ДОТ № 131 - історія брехні

Нарешті знайшов ФОТО з книжки, що шукав... (именно об этом доте, о котором писал А. Трубайчук, что он не стрелял).

 

ФОТО (презент від Ольги БІЛОЇ) з таємничих, але сухих засік музею історії війни - ДВС № 131 на початку 60-х років ХХ-го століття.

 

Дуже цікаво виходить... в порівнянні світлин 60-х років з сучасними.
Але в подальшому приведений нижче колаж дуже згодиться для відбою від горлястої ВАТИ, якої ще вистачає... з визгом "... защитим историю!"



А кульових попадань то зовсім немає... відсутні повністю.
Навіть наявність практично повного співпадіння повороту граней закручених бовтів кріплення... злегка поставили мене в стопор та в повне нерозуміння побачиного.

Відповідь в тому, що основні світлини ракурсів на 131-шу, починаючи з 90-х років, звично береться зі сходу на захід, або з півночі на південь - так видно вхідну частину.
На фото 60-х років - це західна амбразура з ракурсом вправо на центральну, а в раніше виставлених тут фото - це східна амбразура з ракурсом вправо на тилову.

Отже виходить зовсім проста відповідь на ракурси колажу: ЗЛІВА - фото 60-х років ЗАХІДНОЇ амбразури (на схід),.............. СПРАВА - сучасне фото СХІДНОЇ амбразури (на захід).
От і поставлено кульовий обстріл німецьких душогубів на своє законне та обгрунтоване часом місце.

До відома допитливих: на центральній та тиловій бронеплитах ковпака 131-ї споруди відсутньо по одному бовту кріплення з кришкою бронестелі.

 

І на останок... цю світлину колись десь зкопіював.
Рідкий ракус фото, який тут дуже згодився... як підтверження виниклих запитань... з глибокою подякою фотографу.

 

Одне з друкованих дослідницьких "ПЕРЛ" старого військового пенсіонера ясева, який наголошував - "... а не все ли равно!"

 

Ху-у-у-х... аж від серця відлягло, ще один наочний приклад підтвердження достовірності кульових відмітин в колажі нижче.
Все-таки, гєбіт дайне муті, це 100% німецько-хвашисцькі загарбники валили з PzВ 39 по східній амбразурі, а не пан Рост з колєгасами шмаляв по "співочому пеньку",
з невідомого шпалєру колібру 7.92, прямісімко з сільської вулиці в таємничі часи 1976 року.
Історична істина злетіла в височину справедливості, немов червонодзьоба лелека, з хмизу обісраного гнізда кременищанського електричного стовпа.
Червоні стрілки, практично, співпадіння на двох світлинах... зелені стрілки - щось схоже, але з дуже величезним сумнівом.

 

Чи мені здається, чи насправді на 131-й, виходячи з німецької світлини (справа), було щось схоже на точковий "камуфляж" пензлем???
Але... але це можуть бути залишки вкраплень вологи, яка збереглася в западинах нерівностей відливки бронеплити.
Виходячи з тіней від болтів кріплення, сонце, на момент зйомки німецької світлини 41-го (справа), було десь в стороні Ходосівки... а це десь в районі після полудня.
Північна сторона залізного "пенька" (тилова амбразура) знаходилась з ранку в тіні від прогріву сонцем... волога в западинах поверхні могла цілком зберегтися.
На це питання міг би щось порадити пан Олександр (alex welt), якщо він має особисте бажання висловити свою точку зору в цій "проблемі".
Бо як відомо з однієї товстої книжки, він добре просвітлив таємничу тему маскування ДВС в укріпрайонах.
Світлина зліва ніякого відношення до КиУРівщини не має... Пітер здається, але це теж залізяка... лише артилерійська.



В 8-му БРО ДВС № 126 мала цяткоподібний "камуфляж", тільки він більш гротесковий від мазків широкого або товстого пензля #96.
А на 131-й цяточки дрібнесенькі, намальовані від душі... невже, все ж таки, це волога?

 

Витяги з післявоенного листа бувшого командира 28-го окремого кулеметного батальйону КиУР,
бувшого капитана Івана КИПОРЕНКО:

« Маршалу советского союза баграмяну ивану христофоровичу пламенный привет от бывшего комбата КиУРа Кипаренко Ивана Евсеевича.
... Я поддерживаю переписку и даже дважды ездил в Киев к бывшему комиссару КиУРа тов. евдокимову иллариону федоровичу.
Он мне лично помог восстановиться в рядах нашей славной партии.
... Это, конечно, примерно. Значительная часть памяти выветрилась.

