№ 1 Лист міністра закордонних справ УНР В. М. Чехівського1 до голови НДМ УНР у Румунії Ю. Гасенка2 [?] січня 1919 р., м. Київ В середині січня сього року в окупованих Румунами частинах Бессарабії почалося повстання тамошнього населення проти окупаторів. Повстання це викликало з боку Румунського Уряду жорстокі репресії за для його подолання. Спасаючись від ціх репресій під наступом карних румунських отрядів, хвиля повстанців хлинула на наш лівий берег Дністра, а весь правий його берег був занятий Румунами. І з того менту, коли боротьба між бессарабськими повстанцями та румунськими військами захоплює район Дністра та зле одбивається на мирнім українськім населенні лівого берега Дністра, і починаються українські румунські прикордонні конфліктові справи. Треба зазначити, що наші військові частини, що розташовані по лівому берегу Дністра, в цей мент заняли цілком з’ясовану позіцію щодо бессарабських повстанців: дбаючи про непорушення добросусідських відносин між Україною та Румунією та уникаючи всього того, що цим відносинам пошкодити може, наші війська обеззброювали тіх повстанців, що переходили до нашого берега, та інтернували їх в глибину України. Але на превеликий жаль окремі одениці та купки ціх повстанців, уникаючи нашого огляду та переховуючись від наших військових дозорів, сохраняли при собі зброю і час од часу, помщаючись за румун*ські кари, починали стрілянину з нашого берега по румунським дозорам по правому берегу Дністра. Ця цілком провокаційна з боку окремих пов*станців, а може і з боку наших державних ворогів, котрі користуючись хвилиною роблять все, що може шкодити відносинам України та її сусідів в час нашого державного будівництва, стрілянина викликала цілком орга*ні*зований обстріл нашого берега румунськими отрядами. Таким чином була обстріляна Румунами ціла низка сіл на нашому березі Дністра, зруйновані хати, забиті люди, попалені мости через Дністро (наприклад в ра*йоні Жванця3). Така стрілянина часами то притихає, часами виникає знов. Наша влада як центральна, так і місцева вживала та вживає всіх заходів аби захистити права місцевої придністрянської людности, уникнути всіх непорозумінь та сохранити добросусідські відносини між Румунією та Нашою Державою. З цією метою до Румунського Наддністрянського Командування нашою місцевою владою надсилались ноти, окреми представники, які мали з’ясувати Румунській владі дійсне становище річей, зроблено пропозицію Румунській владі утворити комісію для розгляду прикордонних непорозумінь, виникали маленькі комісії з обмеженим районом діяльности то на тому, то на другому пункті нашого тимчасового кордону. Зараз справа ця починає проводитись в загально державному масштабі. В Ка*м’янці-Подільському утворена комісія для ліквідації всіх прикордонних конфліктів, які виникли та виникнути можуть на всьому протязі Україн*сько-Румунського кордону. На чолі цієї комісії поставлено професора Дмитра ДОРОШЕНКА*4, а до складу її входять: члени професор БІЛЕЦЬКИЙ5, УРІЛЕНКО, ШМАНКЕВИЧ6, ЧЕРНЯВСЬКИЙ7, секретар КОРОЛІЦЬКИЙ, представник десятого корпусу сотник ЗЕМБІЦЬКИЙ. Цій комісії надано право, в справах полагодження українсько-румунських прикордонних конфліктів, безпосереднє зноситись з Вами, як Головою нашої Надзвичайної Дипломатичної Місії, з одночасовим повідомленням в копіях Міністерства. Румунський Уряд в відповідних нотах виявив своє задоволення тими засобами, які вжиті нашим урядом, підкреслив і своє бажання підтримувати добросусідські відносини та обіцяв нічого не вживати без повідомлення нашої центральної кам’янецької комісії. Напрямок нашої, та Румунського Уряду, суспільної праці в меті якомога най*швидшого полагодження наших прикордонних відносин надалі уявляється нам так: дуже бажаним являється утворення румунською владою такої же, як і наша кам’янецька, комісії з широким повноваженням для всього випадкового сучасного україно-румунського кордону, в справі ліквідації зазначених конфліктів; ця румунська комісія повинна війти в постійний зв’язок з нашою комісією в Кам’янці-Подільському; окрім того, для прискорення зазначеної справи постійний зв’язок нашої комісії з Вами мусить підтримуватися через дипломатичного кур’єра, якому повинно забезпечити вільний переїзд від Кам’янця-Подільського до Букарешту і назад. Тільки таким шляхом можна буде ліквідувати ці конфлікти. До цього маємо ще додати, що деякі Представники Румунського Уряду (військові) вимагали від Представників нашої влади видачі проводарів та більш менш значних учасників Бессарабського повстання, які втікли на наш берег. Представники нашої влади на цю пропозицію дали відповідь, – це маєте підкреслити і Ви в розмові з Представниками Центральної Румунської влади, що Український Уряд рахує видачу цю, як видачу політичних злочинців, для себе неможливою, та в відношенню до зазначених осіб допускає тільки (і проводить це в життя) обеззброєння та інтернування їх в глибину Украини № 2 Лист голови НДМ УНР в Румунії до посла Королівства Італії у Румунії10 [кінець липня 1919 р.], м. Бухарест До п[ана] Посла Італійського Королівства в Букарешті Сім звертаємося до Вас з проханням о повідомленні Вашого Високого Уряду про висилку нашої місії до Королівства Італійського, по справам евакуації полонених українців з Італії на Україну. Поруч з тим прохається о ласкавої допомозі цієї місії в справі переїзду її через Румунію й прийняття Королівським Урядом. Місія складається з Голови Місії Інженера п[ана] ГОЛУБОВИЧА11, Заступника Голови і Старшого Радника Отамана (генерал-майора Ген*штабу) б[увшого] Наказного Отамана ОСЕЦЬКОГО12, Експерта Місії Професора ТИМОШЕНКА13 і чотирьох урядовців при них. З зазначених 7 осіб за кордоном зараз є і має приєднатись до Місії п[ан] Тимошенко. Цієї Місії доручається вести переговори, заключати і підписувати умови по справах евакуації і постачання військовополонених. До Високого Уряду Королівства Італії – Через Голову Української Місії в Італії – Сім маєм за шану повідомити Вас о посилки Місії в справах евакуації військово-полонених і прохаємо о ласкавом прийнятті її. ЦДАВО України, ф. 2471, оп. 1, спр. 1, арк. 7. Машинопис. Оригінал. № 3 Лист голови НДМ у Румунії К. Мацієвича14 до посла УНР у Відні 4 березня 1920 р., м. Бухарест Вельмишановний Пане Посол! Долучаю Вам при цьому листі копії останніх листів, одержаних мною від 1) п[ана] Головного Отамана15, 2) Міністра Закордонних Справ16 і 3) Прем’єр-Міністра І. П. Мазепи17. З ціх листів Ви одержите певні інформації того, що діється у нас на Україні і що роблять окремі наші групи для того, аби поставити нашу справу на більш певний ґрунт. Документи остільки самі за себе говорять, що нічого не можу додати до них, а тільки зверну Вашу увагу на деякі непорозуміння з фактами, які ви*пливають з того, що сполучення Камінця, Могиліва і Варшави не зовсім то налагоджене і відстає від потреби, через те то і виходить, що С. В. [Пет*люра] уявляє собі, що М[азепа] вже у Ом[елянович]-Пав[ленка]18, а він тим часом в Могильові, а Ом[елянович]-Пав[ленко] вже зайняв Кременчук і Катеринослав. Про заходи полк[овника] Удовиченка19 ще ніхто в Вар*шаві нічого не знає і я їм ці вісти надсилаю зараз же з кур’єром одночасно виїзжаючим до Вас. Розвідка наша в Могильові і тут дала нам відомости, що на Фронті Жме*ринка-Бар-Вапнярка-Винниця сил большевицьких майже немає і весь цей район дуже легко буде опанувати; на це будуть і зводитись зусилля Удовиченка і Шаповала20. Тепер дозвольте Вам коротенько подати новини наші румунські. Ми маємо тут завдання сформувати дівізію. Практично наш плян зводиться до переводу сюди брігади Вариводи21 з Чехії і відповідної кількости полонених в Італії. Тоді ми будемо мати тут взірцеву дівізію міцну, аполітичну, добре озброєну і карну. Всі попередні розмови з міністрами чешським і італійським вже закінчені і мається одержана їми згода Урядів. Вчора ми мали розмову досить для нас втішну в Головному Штабі, сьогодня я подаю ноту в цій справі Румунському Урядові і сподіваюсь, що на протязі тижня справа закінчеться, людей почнуть везти, одведені будуть касарні і почнеться практична організація, озброєння і т. п. Особливу увагу я придаю санітарній організації, через