Наступ розпочався 25 березня, о 5-й годині пополудні, піс- ля залпу дванадцяти «Катюш» і 10-хвилинного артилерійського удару. Радянські війська діяли настільки швидко й упевнено, що німці не встигли підірвати Замковий міст, електростанцію тощо. Частина Унечської мотострілецької бригади форсувала Смотрич біля Хрестовоздвиженської церкви на Карвасарах, забезпечуючи танкову переправу на Руські фільварки. У запеклих вуличних боях повністю розгромлено німецький гарнізон, взято в полон сотні солдатів і офіцерів, захоплено чимало військової техніки і зброї. Із в’язниці визволено 800 радянських патріотів, яким загрожувала вірна смерть. 27 березня Москва салютувала доблесним військам, що визволяли Кам’янець, 20 артилерійськими залпами з 224 гармат. За успішне виконання бойового завдання 49-й механізованій і 6-й понтонно-мостовій бригадам, 56-му танковому полку, 88-му окремому моторизованому батальйону, 8-й авіаційній частині надано почесне найменування «Кам’янець-Подільський», а гвардії молодшому лейтенанту Якову Хардікову – Героя Радянського Союзу. НЕВДАЛА СПРОБА НІМЦІВ Однак битва за місто тривала. У бік Кам’янця вирушили німецькі танкові й піхотні дивізії, щоб повернути місто. Першою німецькою танковою армією, що опинилася в кільці радянських військ, командував генерал Ганс Хубе. На допомогу їй з Франції перекинули 2-й танковий корпус СС, окрему піхотну дивізію, з Югославії – дві танкові дивізії. Для єдиного керівництва обороною міста з 27 березня до 3 квітня Дмитро Лелюшенко призначив начальником Кам’янець-Подільського гарнізону генерал-майора Бєлова, начальником штабу – полковника Лозовського. Командний пункт розміщувався в будинку колишньої міської думи (нині коледж будівництва, архітектури й дизайну). Герой Радянського Союзу Михайло Радугін27-31 березня підрозділи 16-ї гвардійської механізованої бригади відбивали невпинні німецькі атаки в районі хутора Дембицького. Виконуючи наказ, командир бригади полковник Ривж сформував мобільний загін, який отримав завдання після розвідки ворожих сил їх дезорганізувати. Під час рейду загін розгромив переправу через Дністер, захопив чимало німецької техніки та зброї, визволив декілька сотень радянських військовополонених, сформувавши з них боєздатний підрозділ. За мужність і відвагу звання Героя Радянського Союзу надано командирові мобільного загону лейтенантові Михайлу Радугіну та командирові танкового взводу лейтенантові Петру Барабанову. Солдати 63-ї гвардійської Челябінської танкової бригади зайняли оборону на околиці Довжка. В систему західного сектору оборони було введено і Стару фортецю, в якій воювали 17 бійців. Вони з честю впоралися з поставленим завданням – не допустити ворога у фортецю. Особливо складним було становище захисників фортеці 30 березня, коли, утримуючи село Козак, німці оволоділи Зіньківцями. Проявляючи особисту мужність і героїзм при захисті фортеці, загинули рядові Василь Ноженко і Михайло Кириловський, які були поховані на території фортеці. Майже через 50 років прах героїв перенесли в Пантеон Слави, що розташований у сквері на вулиці Шевченка. Під час боїв за Кам’янець 29-та гвардійська Унечська мотострілецька бригада відбивала атаки німецької піхоти і танків у районі залізничного вокзалу.
