Шановні панове допоможіть зібрати біографії та фото членів СС та цивільних організацій, які працювали при замку. Ось що я маю на даний час Зігфрід Тауберт SS-Обергруппенфюрер і генерал WSS. 2-ий комендант замку Вевельсбург. Народився 11.12.1880 р. в Балентіні (Померанія), в сім'ї протестантського пастора Карла Тауберта. Після закінчення середньої школи почав військову кар'єру і був зарахований фанен-юнкером до 57-го піхотного полку герцога Фердінанда Брауншвейзького (8-й Вестфальський полк). 18.01.1901 р. отримав звання лейтенанта. З 1904 р. перебував у шлюбі з Ютою Дьєн від якої було троє дітей. До 1911 р. проходив службу в 57-му піхотному полку. З жовтня 1911 р. по липень 1914 р. командир 38-го гренадерського полку. 21.07.1914 р. після закінчення навчання на штабного офіцера призначений командиром морської бази у Вільгельмсхафені. 11.09.1914 р. отримав поранення. Був нагороджений Залізними хрестами ІІ та І ступенів. З 1916 по 1917 рр. при штабі 6 армії. З 1917 до вересня 1918 р. ад'ютант при штабі 14 і 17 армії. Потім до листопада 1918 командував штурмовим батальйоном. 22.02.1919 р. був демобілізований у відставку у званні майора. З 1921 по 1924 рр. керівник Селянського фронту (Landbund) та Сталевого шолома (Stahlhelm) в Померанії. У серпні 1925 р. продав майно, придбане після закінчення війни в Грайфенсхагені і переїхав до Берліна, де став працювати менеджером з продажу на фабриці по випуску фортепіано. З вересня 1929 р. по жовтень 1931 р.працював у страховій компанії. У 1931 р.вступивдоNSDAP(квиток № 525246). У квітні 1933 р. вступив до SS(квиток № 23128). З 12.06. по 18.12.1933 р. командир спеціального батальйону SS. З 18.12.1933 р. по 31.10.1935 р. виконував обов'язки начальника штабу Оберабшніта SS«Ost». 01.11.1935 р. призначений начальником штабу в Головному управлінні SD. Один з найближчих співробітників обергруппенфюрера SSРейнхарда Гейдріха. 30.01.1938 р. призначений 2-им комендантом замку Вевельсберг (SS-Ordensburg), яким комендантував до 30.03.1945 р. 30.01.1943 р. отримав звання обергруппенфюрера SS та генерала військ SS. 09.11.1944 р. зарахований до Особисто штабу рейхсфюрера SS. При підході солдат союзницьких військ втік із замку і перебрався до Шлезвіг-Гольштейна. Помер 13.02.1946 р. в Кілі, земля Шлезвіг-Гольштейн.
Коудре Ганс Петер SS-Штурмбаннфюрер. Директор Бібліотеки SSпри замку Вевельсбург. Народився 27.09.1905 р. в Берліні-Шпандау. Син генерал-майора Ріхарда Коудре. З 1925 по 1931 рр. після закінчення школи в Кесселі, почав вивчати право та політичні науки в університетах Гьоттінгена, Лейпцига та Гаазі. Одночасно був членом Корпусу «Hildeso Guestphalia Goettingen». У 1930 р. вступив до NSDAP. У 1931 р. склавши перший державний іспит з права, пішов працювати секретарем суду. У 1933 р. закінчив навчання в Лейпцигу де захисти дисертацію на тему «Durchführung des Kinderarbeitsschutzrechts». У тому ж році почав стажуватися в Німецькій бібліотці Лейпцигу. В 1935 р. склав іспит з вищого бібліотечного обслуговування та став членом SS. Після цього призначений директором Бібліотеки SS («Бібліотеки суспільства для зміцнення і підтримки німецької культури») при замку Вевельсбург. У 1936 р. Коудре прославив SS опублікувавши свою працю під назвою «Die Schutzstaffel als geistiger Stoßtrupp». У 1939 р. призначений директором Державної бібліотеки Касселя. Пішов добровольцем до військ SS. У 1944 р. отримав звання штурмбаннфюрера SS та нагороджений Німецьким хрестом в золоті. З 1945 по 1948 р. перебував у полоні англо-американських військ. З 1950 р. працював у бібліотеці Федерального суду Карлсруе. З 1953 по 1971 рр. очолював Бібліотеку Інституту Макса Планка з порівняльного і міжнародного приватного права. Був безпосереднім співзасновником Асоціації юридичної бібліотеки та документальної системи. Працював у якості бібліографа. Помер 08.01.1977 р.