те зверніть, прошу Вас, увагу Д[окто]ра Окопенка на те, що нам би необхідно було б мати тут якогось поважного організатора цієї справи не тільки для нашої дівізії, яка певне буде мати завдання заняти район: Тираспіль, Роздільна – Одеса, але і для всього цього району. Бо страшніше для нас не большевики, а по*шести, які можуть геть викосити наше військо. Політично теж наша справа стоїть не зле, хоча газети переповнені віс*тями про згоду з большевиками. Коли ця справа обговорювалася в пар*ляменті, то дехто з депутатів кричав: «віве Л’Украіне», але презідент припинив їх запитом: «при чому тут Україна». Тим часом серед депутатів вже склалася група, яка вносить запит з приводу нашого питання і підготовляє вотум парляменту за визнання України і його Уряду, який представляє Петлюру. Він користується тут великою повагою і сімпатіями. Я розі*слав депутатам спеціяльний мемуар в справі України, який освітлює питання з боку Румунсько-Польсько-Українського Союзу. Взагалі, маючи на увазі неминучий занепад у нас большовиків, наші перспективи тепер кращі, як були торік, бо нема ні Колчака22, ні Денікина23, ні чужоземних військ на території України. Але що за руїна у нас там, страшенна безодня напастів і т.п. Ми одержуємо приватні листи від родин і всі, майже всі хоріли тифом. Зверніть також увагу на настрій нашого громадянства і народу. Ес-ерство24 гине, здоровий розум нації бере верх і як що нас визнають, то все наше дворянство і буржуазія зразу стане до праці на українськім ґрунті. Україна буде і буде великою країною. Коли я був в Польщі у Варшаві, то наші поляки-українці казали, що вони тільки чекають визнання для того, аби зараз же вернутися «до дому» і почати працювати для України. Прошу мій лист і копії листів подати до відома послів в Празі і Берні. Ваш Кость Мацієвич
№ 4 Лист голови НДМ УНР в Румунії К. Мацієвича до Міністерства народної освіти УНР 23 листопада 1920 р., м. Бухарест Після року перебування в Румунії, коли наша Місія придбала необхідні зв’язки, – а головне набула репутацію лойяльної інституції, яка не має жадних намірів вмішуватися в внутрішні діла заприязненої держави, – для неї виявилася конечна необхідність зайнятися справами допомоги національному освітньому руху Української меншости в Румунії. З одного боку, – ті спостереження, які має Місія на цьому полі кажуть її, що навіть ініціатива тут з нашого боку потрібна, – з другого всякий місцевий почин, незалежно від відношення Місії, завжде покладає на Місію свої найбільші надії. До часу підписання Румунією мирних трактатів праця в цьому напрямкові могла би уявлятися політичною агітацією, тепер же ніхто не може ди*витися на неї інакше як на благодійну допомогу своїм землякам в спра*ві, яка стоїть під охороною міжнародного трактату і складається лише з використання права меншости. На підставі вже того опиру, який має Місія в ціх справах, діяльність її в цьому напрямкові уявляється в такому виді: 1. Допомога студентському рухові*: а) видача стипендії тим слухачам, які не мають коштів самі себе утримувати; таких стипендій, я гадаю на першій рік досить було б встанови*ти 30, – 15 для Чернівців, 10 для Букарешту і 5 для Яссів28. Кожна стипендія в середньому до 1200 леїв. 36 000 леїв б) підтримка студентських просвітніх і допомогових товариств в кіль*кости 5 (3 в Чернівцях, 1 в Букарешті і 1 в Яссах) по 5000 леїв кожне 25 000 леїв 2. Допомога загальноосвітній праці. а) підтримка просвітніх і культурних товариств і видавництв 25 000 [леїв] б) постачання підручників для шкіл, які не мають утримання і коштів 30 000 [леїв] в) організація вселюдних лекцій і вистав 25 000 [леїв] Всього 141 000 леїв Представляючи цей розрахунок, я повинен зауважити, що він є мі*ні*мальний, бо навіть з тієї невеличкої практики, яку мала в цьому напрямкові Місія, витрачаючи на зазначені потреби кошти иньших фондів, що знаходились в її роспорядимости, видно, що праця ця вимагатиме далеко більш великих асігновань. Вкупі з тим треба ж зауважити також і на те, що може іменно цей ви*даток буде найбільш корисним і продуктивним в національному відношенню, як який иньший, зроблений нашою дипломатією. При тій прихильности, з якою Румунський Уряд взагалі ставиться до України, коли наша Місія на самому ділі покаже, що ми не маємо намірів утворювати irrident’ів29, – справа з культурним і освітнім розвитком місцевої україн*ської людності може піти дуже добре. Маючи все це на увазі, прошу Вас, Пане Міністре30 об асігнованню в розпоряженнє Румунської Місії 141 000 леїв на показані вишче цілі. Голова Місії К. Мацієвич Секретар [підпис] ЦДАВО України, ф. 2471, оп. 1, спр. 1, арк. 32–32зв. Машинопис. Оригінал. * Тут і далі підкреслення зроблено в текстах документів. № 5 Звіт секретаря військової секції НДМ УНР в Румунії поручика В. Гиренка про становище інтернованих старшин і козаків Армії УНР на території Румунії 4 червня 1921 р., м. Бухарест В сучасний мент на теріторії Роминії мається зарегістрованих нашою Місією українських старшин та козаків, інтернованих по ріжних пунктах, всього 868 чоловік, з котрих старшин примірно коло 200, решта – ко*заки. Ранги старшин ще не всі перевірені, а тому що було декілька випадків самозванства, кількість старшин подається приблизно. Розташовані інтерновані: 1) в таборі Брашов31 (Трансільванія) всього 461 чоловік, з них до 140 старшин. 2) в таборі Фогараш32 всього 150 (сто пятьдесят), з них до 10 старшин (більшість з них не вияснена, чи вони дійсні старшини). 3) по ріжних монастирях Роминії (Козье, Тисмана, Стеру), всього 126 чо*ловік. 4) по ріжних «Депо» Військового Міністерства в околицях Букарешту на роботі – 131 ч[оловік]. Воякі таборів Брашова належать до 2-ї запасової кулеметної бригади (391 чоловік), яка перейшла Дністро в районі Могиліва Под[ільського] в кінці листопаду м[инулого] р[оку] під командою підполковника Порохівського33 і з початку мала на меті приєднатись до наших частин, які відступали на Камянець, але поки надійшов на це дозвіл з Букарешту, то Камянець був уже евакуйований, після чого бригада була переведена з початку до Більці34, а потім до Брашова і там інтернована. Разом з цією бригадою перейшов і інтернований в Брашові відділ «Низової Партізанської Бригади» під командою полковника [Василя] Сірка35 144 чоловіки. Решта інтернованих табору Брашов складається із старшин та козаків, які перейшли до Роминії окремими групами та поодиноко. Табор Фогараш призначений власне для цивільних інтернованих, але ту*ди відправлені по заходам Місії всі ті військові, яких дійсну приналеж*ність до Війська У.Н.Р. встановити не вдалося; далі – старшини, які мають жінок та дітей, і старшини, котрі за ріжні «некоректні» вчинки мусили бути відокремлені в інтересах порядку і дісціпліни в військовому таборі «Брашові». Більшість інтернованих по монастирях та працюючих коло Букарешту належать до курінів повстанців-партизан кошів Полтавського (під командою «отамана» Поручника Уренюка) та Катеринославського (під командою отамана Родіона Федорченка). Ці частини відступали в свій час до Криму і були разом з армією Врангеля евакуйовані до Царгороду36, звідки заходами нашого посольства та на вимоги вищезгаданих отаманів були відправлені через Роминію на приєднання до Військ УНР. Пізніші події затримали ці відділи на території Роминії, а тому, що всі ці люди були в тяжкому матеріяльному становищу, обірвані і босі, Місією було вжито заходів, аби їм було дозволено нанятись на польові роботи. В цьому Роминський Уряд нам відмовив, але погодився взяти бажаючих на ріжні роботи при військових інституціях. Ці робітники одержували до цього часу лише невеликі аванси в рахунок платні за працю, а тепер після ряду інтервенцій з сторони Місії Роминський уряд встановив для них поденну платню 12 леїв, та обіцяно видати одяг. Відносно інтернованих в Брашові і Фогараші вдалося Місії добитись від Роминського Уряду (теж після декількох інтервенцій) дозволу, аби їх улаштувати на роботи при двох цукроварнях, при умові збереження вій*ськової організації. Перша партія в 250 чоловік вже відправлена: 150 чоловік під командою сотника Юрченка до Джурджіу37 (Добруджа) та 100 чо*ловік до Заражан38 (Бессарабія). Умови праці: звичайні робітники – щоденно 10 леїв та харч і помешкання; фаховці від 20 до 30 леїв. Старшини, які будуть доглядачами при робітниках, мають платню 500 леїв місячно плюс харч і особливе помешкання. Старшини не на командних посадах, але фаховці: техники, агрономи і и[нші] будуть одержувати вищу платню – поки ще остаточно вона не встановлена. До цього часу в таборі [у] Брашові провадились курси грамоти для ко**заків, а також загальної освіти, провадилось військове навчання і ек*зер*ціції39, навчання закордонних мов: роминської, французької та ні*мецької. При таборах Брашові та Фогараші організовано хори співаків, та при Фрогараші «Громаду»40. В останні дні нами одержано від Міністерства Війни Роминського повідомлення, що Радою Міністрів Роминії постановлено: всім інтернованим на території Роминії старшинам українцям і врангелівцям видати по комплекту одягу та по два комплекти білизни; місячна платня для цих старшин затверджується по 300 леїв кожному, причому видаток цей робиться за рахунок Франції. При здійсненні цієї постанови буде безумовно корисніше вимагати від старшин організації військового навчання та самоосвіти військового та загального виховання, чого на жаль дуже бракувало до тепер, ніж посторонньої роботи. В останні тижні розв’язані російські табори для інтернованих і ті з вран*гелівців, які не зажадали відправитись на роботи, надсилаються до українських таборів, наслідком чого в деяких таборах пішли досить гострі суперечки між українцями та врангелівцями. Місія вживає всіх можливих заходів перед Роминським урядом, аби відокремити ці два елементи один від другого, що доси не вдалося, але здається тепер при умові відправки наших людей на роботи, цього розділення вдасться осягнути. Серед вран*гелівців мається досить багато українців і майже всі вони уперто прося*ться, аби їх приняти до українських відділів. Заходи в цьому відношенню перед Роминською владою вжиті, але справа остаточно ще не вирішена. Маючися серед врангелівців Кубанці і майже всі Донці просяться до Української Армії, хоч напр[иклад] в Фогараші комендант врангелів*ських відділів заборонив всякі зносини своїх підлеглих з українцями. Ціж самі врангелівські елементи (по донесенню наших людей) з захопленням читають надсилаєму до таборів від нашої Місії «Українську Трибуну»41. Секретар Військової Секції, Поручник В. Гиренко. З оригіналом згідно: Т[имчасово] в[иконуючий] о[бов’язки] Начальника загчастини Загальн[ої] Управи В[ійськового] М[іністерства], Поручник Садовський ЦДАВО України, ф. 2471, оп. 1, спр. 1, арк. 14–15. Машинопис.
Лист голови НДМ УНР в Румунії К. Мацієвича до міністра Закордонних справ А. Ніковського42 23 червня 1921 р., м. Бухарест Високоповажний Пане Міністре! Відповідаю на Вашого листа від 9-го червня з невеликим запізненням, бо сподіваюсь подати Вам більш точні і докладні відомости по справі, яка нас цікавить, і тому задержував відповідь. Тим часом виришеннє її в Румунськ[ім] Мін[істерстві] Війни затягається і я мушу писати Вам до її остаточного вирішення. Справу продажу віденських набоїв румунськ[ому] Міністерству мені доручено було Пр[ем’єр]-Міністром Прокоповичем43 і І. Чопівським44, які зовсім нічого мені [не] говорили про те, що ці набої знаходяться в Вашому розпорядженні. Навпаки зі слів п[ана] Чопівського, а також з теле*грам тіх, які він разом зі мною надсилав до Відня, я міг зрозуміти, що віден*ське майно належить його компетенції. Прошу вибачити, що я, не будучи повідомленним про Ваші уповноваження в цій справі, не звернувся також і до Вас. Мушу також зауважити Вам, що сю справу я розпочав тільки по на*с*тоянню Уряду і зовсім без усякої надії і бажання одержати ці гроші для бу*карештської Місії. Коли румуни дійсно куплять набої, то при умовленій на*ми ціні в 1,2 (одна і дві десятих) лея за набой вся сума, яку вони нам ви*платять, витягатиме 3,5 міл[йонів] леїв, має бути передана Уряду, чи тим особам, кому він накаже. Такий наказ Уряду я і одержав. Власне ж для нашої Місії треба 40–50 т[исяч] леїв місячно. Окрім того попередні умови, які запропонували нам румуни, питаннє виплати грошей ставили на дуже сумний ґрунт, бажаючи внести гроші «на рахунок України». Дуже легко було зрозуміти, що ці гроші, при такій умо*ві ніколи не дістануться нашому Урядові, а підуть на конто45 тих розрахунків, які має Румунія з Росією і Україною. Меж тим справа йшла і наш інтерес полягав в тому, аби зараз одержати готівку і тому я це питаннє поставив на ґрунт приватної купівлі румунськ[им] Мін[істерством] Війни у нашій Місії, з умовою, щоб гроші були виплачені нам в Букарешті. Треба сказати, що ця умова найбільш затримує продаж, бо, як Ви самі добре розумієте, при нашому важкому становищі всі наші клієнти радо готові взяти наше майно без виплати з нього грошей. При таких умовах мені тепер ніяково вже міняти свої пропозиції на ті, які Ви в свойому останньому листі мені подаєте. Можу запевнити Вас в тільки одному, що не половину, а всі гроші Ви одержите, якщо Уряд мені це накаже. Тому я дуже прошу Вас, вельмишановний п[ане] Міністре, допомогти провести цю справу всіма засобами, які знаходяться в Вашому розпорядженню. На ціх днях я виїзжаю до Уряду, зроблю там доклад про все становище цієї справи, а також і про Ваше бажаннє отримати ці гроші і зараз же Вас сповіщу про результати мого докладу. Сподіваюсь, що ніяких перешкод в тому, аби ці гроші були передані Вам, я не зустріну. Дуже добре, що Ви мене про це повідомили, бо я мав досі накази все передавати до Тарнова46, де як Ви знаєте відчувається страшенна потреба в грошах і де теж, я знаю, покладають великі надії іменно на цю справу. Я також як і Ви, п[ане] Товаришу, дуже відчуваю наше важке полі*тичне і фінансове становище. Гірш всього, що сітуація загальна складається не зле, дякуючи ліквідації Врангеля і скрутному майже катастрофальному положенню большевиків. Все питання полягає в тому, аби ми мали можливість триматися, продовжувати свою працю по організації України, вести дипльоматичну акцію і фінансувати співчуваючи нам організації і групи нашого громадянства, як на Україні, так і за кордоном. Певне, що для всього цього потрібні гроші і аби наш спільник, який тепер нехтує нашою справою це зрозумів, то тоді ми дуже швидко мали б можливість повернутися на свою теріторію. Я теж, коли писав Вам про Болгарію, не лічив цю думку цілком безгрунтовною і дивився на неї, як один з засобів спасти положення. І взагалі треба було щось міркувати, щоб допомогти Уряду у його скрутному становищі. Цілком поділяю Ваші погляди відносно сучасної міжнародної сітуації, в якій зараз дуже трудно розібратися і в якій трудно знайти наше місце і наших майбутніх спільників. Власне через це я і висунув Болгарію, яка займає досить нейтральне положення і тому краще других країн може бути тимчасовим притулком для нашого Уряду. Маєте рацію, п[ане] Товаришу, що такі питання краще обговорювати в персональних розмовах, ніж в листах. Я все ж таки сподіваюся бути у Відню, бачитися з Вами і про все докладно переговорити. Дуже можливо, що свій приїзд я сполучу з закінченням справи продажу набоїв. Бувайте здоровенькі, бажаю поспіху в Вашій важкій праці і дуже прошу не забувати мене в свойому листуванню. З правдивою пошаною щиро відданий Вам К. Мацієвич ЦДАВО України, ф. 2471, оп. 1, спр. 1, арк. 24–25. Машинопис. Копія. № 7 Інформація про майно НДМ УНР В Румунії Б/д, м. Бухарест Майно 2 авто (за один, який був переданий Місії п[аном] Шадлуном47, марки Пірс давали 200 000 рум[унських] лей). 6 друкарських машинок на 5 урядовців (2 з них нових). Готівка і борги 1. На 8 277 000 %% паперів48. 2. На 300 000 000 гривень (чекають ще на 600 м[ільйонів]). 3. 150 000 нім[ецьких] марок, яких було позичено Місією зимою скарбовому товариству в Букарешті. 