из Франкфурта-на-Майне был награжден Крестом За военные заслуги 2-го класса с Мечами, наградил Генерал зенитной артиллерии Эмиль Ценетти, командующий Люфтгау VII (Мюнхен); 15 февраля 1942 года Обервахтмайстер Шутцполиции Ханс Фульда из I-го батальона 307-го полицейского батальона был награжден Пехотным штурмовым знаком. Наградной лист был подписан неким Оберстлейтенантом (подпись неразборчива), командиром полка, на тот момент находившимся в г. Знаменка Кировоградской области.

 

Спасибо. Выходит, Боляновский не прав, относя 201-ю дивизию к 3 ТА в период службы 201-го шума-батальона. Кстати, встречаются утверждения, что 62-й охранный полк, к которому непосредственно был прикреплен батальон, был "четвертым полком дивизии" . Мне известно только о двух штатных полках 201й дивизии - 406-м гренадерском и 601-м охранном, и о "прикрепленном" 62-м охранном. Может, ещё какой полк был "прикреплён"?

Ещё раз спасибо. Выходит, 201-й батальон действовал совместно с частями 59-го корпуса. На фронт батальон не посылали, значит - контрпартизанские операции.
Действительно, погуглил: "Летом 1942 г. LIX армейский корпус активно привлекался к борьбе с партизанами Белоруссии. Части и соединения корпуса, действовавшего севернее Витебска, пополняли и укрепляли гарнизоны, создавали новые опорные пункты вокруг «бандитских» зон, вели разведку, засылали агентуру, проводили зачистки и контрпартизанские операции (например, операцию № 95, проводившуюся в августе 1942 г. в Лиозненском и Полоцком районах оккупированной Витебской области"(с)
Про "операцию №95" ничего не знаю, из летних в первую очередь приходят на ум "Пантера" и "Болотная лихорадка". Кальба пишет, что Фединишину дали крест как раз за "летние" подвиги (хотя наградной лист подписан в ноябре).
В "Болотной лихорадке" не припомню частей 59-го корпуса, хотя есть 1-я пехотная бригада СС, которая вошла в состав 59-го корпуса вроде как как раз в ноябре. И есть "полковая группа Шредера". (Шредер - командир 62-го полка) Что интересно, группа трёхбатальонная, в то время как 8-й и 10-й полки СС, участвовавшие в операции вместе с группой Шредера - двухбатальонные. Возможно - третий батальон и есть - 201-й?

 

Не за что.
Да, был, 64-ой охранный.

В данный момент точно сказать не могу. Знаю лишь, что в январе-апреле 1943 года 201-я охранная дивизия, оперируя в области Витебск-Полоцк-Невель, сама осуществила ряд антипартизанских операций ("Шаровая молния", "Удар молнии" и "Заяц-беляк").

 

И всё же ещё раз спасибо. По вашей наводке нарыл кое-что... Но, как обычно, новые знания породили новые вопросы. Дабы здесь злобно не оффтопить, открою-ка я отдельный топик в "сухопутных войсках вермахта" по 201-й дивизии и задам эти вопросы там.

По текущей теме, впрочем, тоже есть некоторые размышлизмы, но это - попозже...

 

Итак, размышления на тему количества немцев в 201-м батальоне.
Обычно упоминается один Моха. Иногда вспоминают, что в ротах тоже были свои аufsichtsoffiziere. Итого четыре. Но в эпизоде, когда был полностью выпилен взвод Кашубинского, Кальба пишет, что с ним были отправлены семь "немецких специалистов". Может, конечно, это четыре "ротных надзирателя" с тремя денщиками, но Кальба их никогда "специалистами" не называл. Значит, имеем "надзирателей", каких-то "специалистов", и, скорее всего, всех водителей (в мемуарах не упоминается ни об одном водителе - украинце. Только немцы).
И сколько может быть этих немцев?
Все пишут, что полная численность батальона - 650 человек. Боляновский, ЕМНИП, единственный указывает, в какое это время. Конец 1942 года. На тот момент батальон уже потерял 49 человек. Значит - исходная численность - примерно 700.

Зайдем с другой стороны.
В распоряжении о формировании батальона указано 288 человек "Нахтигалевцев" и 210 - "Роландовцев".
288+210-15 "отказников"+60 военнопленных, набранных Шухевичем в Белоруссии = 543. Больше ни о каких пополнениях не известно.

700-543=157.
В батальоне было 157 немцев?

 

пишуть, що це ШУМА у Рівне

 

650 це всі люди які пройшли через батальйон... Це не означає що було саме 650... По встановленим прізвищям виходить тільки 600...