... Еще, упустил один момент о ДОТе № 131, расположенном в селе Кременище.
Гарнизон ДОТа под командованием лейтенанта Якунина и заместителя коменданта пом.ком.взвода Максимова Михаила из г.Тулы
в составе 13 неизвестных бойцов погиб смертью храбрых в своем ДОТе с бронебойным колпаком.
В трудную минуту обороны лейтенант Якунин пошел на обман.
Когда он увидел, что наше полевое заполнение оставило свои позиции, он выбросил белый флаг, показав, что сдается.
Немцы пошли напролом, а он подпустил их на 250-300 метров, открыл ураганный огонь и уничтожил много живой силы фашистских «героев».
За это немецкая штурмовая группа жгла ДОТ огнем огнеметов, пока не загнала весь его гарнизон на нижний этаж,
где люди задохнулись от недостатка кислорода – он весь выгорел.

Когда немцы ушли из села Кременище, селяне вытащили всех из ДОТа № 131 и похоронили на огороде у колхозника Синельникова Петра Ивановича.
В настоящее время все бойцы перезахоронены.
На братской могиле стоит скульптура солдата с пулеметом Дегтярева, внизу - мраморная плита, на которой указаны фамилии
лейтенанта Якунина и его помощника – Михаила Максимова из г. Тулы 1921 года рождения, а также указано, что тут покоятся и 13 неизвестных.

Вот так геройски погиб гарнизон ДОТа в с. Кременище, о котором по сей день никто ничего не знает, за исключением жителей этого села.
Много есть геройских людей, которые проявили себя, как настоящие патриоты великой Родины.
... Знаете, память уже не та, забывается».



Лист написаний Кипоренком, на мою думку, десь в період 70-х років ХХ-го століття.
Здається мені, що поспілкувався Кипоренко з евдокімовим декілька разів, та в обмін на «восстановление» раптово згадав подробиці... про 131-шу
(в знак вдячності комісару-першовідкривачу він повинен був стати прямим свідком події! - Примітка).
Припустимо, прямі учасники та дійові особи «подвигу» під ржавим ПЕНЬКОМ... 15 чоловік (нова цифра: Я + М + і 13 = вже... 15 чоловік - Примітка),
лежать під скульптурою з дегтярем, так звідки ж з'явилася новина: про «... упустил один момент»?, про «... бронебойный»?, про «... обман Якунина»?,
про «... белый флаг» (звідки він міг стирчати з ржавого ПЕНЬКА? - Примітка)?, про «... 250-300 метров»?, про «... много живой силы»?,
про «... за ЭТО жгли», про «... вытащили всех и похоронили»?
Кипоренко РАПТОВО згадав подробиці через 30 років після війни, але в той же час він стверджує, що у нього «... память выветрилась» та «... забывается».
Комісар допоміг Кипоренку «восстановиться», а це - конкретне тепле місце біля пільгового корита державних благ,
тому бувший капітан повинен був для комісара ЗГАДАТИ... згадати все, що комісар вважав за потрібне.

P.S. Як видно з приведених світлин, навіть духи покійних Якуніна та Максімова суперечать та протестують своєму місцю поховання,
бо їх кістки можуть лежати десь зовсім в іншому місці... але це вже ніхто не докаже!
Чому на плиті, а це ж матеріал - габро, вирвало участок поверхні саме на прізвищах "увічнених",
а не десь в іншому місці... а від Максімова тільки "М" залишилась, пустота... навіть наполовину торкнулася Якуніна?
Щось це нагадує мені... «СОВПАДЕНИЕ?... НЕ ДУМАЮ!»

 

«... Але головне Кипоренко засвідчив, він геть не згадує про вогнеметні танки «оспівані» його попередніми таваріщами,
та підтвердив користування штурмовою групою «... огнем огнеметов»... піхотних вогнеметів».

