Доброго дня шановні форумчани. Представляю Вашій увазі постать Отто Рана. Дуже цікавить, як саме закінчилось його життя, і чи розгадана загадка його смерті. Якщо щось знаєте скидуйте посилання на джерела! Дякую! Отто Ран SS-Оберштурмфюрер. Археолог. Експерт у пошуках «Святого Грааля». Народився 18.02.1904 р. в м. Міхельштадт, в Однсвальді (Південна Німеччина). В шкільні роки захоплювався історією середньовічного катарицизму, вірою катарців і їх повстанням проти короля та Римського Папи. З 1922 р. почав вивчати юриспруденцію, німецьку філософію та історію. Мав намір писати дисертацію про Гійо, трубадура з Провансаля, про якого Вольфрам фон Ешенбах, тамплієр XIII ст. говорив, що саме на основі його ніні втраченої поеми про Грааль він і створив свого лицара Парцифаля, охоронця Грааля. Середньовічна розповідь про «Парцифаля», який був відроджений в XIX ст. завдяки відомій містичній опері Вагнера, лише підігрівав інтерес Отто Рана до проведення нових пошуків Святого Грааля. Досить швидко він поєднав разомдекілька«ключів», знайденихним при вивченіісторії катарців і поеми фон Ешенбаха. Опера «Парцифаль» - це епічна повість, яка переказує історію про пошуки Святого Грааля. В 1928 р. Ран закінчив університет. В 1928-32 рр. проводить дослідження і багато подорожує по Франції, Іспанії, Італії і Швейцарії, у пошуках слідів зникнення «святої чаші». Влітку 1929 р. Ран впершез’являється в Лангедоку, на Півдні Франції. Він поселився в селищі Лавланеіна протязінаступних трьох місяців систематичнодосліджує розваленуфортецю-храм катарців на горі Монсегюр, а також гротинавколишніх гір. Саме в Лангедоку, в місті Каркасонна знаходятся свята гора катарців Монсегюр і церква Ренн-ле-Шато. Всі ці місця були охоплені вивченням катарців, і, здавалось, що саме тут з’єднювались всі легенди про Святий Грааль. Дещо з історії.- В 1244 р. у фортеці Монсегюр, єретики-катарціпроводили свій останній героїчний бій проти католиків- хрестоносців, які в кінці кінців отримали над ними перемогу. Вважається, що в ніч перед останньою атакою,декілька катарцівнепомітно спустились по північній стіні скелі, несучиз собою священні реліквії своєї віри. Вони понесличарівні регалії меровінгського короля Дагоберта ІІі кубок, як припускається Святий Грааль. Володіння Граалемзавжди було мрієюлицарських орденів. Лицарі круглого столу короля Артура, тамплієри, шукали містичнупосудину, але Отто Ран вважав, щозміг встигнути там, де століття пошуків зазнали невдач. Він вивчив священну геометрію Монсегюр, його орієнтацію відносно сходу сонцяійого взаємозв’язок з іншими священними місцямиівиявивтаємні підземніпроходи, де, як йому здавалося, повинен був бути схований скарб. Під час багатьох зустрічей з місцевими жителями, Ран (є відомості, що він бігло говорив на провансальському діалекті) зібрав всі свідчення відносно катарців і Грааля. На основі цих свідчень Ран склав захоплюючий опис своїх досліджень грота Сабарт, що на південь від гори Монсегюр і особливо грота Ломбрів, який місцеве населення називало «Сathédrale» («Собор»). Він так описує цей другий розкішний грот: «В незапам’ятні часи, в ту далеку епоху, яку ледь торкнулась сучасна історична наука, грот використовувався як храм, присвячений іберійському богу Іллхомберу, богу Сонця. Між двома монолітами,». один з яких обвалився, звивистастежка, яка веде в гігантський вестибюль собору Ломбрів. Між сталагмітами з білого вапняка, між темно-коричневими, блискучими гірськимкришталем стінами,стежка, яка веде вниз до самої глибини гори. Зал висотоюблизько 80 метрів,слугував для єретиків, як собор Ран розповідає: «Глибоко стурбованим, я блукав по кришталевими залам і мармуровим склепам. Мої руки перебирали костівпавших «чистих»ілицарів». Розповідь старого пастуха з Лангедока, що була записана Раном, і яка увійшла в його першу книгу «Хрестовий похід проти Грааля», змальовує глибоку містичну символіку: «В ті часи, коли стіни Монсегюра ще були цілі, катарці зберігали там Святий Грааль. Монсегюр піддававсянебезпеці. Його оточили армії Люцифера. Вони хотіли захопити Грааль, абиповернутийого в діадему свого Принца, з якоївін випав при падіннійого ангелів. Тоді, в самий критичний момент, з небес зійшов білий голуб, який своїм дзьобом розбив Табір (Монсегюр) на