Ось дещо покажу
Все "світити" не буду,але файл
людини яка вже станом на 1943 служила в дивізії Галичина...
Beneschau 1.11.43
SS Art.Schulle 2
Ось так саме записаний Шума 201

 

1 (мот) бригаді а саме в 8 Rgt служив Стах Загачевський зі Львова (0в 1944 служив вже в дивізії Галичина),Сваричевський зі Скалату і Шагута з Грубешова а не з Волині,служив в rgt 10...
Загачевський описує :

У лісах під Невелем

В половині травня 1942 року з вишкільного табору пробойових частин німецької армії – з Гайделяґру біля Дембіци в Польщі – вирушає черговий транспорт поповнень до фронтових частин на Схід. До цього транспорту попав і я та ще декількох українців, що – подібно, як і я – "добровільно" попали до пробойових частин німецької армії. Короткий, бо лише чотиромісячний вишкіл, що все ж добре дався мені в знаки, уже за мною. Наш транспорт призначений на поповнення "першої піхотної моторизованої бриґади", що занімає відтинок на східньому фронті в Росії, в околиці Великих Лук. Транспорт начислює яких 400 чоловік, здебільшого чужинців і менше німців. Є тут норвежці, флямандці, словаки, румуни та нас декількох українців; решта це переважно "Бачка-дойче", себто німці-уродженці провінцій Бачка-Банат; перед війною вони жили в Угорщині, Румунії та Юґославії. Корінні німці згірдливо їх називають "бойте-дойче", себто "здобуті німці". Зрештою наш транспорт це переважно молоді люди в віці від 17 до 25 років. За вийнятком кількадесятьох німців та нас українців-"штрафняків", що числились уже як "стара война", всі інші це переважно новобранці з однорічним "рекрутським" вишколом. Наплечник у кожного з-поміж нас виповнений по береги різними причандалами військового баґажу. Одяг та військовий виряд у нас новісенький. Все чисте й нове. Перед виїздом отримуємо "приписових" 20 штук амуніції до рушниці та чотири ручні ґранати: дві т. зв. "штільґранати" – з ручкою і дві "фаєрґранати" – яйцеваті.Також дістаємо триденний сухий харч, себто хліб, масло чи то марґарину та м'ясні консерви. Каву та гарячу страву маємо діставати під час подорожі по залізничних зупинках у пунктах Червоного хреста, що були зрештою на кожній більшій станції.

Двокілометровий марш у повному виряді від наших приміщень на першому "рінґу" в Гайделяґрі до вантажної залізничної зупинки при вході до табору був таки доволі важкий, ще й до того в гарячий травневий день.

З полегшею кожний з нас скинув свій "баґаж" у призначеному місці в товарному вагоні ешелону. Вагони ці були спеціяльно пристосовані до транспорту військових частин.

Я та ще двох українців, що були зі мною в одному рою, приміщуємось на вказаному місці. Були це: Іван Шагута з Волині – місцевости він ніколи мені не подавав, як теж і я йому, – та другий Сваричевський, – імени не пригадую, – десь із Скалатщини.
..........

Після двогодинного постою наш транспорт рушає далі. Тепер сідаю у дверях вагону, та з цікавістю оглядаю місцевість, що її минаємо. Через Прагу, Мінськ Мазовецький, під вечір приїжджаємо на станцію Берестя Литовське. Тут зупинка на цілу ніч. Наш вагон цієї ночі дижурний, тому наш старший вагону десятник Кляйн розподілює на ніч стійкових. Моя черга припадає опівночі, разом з естонцем Вільмусом. Це "досить можливий" хлопець. На стійці цієї ночі він оповідає мені про себе та про свою рідню. Його історія подібна як у кожного з нас. Вивіз рідні "визволителями", втеча з "раю" та тепер ненависть до всього російського й охота помстити за зруйноване гніздо. На щирій змові пробігають нам ці дві години дуже скоро і ми вертаємось до свого вагону досипляти ранку.

Розбуджує мене знову гамір та брязкіт їдунок у вагоні. Протираю очі; голова болить, від твердої лавки чую всі кістки в хребті. На моєму годиннику вже біля полудня. По гаморі, що надворі, пізнаю, що стоїмо на якійсь великій станції. Беру прибори до миття, та ще з іншими "пізніми Іванами" йду помитись. По типових залізничних водокачках пізнаю, що ми вже на території "вєлікой нєоб'ятной родіни..." Мої здогади підтверджує зустрічний напис на будинку станції; це Мєнськ. Тут знову видача харчів та дальша подорож. Проїхавши вечір і цілу ніч, ранком 18 травня 1942 р. приїхали ми на станцію Полоцьк. Тут наш транспорт розділили, себто вантажні вагони залишилися на місці, а наш транспорт поповнення спрямовано далі на схід, до станції Невель. Тепер наш поїзд їде доволі скоро. Обабіч залізничного шляху мигають розлогі поля, на яких де-не-де працюють люди. Як проїжджати лісні терени, можна помітити обабіч залізничного шляху вирубані лісні прогалини, завширшки – в яких двісті метрів. Це вже зарядили німці, щоб охоронити віиськові транспорти від партизан, що їх у лісистій місцевості було таки багато.