Кнобельсдорф Манфред фон SS-Оберштурмбаннфюрер. Комендант замку Вевельсбург. Народився 15.06.1892 р. в Берліні-Шпандау. З 1914 по 1918 рр. кар’єра офіцера під час Першої світової війни. Був нагороджений Залізним хрестом І ступеня. У 1919 р. був демобілізований у званні гауптмана. З 1919 по 1934 рр. працював на парфумерній фабриці. Був одружений на Ільзе Дарре, сестрі начальника Головного упрвління раси і поселень SS Ріхарда Дарре. 07.02.1934 р. отримав звання штурмфюрера SS. 09.11.1934 р. отримав звання оберштурмфюрера SS. 12.02.1935 р. призначений комендантом замку Вевельсбург (SS-Ordensburg). Це був ренесансний замок на південь від Бюрена (земля Північний Рейн-Вестфалія) неподалік від Падерборна. Відомий, головним чином, як музей і колишнє училище з ідеологічної підготовки вищих офіцерів SS («SS Schule Haus Wewelsburg»). Кнобельсдорфф був ентузіастом з відновлення древніх німецьких вірувань і великим шанувальником надздібностей провидця SSКарла Марії Вілігута (так званого Вайстора). Він навіть надсилав йому листи з підписом «in Irminstreue», що дорівнювало визнанню його «Ірмінізма». 24.01.1938 р. отримав звання оберштурмбаннфюрера SSта перейшов до організації «Reichsnährstand». З 1939 р. по 1945 рр. служив у вермахті. Помер у 1965 р.
Джордан Вільгельм SS-Штурмбаннфюрер. Палеонтолог при замку Вевельсбург. Народився11.01.1903 р. в Мерзебург. У 1931 р. вступив до NSDAP(№ 313903 ) та SA. Член SS (№ 278248) З 1935 р. палеонтолог рейхсфюрера SS Генріха Гіммлера при замку Вевельсбург. Одночасно був директором Музею Школи SS (Museum der SS Schule). 30.01.1937 р. отримав звання унтерштурмфюрера SS. 30.01.1938 р. отримав звання оберштурмфюрера SS. З 01.12.1938 р. при штабі Рейхсфюрера SS. 20.04.1939 р. отримав звання гауптштурмфюрера SS. З 1942 по 1944 рр. брав участь у Військовій компанії геологів SS до України, ціль якої було виявлення природних ресурсів. У червні 1944 р. був зарахований до Особистого штабу Рейхсфюрера SS. 21.06.1944 р. отримав звання штурмбаннфюрера SS. У 1945 р. працював в Романо-Германському Центральному музеї. Був нагороджений Хрестом за воєнні заслуги 2 класу з мечами та Спортивним знаком SAв бронзі. Помер 04.03.1983 р.