дві частини. Есклармонда, хоронительниця Грааля, кинула священний дорогоцінний камінь в глибину розпадини. Гора зновузімкнулась, і Грааль таким чином бувврятований. Коли дияволиувійшлиуфортецю, було вже пізно. Розлючені, вони спалили всіх чистих неподаліквід скали, на якій стоїть замок у Полі Стовба для Спалення. Всі чистізагинули на вогнищіокрімЕсклармонди де Фуа. Коливона побачила, що Грааль врятований, вона піднялась на вершину гори Табор, перетвориласяв білого голубаіполетіла в бік азіатських гір». Обидві книги – «Хрестовий похід проти Грааля» і «Двір Люцифера» повні дивовижних здогадок і відкриттів відносно важливих історичних пов’язань. Глибоко в гротах Сабарт, Ран виявив зали, стінияких були покриті символами, характерними для лицарів Храму (тамплієрів), порядземблемами катарців. Цевідкриття підтвердило ствердженняісториків-містиків проте, що лицарі Храму (тамплієри) і катарці були деякийчас тісно взаїмопов’язані. Один інтригуючий образ, висічений на кам’яній стіні грота, ясно представляв собою зображеннясписа. Це зображенняодразуж наводить на думкупро спис, який кровоточив, і якийнеодноразовозустрічається в легендах про Короля Артура. В Середині століття, коли міф про Грааль піддався християнській обробці, Грааль вже стає чашою, з якої, ніби-то, Христос пив під час Таємної Вечері, або в яку Йосип з Арімафеї зібрав кров Христа, яка витікала з його боку тіла, коли Він звисав на хресті. Родовід катарців, якіоберігали Святий Грааль у своєму замку на горі Монсегюр, як вважав Ран, можна прослідкувативпритул до друїдів, які перейшли в маніхеїзм. Друїди в Британії були попередниками Кельтської Християнської церкви. Він вбачав в культурі Лангедока, середньовічного оплоту катарців велику схожістьз культурою друїдів. Їхні священники були споріднені Parfaits (схожі до «досконалих», проповідників, пастирів) катарців. Пізніше таємні пізнання катарців зберігались трубадурами - блукаючими поетами іспівакамисередньовічних дворів Франції. Більшість трубадурів, як вважав Ран, були таємними катарцями. Їхні пісні, на перший поглядсповненіжалюінерозділеної любові, проте лише, зрідка присвяченіякій-небудь конкретній жінці, адже їхня жіноча символіка відносиласьдотовариства катарців, до Софії, Мудрості Гностиків. Коли Ран вперше вивчав «Парцифаль» Вольфрама фон Ешенбаха, він помітив дивовижну схожість з іменами і назвами міст в Південній Франції і запідозрив, що «Мунсальвеше», замок Грааля в «Парцифалі» (Ріхард Вагнер назвав його Монсальват - Montsalvat), - нещо інше, як солярна фортеця катарців Монсегюр. У праці Ешенбаха він розпізнав вплив поезії катарців. Сумнівне ствердження, що піддані вигнанням катарці ховались під землею і здійснили свої таємні обряди в підземних храмах, було взято Раном у палкого дослідника катарців Антоніна Габаля. Габаль дозволив Рану користуватися своєю бібліотекоюіприватним музеєм. В листах Ран називавйого своїм «Trevrizent»(«Треврицентом» - дядько Парцифаля у праціЕшенбаха) і розгорнувідеї, викладені в книзі Габаля «Дорогою Святого Грааля». Чутки про те, що Ран насправді делі найшов Святий Грааль і що він зберігався до кінця Другої світової війни у Вевельсберзі, замку SS під Падерборном, можна легко спростувати. У Вевельсберзі дійсно був«Грааль», алеце був всього лиш великийшматок гірськогокришталю. У 1933 р. виходить його перша книга під назвою «KreuzzuggegendenGral» («Хрестовий похід проти Грааля»). Після 1933 р. Ран живу Берлініі бувзанурениму подальшевивчення містерії Грааля. Його пошуки таємноїспоконвічної релігіозної традиції - Релігії Світла - звабилиувагунікого іншого, як самого рейхсфюрера Генріха Гіммлера, котрий запропонував Рану співпрацювати в дослідженнях, які б фінансувалоSS. В травні 1935 р. Ран був прийнятий на работу в якостіцивільноїособиуВідділ оберфюрера SS Карла (Вілігута) Вейстора по вивченнюспадку предків, в організацію«Ahnenerbe», ізгодомкерівництво оцінилойого таланти. До вересня 1935 р. Ран написав керівнику «Ahnenerbe» Вайстору декілька цікавих листів про місця, які він особисто відвідав у пошуках традицій Грааля в Німеччині, з проханням зберегти з цього питання повну конфіденційність, повідомивши лише Гіммлера. 