 

А от що розповідає генерал-лейтенант запасу А.Блажей про героїчний бій гарнізона ДВС № 131, бувший майор – старший помічник в опервідділі штабу 26-ї арміїї Південно-Західного фронту... який особисто до оборони Києва не мав ніякого відношення.
Але незважаючи на все це... він писав та «воспоминал в назидание»... все згадував та згадував всяду дурню, яка просто дивує своєю відкритою нахабністю.
Ось що він наспогадував про «героїзм» ДВС № 127... МАЯЧНЯ старого придурка.
Фантазії у бувшого майора про розмаху справжньої наполеонівщини... даешь... пуля – дура... враг – дурак. #27
В своїх спогадиннях від прагнув перевершити дослідуна-першовідкривача комісара евдокімова, але... це йому так і не вдалося зробити. Кишка-тонка, мізки не ті...
Але блажей залишив в історії 8-го БРО КиУР, який не який, але свій особливий спеціфічний кострубатий та заполітизований... БРЕХЛИВИЙ слід.



«... В ту грозную пору самоотверженность и необычайное мужество проявил гарнизон ДОТа № 131, находившийся в Кременище.
Он состоял из пяти или шести бойцов 28-го отдельного пулеметного батальона во главе с младшим лейтенантом из г. Тулы Якуниным.
3 августа противник крупными силами, после артиллерийской и авиационной подготовки, перешел в наступление на фронте от Белогородки до Днепра.
Непосредственно на Кременище наступали части 71-й пехотной (95-ї піхотної - Примітка) немецкой дивизии.
Когда противник стал форсировать р. Виту, по нему открыл уничтожающий огонь ДОТ № 131, а вслед за ним и соседние ДОТы.
Понеся потери от пулеметного огня и артиллерии, которая вела огоньиз-за леса, севернее Кременища, противник отступил.
Спустя некоторое время вновь появились вражеские цепи (по болотному багну та очерету - Примітка).
Противник продолжал атаки и ворвался в Кременище.
Один за другим замолкали ДОТы, только № 131 продолжал разить врага.

Ночью немцы подползли к ДОТу и предложили сдаться, но тот отвечал огнем.
Тогда фашисты начали забрасывать ДОТ гранатами (мізки всторону всяк це читаючий! - Примітка), но его защитники продолжали борьбу.
Подтянув огнеметы, немцы стали поливать огнем стальную броню ДОТа.
Закрыв амбразуры, гарнизон ДОТа запел: «Врагу не сдается наш гордый «Варяг»... (мізки всторону всяк це читаючий! - Примітка)
ДОТ запылал огромным факелом, когда огонь погас, обгорелый ДОТ молчал.

В конце сентября 1941 года оставшиеся в живых жители села Кременище возвратились на свои пепелища.
Возвратился и Петр Синельников с женой, в саду которых возвышался обгоревший стальной ДОТ № 131 (немецьке фото осені 41-го #1 - Примітка), немой свидетель
невереятной стойкости и мужества воинов советской армии и их трагической смерти.
Синельниковы с помощью соседей вскрыли ДОТ (німецькі сапери підірвали бронедвері під час штурму ДВС - Примітка) и извлекли из него 11 погибших воинов.
Похоронили их прямо здесь у ДОТа, в котором они отдали свои жизни за Родину.

Мы заинтересовались, почему в ДОТе было обнаружено 11 погибших, тогда как гарнизон состоял из 5-6 человек?
Ясного ответа не получили.
Можно предположить, что в ДОТе укрывалось несколько солдат из подразделений 600-го стрелкового полка,
которые оборонялись в окопах недалеко от ДОТа.
Нам немного удалось узнать о мужественных воинах.
В памяти колхозников сохранились лишь фамилия командира ДОТа Якунина и имена двух радистов Ивана и Дмитрия (сенсаційне відкриття блажея!!! - Примітка).
Однако подвиг героического гарнизона войдет навечно в летопись Киева, как одна из светлых страниц необычайного героизма его защитников».

Як тут не згадати блажейні перли писальства... « старшина з Полтави – був в літах. Двоє дітей у нього.
Все, бувало, розказує про них і не нарадіється. Звали його Михайло Карпович.
От тільки прізвище старшини забув. Жодного прізвища не пам’ятаю,крім старшини в ДОТі було ще четверо червоноармійців.
Один чорний, високий татарчук.
Другий був з Пущі-Водиці, зовсім молоденький, безвусий. Данько Лозовський.
І ще один був невеличкий на зріст, серйозний, замислений.
Казали, його молода жінка десь у Смоленську з немовлятком зосталась.
Цей звався Шумилов Василь».

