Координатор по связям со странами СНГ и Балтии российского Межрегионального Фонда увековечивания памяти погибших при защите Отечества Андрей Лященко доставил останки нашей соотечественницы, уроженки Житомирской области, погибшей в 1942 году. Хотелось бы сказать огромное спасибо поисковикам Российской Федерации ПО "Звезда" экспедиции "Долина" и командиру отряда Алексею Степанову, которые нашли Валентину Конобас на краю авиационной воронки в ходе поисковых работ в районе деревни Мясной Бор Новгородской области 19 сентября 2016 года. Нашли и правильно вскрыли смертный медальон, который прочелся. Спасибо нашему украинскому архивному поисковику Виктории Нестратенко, которая по полученным от них данным нашла родственников Валентины в селе Почуйки Житомирской области. Спустя 75 лет девочка погибшая в 24 года вдали от Родины вернулась домой. Спасибо всем, кто помог встретить ее останки на Киевском Центральном вокзале. Спасибо Виктору Михайловичу руководителю оркестра за музыку, спасибо руководству Укрзализницы что приняли поезд Санкт Петербург- Киев на первый путь, спасибо поисковикам-реконструкторам СПО "Вертикаль" за почетный караул. Спасибо всем кто откликлулся и помог. Вместе мы сила! Все что планировали все выполнили. МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ УПРАВЛІННЯ ЦИВІЛЬНО-ВІЙСЬКОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ВІЙСЬКОВО-ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ УКРАЇНИ СПЕЦИАЛІЗОВАНЕ ПОШУКОВЕ ОБ’ЄДНАННЯ «ВЕРТИКАЛЬ» МІЖНАРОДНА АСОЦІАЦІЯ ДОСЛІДНИКІВ ФОРТИІКАЦІЇ «ЦИТАДЕЛЬ» Прес-реліз 5 лютого 2017 року о 14.00 в приміщенні Національного військово-історичного музею України відбудуться заходи з передачі решток загиблих в роки Другої світової війни бійців армії СРСР. Організатор заходу з російського боку – Фонд увіковічення пам’яті загиблих при захисті Вітчизни, який представлятиме координатор по країнам СНД і Балтії Андрій Лященко. Для захоронення на Батьківщині – в Житомирській області України будуть передані останки Конобас Валентини Павлівни, воєнфельдшера 53-ої окремої стрілецької бригади 2-ї ударної армії СРСР що загинула в 1942 році під час Другої світової війни. В свою чергу, українська сторона передасть російській делегації останки двох радянських бійців – Воскресова Івана Єгоровича та Дмитрієва Олександра Степановича для захоронення на Батьтківщині. Також відбудеться передача родичам особистих речей Животовського Івана Ілліча, штурмана, льотчика-спостерігача, лейтенанта 72-го окремого дальнього розвідувального авіаційного полку 16-ої повітряної армії СРСР, що був похований в м. Варшава в жовтні 2016 року. Довідково: Про Конобас Валентину Павлівну В ході пошукових робіт 19 вересня 2016 року на схід від р. Полисть неподалік Мясного Бору (територія РФ) керівник пошукової організації «Зірка» Олексій Степанов виявив останки червоноармійця. За характерними особливостями скелета було зрозуміло, що знайдений ним боєць – жінка. Поряд також знаходилися хірургічний затискач, половинка круглого дзеркальця, ґудзик від гімнастерки і особистий медальйон. На щастя, в медальйоні збереглася записка. Простим олівцем на крихітному листочку паперу було написано: Житомирська область, село Почуйки, Яременко Н.