4. Гроші, які виплачує арендатор Азраель за аренду майна Русько-Дунайського Пароплавства в Болгарії, вносяться на приватний біжучий рахунок п[ана] Мацієвича. Зараз в банку 50 000 болг[арських] левів, на які наложено арешт. АДМИРАЛ ОСТРОГРАДСЬКИЙ49 Одержав і одержує величезні кошти за аренду та від продажу майна Русько-Дунайського пароплавства в Румунії, яке складається з 60 суден, барж та пароплавів, механичних майстерень, земельних участків та резервуару для гасу на 150 000 пудів в Рені50, Галаці51, Кілікії52. З цих грошей п[ан] Адмирал лише за останні місяці видав, відмовляючи Посольству в Царгороді, 1. Місії в Букарешті на ремонт другого авто для власних поїздок 50 000 лей 2. На шини та покришки для шин авта 250 000 лей 3. Позичково Місії в Букарешті двічі по 25 000 лей 50 000 лей 4. На поїздку п[ана] Генер[ала] Дельвіга53 до Парижу 25 000 лей. 5. Персонально п[ану] Ген[ералу] Гулому-Гуленку54 крім иншіх видач 250 000 лей. ЦДАВО України, ф. 2471, оп. 1, спр. 1, арк. 28–28 зв. Машинопис. Оригінал. № 8 Рапорт шефа військової секції НДМ УНР в Румунії генерала С. Дельвіга військовому міністру генералу М. Безручку55 5 липня 1921 р., м. Бухарест Представляю при цьому звіт про стан українців, інтернованих на терені Румунії. В сучасний мент старання Місії полягають в тому, щоб поліпшити матеріяльне становище їх, діставши яку не-будь працю. Без цього не можна вимагати правильного ведення військових вправ. На жаль, полагодження справи звільнення інтернованих з таборів вимагає великого труда і ще тепер не може уважатися вирішеним. Наприклад, партія партизанів, одправлена в Буковину на цукроварню, за*тримана місцевою владою в путі, і, можливо, повернеться до табору, не дивлячись на дозвіл Совіта Міністрів. Праця в державних інституціях оплачується дуже нерегулярно. Визволяти дрібні партії старшин на тимчасову працю, яку можна дістати, досі не удавалось. Брак грошей не дозволяє використовувати згоду Ромин на командировку наших старшин до їхніх військових шкіл. В сучасний мент проходить з добрим успіхом курс Вищої Військ[ової] школи сотник Чайків*ський. Належить ужити всіх заходів, щоб дати йому змогу скінчити курс. Крім нього проходить курс пілотажу в авіаційній школі поручник Остроградський, якого фінансує його батько. Маємо дозвіл ще на одну вакансію Вищ[ої] Військ[ової] Школи і на командировку 4 старшин для навчання Роминської мови з метою майбутнього проходження курсу Вищої В[ійськової] Школи. Але, не маючи грошей, використовувати ці дозволи не було можна. Становище грошове секції остільки зле, що вже 2 місяця утримання не одержуємо, спасибі що маємо помешкання й обід. Тому для ближчого ознайомлення з військом шляхом поїздок до частин, шкіл і військових інституцій не маю грошей. Приходиться обмежитися персональними знайомствами в дуже обмеженій кількости та літера*ту*рою. Критичне фінансове становище не находиться в зв’язку з ростратою скарбника. Секція вже 9 місяців жиє в борг, який досягає тепер біля 110 000 леїв. Всі турботи Секції в сучасний мент мають на меті здобути грошей. Справа продажу 3 000 000 набоїв, що знаходяться у Відні, принціпійно закінчена, але на практиці стоїть на мертвій точці. Про це відомо п[ану] Фещенко-Чопівському, якому Місія про це надсилає повідомлення, яко б[увшому] Голові Торговельної Комісії. Здавалось би, що можна одержати гроші за 97 кулеметів Запоріжсько*го корпусу, яких забрано у нас Роминами. Але одержано відповідь від Роминськ[ого] В[ійськового] М[іністерства], що вони відкладають ці розрахунки до майбутніх розрахунків з Росією. Ми готовимо протест і будемо боротися, але вичикуємо, щоби не зіпсувати справи з купівлею віденських набоїв. В останній час Ромини повідомляють, що дадуть нашим старшинам одяг і білизну за рахунок Франції. Досі від Франції ми нічого не мали, крім солодких чемністей. Сьогодні узнав з самих певних джерел, що на Дністрі Ромини починають переговори з большовиками, причому в складі комісії роминської призначений представник Мін[істерства] Зак[ордонних] Справ, голова і третій член військові. З ріжних питань обговорюватимуться справи репатріяції на Україну і Росію біженців. Шеф Військ[ової] Секції Ген[ерал] Пор[учик] Дельвіг З оригіналом згідно: Т[имчасово] в[иконуючий] о[бов’язки] Начальника Загальн[ої] част[ини] Загальної Управи В[ійськового] М[іністерст]ва, Поручник Садовський ЦДАВО України, ф. 2471, оп. 1, спр. 1, арк. 13–13зв.
№ 9 Рапорт отамана Полтавського партизанського загону В. Уренюка міністру закордонних справ та голові НДМ УНР в Румунії К. Мацієвичу 27 жовтня 1921 р., м. Бухарест Маю шану уклінно прохати Вашу Вельмишановність при докладі Панові Головному Отаманові доложити про мій проект в справах військових повстанчих операцій на Таврії й в Криму й склопотати мені дозвіл на приїзд мій для докладу по цьому питанню Панові Головному Отаманові. Отаман [В.] Уренюк Резолюція: Це буде тільки зайва витрата грошей в леях! В разі, коли справа не вимагатиме грошей, хай її полагодить Пересаді в порозумінню з Виговським [Ваговським]. Дивно, що цей невідомий «отаман» не порозумівся з Гулим і не виїхав разом з ним. Треба бути обережним. 15 листопада 1921 р. Резолюція: Пересилаю Вам Отамане згідно просьби п[ана] посла Мацієвича. 12/ХІ [?] ЦДАВО України, ф. 2471, оп. 1, спр. 1, арк. 29. Рукопис. Оригінал. № 10 Лист голови НДМ УНР в Румунії К. Мацієвича та шефа її військової секції генерала С. Дельвіга до МЗС УНР 8 лютого 1922 р., м. Бухарест В відповідь на відношення Міністерства ч. 1051/6356 від 28 листопаду в справі рапорту ген[ерала] ГУЛОГО, Місія має честь подати такі відомости і пояснення: 1) Місія У.Н.Р. в Румунії ніколи не одержувала ні наказу П[ана] Головного Отамана, ні розпоряджень Уряду з приводу фінансування органі*зації ген[ерала] ГУЛОГО. Навпаки, Місія мала тільки наказ допомогти організації ГУЛОГО добути необхідні кошти з Румунського штабу і улаштувати її правне становище, а також її відношення до Румунської влади. Коли виявилось, що з Румунських джерел ніяких коштів отримати неможливо, то Місія сама, по своїй ініціативі, запропонувала ген[ералу] ГУЛОМУ свою фінансову підтримку в розмірі кошториса, складеного на нараді Місії і представників організації ген[ерала] ГУЛОГО. Не маючи ніяких для цього кредитів, Місія могла ці гроші видати тільки з загальних сум, на що власне не мала права. Робилось все, вважаючи діяльність органі*зації дуже важливою, а також на підставі того, що донесення Місії про це фінансування не зустрінуло ні з боку Міністерства, ні з боку Уряду взагалі ніякого протесту. Таким чином тільки добровільна фінансова допомога Місії дала можливість організації ГУЛОГО налагодити і провадити свою працю. 2) Не маючи спеціяльних кредитів, Місія виплачувала ген[ералу] ГУЛОМУ необхідні йому кошти по мірі того, як сама їх отримувала. Тим часом гроші були видані на перший місяць зараз же після того, як відбулася вищезазначена нарада, і видавалися завжди, як тільки в касі [з’явилися] які то будь кошти. Починаючи з травня місяця і до листопаду організація генер[ала] ГУЛОГО одержала від Місії 220 тис. леїв, 47 тис. думських рублів, 11 міліонів гривень. За той же час члени Місії не одержали утримання: Голова Місії за 6 місяців, Шеф Військової секції за три, а всі останні співробітники за два с половиною місяця. Таким чином, Місія виплачувала потрібні ген[ералу] ГУЛОМУ кошти за рахунок свого персоналу, причому довелось робити і приватні борги. Ген[ерал] ГУЛОМУ все це було відомо, бо він дійсно багато часу проводив в Букарешті, але це зовсім не мало ніякого зв’язку з отриманням грошей, бо скілько б він в Бу*карешті не сидів, отримати більше того, що Місія давала, він не міг. 3) Що стосується до ліквідації процентових паперів, які знаходились на схованці в Румунській скарбниці, то Місія не могла почати її раніш одержання на це дозволу Уряду, який привіз п[ан] ЛЕБІДЬ-ЮРЧИК56 15 жовт*ня. Але знову таки, вважаючи потребу в коштах організації Ген[ерала] ГУЛОГО надзвичайно важливою, Місія почала заходи по підготовці цієї ліквідації і визволенню паперів з Румунської Скарбниці ще за кілька тижнів до приїзду п[ана] ЛЕБІДЬ-ЮРЧИКА. Справа ця дійсно вийшла затяжна, бо ті умови, на яких процентові папери було покладено в румунську скарбницю, вимагали вивозу їх з межів Румунської Держави. Для того, аби отримати їх до рук Місії, треба було ужити заходів для зміни ціх умов. А це вимагало часу, бо необхідна була резолюція самого Міністра Фінансів. Тим часом Місія цього добилась, незважаючи на те, що наше становище тоді було з політичного боку дуже