 

Ви помітили, шановні, що у Кипоренка кременищанці закинули в могилу... 15 чоловік, а от Блажей блаженно поскомнічав та закинув лише всього... 11 чоловік.
А де ж генерал-лейтенант ще чотирьох (4!) трупів згубив... непорядок тут якийсь спостерігається з несерйозностями. Це якась інформаційна пастка для істориків.
Спогадання Блажея були більш ранні по часу від Кипоренкових, бо у першого ще немає згадки про радиста Максімова,
але... але є згадка аж про двох радистів – Івана та Дмитра!!
У Кипоренка ржавий ПЕНЬ - при піджарці чомусь тихенький та мовчазний,
а у Блажея, йому мабуть німці з штурмової групи розповідали, червоний ПЕНЬ - ревучий та співочий,
але чомусь в репертуарі гарнізону згадка лише про одне хорове виконання старої моряцької пісні.
А «інтернаціонал»?... «інтернаціонал», про який в книзі видання 1973 року згадується... де обоє згадунів «інтернаціонал» згубили в напрузі сюжетів своїх творчостей?
А якщо серйозно... то далі буде ще не таке, а щось краще.

 

Політизація висвітлення оборони Києва очевидна. Тому що тоді так писали, робили кар`єру, не заглиблюючись в подробиці. Ті, хто вціліли після полону, київського оточення, були небагатослівними. Балакучими були ідеологи, які писали "правду війни", викривляючи події, створюючи міфи.
Частина тих, хто пережив полон, поранення, війну, померли від наслідків тієї війни у перші десятиліття після її завершення. Інші прагнули забути страхіття війни, не бажаючи переживати її знову, особливо часи полону у котлі і перебування у статусі військовополоненого.
Але усе ж виникає питання, чому ідеологи таки вчепилися за 131-й ? Це за розмірами не легендарний 205-й. Знаходиться у далекому Кременищі.
Випадковість ? Тому що такий своєрідний зі сталевим ковпаком ?

 

Німецький наступ по лінії 8-го БРО КиУР почався 4 серпня, але маневру та успіху атак намертво стримувала широка, відкрита та заболочена заплава річки Вета.
Німецька спроба прорватися по дамбі в районі ДВС №127 в напрямку с. Лісники не увінчалася успіхом, лише легким первинним підривом саперами № 127.
Дамбу тримала під щільним вогнем більшовицька піхота з польових укріплень між ДВС № 127 та № 128, можливо, східна амбразура № 128,
вогонь 50-мм та 82-мм мінометів, можливо і артилерія.
ДВС 1-ї лінії 8-го БРО німці заглушили снайперськими ударами своїх «кувалд» - 155-мм важкими гаубицями,
по кумполам не отримали лише дві споруди - бетонна № 129 та... чомусь бронебійна № 131, також від душі отримала і № 135.
Виходить, тоді, що німці штурманули раніше накаутовану споруду ДВС № 130 та перейшли по броду через Вету на територію 8-го БРО.
Саме з району броду німецька штурмова група могла підійти до 131-ї, та постріляти здалека по її східній амбразурі... і то... трошки.
Значить, виходить так, що «героїчна оборона» ДВС № 131 могла УМОВНО тривати на протязі 4 та 5 серпня, але це з натяжкою до двох днів.
Всього лише два дні (2!) сиділи хлопці тихесенько під іржавим бронебійним «ПЕНЬКОМ» та повторювали з замацаного папірця слова всепролетарьської та моряцької пісень.
Чекали та надіялись, що їх сіро-зелена навала якимось дивом омине та наші знову возвернуться назад...
І як нижче видно, вже з 6 серпня виживші після боїв кременищани були територіально підпорядковані до іншої держави.
З 6 серпня в селі Кременище знаходився КП 95-ї піхотної дивізії - повний гамбець «героїзації» настав... доспівалися.