Десь біля полудня наш поїзд в'їхав, на станцію Невель. Самі станційні забудовання поруйновані дотла; на їх місце поставлено дерев'яні бараки. Невель – це досить велика вузлова станція. Біля нашого транспорту на других рейках в напрямі заходу стоїть під парою лазаретний поїзд. Якесь немиле враження, він робить на нас усіх. Мимоволі приходить думка: "Невже і я колись ним поїду...?"

На станції рух: вивантажують прибулі транспорти, відходять порожні, або сповнені горем і терпінням, як ось цей лазаретний поїзд. Оподалік від станції стоять на становищах зенітні гармати, переважно калібру 8,8 см. Є й двосантиметрові "чвірняки" себто чотиродульні гарматки. Видно, що тут часами "гаряче". Та й не диво, бо ж лінія фронту недалеко – всього 10 до 100 км. Скоро вивантажується і наш транснорт і ми сідаємо на приготовані вантажні автомашини. На одне авто сідає двадцять чоловік. Вже вечоріло, як наш транспорт, перевантажений на автомашини, вирушає в дальшу дорогу. Наша подорож заповідається на довше, бо частина, що до неї призначений наш транспорт, займає становища в околицях Торопця-Ржева.

Спершу цікаво розглядаюсь по околиці; але що далі проїжджаємо, втома робить своє і я сидячи засипляю... Будить мене різький гуркіт і я просипаюсь. Кріз темінь ночі бачу невиразні силуети вояків, що пораються біля гармат. Переїжджаємо біля становищ важкої артилерії, що саме "випалює" свій визначений денний приділ. На душі робиться моторошно, згадавши про те, що тут довкруги царює смерть. Хоч і втомлений, та вже не можу заснути. Довкруги темно, авта їдуть без світел, але я всетаки з цікавістю розглядаюсь довкруги. Ідемо лісовою доріжкою; по ній наші авта немилосердно трясуть. Це т. зв. "кнюппельвеґ", себто дорога, вимощена деревом-кругляком.

Уже сіріло надворі, коли ми виїхали з лісу на пільну дорогу. Тепер уже їдемо скоріше, щоб іще ранком під прикриттям туману проїхати обстрілюваний терен. Увесь час їдемо під прикриттям залізничного насипу, що тягнеться ліворуч дороги.
Спершу цікаво розглядаюсь по околиці; але що далі проїжджаємо, втома робить своє і я сидячи засипляю... Будить мене різький гуркіт і я просипаюсь. Кріз темінь ночі бачу невиразні силуети вояків, що пораються біля гармат. Переїжджаємо біля становищ важкої артилерії, що саме "випалює" свій визначений денний приділ. На душі робиться моторошно, згадавши про те, що тут довкруги царює смерть. Хоч і втомлений, та вже не можу заснути. Довкруги темно, авта їдуть без світел, але я всетаки з цікавістю розглядаюсь довкруги. Ідемо лісовою доріжкою; по ній наші авта немилосердно трясуть. Це т. зв. "кнюппельвеґ", себто дорога, вимощена деревом-кругляком.

Уже сіріло надворі, коли ми виїхали з лісу на пільну дорогу. Тепер уже їдемо скоріше, щоб іще ранком під прикриттям туману проїхати обстрілюваний терен. Увесь час їдемо під прикриттям залізничного насипу, що тягнеться ліворуч дороги.

Пізнім ранком приїжджаємо в лісисту місцевість, де й є штаб Першої піхотної бриґади. Тут вивантажуємося та ждемо дальших наказів. У міжчасі дістаємо з штабової кухні ранній харч. Після сніданку все розбрилося довкруги штабових землянок щоб відпочити. Відпочивати маємо дополудня, а після полудня – відмарш до призначених штабом полків.

Бриґада складалася з двох піхотних полків восьмого і десятого, а крім цього з різних допоміжних сотень, як от піонірська, протитанкова, протилетунська, батерії важких гармат, санітарної сотні та штабу.

Я та Сваричевський були приділені до восьмого полка, у другий курінь до сьомої сотні. Решта транспорту була розподілена по обох полках як і по різних допоміжних сотнях залежно від запотребування. Відмарш призначено на вечір тому що по нас мали прибути із сотень зв'язкові.