непевне, про що я повідомляв Міністерство. Але Місія зробила ще більше. Для визволення паперів треба було платити значні кошти скарбниці і адвокату за допомогу в Міністерстві Фінансів. Так окремі члени Місії зробили приватні борги і своїми коштами сплатили [їм] для того, аби скоріш визволити папери, бо в ка*сі Місії не було абсолютно ні одної леї. Все це робилось після того, як стало відомо, що всі процентові папери мають бути продані для задоволення потреб виключно організації ген[ерала] ГУЛОГО, а Місії нічого не залишиться. Свідками всього цього були і сам ген[ерал] ГУЛИЙ і ЛЕБІДЬ-ЮРЧИК. Ці борги і досі членам Місії не повернуті, не дивлячись на те, що організація ген[ерала] ГУЛОГО отримала від ліквідації процентових па*перів поверх 200 тис. леїв. 4) Коли підрахувати всі ці кошти, які отримала організація ген[ерала] ГУЛОГО від Місії, то [сума їх] досягне 500 тис. леїв на протязі від 1-го травня по 1-е листопада. Маючи також на увазі, що ця організація отримувала окрім того кошти безпосередньо від Уряду, від П[артизан*сько] П[овстанського] Шт[абу]57 і чинних джерел, то можна вважати без значного перебільшення, що місячний бюджет цієї організації виносить не менше 120–140 тис. леїв. Такий бюджет рівняється чотирьох-місяшному бюджету нашої Місії, як Дипломатичної, так і Військової. На нашу думку ні Місія, ні тим більше Уряд, який в той час знаходився в надзвичайно скрутному фінансовому становищі, не заслуговують ніяких докорів, що організація ген[ерала] ГУЛОГО не була відповідно фінансована. Навпаки, [щодо] військової праці такі як генерал ЛЕОНТОВИЧ тієї думки, що з такими коштами можна було зробити не порівнюючи більше. 5) По згоді Місії з організацією ген[ерала] ГУЛОГО фінансування її відбувалося на тій умові, що ген[ерал] ГУЛИЙ мав представляти в Місію грошові справоздання58, щомісяця. За весь час ні одного такого справо*здання не поступило, бо не можна лічити таким одно повідомлення ген[е*рала] Гулого, в якому він подає відомости про видачу ріжним особам авансів, без копій яких-небудь документів. Власне на підставі цього одного Місія повинна була давно припинити фінансування такої організації, і коли вона винна в чому, то не в тому, що вона затримувала видачу грошей ген[ералу] ГУЛОМУ, а в тому, що вона не припинила зовсім цієї видачі. Але зогляду на важливість справи і на те персональне довірря, яким користувався в Місії ген[ерал] ГУЛИЙ, Місія не стала на цей цілком формальний шлях. 6) Організація ген[ерала] ГУЛОГО ніколи не користувалася особливим довір’ям і допомогою румунських урядових інституцій. І все, що робилося і було зроблено для неї, все залежало від персональних відношень і заходів Місії. Змінилося відношення до Місії румунських урядових кол, під впливом переговорів з більшовиками, і умови праці організації ген[ерала] ГУЛОГО значно погіршали. Окрім того, саме поводження організа*ції, повна відсутність конспірації, постійні сварки і конфлікти, все це пони*жувало авторитет і працездатність організації. Таким чином, з наведених вище пояснень і відомостей видно, оскіль*ки має фактичних підстав рапорт ген[ерала] ГУЛОГО про «байдуже відношення і слабу допомогу» Букарештської Місії. В цьому рапорті не приведено ні жодного конкретного факта, ні жадного документа, який міг би доказати правдивість тих обвинувачень, які в ньому поставлені. Місія певна, що таких фактів і документів нема і не може бути. Залишаючи ширше питання про причини неудачі діяльности ген[ера*ла] ГУЛОГО в Румунії і на Україні, які лежать в більшій своїй частині за межами відповідальности й вини окремих осіб і організацій наших, Місія повинна звернути увагу, що по деяким фактам, їй відомим, багато спричинився до цього не відповідальний склад самої організації ген[ерала] ГУЛОГО, його невміле поводження справою, а також в деяких випадках можливо і нерозуміння своєї відповідальности в такій важливій і делікатній справі. Як доказ цього Місія долучає до цього: 1) Доклад сотника ВАСИЛЮКА, одного з постійних співробітників організації, 2) копії листів на ім’я Місії сотника МОШИНСЬКОГО і сотника ЄМЕЛЬЯНОВА. Голова Місії УНР в Румунії К. Мацієвич Шеф Військової Секції С. ДЕЛЬВІГ, ген[ерал]-поручник З копією згідно: Головного Військово-історичного Музею-Архіву Діловод, адм[іністрації] підх[орунжий] Уланівський ЦДАВО України, ф. 2471, оп. 1, спр. 1, арк. 9–9зв.
Лист сотника П. Ємельянова до міністра закордонних справ УНР 5 (18) січня 1922 р. Вельмишановний Пан Міністр! Вы наверное уже слыхали о том, что произошло 6/19 ноября м[инувшего] г[ода]. Начальство все уехало для благодушествования в Бухарест, бросив на произвол судьбы больных, голодных и раздетых людей. Я один из всех тяжело раненый не получил до сего времени никакого денежного пособия на лечение. Прошло два месяца, а я только сегодня, первый раз лежа в кровати, смог взяться за ручку, чтобы написать Вам о своем тяжелом положении. Квартирохозяева не выбросили на улицу, кормят и ухаживают из сострадания. Два врача меня пользовавшие, видя, что я им не плачу, перестали посещать совершенно, тогда как лечение затянется еще месяца на два, по их мнению. Положение для моего здоровья создалось катастрофическое. В мой мозг не вкладывается, как честные руководители могли бросить тяжело раненого без оказания ему медицинской помощи, при том, что ими растрачены казенные деньги по кафе-шантанам и клу*бам в карты. Этот факт и будет доказано, когда будет следователь. Я умоляю Вас, Господин Министр, приказать меднолобым преступникам немедленно мне выслать необходимую для лечения сумму денег. Кровь, пролитая луч*шими сынами родины, мимо не пройдет них и возмездие последует. Я верю в Вашу душевную отзывчивость и питаю уверенность, что Вы, Господин Министр, и только Вы не дадите мне, понесшему свою жизнь за спасение родины, погибнуть от раны, как собака выброшенным на улицу. Вы простите за резкость этого письма, но я еще болен и без ужаса не смогу говорить о том, что произошло на моих глазах. Господин Министр, дайте мне возможность увидеть Вас и я с документальными данными докажу о преступности тех, кто теперь возможно сидит при Вас и лжет без конца. Преданный и покорный Ваш слуга П. Еме*льянов З копією згідно: Головного Військово-історичного Музею-Архіву Діловод, адм[іністрації] Підх[орунжий] Уланівський ЦДАВО України, ф. 2471, оп. 1, спр. 1, арк. 10–10зв. Машинопис. Копія. № 12 Рапорт молодшого старшини для зв’язку відділу повстанських органі*зацій генерального штабу сотника В. Мошинського до шефа військової секції НДМ УНР в Румунії генерала С. Дельвіга 13 січня 1922 р., м. Бухарест Доношу Вам, Пане Генерале, про випадки, які трапились зі мною та другими українськими старшинами при відправці нас на той бік Дністра. Прибувши до м. Кишиніва від Парт[изанського] Повст[анського] Штабу з завданням відправитись до м. Одеси, я з’явився до Полк[овника] СТЕФАНІВА59, Нач[альника] Штабу Південної групи. П[ан] Полковник сказав мені, що він мені переправитись поможе, але зараз у нього нема грошей і він просить мене піти з ним до французького Консула Кап[ітана] ГЛЯСЕ, від якого можна отримати на це діло допомогу. Я згодився. Після довгих розмов з французом, послідній запитав мене, чи вистарчить мені 2 тисячі леїв, – я відповів, що вистарчить. Тоді він видав гроші і П[ан] Полковник видав на них росписку. Повернувшись до дому, п[ан] Полковник видав мені тільки 1000 леїв, а другу залишив собі, куди ці гроші пішли – я не знаю. Другий випадок трапився з сотником КАЗАКОМ, який, одержавши зав*дання, видав росписку на півтори тисячі леїв, а одержав тільки пятьсот. Третій випадок був з сотником ВЕЛИЧКО, який хтів їхати з завданням від П[ана] Полковника до Миколаєва, Херсона, Харкова і повернутися до Кишинева через Знаменку, і на цю подорож він має одержати дві тисячі леїв від румун. П[ан] Полковник пішов з сотником ВЕЛИЧКО до Штабу Корпусу, де румунський шеф інформаційного бюро, Майор ІЛЕСКУ дав сотникові ВЕЛИЧКОВІ підписати росписку на 6 000 леїв, послідній здивувався і спитав, чого це так, – він же має одержати всього дві тисячі. На це майор відповів, що дві тисячі йде Полковн[ику] СТЕФАНІВУ, 2 тис. румунам і 2 тис. сотникові ВЕЛИЧКОВІ. Сотник