*************************************************************************************************************************
Переклад пікреслений жовтою лінією = Розташування командного пункту (95-ї піхотної дивізії) під Києвом.
6. Kreminischtche 6.8 - 9.8

 

Раптом виникла така несподівана, можливо, бредова версія... бо все могло бути, всупереч сповідей кременищанських легенд
які роками змінюючись передавалися із слів вже давно померлих свідків тих подій.
Якщо 6-9 серпня КП 95-ї дивізії знаходився в Кременищі, а чому б йому не розміститися в споруді № 131, чи безпечніше було сидіти штабникам в якійсь сільській хаті чи в льосі?
Площа приміщень 131-ї цьому дозволяє + безпека від авіаартударів + недалеко киурівська спостережна вежа № 132, від якої легко провести до КП телефонну лінію.
Ну вибили нахіба чи погнули сапери бронедвері під час штурму та трохи повоняли смердючою рідиною в ковпаку, але ж тоді люк був закритий, трупи гарнізона винесли... і все.
Але... але дуже багато але та усіляких протиріч.

 

В німецькый піхотній ДИВІЗІЇ саперна рота мала у своєму розпорядженні 3 вогнемети FmW.34.... балон вогнемета містив 11.8 л горючої суміші "Flammöl Nr.19"...
тривалість вогнеметання за безперервного подавання горючої суміші становила 45 секунд - менше хвилини.
ПИТАННЯ: яка потрібна кількість піхотних вогнеметів (десятки чи сотні?) та саперних "армій", щоб розжарити поверхню навколо тильної амбразуру 131-ї...
до ефекту температури розтріскування броні... подібного до розтріскуванню багна на дні калюжі після її висихання на сонці?

 

Пан Максим (Volodarsky) якось в свій час писав на "райберті":
"...У цьому бронековпаку могла бути використана цементована броня, характерна підвищеною твердістю зовнішнього шару.
А така броня має паршиву властивість тріскатися саме по цементованому шару під час механічних навантажень як ще на заводі (під час кування, вигинання),
так і під час впливу снарядів і ударних навантажень вибухівки.
З литими ковпаками до ладу не могли впоратися напередодні ПСВ навіть у вельми розвиненій металургії імперії, а наприкінці 20-х в срср з якістю продукції було ще гірше
- литі бронековпаки так до ДСВ і не освоїли.
Якість плит у ковпаку різниться - схоже, що тильна могла бути спочатку "гіршою", і зовнішній шар, дефектний ще після вигинання на заводі, потріскався додатково після впливу вибухівки під час штурму."
Volodarsky,... "акі в акву прозренія зряші, акі провідєцЪ мєталургічячни", ще років 10 тому, і скоро,... вже без жартів, буде тому підтвердження... його словам!

 

Ось одні з головних точок ... в яких ще й досі криється правда та схована умовна таємнича голка від "БОВТУНА" якунінського яйця,
яке в 70-ті роки створила дика політизована фантазія комісара евдокімова. А саме:
- зовнішний стан навколо фронтальної частини північної (тильної) амбразури;
- внутрішний стан нижньої частини північної (тильної) амбразури та кріплення її амбразурної засувки (або по рус - "заслонки") всередині ковпака;
- зовнішний стан навколо нижньої частини східньої амбрази (без врахування кульових попадань).

 

До вашої уваги представляється фотоколаж, який дає змогу зрозуміти основну відмінність фронтальних підступів до довгочасних споруд 8-го БРО КиУР,
які були розташовані в селі Кременище та поряд з ним – це широка та відкрита місцевість заболоченої заплави річки Вета (не річка Сіверка!).
Німецька кольорова мапа від пана Швачка (справа) дає повну гаму насичених кольорів умовних позначок на архівному папері 41-го року.
Німецька світлина 131-ї тих років (зліва) візуально підтвержує існування природного середовища, яке повністю відповідало мапі того часу.
Наступати будь якому агресору з півдня на с. Кременище – це тактичне самогубство... тому що так могли йти тупим фронтальним натиском тільки більшовики...
для яких "... преград не существовало", але в даній історичній ситуації червоножопі сиділи в обороні...
в якійсь мірі, на деякий час, їм пощастило на початковому етапі оборони від фельдграувної навали.

На початку 70-х років з цими очевидними причинами та природними загородами був явно не згоден в своїх "творах" та ідеологічних прокламаціях в ЗМІ
бувший комісар евдокімов.
Піднатужився старий маразматик в своїх мізкових перекрутах, бо "... большєвікі і нє такіє прєгради ламалі", а тут-то всего... і смаковито відригнув
отаку героїчну фантасмогорію на базі особистих відчуттів "бойових дій"... ось таке-то могло бути в дійсності... але цього зовсім нічого не було.

