Командиры УПА перешедшие на сторону врага

А так - ясніше? )))
Данилевич іван Лук’янович, пс. 663. Кіт, 24.09.1920 р. н., уродж. с.Облапи Ковельського р-ну Волинської обл. Працював кіномеханіком у м. Ковелі. З 07.1943 р. в СКВ УПА Сосни. З 08.1943 р. в сотні Дяченка, з 10.1943 р. в курені Лисого (і.Климчак). З 11.1944 р. ком.БСБ та реф.зв’язку Любомльського НП ОУН. З 1945 р. в боївці Бурлаки (М.Бервецький). Вночі 22.04.1946 р. був схоплений зі зброєю відділом 3602 ВКР Смерш 43-ї окремої трофейної бригади у будинку своєї матері в с.Облапи. Після цього був конвойований до Ковельського РВ НКДБ. на допитах виказав 2 криївки зі зброєю та сіллю, 69 учасників ОУН та 64 жителів, які їх підтримували. Під оперативним пс.Ярослав перебував в АБГ УмДБ Волинської обл. на
чолі з Богданом (К.Квятковський) та під оперативним командуванням лейт.П.Пилясова (12.05.1946–1954). Виконував завдання КДБ по розшуку учасників підпілля оУн (1954–1956). Працював заготівельником в Доротищенському сільпо Ковельської райспоживспілки (05–11.1958). Арешт., засудж. 2.02.1959 р. судом Ковельського р-ну за розкрадання кооперативних коштів (2956 крб.) до 8 р. ВТТ. Звільнений 22.09.1959 р. Збори активістів с.Стара Гута Старовижівського р-ну за 1.02.1960 р. вимагали арештувати І.Данилевича. Написав 30.06.1960 р. для преси статтю з засудженням ОУН і УПА. З
метою розшуку нелегала ОУН Кума (Ф.Супрун) був 7.08.1960 р. відряджений УКДБ у Волинській обл. як робітник на пилораму в с. Чернявку Черкаського р-ну Черкаської обл. Провалив завдання перед місцевими жителями та наприкінці 12.1960 р. повернувся у Волинську обл., мешк. у с.Ружин Турійського р-ну. За сімейними обставинами у 1962 р. відмовився допомогти співробітнику УКДБ Волинської обл. М.Кромському. Арешт. 17.10.1962 р. УКДБ Волинської обл., засудж. 9.12.1963 р. Волинським обл. судом до розстрілу, вирок підтверджено 4.02.1964 р. Верховним Судом УРСР та виконано 25.06.1964 р. Висновком Генеральної Прокуратури України від 28.02.1994 р. не реабілітований
Відповіді на запитання:
1) у німців Данилевич не був. Тут Ярік Антонюк просто вставив шматочок від іншого, в його монографії про СБ є подібні казуси, а в "Постатях" такого вже немає
2) "відмовився допомогти" може означати відмову співробітничати з КДБ, і ось тут йому все й згадали, а півтора роки командиром райбоївки СБ - це абсолютний "вишак", він його отримав. Нарили на нього хеопсову піраміду - згадки про "Кота" є в 16 справах!

 

Це зрозуміло. Один епізод розправи над партійними і стрибками у селі Велемче уже на вищу міру тягне.

P. S. А якою була доля нелегала Ф.Супруна-"Кума" ? (наскільки я зрозумів, то станом на 1960-й рік він був ще на свободі ?)

 

Невідомо. Може, сам Антонюк "в тємє" або хтось з черкаських дослідників.
Остання загальна інформація про залишки підпілля була такою
1 січня 1957
за даними КДБ СРСР, «в западных областях Украины на оперативном учёте числилось 123 вооружённых нелегала, за 1956 год было захвачено 6 бандитов, произошло 11 чрезвычайных происшествий, при которых 3 военнослужащих было убито и 6 ранено, из местного населения 1 убит и 4 ранено»
РГВА, ф.1, оп.38651, д.99, лл.76, 78, 85

 

