Доброго здоров‘я! Жетони з числа невиданих (щонайменше з 68-го до 70-го порядкових номерів), останнім часом активно «гуляють» по аукціонах; якщо спочатку такий жетон штабної батареї артилерійського полку дивізійників продався за доволі шалені гроші, то опісля ажіотаж згас і наступні жетони пішли за адекватними цінами: https://reibert.info/lots/stb-bttr-ss-frw-art-r-14.694169/ https://reibert.info/lots/stb-bttr-ss-frw-art-r-14.696506/
Про невидані- питання дуже спірне. Багато жетонів цього підрозділу, які були тоді знайдені, мають сліди носіння. Так що, скоріш за все, це жетони зібрані в особового складу. Можливо, перед початком прориву. Не секрет, що до полонених штабників було відношення особливе.
Все може бути, але, до прикладу, жетони штабу дивізії у кількості 192-х екземплярів, знайдені у Почапівському лісі у 2017-му році (з послідовною нумерацією) чітко відносили до категорії невиданих і, наскільки я володію інформацією (а я і активно займаюсь пошуком у «котлі», і активно колекціоную дані ідентифікатори), жетони з такою ж набивкою окремо та в інших місцях більше не знаходили… Аналогічна ситуація була і з третьою штабною батареєю, 18-ть послідовних ідентифікаторів якої було знайдено позаминулого року; більше окремих жетонів цієї батареї не знаходили (наскільки я володію інфою), а це явно замала кількість для всіх умовно зданих ідентифікаторів: З іншої сторони, збір жетонів вояків перед боєм міг трактуватися, як малодушність та пряме панікерство і, припускаю, за такі дії навіть після прориву з «котла» ініціаторам та навіть учасникам могло загрожувати покарання (ба, навіть розстріл; чого варте панікерство самого Фрайтага, який тимчасово самоусунувся від керівництва дивізією - правда, як німцю, йому все зійшло з рук). Як на мене, таке рішення щодо «втрати» ідентифікатора негласно давалося на розгляд кожного окремого бійця… І наостанок, щоб модератори суворо не відреагували на відступ від теми оцінки, зауважу, що ідентифікатор, який обговорюється (та його «побратими» по нумерації) не мають жодних слідів носіння
Тут Ви, батінька загнули. Перед загрозою полону, німецький вояк був зобов'язаний знищити усе, що могло б видати його належність до того, чи іншого підрозділу: зольдбух, жетон і т.д. А перебування в котлі- саме ця загроза. Тому, втрата ідентифікаційного жетона не вважалася великим порушенням. Його можна було замовити повторно, правда, за власні кошти. З розповіді дивізійника Леоніда Мухи, коли на дорозі перед селом Почапи, їх шикували до штурму, поруч, солдати вермахту масово викидали документи і жетони. І всі канави зліва і праворуч від дороги були засипані жетонами і солдатськими книжками. Десь на початку двотисячних в с.Ремезівці, коли я показав одній бабці німецький жетон, вона сказала, що під час прориву у них ночував український підрозділ і зранку перед тим як іти далі, офіцери зібрали в солдатів "такі бляшки, як гусячі яйці".
Вояка дивізії СС «Галичина» в першу чергу видавав не Зольдбух чи жетон, а специфічна камуфляжна форма з усіма витікаючими (пряжка СС, каска з рунами, левики на рукаві і т.д.). Отже, відштовхуючись від Вашого твердження, першочерговим завданням дивізійника, спрямованим на «знищення усього, що могло видати його приналежність до того чи іншого підрозділу», було позбавитись свого яскравого есесівського обмундирування і переодягнутись у цивільне або, на худий кінець, у вермахтівські однострої!? Так точно не робили до того моменту, коли кільце остаточно замкнулося і кожен діяв окремо і в залежності від ситуації, в якій опинився… Крім того, Ви або випадково, або свідомо не уважно читали мій коментар і в подальшому починаєте щось перекручувати та розвивати політ фантазії! Я і без Вас прекрасно знаю, що за втрату ідентифікатора, який в подальшому можна було відновити за власний кошт, серйозної дисциплінарної відповідальності не передбачалося; я ж чітко наголошував на фактах офіційного збору жетонів командним складом підрозділів перед відповідальними боями, що по суті підриває моральний дух бійців та віддає ознаками панікерства (а де логіка, якщо вони і надалі залишались в есесівських одностроях, а україномовному дивізійнику, який не володіє німецькою на розмовному рівні, при ймовірному полоні в подальшому, аж ніяк не вдасться викрутитися і видати себе за простого солдата Вермахту!?); та й інформація про повне оточення, через погану комунікацію та зв‘язок, надходила з суттєвим запізненням, а бійців до останнього тішили байками, що їм на виручку виступили потужні з‘єднання і ось-ось прорвуть кільце (по факту так і було, але кільце прорвати їм не вдалося)… ////// Як на мене, таке рішення щодо «втрати» ідентифікатора негласно давалося на розгляд кожного окремого бійця…//// Чи було це прямим наказом, чи бійцям лише рекомендували так діяти, але факти підняття бійців на межі виходу з «котла» (в принципі, як будь-якого іншого) з ідентифікаторами (в тому числі, штабними), вказують на те, що рішення про їх скидання було виключно індивідуальним… На цьому я ставлю крапку і припиняю цю безглузду дискусію, а у модератів прошу вибачення за відступ від теми!