 

Якщо ми беремо за основу цього розгляду мапу 1941 року розташування частини споруд 8-го БРО КиУР в районі села Кременище, а вони ще й досі розташовані на своїх місцях,
та порівнюємо її з німецькою мапою періоду штурму серпневих боїв... то в результаті побачене викликає якийсь жах та повне нерозуміння
Виходить в висновку, що це зовсім різні позначення споруд та об'єктів, які розташовані на одній і тій же місцевості театру бойових дій... це якась пастка для розуміння.
Річки на своїх місцях, лісові масиви теж, населенні пункти з однаковими назвами... але щось головне приховано в цих диких розбіжностях.

У німців вийшла така нісенітниця на мапі... тому що причина в цьому дуже і дуже проста – це проміжок ЧАСУ між нанесенням позначок на мапі.
Штабні офіцери 29-го армійського корпусу, якщо це їх робоча мапа, були зовсім далеко від місць боїв, розташування споруд та об'єктів більшовиків на місцевості, вони детально не знали, а позначали їх виходячи з донесень бойових підрозділів та скороруч намальованих схем в бойовій обстановці, а там могли бути значні помилки від незнання місцевості.
Не вірно розташовані споруди в своїй німецькій нумерації, не нанесені ділянки протитанкових ровів та інших польових укріплень КиУР, не вірні місця вирубки лісів перед спорудами, плутанина в позначках типів споруд... та багато іншого.

Можна прийти до висновку, що німецька мапа, надана паном Швачком, була зроблена для звітів та констатації фактів перед вищим командуванням вже після закінчення боїв... десь, можливо, в вересні місяці коли почалося затишшя та очікування з обох сторін перед оточенням та знищенням значної частини Південно-Західного фронту.
Після явної перемоги в операції та в передчутті повного розгрому противника... чи не один хрін... де саме стояла та чи інша споруда, якого саме типу вона була, яка була протяжність ровів в тому чи іншому місці, чи де був вирізаний ліс... хоть в результаті це вийшло досить невірно та якось приблизно, але справу було зроблено... з німецькою "педантичностю".
Для початку переможцям було достатньо і цього що зроблено, буде повна перемога тоді для своїх істориків... є свої архіви з першоджерелами періоду бойових дій.
Ось такі мені навіяло думки та спостереження, а чи правий... вирішувати вам.



P.S. "... Долина перед ДОТом была усеяна трупами фашистов"... тут можна тільки покрутити пальцем біля скроні... " у вас все ДОМА?"

 

ДОТ № 131 в історії оборони Києва.

Ідея щодо проведення розкопок та реставрації ДОТу № 131 була запропонована КИМОСЬ 15 травня 1988 року 2-му секретареві Московського райкому ЛКСМУ міста Києва – Крищенку Сергію на зборах «пошуковців» району, які по-правді, тільки що і числилися в звітах органів для масовості їх діяльності.
ЧИЮСЬ ідею одноголосно «схвалили і підтримали» та було вирішено втілити її в життя.
Але перша газетна «качка» з'явилася в пресі на першій сторінці газети «Молода Гвардія» ще на 9 травня 1988 року.

Перед початком робіт біля ДОТу № 131 треба було пройти всі кабінетні узгодження та дозволи в Києво-Святошинському райвиконкомі та райвійськоматі.
Усі ці питання довелося вирішувати з 16 травня по 28 червня ц.р..
Основна заслуга в цьому – Киянченка Анатолія, бувшого комсорга 2-го майданчика заводу «Радар».
Ця молода і симпатична людина вміла «пробивати» бюрократичні стінки та мала шаленну витримку в кабінетних митарствах і ХТОСЬ завжди його за це дуже поважав.
На ЧИЙСЬ погляд, він завжди це робив від чистого серця і з повагою до загиблих захисників Вітчизни, як тоді все це сприймалося по-совісті.
28 червня вже мали на руках папку з всіма погоджувальними документами.
Спасибі тобі, комсорг Анатолій!

 

28 червня 1988 року.