П. За адресою виходило, що загиблий боєць був з України. Пошуковці зв'язалися з головою села Почуйки. Виявилося, що єдиною людиною з таким прізвищем у селі була Наталя Павлівна Яременко. Вона вже померла, але у неї була сестра, яка пропала безвісти або загинула десь під Псковом в 1942 році. Звали її Валентина Павлівна Конобас. Про Животовського Івана Ілліча У 2015р. в старому руслі річки Бзури неподалік населеного пункту Камена що на північному заході від м. Варшава, було знайдено бомбардувальник Пе-2 з останками льотчиків. За номером двигуна літака була встановлена його приналежність і особи загиблих. Як виявилося, в складі екіпажу бомбардувальника був українець – штурман, льотчик-спостерігач, лейтенант Животовський Іван Ілліч (9 бойових вильотів). Згідно документів, 18 cічня 1945 р. екіпажу Пе-2 було поставлено бойову задачу: розвідка з фотографуванням залізних і шосейних доріг в районі Лович, Кутно, Ленчиця, Скаржевіци – місцевість на північний захід від Варшави. Виліт літака зроблений в 11.30 з аеродрому в м. Демброво, що в 110 км на південний схід від Варшави. Через несприятливі погодні умови екіпаж виконував політ на малій висоті, а район розвідки був насичений зенітною артилерією противника… Урочисте захоронення червоноармійців, які віддали свої життя захищаючи Батьківщину, відбулося у Варшаві 25 жовтня 2016 року. У жалобній церемонії взяли участь родичі загиблих льотчиків, а також посол Росії в Варшаві Сергій Андрєєв і мазовецький воєвода Зджислав Сіпера. Всі фото тут. http://relicfinder.io.ua/album Поїхав знайдений нами Воскрєсов Іван Григорович та Дмітрієв Олександр Степанович, знайдений житомирським " Пошуком".
трохи знімав і я. Цікаво послухати як переплилася друга світова і третя світова в полковника Потєхіна та Стеблюка.
Ну що ж...Діло зроблено, всі границі пройдено. Це була напрочуд продуктивна співпраця СПО "Вертикаль" МАИФ " Цитадель" ( Павел Нетесов, дякую ще раз, нам з тобою мутить не привикать) Національного військового історичного музею, та військово цивільне співробітнитство МОУ. Вікторія Виктория Нестратенко , без тебе нічого не було б, ти умнічка! Андрей Лященко - ми вже стали друзями , але на такому рівні зробили це вперше ! Мастак, Алекс, Курт Вагнер-Дякую!!!Особлива подяка моїм хлопцям з " Вертикалі" ! Вибачте що біля мікрофона та в телевізорі завжди я, а ви за спинами тихенько в стороні...Це Ваша щаслуга а не моя! Я в вас на весіллі відтанцюю! Особисто наша ціль достигнута. Воскрєсов та Дмітрієв поїхали додому, Валентина Конобас вернулася в рідні Почуйки. Працюємо далі, не соромимося тієї війни а проводимо паралелі. В нас теж діди воювали , і не хуже. Всім дякую!
Ребята, спасибо ! Спасибо, что нашли возможность приехать в Киев, а кто не смог, спасибо за моральную поддержку, Вы были с нами все это время ! Первая девочка, вернувшаяся в Украину, дала нам возможность, всем, встретиться и познакомиться. Думаю, это большой плюс, в нашей с Вами общей работе, на данном форуме.
Хорошее мероприятие получилось. Единственная ложка дегтя - не позвали родственницу летчика на мероприятие. Пожилая женщина в очень расстроенных чувствах звонила нам и рассказала о состоявшемся мероприятии. С вопросом: "Как же так?" А ведь искали и нашли родственников здесь, на форуме, в октябре 2015г. Вот тема: https://reibert.info/threads/zhivotovskij-i-i-poisk-rodnyx-v-s-kotelva-poltavskoj-obl.683360/ если бы организаторы из форумчан маякнули о готовящемся событии, было бы на мероприятии на одного гостя больше. Хочется верить, что это досадная случайность.
все діло в тому, що родичів шукали два рази. Я так розумію в сім,і якісь тьорки. На міроприємстві були три родича пілота. Я які у них там відносини ми не знаємо Позвали кого знайшли. Ніякого злого умислу не було не по відношенні до родичів, ні по відношенні до Вас. Получилося як получилося.
