Вот мающийся придумал стих о своем увлечении, короткий, но емкий. Українською... Земели сніги вкутали ліси Тих, що не дійшли Кого не знайшли Тихий шепіт круч Та полів роса То є Вам осанна То по Вам сльоза... Хмарами по небу Ріки довгих літ Крізь вогонь у серці В невідомість слід Вицвілі медалі Плата за проїзд Мовчуну Хорону Що пливе повз ліс....
У Orestа по слухам великолепный литературный дар, я в этом убедился. Просто Orest почему то не хочет делиться с нами своими творениями, рассказы по развед.данным у него тоже замечательные. Камрад делись
Спасибо за добрые слова, други. Не хочу перегружать тут потоком своего подсознания. Но раз будун и скука... еще один Ну скажи мені, що шукаєш ти? Коли любов до смерті, гроші до біди Що ти ще не вбрав у свою паскудну кров? Чому тобі не спиться цієї ночі знов? Довгий коридор очей, калюжі сліз Нічого не чіпай, нікуди не лізь Навіть якщо скажуть, що буде тепло Нікому не вір, тут завжди Різдво Тиха є печаль, тонка є струна Ще була надія та кудись пішла Є любов до смерті, гроші до біди Є ще також ти й спалені мости
старенький... Ти замурований в бетон своєї кімнати Ти запечатаний у скло подвійних вікон Ти засліплений світлом електричних ламп Ти розірваний у клоча засобами комунікацій Твій сон це звук моторів авто Твою посмішку стерли з обличчя замкнені двері Твій життєвий шлях це чорний асфальт Твоє прагнення високого втілює глибока шахта ліфту Тебе кохає міцно отрута Про тебе піклуються пильно стіни Твої співрозмовники чорні труби довкола Ти вже знаєш, що всі форми життя – механізми
Тяжелый стих такой... как-то сам написался после трагедии.... СКНИЛІВ Є місце для злету Є час для польоту Пілоту Тремтить злітна смуга Летить він мов куля На роботу Ледь стримав блювоту Стис міцно він зуби Він ас Там весело буде Там буде спекотно Деякий час Є радість в дитини Дав бінокля їй тато: Тримай! Тут ас зрине в небо Закрутить там дзигу Чекай!
Вроде как актуальный Я революцію свою чекаю, У схроні, де коріння точить стелю Я змін передчуттям лякаю Сороки білі й шкіряні портфелі Холодні та голодні, бідні люди! Сурма до часу лиш німа, повірте! Плюгаві та лягаві у тіні Звірини В овечі шкурі, більш не мають сили А нам немає більш чого втрачати Окраденим, обманутим, забутим Боятись вміли? Вмійте і стріляти! Закуті у нестатки, сірі люди.