Вілігут Карл Марія SS-Бригадефюрер. «Распутін» рейхсфюрера SS. Головний містик та окультист Третього рейху. Розробник емблеми «TotenkopfringSS», концепції замку Вевельсберг та інших церемоній, традицій, звичаїв. Народився 10.12.1866 р. у Відні, Австрія. Його батько та дідусь служили офіцерами в Австрійській армії і старший син послідував такій традиції. В 1880 р. почав відвідувати імперську кадетську школу у Відні – Брейтензее. У грудні 1894 р. поступив в 99-ий піхотний полк в Мостарі, в Герцеговині. В листопаді 1888 р. отримав звання молодшого лейтенанта, а через чотири роки лейтенанта. В перший період своєї військової кар’єри служив в 99-му, 88-му і 47-му піхотних полках в різних областях імперії Габсбургів. В 1903 р. став капітаном. Написав вкрай націоналістичний трактат з міфології, «SeyfrredsRunen», а після цього збірник віршів, присвячених легендам про «RabensteinatZeiaim» на австро-моравському кордоні. Передмова у книзі, яку написав Вілігут, посилалася на «германські коріння» місцевих назв, відображала настрій сучасної фольклористики Франца Кісслінга і Гвідо фон Ліста. Книга була опублікована Фрідріхом Шалком, який видав також і деякі з ранніх робіт Ліста. Час, затрачений у військових шеренгах, описаний Вілигутом, як час стійких соціальних зв’язків, дружби і міцного товариства, яке можна зрівняти тільки з його перебуванням в Шлараффії, квазімасонській ложі в Граці, в яку він вступив в 1889 р і досягнув там статуса Лицаря та поста першого Канцлера; цю посаду він займав майже до своєї відставки в 1909 р. Його псевдо в ложі було «Lobesam» і воно також з’явилося на титульному листі його книги. Однак, не існує ніяких доказів про зв’язки цієї ложі з пангерманським рухом, а також і указань на те, що Вілігут був пов’язаний ще з якоюсь націоналістичною організацією в імперській Австрії. В 1907 р.Вілігутодружився на Мальвіні Леутс фон Трейнрінген, яка булародом з Бозена, інародила йому двох дочок, Гертруду (народ. в 1907 р.) і Лотту (народ. в 1910 р.). Син, близнюк однієїіз дочок, помер, будучи ще грудною дитиною. В травні 1912 р. Вілігут отримавзвання майораідопочатку війни ще служив в 47-му піхотному полку. В жовтні 1914 р. як офіцер штабу 30-го піхотного полку брав участь в бойових діях проти російської армії в Карпатах. Після військової кампанії, отримав звання оберст-лейтенанта і був переведений в Грац для того, аби організувати підкріплення для 14-го і 19-го піхотних полків. В 1915 р. йоговідправили на італійський фронт, де він змінив ряд постів міжчервнемцього рокуінаступною весною. В червні 1916 р. призначений командуючим офіцером в резервний округ Зальцбурга. Всерпні 1917 ротримав звання полковника. В ході війни був нагороджений за хоробрість. Фельдмаршал Даніель характеризував Вілігута - «без докірливого характеру… вкрай досвідчений, добросовісний офіцер… ладний до командування полком», таку оцінку поділяли й інші вищі офіцери. В травні 1918 р.відкликанийз фронту в Південний Тіроль іпризначенийначальникомтаборів для демобілізованих солдат в Золочів (північніше Львова, на Україні). 01.01.1919 р. післямайже сорока років військової служби, бувзвільнений іповернувсядо Зальцбурга. Чи були у Вілігута якісь свої надприродні бачення? Він повідомляв, що отримує поради і настанови в рунічній формі від свого дідуся Карла Вілігута (1794-1883), а щодо посвячень в сімейні таємниці то він завдячує своєму батьку; приблизно це відбулося в 1890 р. Серії з дев’яти язичницьких заповідей були написані ним приблизно в липні 1908 р. Єдиним джерелом язичницької традиції перед війною для нього був Теодор Цепль з Ордена Нових Тамплієрів, котрий очевидно знав Вілігута в 1908 р. по окультним колам Відня; їхніми загальними знайомими були Віллі Талєр, кузен Вілігута, його дружина Марі Талєр, відома актриса і декілька братів з OНT. Спираючись на це давнє знайомство, Ланц фон Лібенфельс після війни доручив Цеплю відновити контакт з Вілігутом, оскільки чутки про його приналежність до «таємних германських королів» вже просочились у суспільну середу. У відповідності з цим дорученням Цепль тричі відвідував Вілігута. В зимку 1920-21 р.