ВЕЛИЧКО на таку ком*бі*націю не згодився і не поїхав. Отже, я мушу зазначити на послідок, що своїми вчинками п[ан] Полк[овник] СТЕФАНІВ відбиває охоту працювати ідейним робітникам, які один за одним покидають його. Підписав: сотник МОШИНСЬКИЙ ЦДАВО України, ф. 2471, оп. 1, спр. 1, арк. 10. Машинопис. Копія. № 13 Доповідь сотника Василюка про хід організації повстання проти більшовиків на Півдні України у червні-грудні 1921 р. 6 лютого 1922 р., м. Будапешт Персональний склад Ширша і систематична праця по організації повстання на півдні України почалась 30 червня 1921 р., т[о] є[сть] з часу організації Штабу Пів*денної Партизано-Повстанчої групи в Кишиневі. До того часу праця хоч і велась, но мала характер випадковий і не систематичний. Підбор працьовників організаторів оказався досить невдачним, що і дало невідрадні результати праці. З огляду на те, що голові організації прийшлось дуже часто роз’їзджати поза межі Бессарабії по справах, то вся організаційна робота лягла на Начальника Штабу групи Генерального Штабу Полковника С[Т]ЕФАНОВА та Начальника Цівільного Керування групи п[ана] ПОПЛАВ*СЬКОГО60. Підполковник СТЕФАНІВ – незамінний Начальник Штабу дівізії, чоловік високо дисциплінований і образований, який привик добре виконувати військові накази, в Кишиневі на самостійній праці оказався не на своїм місці. Начців п[ан] ПОПЛАВСЬКИЙ по своїй працездатности і знакомости з підпільною організаційною працею уже зовсім оказався не дома, бо праця його заключалась в переводі грошей, заниманні місця, а почасти була шкідливою і для самої справи із-за неуміння заховувати конспірацію. Помішником Начальника Штабу був призначений підполковник ЧОРНЕНКО-ЧОРНИЙ61. Чоловік дуже працездатний, но не маючи віри в успіх діла, занимався весь час веселим проведенням часу, до справ не [тор]каючись. Н[ачальни]ком Оперативно-організаційного відділу штабу групи був привезений з Польщі сотник КОВАЛЬЧУК, гарний товариш і щирий та певний українець, но способний добре виконувати обов’язки посильного, що він за весь час тільки і робив без закиду. Н[ачальни]ком розвідочного відділу штабу був я, теж не на свойому місці, бо там слід би сидіти старшині генерального штабу, то і пришлось мені виконувати обов’язки тільки посильного і писаря штабу. Помішником Начціва був п[ан] Савенко, який, вибіраючись на підпольну працю на Україну – через Румунію, захватив з собою з Польщі 5 тюків своїх річей, що зразу могло опреділити його спосібність і охоту до підпольної праці. Дійсно дуже скоро заявив себе хворим, і отримавши державну підмогу, поїхав на дачу лічитись і більше до праці не вертався. Не дивлячись на скрутні грошові засоби, Начців теж мав свою канцелярію, з Начальником канцелярії п[аном] МЕДВЕДІВИМ на чолі. Хід праці Для організаційної праці фактично приступлено було 2-го липня. Послано зв’язкового старшину до IV Румунського корпуса сотника ДОЛИНЮКА62 та налагоджено 3 переправочно-розвідочні пункти на березі Дністра, іменно в Атаках63, Вадрашкові64 і Криулянах65, з яких працював без закиду тільки в Криулянах з сотником ГУЛІЄМ на чолі. Була спроба заложити такі ж пункти і в других важних місцях на Дністрі, но по ріжним причинам невдачно. Налагоджено досить гарно справу в румунських штабах по переправі організаторів та зв’язків на Україну. Розділено південну групу на райони, попризначувано Командуючих районів на цівільних керовників. Військовим і цівільним начальником 1-го Одеського району був призначений п[ан] ПШОНИК66. Йому було запропоновано негайно відправитись з Кишинева в свій район для підпольної праці, но вже в перший день після означеного наказу він зредагував і був головним ініціятором рапорта всіх цівільних представників районів до Уряду та до Місії, в якім строго критикувалась діяльність наших керовників в Румунії і в якім було зазначено, що вони відказуються приймати такі відповідальні пости і на Україну не поїдуть. Рапорт цей недвозначно звучав так: «Чую себе не відповідним для сучасної підпільної праці на Україні і їхати туди не рішаюсь». Хоч зміст рапорту був дуже ясний, но Штабом групи не був взятий під розвагу і праця людям і зокрема і п[ану] ПШОНИКУ була накинута просто насильно, що відразу опреділило дальшу працю. Дальша праця п[ана] ПШОНИКА звелась до сидіння в кольонії Шабо67 на березі Дністра разом з дружиною, до провокування Штабу групи і взагалі наших керовників і до висисання державної копійки – грозячи в противнім случаю припинити працю, і так аж до листопада місяця. Біля себе в Шабо зібрав він більше десятка ріжних авантюристів, які висилались Штабом груп на Україну, но не бажаючи туди йти і не рішаючись відкрито об цім заявити Штабові йшли до ПШОНИКА, як до противної сторони, сиділи з ним разом по місяцю і більше і занімались провокаціями не тільки Штабу і всеї української справи, але навіть і румун. Дійшло навіть до того, що большовики, довідавшись про цю лавочку, переправились через Дністро, зробили нальот на квартиру ПШОНИКА, його ранили, а в його компанії повідбирали досить важні документи, які компрометували як і нас, так і румун.
Командуючим ІІ-го Александрійсько-Херсонського району було призначено, прибувшого з Польщі сотника ЯМЩУКА. Сотник ЯМЩУК добрий начальник господарчої частини куріня, но не командуючий, об чім він і сам не раз заявляв чинам штабу, но ця заява чому-то не була прийнята під увагу. Висланий для переправки на Україну в свій район, він просидів півтора місяця в Вад-Рашкові на березі Дністра, не рішаючись перейти, то вилаяв Штаб групи і заявив начальнику пункта поручнику ГРІШНОМУ68, що по переході на Україну, пристроїться де-то на вокзалі у свого брата комуніста і палець о палець не вдарить. На цим його діяльність скінчилась і як від нього, так взагалі з ІІ-го району до листопада не було ніяких відомостей. Начцівом ІІ-го району був призначений п[ан] Дмитро ХОРУНЖИЙ69, який перевівши чимало грошей і просидівши з місяць на березі Дністра, вернувся назад в Кишинев, пристроївся на чорну роботу і до листопада до праці не мішався. Командуючим ІІІ-го Катеринославського району70 був призначений сотник НЕСТЕРЕНКО71, який в той час мав повсталий відділ на Україні, однакож від нього до посліднього часу не поступило ніяких відомостей і я ду*маю, що він навіть не знав про своє призначення, тим більше, що з Го*ловного П[артизансько] П[овстанського] Штабу Ком[андуючим] ІІІ-го р[айону] був призначений поручник ВЕРБІЦЬКИЙ72. Начцівом ІІІ-го району був призначений п[ан] СКЛЯР73, приїхавший ще в березні з Польщі. Він відправився до місця призначення і про нього були 2 рази відомости, що він живий і працює, но від нього самого ніяких інформацій про свою працю не було. Командуючим IV-го Балтського [району] був призначений Отаман ЗА*БОЛОТНИЙ74. По чутках і з приватних відомостей, діяльність його була до*сить широка, но безпосереднього зв’язку від нього до Штабу за весь час не було ні одного. Коли і отримувались відомости про його діяльність, то від його старшин і козаків, які переходили до Бессарабії і інтернувались. З IV-го району приходив раз поручник ЧЕХОВИЧ75, який був висланий туди Штабом групи, і працював як Начальник Штабу Придністрян*ської бригади, якою командував Отаман КІРШУЛ. Начцівом IV-го району був призначений п[ан] НОВОГІРСЬКИЙ, про діяльність якого в Штабі групи не було ніяких відомостей. З огляду на те, що зв’язки, посилаємі Штабом групи, все таки попадали до ЗАБОЛОТНОГО, то його робота, можна сказати, координувалась Шта*бом групи і була задовольняючою. Військовим і цівільним Начальником Умансько-Чигиринського райо*ну був призначений, находячийся в означенім районі з повстанським відділом Отаман ДЕРЕЩУК76. До нього було вислано кілька старшин та ко*заків, но від нього ніяких зв’язків і інформацій не було. За весь вищезазначений час, від часу до часу, було вислано в розпорядження Ком[андуючих] районів до 30 чоловік, по більшій части мало працездатних старшин і козаків. Назад вернувся тільки два рази козак УСАТИЙ з Катеринославщини та поручник ЧЕХОВИЧ з Ольгопольщини. Про других відомостей більше не було і взагалі всякі інформації з Ук*раїни записувались від випадкових людей. Дальша праця Штабу групи в Кишиневі