Знак льотної кваліфікації сухопутних військ (1913-1945)

Японія. Знак льотної кваліфікації сухопутних військ (1913–1945)
На початку ХХ століття військова авіація перебувала ще на стадії становлення, проте Японія швидко усвідомила її перспективи. У 1912 році в Токородзаві було відкрито першу авіаційну школу сухопутних військ. Через брак придатних літаків до навчання було допущено лише п’ятеро кандидатів із понад восьмидесяти претендентів.
Уже наступного року два японські офіцери, які пройшли підготовку у Франції, повернулися до Японії й долучилися до викладацького складу школи. Їхній досвід значно покращив рівень навчання, і в 1913 році перша група з п’яти курсантів успішно завершила підготовку. Випускникам було вручено офіційні знаки, які підтверджували їхню кваліфікацію. У наступні роки кількість підготовлених пілотів постійно зростала: дев’ять офіцерів здобули сертифікати у 1914 році, ще тринадцять — у 1915-му.
Із розвитком військової авіації виникла потреба залучати до нової галузі офіцерів з традиційних родів військ — піхоти, артилерії, кавалерії та інженерних підрозділів. Для впорядкування підготовки і заохочення переходу до авіації 23 червня 1913 року армія впровадила спеціальний льотний знак. Ця відзнака вручалася тим, хто успішно оволодів мистецтвом пілотування військових літаків.
До 1917 року тільки офіцери мали право стати військовими пілотами, проте вже тоді існували дві окремі версії знака: для офіцерів і для сержантів та рядового складу. Офіцерський варіант мав срібні крила орла з золотим пропелером, тоді як варіант для нижчих чинів — бронзові крила з срібним пропелером.
Порядок вручення знака суворо регламентувався офіційними військовими розпорядженнями. Відзнака надавалася лише тим, хто виявив видатні здібності у пілотуванні військових літаків. Носився знак на правому боці грудей військового мундира, а остаточне рішення про його присудження ухвалював міністр армії.
Ці ініціативи відіграли важливу роль у розвитку військової авіації в Японії та заклали основу для її подальшого становлення. 13 вересня 1940 року використання офіцерської версії знака було офіційно припинено, і носити її більше не дозволялося. Відтоді й до завершення Другої світової війни знак вручався виключно сержантам і солдатам, які продемонстрували належну майстерність у керуванні військовими літаками.
У 1944 році право на отримання знака розширили: окрім сертифікованих пілотів літаків, його могли здобути також пілоти планерів і вертольотів, які відповідали встановленим вимогам.

По фото