ТеодорЦепль гостював у доміВілігута в Зальцбурзімайже сім тижнів. Про своєспілкуванняз Вілігутом він детальнодоповіву записці, яка була підготовлена для OНT. Вілігут розповідав Цеплю про те, що він являєтся намісником древньої лінії німецьких королів, показував йому книги по геральдиці, свій герб і сімейне клеймо у доказ своїх слів. Він ухильноповідомив, що «його корона зберігається в імператорськомупалаці в Гоцларі, а меч - під могильним камнем в Стейна мангер». Спираючись на видіння своєї родової пам’яті, Вілігут описував релігійні практики, військову організацію і закони древніих германців. Окрім цього Вілігут запевняв, що Біблія в дійсності початково була написана в Німеччині; він пов’язував її з ірміністською релігією, яка відрізнялася від культу Вотана а також і у багатьох аспектах притаманних цьому культу; в ній молились германському богу «Крісту», впослідовності який запозичав християнську релігію і був перетворений в Спасителя. Вілігут також висловився про намір Ланца випустити другу серію окультних журналів «Ostara», оскільки це могло б пролити світло на дійсні арійські коріння християнства. Коли Цепль вже їхав геть, Вілігут подарував йому поему, з заголовком «DeutschlandReligion» («Німецька віра»), містичний поетизм в ній об’єднувався з надією на національне спокутування. Більш пізню розробку доктрин Вілігута краще всього виявити в багаточисельних працях його австрійського учня Ернста Рюдігера (1885 – 1952 рр.), з котрим він вперше зустрівся під час війни і з яким співпрацював всі наступні десятиліття. По Рюдігеру, Вілігут приписував древнім германцям історію, культуру і релігію такого віку, який набагато перевищував загальноприняті міркування академічних дослідників древньої історії. Його хронологія починалась десь приблизнов 228000 р. до н.е., - в тічаси на небі було три сонця, а земля була населена гігантами, карликами таіншими міфологічнимиістотами. Історія для Вілігута починалась в той момент, колийого предки, Адлєр-Віліготен, допомогливстановити мир після довгого періоду війни, чим і ознаменували настання«другої Бозо культури», символом якої стало заснуваннямістаГоцлар («Arual-Jonivallas») в 78000 р. до н. е. Подальші тисячоліттяноситьдетальне описання племенних конфліктів і масових переселень на казкові континенти теософської традиції. Близько 12500 р. до н. е. була оголошенаірміністська релігія Кріста івона була універсальною вірою для германців до тих пір докиїї авторитет не бувпідірваний вотаністами. В 9600 р. до н. е. настав апогей в безперервній боротьбі двох релігій. Балдур-Крестос, священний пророк ірмінізму був розп’ятий вотаністами в Гоцларі. Причому, пророк втік в Азію і релігійні конфлікти продовжувались всінаступні тисячоліття. Вотаністизруйнували священний ірміністський центр в Гоцларі в 1200 р. до н. е., алеірміністизбудували новий храм в Екстернштайніпоблизу Детмольда. Однаківін був захоплений вотаністами в 460 р. до н. е. В цьомуоповіданніпро минулевелику роль Вілігут приділяє своїм предкам. Віліготіс були «Мудрими Королями», що вели свій рід від союзу«Zsen» (богів повітря) з«Wanen» (богами води), в тічаси, коли земля ще була населена міфічнимиістотами. Пізнішейого рід правив королівством в Бургенланді, ось чому таке важливе значення в своїх спогадах Вілігут пов’язуєзі Штейнамангером і Віднем, які для ньогозрівнюються з Гоцларом. Коли Шарлемань переслідував язичників по всійНімеччині, роду Вілігутіввдалосяуникнути