зробив скорочений сюжет, але вставив слова подяки родичів Конобас та пілота ПЕ2. Ніхто і подумати не міг що родичі не спілкуються. Та і передача особистих речей вирішувалася буквально в останні дні, внук поміняв номер телефону і Вікторія просто зробила новий пошук родичів.
Так, получилося як получилося. Безумовно, що сімейні відносини це складно. Але зрозуміло і те, що коли родичів знайшли вдруге - вони не могли не сказати, що їх вже знаходили. Тому логічним було б вийти на зв'язок з тим, хто вже займався цією справою. Багато кому відомо почуття, коли ти перший сповіщаєш рідних про долю знайденого військового. Це дуже сильна емоція. Особливо в перші рази... Бузумовно стаєш причетним до багатьох сімейних справ, пов'язаних із вшануванням Памяті знайденого воїна. І коли тобі дзвонять родичі і висказують "як же так" і таке інше, то складно не впасти в негативні емоції. Впевнений, що Андрій Яровий, якого згадують родичи у скороченому сюжеті, зміг би допомогти вам у проведенні заходу. Надав би всю наявну в нього інформацію. Та і сам би примчавсь до Києва на зустріч. До чого веду: справу зроблено. І точно такої ситуації вже ніколи не буде. Можливо будуть інші. Давайте навзаєм мати на увазі ці моменти при організації і проведенні подібних заходів. В пошуковій сім'ї теж бувають "якісь тьоркі". Побажання звести їх до мінімуму, а краще взагалі до них не доводити.
Роман, Вы себя так ведете, как будто я у Вас славу забрала.) Не зная предыстории... В конце октября, получила от Антона Торгашева сообщение, с телефоном и почтовым ящиком Руслана, с очень почетной миссией, сообщить родным, что их кинули, за них "забыли", конкретно, озвучить дату захоронения в Варшаве, на которую бы они уже никак не попали... Кто их нашел, меня, абсолютно, не интересовало. У меня своих, по 5 и более поисков в день. Почему лично Вас не попросили о данной "приятной" миссии, узнайте у тех, кому Вы отдали контакты родных. На сегодня, я ничего конкретного добиться не могу, полный набор имен российских поисковиков. Имя, Андрей Яровой, я услышала только на вокзале от Руслана. Все, что от меня требовалось в тот день, это раз 20 повторить "Извините, что так произошло !" А, далее, уже с Антоном думали, как выйти с этой ситуации ? Люди были очень сильно расстроены. За никакую торжественную передачу земли и дюраля, речи не шло. О таком, мечтать, даже, нельзя было, не то чтобы что-то планировать. Но, когда ребята согласились помочь в торжественной встрече и проводов воинов, предложила торжественно передать и планшет Животовского его родным. Хоть, как-то сгладить. Но, пока вещи дошли до Питера, Руслан успел поменять телефон, и поиск пришлось делать по новому. Приглашением кого-либо или не приглашением, я не занималась, как и организацией мероприятия. На мне были, только родные. У меня масса дошедших воинов, и мне, абсолютно, наплевать, прозвучит где-то мое имя, или нет. Главное, у меня солдат домой дошел. Причина Вашего возмущения в одном, Вас не пригласили на мероприятие. Извините, вот такое Поисковое Братство в Украине, какое уж имеем, практически, никто ни с кем разговаривать не хочет, и причину этому, во мне не ищите.