 

Всё может быть... Историки, даже авторитетные, тоже люди, и могут ошибаться. Относит же неправильно тот же Боляновский 201-ю дивизию периода пребывания в ней/при ней 201-го батальона шума к третьей танковой армии...

Дословно его цитата про численность батальона выглядит так: "Наприкінці 1942 р у складі куреня нараховувалося 650 вояків в 22 офіцери (в тому числі 5 зв'язкових німецьких офіцерів і курінний лікар)". Откуда-то же он взял именно эту цифру на эту дату? Ваше мнение?

Кстати, давайте посчитаем офицеров. 22-6 =17
три комвзвода умножить на четыре роты = 12
четыре комроты = 4
1 комбат + один адъютант = 2

12+4+2 = 18. Вроде не бьется. НО. Кто командовал взводом Кашубинского после его смерти? (и был ли этот взвод после этого вообще?) Вполне возможно, что на командование взводом поставили "пидстаршину" - младшего командира, не офицера. Есть версия, что это был Омелян Полевой. Вы не в курсе?

Есть ещё один момент. Луцкий пишет, что Лунь и Бойцун были не командирами взводов, а шефом канцелярии и офицером по поручениям - соответственно.
Это даёт нам ещё +2 офицера. То есть, получается, что офицеров было 20 (только украинских). Не бьётся с версией "не на текущий момент, а все, которые прошли через..." - и так, и так.

Веркшуц, Нахтигаль, 201й-шума, артиллерист в Галичине...
Святослав Левицкий?

Щодо того, как он записан, я бы на месте начальника записавшего - сурово бы этого писателя наказал.
Тут явный подлог
62-й пехотный полк и 62-й охранный полк - это разные полки.
http://www.lexikon-der-wehrmacht.de/Gliederungen/Infanterieregimenter/IR62-R.htm
http://www.lexikon-der-wehrmacht.de/Gliederungen/SichReg/Gliederung.htm

62-й пехотный полк никогда не входил в состав 201-й дивизии. Опять же, шуцманшафт - это не вермахт, и не при вермахте, а при полиции.
(помните, по Кальбе Побигущий с Шухевичем утверждали, что они к вермахту никаким боком - и даже присягу не принимали?).
Соответственно и реальное звание не оберлейтенант, а оберцугфюрер (хотя с путаница в званиях, насколько я понял - это для писарей рейха дело нормальное.)

А что за документ-то? Как называется?

 

Він він
повний файл по школі...
цікаво що його військова карєра почалась в 1933 році

 

Кстати, я несколько погорячился, написав, что Левицкий не мог быть лейтенантом шуцманшафта.
История со званиями в шуцманшафте мутная (по крайней мере для меня. Возможно, для кого-то всё ясно, как белый день )
Однако из перекрестного анализа разных источников вырисовывается следующая странная картина:
С самого начала звания в шуцбатальонах имели только рядовые и младший комсостав:
шуцман,
унтеркорпорал
вицекорпорал
корпорал
вицефельдфебель
компанифельдфебель.

украинские офицеры званий не имели - только должности.

И аж 1 июня 1942 года пан рейхсфюрер СС изволили наконец издать рескрипт, дополняющий данный список офицерскими званиями.
Однако выглядели эти звания так же странно, как их отсутствие до сего момента:

цугфюрер унд лейтенант дер шуцманшафт
оберцугфюрер унд оберлейтенант дер шуцманшафт
компанифюрер унд гауптман дер шуцманшафт
батальонсфюрер унд майор/оберстлейтенант дер шуцманшафт.

можно было бы предположить, что "цугфюрер" - это должность, а "лейтенант" - это звание.
Однако оберцугфюрер из этой теории выпадает.

Двойные звания были в полиции (полицейское и СС-овское) - но только для членов СС,

Для чего двойные звания в шуцманшафте - уму нерастяжимо...
И применялись ли они одновременно, или по очереди в зависимости от времени года, влажности и направления ветра...

Да, вдогонку:
Эти "унд дер" попадались мне исключительно в литературе про прибалтийские шума. Может, это было ограничено только прибалтикой.
Но ещё: попадается и такое: Bataillonsfuehrer mit dem Range eines Oberstleutnant.
Это как бы в пользу версии, что "фюрер" - это таки должность. Но как тогда всё же быть с оберцугфюрером?

 

ранг-цугфірер також використовувалось в армії K.u.K
+ зажди цікавив той факт що 201 і 204 не носили уніформу Шуми.а форму поліції
Спробую подивитись що в мене є по документах...

 

Не чув про такий... А ви?!

 

К постам 705 и 706 ув. Frundsber-а - Голофаев личность легендарная, служил в Русском Корпусе. Здесь на Форуме помниться что-то было про него... Абайханов из агентуры Абверкоманды НБО.