полону франків івтекти на острова Рагое, а звідти - в центральну Росію. Там Вілігути заснувалимісто Вільну, яке стало центром готськоїімперії, чиє мирне існування, постійнопорушувалось ворожими вторгненнями. Після цього, сім’я переїхала до Угорщини в 1242, де змогла сховатися від пильності католицької церкви і ненависті вотаністів. На протязі всієї історії сім’я Вілігутів зберігала непохитну віру в ірміністську віру. Серед інших видатних членів його роду, Вілігут згадує про Арміна Черускере і Германа Віггукінда, обидва - героїчні фігури ранньої німецької історії. На початку 1920-их рр. Вілігут почавсам себе переконувати, що став жертвоюбагатовікового переслідуванняйого родутаірміністської релігії. Таке переслідування співпало для нього зісправжньоюзмовою проти нього католицької церкви, євреїв і франкомасонів; він звинувачувавїх у програній війніізруйнуванніімперії. Для того, аби опублікувати свої ідеї серед інших пригнічених патріотів нової соціалістичної австрійської республіки, він заснував антисемітську лігу в Зальцбурзі і почав друкувати газету під назвою «Eisenbesen» («Залізна мітла»), в якій активно нападав на євреїв і франкомасонів. Окрім ідеологічних проблем, над Вілігутом нависла ще одна проблема, вона була пов’язана зі шлюбом, він не міг пробачити дружині того, що помер син і цим самим зробив неможливим наслідство таємного родового знання, оскільки воно передається тільки старшому сину. Вілігут вирішив їй помститися. Щодо дружини, то вона небагато знала про його проблеми з традицією і була більше стурбована відсутністю гарантій на кредит, який Вілігут видав своєму колишному співробітнику. Пізніше Вілігут запевняв, що цялюдина також була агентом всесвітньої змови проти нього. Влистопаді 1924 р., у нього загострилася хвороба. Вілігут проти своєї волі був відправлений в психіатричну лікарню в Зальцбурзі; тут його кваліфікували, як психічно хворого і він залишався на лікуванні до початку 1927 р. Його стан увібрав відомості про його жорстокі діяння вдома, погрози вбити дружину, ексцентричну поведінку і захоплення окультизмом; на основі всіх симптомів йому поставили діагноз - шизофренія з мегаломанією і параноїдальними розстройствами. Суд Зальцбурга визнавйого недієздатним і нездатнимдо веденнявласнихсправ на основі медичноговисновку. На час ізоляції, Вілігут продовжувавлистуватисяз вірними товаришами, віра якихуйого наслідствоі родову пам’ять залишались не похитними. Серед тих друзів були його австрійські учніЕрнст Рюдігер і Фрідріх Тельтшер з Інсбрука, в Німеччині - Фрідріх Шиллер (ОНТ), декілька членів«СпілкиЕдди», включаючи Вернера фон Бюлова, Ріхарда Андерса (OНT) ідружинускарбничого Каті Шефер-Гердау. Завдякиїхнійдопомозіі підтримці, Вілігут зумів відновити свою діяльність в якості німецького священникаодразу після виходу з психіатричної лікарні. В 1932 р. Вілігут залишив свою сім’ю івиїхав з Австрії. Він емігрував в Німеччинуі поселився в одному з передмість Мюнхена. Приступившидо своїх родовихпізнань, він згодом став знаменитістю серед рунічних окультистів Німеччини. ДовгийчасВілігут бувбажаним гостем в домі Каті Шефер-Гердау в Мюльхаузені.Коло, відоме під назвою«Вільні синиПівночіі Балтійського моря»також неодноразово збиралосядля того щоб послухати сімейний епос і оракульськіафоризми Вілігута. На початку 1933 р. «Спілка Едди» видала довгий опис та інтерпретацію друку сім’ї Вілігута, як видатного діяча «ірміністського рунологічного наслідства». Влітку 1933 р. «Спілка Едди» почала видавати сторінки рунічних рифм, нумерологічні вирази і міфологічні вірші Ярла Відара (новий псевдонім Вілігута) у своєму журналі «Hagal». Передмовавидавництвадолипневого номераповідомлялапро те, що журнал вступає в нову епоху ізцього моменту черпається з нового джерела мудрості. Через