Бажання вознестись, народженим з зальоту Приходить через кров від літуна-самця. І коротає вік безкрила та піхота, що доїть небеса із опія-сирця. Дніпровою на світ натруджені водою, нащадки бугая й жертовної вівці, гарчали ви. Тоді, вовчиці під копною згодовували вам солені пухирці. По тому дзвоник був. Грайливим жайворонком, Стусали друганів, летіли на урок - Щоб мучити з книжок слова для похоронок, В «зарніцє» взяти верх і наче приз – «васток». Та дещо плюючи на ті шкільні порядки Включивши дурбаля, де мізки треба би, Як Беринг Вітус штурмували ми «камчатки». А там – рельєф з панчохою ноги. Сусідів підіймав дивацьким пересвистом, Висмикуючи в ніч, художній колектив. Блазнів, не блюзнірів, удаваних артисток, Поки іще не дам. Але ми знали – див. Одвічний голодар, що час наш пожирає В сімнадцять був клопом, (де б розуміння нам), І яблука оті ми їли, наче з Раю – У Єви був Адам, і ще на двох - «Агдам». Світанок при свічках весіннього каштана. Від Богових щедрот стачало нам бурди, зкривавившої скло граненого Грааля, трофеєного в дембель із будки «Газводи». Де ви тепер? Чим холите печінку? В кого вгортаєтесь? Надійним чи богам молитви жмете? Лобом б’єтесь в стінку? Та бачу, курите свій чуйський фіміам. …Чужі для нас часи. Вже майже без відрази. Звичаїлись? Пучком. Окопи, смерті, кров. Живеться легше вдень? Ні. І ночами дражнять Припилені сліди загублених підков. Завжди один із Вас. Я знаю, що andante, Без золота в зубах, вагань, - як без ваги, Змахнем. Чи як Ікар. Та в підсумковій карті В графах «кохав/був/жив» - не тільки «трояки»!