Щось прояснюється:
... Я сам був заочно засуджений совєтами до розстрілу. І коли війна закінчилася, а ми залишилися, нас, повстанців, намагалися взяти хитрістю і підступом. Це вдалося, коли нас зрадив один з провідників. Він скликав усіх на зустріч, але там уже чекала засідка. Наших оточили і захопили, а пізніше – розстріляли. Я в той час з дружиною зимував під Косовом, підвернув ногу і не зміг піти на призначену зустріч. Так, волею випадку, лишився живим. Але потім ще ціле літо ми не знали, що сталося. Пізніше отримували записки від тих, хто також вцілів – нам ці таємні повідомлення залишали в хатах людей, де нас приймали, і так дізналися, що трапилося. А потім і нас взяли. В одній хаті нагодували снодійним – таке вони вже практикували і з іншими. Дружина швидко ослабла і не змогла далеко відійти, тож коли влаштували облаву, її напівпритомну знайшли і забрали в КГБ. Я пішов далі, а коли прийшов до тями, то чекав її на обумовленому місці. Коли не прийшла – зрозумів, що сподіватися вже нема на що. І пішов за нею, пішов здаватися. То був 1952 рік.
... Коли забрали мою Марію, я прийшов до сільради, там якраз був начальник «істребітєльного батальйону». Він подзвонив в район, звідти – в область, і за мною вночі терміново приїхали. Привезли в КГБ, показали жінку. Кажуть, що питали в неї, де я, а вона відповідала, що вони ж мене вже вбили… Тримали нас там зо два тижні. Але якраз вийшов указ не розстрілювати таких, як ми. То нас відпустили, тільки не дозволили в рідне село повертатися. Дозволили жити у вільній кімнаті одного москаля-пияка, який захопив квартиру румуна під час «звільнення Буковини». Спочатку я трохи працював електромонтером, але ця робота мені не подобалася – я ж майстер по дереву. Тож пізніше знайшов роботу столяра.
Источник: http://versii.cv.ua/new/voyak-upa-dmitro-tom-yuk-sim-lit-zbroya-z-plechej-meni-ne-zlazila/24232.html
Насправді, мабуть, було дещо інакше: у доповідній записці МДБ від 23 квітня 1952 у Чернівецькій області зафіксовано 6 "вооружённых бандитов", у червні 1952 на Станіславщині через зраду Тучака-Кірова взяли окружпровідника ОУН-Буковина Юліана Матвіїва-Недобитого і надрайонного повідника ОУН-Вижниця Олексія Кричуна-Юру, а в липні 1952 на полонині в Рахівському районі загинув у бою надрайонний провідник ОУН-Закарпаття Іван Дийчук-Карпатський. Так що Том'юк офіційно був останній нелегал ОУН на Буковині. І зразу ж УМДБ доповіло про остаточну ліквідацію ОУН - першою з усіх областей!
Ну, й мабуть на радощах відпустили під домашній арешт. Навіть пробачили і ліквідацію начальника "стрибків" Паламарюка 6 листопада 1946, і командирство у боївці СБ. А може, списали на інших. В усякому випадку, дідо засуджений не був і в агентстві МДБ не звинувачений.
Отаке от ...

 

З одного боку, боялися получити по шапці за те, що доповіли про "остаточну ліквідацію" підпілля зарано. З іншого, - все одно якось не віриться, що отак просто відпустили на волю оунівця... Могли ж пришити хоча б кримінальну статтю типу "дармоїдство" чи "ухил від служби в армії" та закрити на пару років.

 

Ось такі згадки знайшов у Зиновія Книша про співпрацю з радянськими органами Ярослава Горбового, члена Проводу ОУН (Б), :

"З рамени того РП ОУН виїхав на західньо-українські землі, як організаційний референт, Ярослав Горбовий. Хоч людина, здавалося, заправлена і загартована в революційній роботі -- мав він за собою кілька літ підпілля в Польщі і засуджений був за ОУН на вісім років тюрми, -- Ярослав Горбовий не витримав рафінованих методів слідства НКВД, заломився морально і видав НКВД увесь відомий йому керівний склад ОУН у Львові. А не треба забувати, що допитував його спеціаліст в справах ОУН, організатор убивства полк. Євгена Коновальця"(с) [Думаю, тут йде мова про Судоплатова]