свого давнього товариша Ріхарда Андерса, вже члена SS, Вілігут познайомився з рейхсфюрером SSГенріхом Гіммлером аналогічним прихильником окультизму та міфів. Останній був приголомшений родовими баченнями Вілігута і вирішив використовувати його в якості унікального джерела інформації про стародавнішу німецьку релігію і традицію. В серпні 1933 р. Вілігут вступив до SS під псевдонімом «Weisetoo», тобто «Мудрий Тоо», і був призначений на посаду начальника відділу стародавньої і ранньої історії в RuSHA (SS-RasseundSiedlungHauptаmt - Головне управління раси і поселень SS) в Мюнхені. В SS він отримав № 10955. Після цього став членом NSDAP(партійний квиток під № 5009951). Його обов’язки полягали в тому, аби перекладати на папір свої родові спогади, обговорювати сімейну традицію з Гіммлером і бути спроможним коментувати різні сюжети древньої історії. В 1934 р., в перший рік повної служби в SS, Вейстор відчувзі сторони свого нового шефа благовпливовість. Переписування між ними в цейтанаступніроки свідчатьпро чрезвичайно сердечні взаїмовідносини між ним та Гіммлером, майже до обмінувітальними телеграмами на день народження і подарунками. Найважливіше, це те, що листи Вейстора містилибагатозауваженьвідносно сімейної традиції Вілігутів, рифмованівисловлювання рунічної мудрості, міфологічнівірші, роздумипро космологіюіепохистародавньоїісторії, копії дев’яти язичницьких заповідей від 1908 р.,ірміністські молитви на готськіймові, тощо. Багато з такихфрагментів Гіммлер ретельно зберігавіутримував серед особистихпаперів. У квітні 1934 р. Вейстор отримав звання штандартенфюрера SS, що нагадувало про його колишнє звання в армії Австро-Угорської імперії. В серпні 1934 р. Вейстор познайомився з Гюнтером Кірхгофом, палким дослідником німецької стародавньої історії, з яким починаючи з весни перебував у листуванні, під наглядом Гіммлера. Гюнтер Кірхгоф (1892-1975) проживав в Гаггенау, поблизу Баден-Бадена в Чорному Лісі. Член післявоєнної«Спілки Ліста» в Берлініі товариш Тарнхарі, Кірхгоф, займався генеологієютаінтерпретував різноманітні легендияквідзеркалення дійснихісторичнихподій. Він також висловивсяпро можливістьіснування геодезичних ліній енергії, які проходять через весь континент Землі. Приголомшенийлистами Кірхгофа, Вейстор направивїх Гіммлеру, доповнивши коментарем про те, що:«…слава богу, окрім мене, єінші посвячені, яківміють правильно визначатиперіоди». Вілігут також зазначив туобставину, що Кірхгоф використовуєсімейнеклеймо. Майже дватижня по тому Вейстор відправивіншеесе Кірхгофа під назвою«Rotbart von Kyfftiauser» Гіммлеру тарейхсміністру продукції і харчування та сільського господасрваВальтеру Дарре зі словами:«зміст прикладного текстувкрай важливий,якувідношенні нашого минулого, так і в зв’язкузтеперішнім»і просив двох лідерів уважновивчити роботу до Дня Партії для того, абивони могли разом обговоритиїї. В есе містився опис структур управління стародавньоїНімеччини на основі праць Ліста. Кірхгоф писав, що стародавньою Європою правили Троє Великих, а саме Віскуніг з Гоцлара, Король Артур із Стоунхеджа і Ерманріх з Вінетти чи Вільни. Їм підпорядковувався Великий Король Тюрінгії, Гюнтер Червона Борода, плем’я якогопішло до Шотландії в 800 р. до н. е., де стало відоме,як клан Киркпатріка. На основіетимології Ліста Кірхгоф вивів свій кровний родовідз родом Гюнтера і кланом Киркпатріка і вибрав собі герб, схожий на герб Ерфурта в Тюрінгії, аби продемонструватицей фамільнийзв’язок. Цяпраця, в бібліографіїякоїзазначались п’ятдесятьчи більшерізного родуманускриптів, від Нібелунгів до Розенкройцерів, Кірхгоф представив на розгляд в Особисту Комісію Рейхсфюрера SS і в Ahnenerbe між 1936 - 1944 рр. В жовтні 1934 р. Вілігут був призначений начальником 7-го відділу (архіви) RuSHA. В листопаді 