зводилась до писання розвідочних звітів раз на місяць та виміни їх з другими розвідочними Бюро, іменно румунським, французьким та польським, до гризоти де взяти коштів для утримання такої громіздкої і широкої інституції, як Штаб групи, в якім разом працювало 15 чоловік, і до висилки людей на Україну, яких вислано за увесь час, як і вище зазначено, не більше 30 чоловік і то маловартісних для цієї справи. Документів на перехід границі правда було взято біля 200 з румун*ських штабів, но прочі люди, взявши документи і підмогу на дорогу, по більшій части гроші пропивали, вертались з берега і щоби хоч себе чим-небудь оправдати, занимались провокаціями і способу боротьби з такими авантюрними типами навіть не находилось. Щоб це не було голо*слівним, то я кажу кілька прізвищ таких типів, іменно: поручник ІВАЩЕНКО, сотник ГУЛЕНКО, поручник СВІНЦІЦЬКИЙ, поручник ГОНЧАРУК, поручн[ик] ДЕРЕВЯНЧЕНКО, сотник НОВІЦЬКИЙ77 і т. д. Майже ні один з них в частинах ре*гулярної армії УНР не був, а чому вибірались іменно такі типи, поприлипавши до справи не знати звідки і майже нікому не відомі люди, а не вико*ристовувались дійсні українці і повстанці, яких сотнями можна було набрати в таборах інтернованих, а також з розташованих на приватних робо*тах старшин та козаків, як це і пропонував не раз Секретар Військової Сек*ції Місії Поручник ТРЕПКЕ78, які, як напр[иклад] з групи Отамана ФЕДОРЧЕНКА, годились їхати навіть на свої кошти і люди ще зовсім не зна*комі з авантюризмом, то мені просто неясно. Коли і пересилались зв’язки і організатори, то я не пам’ятаю случая що*би кому із них була дана ясна і точна задача зробити от те-то і те, а просто посилались люди як ніби то для того, щоб їх спекатись і поскоріше переправити в Україну. Весь прочий час сходив на балачках і на перетравлюванні слухів про по*ложення на Україні та про повстанців і до жовтня м-ця ніякої роботи не було. Така праця Штабу групи не була невідома як Місії в Букарешті, так і Урядові, і Головному Штабові, о чім свідчить лист п[ана] Ген[ерала] ДЕЛЬ*ВІГА на ім’я Підполковника СТЕФАНІВА від 25 липня, де ясно за*з*на*чено, що «Вас не треба вчити, що кустарним способом повстання підняти не можна», но чому не принималось заходів для поправлення очевидного недостатку мені просто неясно. Грошова справа групи Гроші на утримання такої громіздкої інституції і на ведення роботи ген[ерал] ГУЛИЙ діставав і привозив з Букарешту. На скільки було мені відомо, то гроші він доставав з великими труднощами і на отримання кожної получки тратив не менше двох неділь часу, і звичайно в далеко меншій кількости, як вимагалось в вимоговій відомости. Мною весь час замічавсь якийсь розвал між нашою організацією і Мі*сією, а до деякої міри і Головним П[артизансько] П[овстанським] Штабом. Причини розвалу я не знаю, но думаю, що коли б були видні результати праці і давався який-небудь контроль над витраченням, і то проізводним витраченням, грошей, то цього розладу не було б. Все таки кожний раз привозив ген[ерал] ГУЛИЙ з Букарешту таку суму грошей, що при умілім витраченні її вона могла вистарчити для забезпечення праці навіть далеко ширшої. Для ясности подам декілька примірів непроізводних витрат: куплено пишучу машинку за 3500 леїв, написано на ній всього одне відношення по румунські і один розвідочний звіт по французькі і продано з тяжкою бідою за 2500 леїв; значить тисяча утрачена; приїхав один грузинський дурисвіт підполковник МАДАТ і обіцяв дати для переправки на Україну в наше розпорядження 128 грузинських козаків, вимантачив не більш не менш, а шість тисяч леїв ріжночасово, ну і щез безслідно, радий що вдалось надути; раз пам’ятаю видано було 30 000, а навіть 33 000 лей авансу Начальнику Цивільного керування п[ану] ПОПЛАВСЬКОМУ, но щось за ці гроші і за розход їх на справу я не чув, а ненароком бачив рахунок на куплені Начцівом п[аном] ПОПЛАВСЬКИМ із цих грошей гетри, дарма що мав добрі чоботи і черевики; нанималось 5 кімнат, за які платилось доб*рі гроші, хоч чини Штабу отримували солідну суму грошей в місяць і мали можливість нанимати квартири на свій рахунок і розміщуватись не з такими удобствами; п[ан] ПОПЛАВСЬКИЙ заплатив напр[иклад] пані КУРДИНОВСЬКІЙ за дві кімнати за листопад місяць 1100 лей, а за дві кімнати для мене і для свого Начальника канцелярії, хоч і в мене, і в нього квартира була і туди переноситись я категорично відказувався; приїхав один полковник з Єлисаветградщини, якого зараз прізвище і не згадаю, втік від більшовиків і хоч не раз заявляв, що участи в нашій роботі ніякої приймати не буде, но йому однако ж було видано не менш двох тисяч лей на утримання і обмундировку, коли цю справу можна було покінчити і 300 леями; на кінець тримати в такий трудний час 15 працьовників і виплачувати кожному по півтори тисячі лей місячного утримання, коли фактично працювало тільки 4 чоловіки, а прочі були форменними тунеядцями, бо на них була надія тільки при розвитті ширших акцій на Україні, то це теж було не раціональним. В жовтні місяці був отриманий наказ з центру виступити на Україну і на організацію виступу була асигнована в розпорядження ген[ерала] ГУЛОГО сума міліон лей. За цією сумою їздив ген[ерал] ГУЛИЙ в Букарешт цілий місяць і її не дістав. На кінець з тяжкою бідою дістав процентових паперів приблизно на півміліона лей, які і привіз з м. Кишинів для реалізації на леї. Гроші ці були привезені вже на початку листопада, хоч наказ виступати на Україну був 6-го жовтня. Гроші ці були передані члену фінансової комісії п[ану] ЛЕБІДЬ-ЮРЧИКУ для продажі. П[ан] ЛЕБІДЬ-ЮРЧИК передав ці гроші Управляючому фірмою Котляревського п[ану] ФЕСАКУ для продажі. П[ан] ФЕСАК, по мойому вражінню, хотів просто на цім інтересі спекульнути і весь час просто шантажував п[ана] ЛЕБІДЬ-ЮРЧИКА. Давав гроші частями по 5–10–15 тисяч і, видавши до 200 тисяч лей такими частями на протягу двох неділь, після виїзду генер[ала] ГУЛОГО на Україну решти видавати зовсім відказався і навіть відказався видати розрахунок, коли була можливість п[ану] ЛЕБІДЬ-ЮРЧИКУ продати цінності в другім місці, заявляючи, що прочі цінності він просто затримує під залогом вже виданих сум, які нібито він видав з каси фірми, хоч документи о продажі грошей вже мались у п[ана] ЛЕБІДЬ-ЮРЧИКА на руках. П[ан] ЛЕБІДЬ-ЮРЧИК так грошової справи по продажі цінностей не закінчив і посварившись з ФЕСАКОМ поспішно поїхав до Польщі.
Результати праці: На виручені з цінностей гроші Генер[алу] ГУЛОМУ вдалось одягнути і озброїти 15 чоловік старшин та козаків і тільки 17 листопаду переправитись на Україну в районі Криулян. Частина грошей була видана п[ану] ПШОНИКУ, якому було доручено спішно скласти бойовий відділ для наступу на Тирасполь і дальше на Одесу. Скільки отримав ПШОНИК грошей – мені не відомо, но знаю, що перед від’їздом Генер[ал] ГУЛИЙ наказав свойому уповноваженому на терені Румунії п[ану] ПОПЛАВСЬКОМУ видати ПШОНИКУ не більше 3–5 тисяч. Після від’їзду Генер[ала] ГУЛОГО ПШОНИК явився до п[ана] ПОП*ЛАВСЬКОГО і потребував видачі 35 тисяч лей, инакше розпускає відділ, і отримав ще 28 тисяч лей, які і роспустив як сам захо*тів, но у вся*кім разі без потреби, як я пізніше сам вияснив, при допиті старшин та козаків. Самим влучним призначенням, це було призначіння Начальником Штабу І-го району Полк[овника] САВЧЕНКА78 (БІЛОУСА). Під його то проводом і переправився відділ в 183 чоловіки на терен України і вдарив на Тираспіль. Завдяки тому, що ПШОНИК, хоч і витратив гроші, но не зумів озброїти відділу і не зумів налагодити зв’язків по тім боці Дністра, бо зв’язався з ріжними авантюристами, як тільки висисали з нього гроші. А о помочі і не думали, як напр[иклад] Підполк[овник] ДІДУЧЕНКО, якому було доручено дістати 5 лодок для переправи, а він дістав тільки одну, чим затягнув переправу і на Тираспіль прийшлось вдарити не вночі, а вдень, а на кінець втік з лави з кулеметом, чим підніс паніку в рядах повстанців, то експедиція скінчилась невдачею і утечою з добрими стратами повстанців назад в Румунію, забивши до 280 большовиків. Мушу зазначити ще одну досить важну недбалість з нашої сторони: ПШОНИК намагався нав’язати зносини з остатками Одеської повстанчої