взагалі складується така думка, що комусь із союза народна пам,ять не хватило кусочка слави. Поясню чому. Із громадських організацій які це оганізовували не був названий ніхто. Нас просто назвали " Пошуковці". І нам цього достатньо, тому що ціль була трохи друга. Не понти, і заглядування родичам в вічі, а передача бійців в рф і прийом Валентини Конобас. Коли все пройшло вперше на такому уровні на ура, зразу з'явилася куча обіжених , які хотіли б приїхать. Я б не їхав з Дніпра в Київ. Чесно. А кому мало слави- працюйте , організовуте. Я взагалі сомніваюсь що хтось колись дивиться перший національний.Тому і сомніваюсь що хтось комусь звонив з претензіями. Більше всього коє хто не може примазатися, щоб виставити в себе на сайті інформацію по типу розкопок в Нових Троянах. Тому не треба ля ля.
Сказал то, что хотел сказать. Еще раз - Вы провели достойное мероприятие. К Вашей Славе не примазываюсь. Насчет поездки Днепр-Киев и обратно Андрюха бы примчался, без всяких официозов. Просто Вы не знакомы. Всё, удачи Вам в Поиске.
та нам не треба ніякої слави. Взагалі не треба. Ми Вам пояснили чому так получилося, ви знов за рибу гроші. І аби одні Ви.....Ще було фе від декількох людей. Людей з союзу народна пам,ять. Тому така і картинка зложилася. Правильно сказав Віктор Мастак ЮА. Не одне добре діло не залишиться безнаказаним. Тому прошу понять і простіть! Спалених нервів при організації було багато, але ще більше було потім, коли славу почали ділить))) Особисто до Вас нічого не маю, але поставте себе на наше місце.
Ось,як приклад. яким хером союз має відношення до виставки, яку з нуля зробив Паша Нетьосов? Навіть не вказавши ні одного прізвища.ГИДКО. https://unm.org.ua/v-verhovnoy-rade-otkrylas-vystavka-veshchey-pogibshih-v-ato
Особисто у мене нема ніяких обідок взагалі. Тільки побажання відноситись друг до друга з розумінням і повагою. Про відносини когось с СНП - це не до мене. Ще раз - на все добре.
Поставлю точку от себя. Я - Яровой Андрей. По просьбе Бориса linnet (Москва), который собственно и идентифицировал экипаж Пе-2, мы с Земградом занялись поиском родственников Животовского в октябре 2015. http://trizna.ru/forum/topic/40972-в-польше-из-реки-бзура-подняли-самолет/?page=2 По итогу координаты были переданы по инстанциям в редакцию журнала "Военная археология" которые напрямую общались с поляками. ВсЁ! Точка. Миссия выполнена. Фанфар не надо. Дальше должны были работать поляки, как планировалось. Но! 06.02.2016 в обед мне звонит Екатерина Григорьевна / г.Киев/ - племянница, дочь старшего брата Григория- и со слезами говорит, как я так мог поступить что не сообщил ей о мероприятии?! с учетом что сам только узнал от нее. Вообщем приятного было мало Потом в результате 100500 звонков, ситуация прояснилась, о чем выше писали. Лично у меня нет никаких обид. Ибо сам не раз принимал участие в организации различного рода мероприятиях(захоронения, выставки, уроки мужества) такого направления и знаю сколько трудностей таит это дело. Спасибо Всем кто принял участие в данном мероприятии и внес посильную лепту в сохранении памяти о подвиге наших предков. Рекомендации по орг.вопросам, с позволения сообщества: - корпоративная этика (если есть уже какие-то данные, узнайте откуда они, можно сэкономить кучу времени ) - анонсируйте мероприятия! пусть без точной даты сразу, но заранее Похабыч) обиженных нет, но в Киев я б приехал, потому как авиапоиск стал моим призванием, и возвращение летчика на родину - не ординарное событие. А звонок был. И надеюсь что больше никому из нас не придется слышать подобное и как Виктории звонить про то что "забыли предупредить". Еще раз всем спасибо! терпения и выдержки нам в нашем деле. П.С. Екатерина Григорьевна, по прошествии пары дней успокоилась. Изъявила желание посетить могилу дяди в Польше в этом году. И возможно приедит на торжественное мероприятие в Котельву, которое ориентировочно пройдет 23.02.2017