Джерело : Зиновій Книш, "Голос з підпілля. Розповідь Кривоноса" Торонто, Срібна Сурма с.5

А ось як згадує Горбового сам Судоплатов :
"Мельниковцами даже распространялись слухи о том, что он [тут йде мова про Степана Бандеру ] был агентом советской разведки. В этом они заподозрили члена бандеровского провода адвоката Горбового и "сдали" его немцам. После войны он был нами перевербован и сыграл большую роль в уничтожении бандеровского подполья во Львове"(с)

Джерело : П. Судоплатов "Разные дни тайной войны и дипломатии. 1941 год" ОЛМА-ПРЕСС, 2001 г. с. 58

 

Судоплатов сплутав Ярослава Горбового-"Буя" з членом ОУН(б) адвокатом Володимиром Горбовим, який відсидів строк від дзвоника до дзвоника і відкинув усі пропозиції покаятися.

 

У мемуарах старого гебіста Дудніченка йде мова про чоловіка, який схожий на Володимира Горбового. (авторська стилістика збережена):


"З Калуського РВ у вересні 1970 р. мене перевели на службу в 5 відділ УКГБ Івано-Франківської області, де за волею долі і рішенням керівництва здійснював контррозвідувальне забезпечення рідного мені інституту -- ІФІНГу. Серед таємних помічників, котрі мали надавати мені в тому поміч і відповідне сприяння був був і назвемо його "Горбенко". Та допомоги від нього не поступало ніякої через відсутність на той час оперативних можливостей для цього.
Йому було за сімдесят, хоча фізично це був міцний дідок. Вів замкнутий спосіб життя. З ним необхідно було підтримувати контакт, бо особа вельми неабияка. Колишній адвокат, відомий в Галичині за часів панської Польші, приймав участь в судових процесах над оунівськими провідниками, суддя ОУН, арештовували його і поляки і німці.
У 1945-му арештований органами НКВС, засуджений і відправлений у далекі концтабори.

З деяких причин після звільнення він уникав контактів з колишніми соратниками по партії, а вони, знаючи про його відхід від активної діяльності, і напевно, підозрюючи у співробітництві з органами, теж уникали спілкування. Разом з тим, я пригадуючи його поведінку, абсолютно впевнений у тому, що Горбенко чітко знав, де свій, а де чужий, і до кінця своїх днів зоставався на вибраних ним один раз ще у юнацькі літа моральних та ідеологічних позиціях націоналіста, і відданим сином своєї батьківщини – України.

Зустрічі наші проходили швидкоплинно за практично нічого не значущими розмовами й оперативними інструктажами.
Не любив він, чи скоріше не бажав зі мною, згадувати минуле, обмежуючись короткими репліками.
Одна така, скупа на слова, але багатозначна, промовиста за змістом мені запамьяталась : «Нас мордували і вбивали і ми то робили». При цьому йшлося виключно за поляків і совітів, німці ж не згадувались.
Пізніше, коли я набрався досвіду в роботі з агентурою, зрозумів, що для «Горбенко» я був хлопчиком у офіцерських погонах, нащадком клятих енкаведистів, котрі занапастили його мрію про соборну Україну, скалічили йому життя.
Без сумніву, цей чинник не дозволяв йому бути відвертим зі мною.»(с)

Дудніченко А., "Роздуми старого опера" с. 293

 

Дуже цікаво дізнатися, як вели себе між собою у повоєнні роки (з 1960 по теперішній час) вцілілі повстанці після звільнення з таборів... чи дружили вони між собою... як ставились до «колишніх побратимів», уникнувших засудження від совітів... чи були якісь сутички, бійки з цього приводу...

 

Мабуть що дружили, ті хто разом у таборах сиділи, але за всіиа ними було стеження.
Колись Вєдєнєєв дані оприлюднював, що в 1956 р, після хрущовськоі амністіі, в західних областях УРСР, відбувся спалах насильницьких дій ро відношенню до представників радянськоі влади -- амністовані учасники руху опору , повернувшись із таборів, мстили.

 

якщо є якісь матеріали чи документи з цього питання, то прошу їх викласти у цій темі: https://reibert.info/threads/vojaki-upa-u-pisljavojennij-chas.1172743/