організації, на чолі якої в липні стояв Профес[ор] БУЗЬКО79. БУЗЬКО перейшов вже було на службу в чрезвичайку разом з жінкою і, бажаючи спровокувати нас, прислав свого кур’єра, як нібито дійсної української органі*зації. Прибувши, кур’єр вів себе між нами настільки відкрито, що не було ніякої трудности його розшифрувати, о чім я лічно заявляв ПШОНИКУ, а також докладав Генер[алу] ГУЛОМУ та Підполк[овнику] СТЕФАНІВУ. На цю справу подивились байдуже і навіть перед виступом на Тираспіль його вислали день наперед в Одесу. Цей кур’єр по призвищу ЖИВОТЬКО – одеський чекіст, на очах наших розвідчиків сів у Тирасполі на автомобіль і поїхав в Одесу з докладом, ну звичайно на день нашого виступу появилась з Одеси комуністична бригада в Тирасполі, яка і загнала повстанців назад за Дністер, но могло бути і далеко гірше. При сучаснім положенню може й не можна було добитись більших результатів по організації й успіху повстання, но при правильній постановці діла можна було зробити далеко більше, як було зроблено, хоч для загальної опінії і для очищення совісти, тим більше, що справа як в Румунії, так і на Україні далеко не так вже зле стояла, як об цім доносилось рапортами центру. Сотник ВАСИЛЮК З копією згідно: Головного Військово-Історичного Музею-Архіву Діловод, адмін[істрації] підх[орунжий] Улановський ЦДАВО України, ф. 2471, оп. 1, спр. 1, арк. 11–12 зв. Машинопис. Копія. № 14 Лист Президії українського з’їзду військових діячів у Польщі до управи філії українського товариства ліги націй у Румунії 21 серпня 1923 р., м. Варшава В імени З’їзду щиро дякуємо всі організації, що підписали надісланий Вами привітальний лист з дня 11 серпня, і Голові Дипломатичної Місії В[ельми] П[оважному] Панові Мацієвичові за прислані привітання і побажання. Висловлені Українською Еміграцією у Румунії побажання надзвичайно близькі нашому серцю. Просимо вірити, що заклик до об’єднання під прапором Незалежної Української Державности являються гаслом, що об’єднує усіх нас. З глибоким побажанням Голова З’їзду Геншт[абу] ген[ерал]-хор[унжий] В. Сальський80 Заступник Голови ген[ерал] Безручко Пол[ковник] [?] Cекретарі: М. Ковалів Волохів Гудзій ЦДАВО України, ф. 2471, оп. 1, спр. 1, арк. 8. Машинопис. Оригінал. 1 Чехівський Володимир Мусійович (1876–1937) – громадсько-політичний і церковний діяч, історик, дипломат. Народився на Київщині. Закінчив Київську духовну академію. Депутат І Державної думи. Належав до УСДРП. Член Української Центральної Ради. З 26 грудня 1918 р. до 11 лютого 1919 р. – голова Ради Міністрів УНР й одночасно міністр закордонних справ. З 1921 р. – голова ідеологічної комісії Української автокефальної православної церкви. 1929 р. заарештований у справі «Спілки визволення України» і засуджений до страти, яку замінили на 10 років ув’язнення. 1936 р. термін ув’язнення продовжено ще на 20 років. Розстріляний 3 листопада 1937 р. у Карелії. Автор богословських та іс*торичних творів. 2 Гасенко Юрій (1894–1933) – інженер, військовий діяч, дипломат. У 1919 р. очолював Надзвичайну дипломатичну місію УНР у Румунії. Автор літературних творів для дітей. 3 Жванець – нині село Кам’янець-Подільського р-ну Хмельницької обл., розташоване на лівому березі Дністра. 4 Дорошенко Дмитро Іванович (1882–1951) – історик, громадсько-політичний і державний діяч. Народився у Вільно. Навчався у Варшавському і Петербурзькому університетах, закінчив Київський університет. Один із засновників Української Центральної Ради. Заступник голови УЦР. Губернський комісар УЦР на Чернігівщині. У 1918 р. – в. о. керів*ника Міністерства закордонних справ, міністр закордонних справ Української Держави. Професор Українського державного університету у Кам’янці-Подільському. З 1920 р. – на еміграції. Професор Українського вільного університету у Відні, Празі, Мюнхені. Директор Українського наукового інституту у Берліні, Президент ВУАН. Автор численних праць з української історії. 5 Білецький Леонід Тимофійович (1882–1955) – літературознавець, доктор філології, президент УВАН, дійсний член НТШ. У 1918 р. – приват-доцент Українського державного університету у Кам’янці-Подільському, у 1921–1923 рр. – викладач історії української літератури у Львівському таємному українському університеті, у 1923–1925 рр. – ректор Ук*раїнського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі. Був професором Українського вільного та Карлового університетів у Празі. 1949 р. переїхав у Канаду. 6 Імовірно Шманкевич Євген (1882 – ?) – історик, юрист, викладач декількох харків*ських вищих шкіл. Працював у науково-дослідних установах при ВУАН. Репресований у 1930-х рр. 7 Імовірно Чернявський Арсен (1889–1944) – військовий і громадський діяч, підполковник Армії УНР, голова шкільної управи Військового міністерства УНР. На еміграції жив у Чехословаччині. З 1922 р. – доцент геології, мінералогії та метеорології Україн*ської господарської академії в Подєбрадах. Автор записок про роль С. Петлюри у створенні укра*їн*ської армії, написаних в еміграції. З 1939 р. – православний священик. 9 Нині районний центр Чернівецької обл. Розташований на правому березі Дністра. 23 січня 1919 р. розпочалося повстання місцевого населення проти румунських окупантів. Було придушено 1 лютого того ж року. 10 Дата не зазначена. Імовірно у листі йдеться про звільнення О. О .Севрюка з посади голови Дипломатичної місії УНР в Італії, який не впорався із завданням організації по*вернення з Італії полонених українців з колишньої армії Австро-Угорщини, та відправку до Італії нової спеціальної місії. Ця подія датується кінцем липня 1919 р. Проте нова місія до Італії так не відбула. 11 Імовірно Голубович Всеволод Олександрович (1885–1939) – політичний і державний діяч. Народився у с. Молдавка Подільської губ. Закінчив духовну семінарію і Київ*ський політехнічний інститут. Належав до РУП, УПСР. Член Української Центральної Ради та її Малої ради, генеральний секретар шляхів сполучення, генеральний секретар торгівлі й промисловості. У 1918 р. – голова Ради Народних Міністрів УНР і міністр закордонних справ. Керівник української делегації на мирних переговорах у Брест-Литовську. За часів Української держави перебував у Лук’янівській в’язниці, у період Директорії редагував періодичні видання УПСР. Неодноразово заарештовувався більшовиками. Працював в Ук*раїнській раді народного господарства. 1931 р. заарештований і засуджений у справі «Українського національного центру». 12 Осецький Олександр (1873–1937) – військовий діяч, генерал-майор російської армії, генерал-хорунжий Армії УНР. Народився у м. Крем’янець Волинської губ. Був начальником Полтавського корпусу, командиром Холмської групи. Очолював Генеральний секретаріат (Міністерство) військових справ. Наказний отаман військ УНР. У 1920 р. – голова вій*ськово-дипломатичної місії УНР у Бельгії. Залишив спогади. Помер у Парижі. 13 Тимошенко Володимир Прокопович (1885–1965) – економіст, громадський діяч, доктор філософії (1927), професор. Народився у с. Базилівка Чернігівської губ., нині с. Круп*ське Конотопського р-ну Сумської обл. Навчався в Інституті інженерів шляхів сполучення та Політехнічному інституті в Петербурзі. Учасник Першої світової війни. У 1918 р. – товариш міністра торгу і промисловості в уряді Української Держави. 1919–1920 рр. перебував у Франції, був економічним радником української делегації на Паризькій мирній конференції. З 1921 р. жив у Чехословаччині. Професор Українського вільного уні*вер*ситету в Празі, Української господарської академії в Подєбрадах. 1928 р. переїхав у США. Професор кількох американських університетів. Помер у Пало-Альто в Каліфорнії. 15 Петлюра Симон Васильович (1879–1926) – державний, громадсько-політичний і військовий діяч, публіцист. Народився на Полтавщині. Член РУП, УСДРП. Редактор періодичних видань у Києві, Львові, Москві. Член Української Центральної Ради, генеральний секретар військових справ. У 1918 р. – голова Всеукраїнської спілки земств, згодом – Головний отаман Армії УНР, голова Директорії. З 1921 р. – на еміграції. Керував діяль*ністю уряду УНР в екзилі, редагував тижневик «Тризуб». 25 травня 1926 р. убитий в Парижі агентом НКВС С. Шварцбартом.