1934 р. отримав звання оберфюрера SS. Весною 1936 р., коли Кірхгоф почав писати про релігійние значення горба Мург поблизу Баден-Бадена, Вейстор не став більше витрачати часу і відправився з візитом в Гаггенау з метою особистого ознайомлення з історичним місцем. В червні 1936 р. Кірхгоф і Вейстор здійснили восьмиденну прогулянку в районі Чорного Лісу. Формальный звітпро цю прогулянку, який був представлений дляSS, містив 87 друкованих сторінокі включавв себе 168 фотографій старих дерев’янихбудинків, архітектурного орнаменту (включаючи скульптури, герби, рунитаіншу символіку), хрести, надписи, природніілюдські спорудиу лісі, тощо. На основіцього списку реліквій Вейстор дійшов висновку, що область навколо Шлосс-Еберштайнустворює грандіозний ірміністський релігійний комплекс, який зображає«окоБога в трикутнику»; місцеві назвиі топографічні особливості підтверждуютьце. Цей релігійний символ колись обговорювався в журналі«Hagal»: «око, що обертається» (Draugh) складалось з рівнобедреного трикутника, кути якого символізували точку духа, точку енергіїі точку матерії; завкругленість, проведена через них позначала карму - по цьомушляху рухалась свідомість. Вейстор здійснив ще, по крайній мірі, п’ять таких поїздок по Німеччині, намагаючись підтвердити існування ірміністського комплексу в священній землі Гоцлара. Згодом Кірхгоф викликав скептичне ставлення з боку Ahnenerbe. Гіммлер наказав цьому інституту перевірити його роботи. Один з академіків SS, котрому випала нагода кваліфікувати ритуальний камінь поблизу Баден-Бадена та інші відкриття Кірхгофа повідомив, що Кірхгоф нічого не розуміє в доказах, що його дані абсурдні, і його бібліотека хоча і містить безліч окультної літератури (Ліст, Кернер, Горслєбен), але нічого з того, що має відношення до наукового дослідження старовинної історії. Вейстор і Кірхгоф продовжуваликористуватисяпідтримкоютадопомогоюрейхсфюрера SS, недивлячись на поставленуїм оцінку. Щодо Кірхгофа, він продовжував писати в Ahnenerbe і під час війни. Останню роботою, яку він запропонував нацистським вченим, був 30-сторінковий окультний трактат про причини відступу німецьких війск, який був відправлений в кінці 1944 р. і адресований Адольфу Гітлеру через Генріха Гіммлера.
Хаас Адольф Фріц SS-Оберштурмбаннфюрер. Перший комендант концентраційного табору Берген-Бельзен. Народився14.11.1893 р. в Зігені (Фестфалія) в сім’ї власника ресторану. У 1931 р. вступив до NSDAP(№ 313903 ) та SA. Член SS (№ 278248) Навчався пекарній справі. З жовтня 1913 р. працював в хлібопекарні. На початку 1914 р. призваний на службу до армії і направлений до артилерії німецької фортеці Циндао (Китай). З початком Першої світової війни Циндао була захоплена японськими військами і Хаас потрапив в полон. В березні 1920 р. після звільнення, повернувся до Німеччини. У 1929 р. повернувся до попередньої професії та працював далі у пекарні. В 1931 р. вступив до NSDAP (партійний квиток № 760610). В квітні 1933 р. вступив до SS (білет № 28943) та зарахований до складу оберабшніта SS«Rhein». 01.03.1940 р. направлений на службу в концентраційний табір Заксенгаузен та призначений щуцхафтлагерфюрером. У вересні 1941 р. був переведений до замку Вевельсбург, який невдовзі отримав статус самостійного концтабору (табір займався будівництвом замку Вевельсбург і та облаштуванням прилеглої території). 30.01.1943 р. отримав звання оберштурмбаннфюрера SS. У квітні 1943 р. призначений першим комендантом концентраційного табору Берген-Бельзен. Керував створенням цього табору. 01.12.1944 р. знятий з посади коменданта и переведений до 18-го моторизованого батальйону SS. Пропав безвсті, скоріш за все загинув.
Карл Теодор Вейгель історик, рунолог, співробітник Аненербе, штурмбаннфюрер СС. Хтось має про нього біографію!