Машиною «Волга-24» (ВІПавто тих часів – Примітка) з автопарку Московського райкому комсомолу о 13.00 приїхали в с. Кременище до ДОТа.
Завдання цього виїзду: оглянути місце майбутніх розкопок і правильно спланувати проведення майбутніх будівельних робіт.
Киянченко (на фото нижче – Примітка) запросив з нами на виїзд одного із секретарів Московського райкому комсомолу ... Бабарикіна, який, так здавалося,
теж по-людські поставився до нашої запропанованої справи і повністю її підтримав.

Але спочатку ми побували у наших знайомих Київських археологів.
По попередній інформації, під час проведення зондування в районі північніше м. Васильків, ними було виявлене масове захоронення репресованих 30-х років.
Традиційно – у кожного дві дірки в черепі, хаосний звал трупів в одну яму, сморід та просипка слоїв гашеним вапном.
Місце – низина в ярах, грунт – глина.
Отримали на руки викопіровку план-схеми місця поховання.

Цього дня було похмуро та сильно парило.
Більше години оглядали місцевість навколо ДОТу і саму споруду, як зовні, так і злазили всередину неї.

Зовнішній стан:
Братську могилу з пам'ятником, де поховано останки гарнізону ДОТу № 131, можна знайти на північно-східній околиці села Кременище –
немає абсолютно ніяких вказівників або табличок.
Сам ДОТ розташований за 300 метрів від пам'ятника на південно-східній околиці села, і його можна виявити тільки за підказкою місцевих жителів.

Фортифікаційна споруда розташована на краю сільських городів у пишному низькорослому яблуневому саду, де упереміш із яблунями насаджено різноманітні ягідні кущі.
Стоїть висока густа і давно не кошена трава.
Недалеко від ДОТу, на краю городів звалені в купи звалища сміття та височіють «кургани» запашного гною.
При підході до ДОТу починається 15 метрова асфальтна доріжка.
Асфальт розтріскався в багатьох місцях, біля пам'ятного знака просто розвалився на шматки.
У багатьох місцях коріння дерев підняло ділянки асфальту і повитикалося назовні, серед множинних тріщин стирчить з тріщин проросла висока трава.
Повне запустіння і срач.
Низ цоколя пам'ятного знака біля ДОТу і клумби – розтріскалися, місцями камінь відшарувався від розчину, і, загалом, має непривабливий вигляд.

Підхід до входу в ДОТ являє собою воронку в діаметрі близько 5-8 метрів.
Ця овальна яма заповнена сміттям та брудом, з правого боку якої спостерігаються напівзогнилі та запливші ґрунтом дерев'яні сходні-«ступені»,
створені колись зусиллями команди дітей та підлітків під керівництвом київського туриста-краєзнавця В'ячеслава Дзівалтовського.
В воронці, на перший погляд, грунт глинистий і дуже слизький, місцями високі стирчаки трав'яного покриття.

Ретельно обдивляючись по колу бронебашту ДОТу ми так і не змогли виявити сліди від тих бойових епізодів 41-го, про які довелося читати в книжках та газетах.
Десь в глибині душі з'явилося перше тривожне дріботіння якихось сумнівів та настороженості в тому, що було задумано тут зробити...



Внутрішній стан:

Увійти в ДОТ можна тільки напівзігнувшись через вхідні двері або газовідвідну щілину «продуху», заввишки трохи більше метра.
Усі приміщення нижнього поверху залиті брудною протухлою водою стоків завглибшки понад 30 см, глибина глинистого мулу до 10 см.
У відсіках плаває всіляке побутове сміття: скляні та пластикові пляшки, пластмасові та дерев'яні ящики, рвані книжки та старе взуття.
Все це перемішано з гілками дерев і кущів, пучками старої трави.
Стоїть неймовірний сморід від гниючої органіки, вогкості, застоячої болотної рідини і чаду диму.

Між відсіками немає жодних дверей, відсутні бронедвері та обидві вхідні решітчаті (протиштурмові) двері.
У крайньому лівому приміщенні (казарма) збереглася рама від внутрішнього вентилятора і метровий фрагмент вентиляційної труби під стелею.
У крайньому правому приміщенні збереглася відкидна бронезаслінка амбразури захисту входу, через яку прострілювали вхід у ДОТ.