27.09.1935 р., Ран надсилає листа на ім’я оберфюрера SS Вайстора в Берлін – Грюневальде. Цей лист дозволяє припустити, що на його думку він наблизився до реалізації мрії всього життя. З листа: «…Щоб довести мою роботу до успішного завершення, я повинен особисто дослідити ці місця. Спочатку я маю відвідати руїни Вільденберга німецької фортеці Святого Грааля… зараз проводяться розкопки. HeilHitler!». В 1936 р. його переконали офіційно вступити в SS, і вже через декілька тижнів він отримав підвищення по званню до оберштурмфюрера SS. Влітку 1936 р. згіднонаказу,Ранвідправився в експедицію в Ісландію. Основні моментицієї подорожіувійшли в деякі главийого другоїіостанньої в його житті книги «Luzifers Hofgesind» («Двір Люцифера»), яка була опублікована в 1937 р. Ран не згадує SSі того, що корабель, на якому він відплив в Ісландію, йшов під прапором з синьою свастикою на білому фоні, що досить сильно відрізнялося від традиційного прапора нацистів. В 1937 р. Ран буввідкомандирований для проходження служби в концентраційнийтабір Дахау. В лютому 1939 р. Ран загадково вийшов з рядів SS і відправився в австрійскі Альпи в містечко Куфштайн. В одній із розповідей він запевняв, що його зрадили і що його життя в небезпеці. В листітоваришувін відкрито висловив свої сумнівиз приводу Третього Райху: «Я стурбований тим, як йдуть справи в моїйдержаві. Дватижня назад я був в Мюнхені. Через два дня я захотівпоїхатиу свої гори. Терплячій, ліберальнійлюдині, як я, неможливо жити в такій державі, якою стала моя батьківщина». Багато істориків вважають, що Гіммлер віддав наказ вбити Рана, як тільки з’ясується, що його пошуки Святого Грааля провалилися. Ран, який почав відверто усвідомлювати те, що вже невдастся віднайти багато сторіч втрачене, вийшов з рядів SS, і перестав займатися гімлерівськими вибриками. Через два місяця його вдійсності знайшли мертвим в австрійських Альпах. 13.03.1939 р. при загадкових обставинах видатний шукач Грааля щез. За декілька років до цього він писав у своїй книзі «Хрестовий похід проти Святого Грааля»: «Їх навчання дозволило самовбивство, але запевняло, що людина може покласти кінець своєму життю не через відразу, страх чи біль, а тільки з метою повного звільнення від матерії. Endura (запащування до смерті) дозволялась, коливона мала місце в момент містичного видіння божественної красотиі доброти. Від поста до самогубства всьоголиш один крок. Пост потребує мужності, але завершальний акт тотальної аскезивимагає героїзму. Наслідкийого не такі жорсткі, як». можуть здатися Після того,яквін не повернувсядоготелю, за ним в горивідправилирятувальнуекспедицію. Розповідають, ніби-то Отто Рана знайшли скрежанілимна схилі у сидячому положенні. Після війни якись Сен-Лоу, який написав брошуру «Нові катарці Монсегюра», дав запит владі ФРН, щодо Отто Рана і отримав офіційну відповідь: Отто Ран покінчив життя самогубством, прийнявши цианістий калій на горі Куфштайн, причина - зміна психіки на політично – містичному грунті. Все рівно виникають безліч запитань. Невже Ран не міг прийняти ампулу з синильною кислотою, яка за розміром схожа на лісовий горішок, в готелі, чи по дорозі до Куфштайна, а вийшов з готелю і прийняв її досить далеко від місця свого проживання, що посприяло його самоліквідації, можливо його змусили це зробити. І в дійсності, що могло насправді статися з палким прихильником легенди про Святий Грааль, чи то було вбивство на замовлення, чи то було доведення до самогубства, залишиться величезною таємницею. А ось наприклад з книги автора Н.Н. Непомнящего «Тайны окультного рейха» на сторінці 19 в графі «Игры немецкой интелигенции» можна дізнатись про таке: (В першому абзаці розповідається про рік 1937, та про німецьке посольство, а другий абзац присвячений Отто Рану) «Отто Ран, другой высокопоставленный член СС, который за год до того (в 1936) глубоко исследовал движение катаров во французской Окситании, в 1941 году направился в Ирак, чтобы стимулировать там антиколониальное восстание, а затем переехал в Италию» (Звідки такі дані?).
После Исландии он снова поехал в Монсегюр по непонятным причинам, а уже после - Дахау. Причём командировка в KZ случилась по "дисциплинарным причинам" - интересно, по каким. Ковбойці, індіанці та катарці? Катари завжди катари. PS Хороший биографический сайт по Отто Рану: http://otto-rahn.com/