В бронековпаку збереглися на кулеметних амбразурах усі чотири внутрішні бронезаслінки.
Південна заслінка – піднята вгору і заклинена, західна і східна – опущені вниз, північна – напівопущена і внизу має невелику щілину.
У центрі підлоги ковпака фрагментально збереглася центральна вісь поворотної «каруселі» кулеметних лафетів.
В середині ковпака відсутня кришка бронелюка, збереглася лише в деформованому вигляді ліва завіса.
Підлога (броня) в районі люка має скрізні провали після сильного внутрішнього вибуху та злегка прогнута на нижній поверх.
Усі стіни всередині ДОТу обписані матами й автографами відвідувачів.

Захоплені розмовами про майбутню роботу, ми підійшли до найближчого з городів і почали рвати з кущів малину –
неперевершений аромат соковитих ягід навіть не могла заглушити своїми пахочами звіжа скирда гною від домашньої худоби.
Зранку ніхто з нас не їв, і було чутно як у всіх у животах «кишки грають марші».
Ми одразу ж помітили, як метрів за 15 від нас, якась нахилена літня жінка на городі збирає полуницю.
Близько 5 хвилин вона скоса дивилася, як у наших голодних пельках жменями зникає стигла малина.
З криком: «А шож-то ви робите, бісові діти!» – вона підбігла до нас, войовничо стискаючи в руках сапку,
навіть без сонця виблискувало холодною сталю відполіроване землею металеве лезо жіночого сільхозінвентаря.

Від несподіванки ми трохи сторопіли, хоча нас було і четверо.
Треба зауважити, що райкомівська комса одразу встала за нашими спинами.
З огляду на нашу «кількісну перевагу», ми не відступили перед незадоволеною господинею малинових кущів,
але нам довелося різко «згрупуватися» і вступити в вимушені переговори.
Незабаром наш конфлікт було вирішено мирним шляхом, завдячуючи знову ж таки Анатолію Киянченку, і ми, продовжуючи їсти малину,
якою на цей раз нас вже пригостили, розговорилися з хороброю пані.

Так ми познайомилися з Рибальченко Матрьоною Григорівною – корінною жителькою села Кременище, одним з головних свідків подій навколо ДОТу № 131.

 

Природне середовище навколо ДОТа № 131 станом на 1988 рік - такої панорами вже ніколи не буде... сраний мєгаполіс все перетравив та знищив.

 

Порівняльні фото 1941-го (зліва) та 1988-го (справа) - пройшло якихось 47-м років... і вже з'явилися перші осередки щасливих кийовлянів, «дачниками» вони називалися.
Це були перші часи великого «перезаселення» та знищення природного середовища південних околиць Києва, яке триває і донині, але в більш прискорених темпах.

 

І ось яку розповідь про 131-й в цей день ми від неї почули:

« Всі ДОТи (№/№ 130, 131, 133, 135 – Примітка), які знаходяться в районі села Кременище, були побудовані до 1932 року.
Вона це стверджувала з впевненістю, бо з цією датою була пов'язана одна з подій в їхній родині.
Оскільки і в ті часи, їхній город був розташований поруч із ДОТом, весь процес будівництва вогневої точки вона добре запам'ятала.
Вищевказані споруди будувалися навколо села одночасно, тому що з її слів «зелені» паркани з'явилися в один і той самий день.
Ще до початку будівництва, навколо майбутнього будівельного майданчика військовими був побудований височенний дерев'яний паркан,
який був пофарбований у зелений колір.
Паркан стояв навкруги, метрів за 30 від місця спорудження об'єкта.
Будівельні роботи були розпочаті ранньою весною і в заборонену зону паркану, тимчасово потрапила навіть частина городу сім'ї Рибальченків.
Озброєні солдати цілодобово охороняли периметр огорожі і вхід на будівництво, сторонніх навіть близько не підпускали до зони робіт.

Вже під кінець будівництва, лівіше від ДОТа в молодому лісі (на схід, в напрямку № 130 – Примітка), з'явилося ще одне закрите невеликим парканом місце,
яке теж посилено охоронялося.
З її слів можна було зрозуміти, що там був якийсь ЛЮК, але його призначення і чи був він пов'язаний безпосередньо з будівництвом ДОТу № 131,
вона пояснити не могла.
Наше подальше опитування старожилів села, що стосується незрозумілого «ЛЮКА» або хоча б його місцезнаходження, – жодних результатів не дало.
Крім баби Матрьони ніхто нічого про це місце не чув і нічого не бачив.

 

Цікаво. А як була сформульована мета проведення розкопок для органів влади у 1988 р. ?