Українці серед французьких партизан Maki

Шукав тему, а її досі немає...
Тож створюю...

УКРАЇНСЬКИЙ КУРІНЬ ІМЕНИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА (1944)


Поруч куреня ім. Івана Богуна, в тому самому часі й у подібних умовах, діяла на терені департаменту Ду (Doubs) ще одна українська бойова частина, якою був український курінь ім. Тараса Шевченка, що в складі підпільної французької армії урядово називався «2 Batalillon Ukrainien». Про цей курінь хочу на місці подати декілька інформацій, що їх одержав я від кількох його учасників. Сподіваюся, що обширніше й докладніше про діяльність цього куреня напише хтось із його провідних діячів, бо була б дуже велика шкода, коли б дії цієї української частини в боротьбі за визволення Франції залишилися невідомими й тим самим невикористаними для української справи.
*) Заповідженою в «Українському Слові» другою частиною нашої праці мала бути обширна історія Куреня Тараса Шевченка. Автор увійшов у зв’язок з відповідальними за курінь чинниками й почав уже в співпраці з ними опрацьовувати матеріял. Але в міжчасі заінтересовані особи з куреня, порадившись з собою, постановили створити власну редакційну колегію й своїми силами опрацювати історію свого куреня. На цьому співпраця автора цієї книжки скінчилася й тому заповіджена друга частина не могла зявитися. Ініціятиву старшин Куреня гаряче вітаємо. Для. наших Читачів додамо, що воєнні дії Шевченківців драматичніші й багатші, ніж дії Богунівців.
Інформації про курінь Шевченка, що їх подаємо на цих сторінках, записано в листопаді 1946 року.

Згаданий курінь приїхав на територію Франції в складі тієї самої дивізії й з тим самим завданням, що й курінь ім. Богуна. Настрої українського вояцтва й старшинства в обидвох куренях були однакові, тому й не диво, що негайно після приїзду до Франції опинилися обидва у французькому лісі, хоч діяли зовсім незалежно один від одного й за ввесь час своїх бойових операцій у рядах Ф. Ф. І. не мали, на жаль, ніякого зв’язку з собою й мало Що про себе знали. 19 серпня 1944 були вже Шевченківці в Безансоні, головнім місті департаменту Ду (Doubs) звідки, наступної ночі, переїхали до міста Вальдагону в тому самому департаменті й розташувалися в військових казармах за містом, в переходовому воєнному пункті, де була теж розміщена німецька залога.
У Вальдагоні вирішили українські старшини покинути німців і з усім куренем перейти на бік французьких повстанців, яких бойова діяльність проти німецької армії в цих окoлицях росла з кожним днем і набирала щораз більшого розмаху. Головними авторами й здійснювачами цього сміливого, але як дуже небезпечного, рискованого й непевного щодо кінцевого висліду, кроку були хорунжі Білик і Федорів. Цілий тиждень пішов на основну підготовку й вироблення пляну переходу в ліс. Йшлося про те, щоб операція вповні вдалася й пройшла з як найменшими втратами.
Врешті, в ночі з 26 на 27 серпня о годині 3-тій над ранком, коли казарми потонули в глибокому сні, українці виступили. Заалярмовані підозрілим у такій порі гармидером, німецькі стійки дали кілька стрілів, що розбудили німецьку залогу. З вікон казарм посипалися рясні стріли. Українці, що вже були готові до вимаршу, відповіли кулеметним вогнем у напрямку казарм. Великі втрати в людях спричили між німцями заколот, безголова й переляк. Ця обставина допомогла українцям впоратися на час зо своїми німецькими старшинами й підстаршинами й покинути казарми.
За кілька годин курінь, у силі 546 чоловік, з усім обозом, запасами зброї й амуніції та артилерією був уже далеко в густому лісі, шукаючи зв’язку з французами. Півтора доби минуло, заки наладжено цей зв’язок.
Установивши зв’язок з французькими повстанцями, курінь прийняв назву ім. Тараса Шевченка й увійшов у склад французької повстанчої армії як самостійна бойова одиниця. За порозумінням з французькими старшинами назначено командантом куреня б. сотника у-країнської армії Української Народної Республики Негребецького, що в співпраці з хорунжими Біликом і Федоровом, командував ним до кінця його існування.
Так переорганізований і влучений у склад Ф. Ф. І., взяв курінь ім. Тараса Шевченка участь у численних партизанських боях проти німецької армії, досягаючи неабияких успіхів.
Вже 31 серпня 1944, на доручення команди Ф. Ф. І, дістав курінь завдання знищити німецьку транспортову валку, що посувалася по шляхові Безансон-Вальдагон. Перша сотня Шевченківців під командою хор. Білика,, зміцнена курінною артилерією, обсадила, у віддалі вісьмох кільометрів від Вальдагону, шлях, що проходив густим лісом, і несподіваним ударом заатакувала ворожу валку. Спалахнув завзятий бій. Українці знищили валку й захопили в свої руки прецінну здобичу: похідну канцелярію й архіви, що й дозволило пізніше французьким повстанчим частинам і регулярній армії виконати низку першорядних операцій.
5-го вересня хор. Федорів, на чолі третьої сотні в сполуці з французькими повстанцями, звільнив важким боєм місто Понтарліє (Pontarlier) і взяв у полон кілька сот німців. В бою згинув стрілець Лужинський; ройовий Лукинюк і стрілець Токар були важко ранені.
9-го вересня, перша й друга сотні під командою сот. Негребецького звільнили боєм містечко Дамблен (Demblin).
Мешканці цього містечка, вдячні українським воякам за визволення від німців, вибудували на місцевому цвинтарі в честь поляглих у бою за містечко українців прегарний пам’ятник, якого врочисте відкриття й посвячення відбулося 15 вересня 1946 року. Ця врочистість перемінилася в щиру й зворушливу маніфестацію франко-української дружби. (Гляди канадійський «Новий Шлях» ч. 81. з 23. жовтня 1946: «Франко-українське свято в Дамблен — Франція»). 12-го вересня третя сотня під командою хор. Федорова попала разом з одною сотнею французької регулярної армії в німецьку засідку й була оточена. Повних дві добі змагалися обложені з переважаючими силами ворога, що намагався за всяку ціну знищити їх. Командування французької армії уважало обидві сотні вже цілковито страченими; в такому безвихідному положенні були. Та притомність духа, відвага й воєнні здібності пор. Федорова врятували від неминучої загибелі обидва нефортунні відділи. Український хорунжий зумів не тільки охоронити обидві, довірені йому,, сотні від втрат у людях, але й вивести їх цілими з потрійного обруча ворожих ліній, що щораз дужче й щільніше стискали оточених, та сполучитися з головними французькими силами.
Впродовж дальших двох тижнів узяв курінь ім. Шевченка участь у фронтових боях з німцями вже в складі реґулярної французької армії, позначуючи свою бойову діяльність незвичайною хоробрістю, витривалістю й воєнними вмілостями. Французьке вище командування оцінило як слід бойову якість Шевченківців, відзначуючи вісьмох, найбільше заслужених з-поміж них, в тому числі сот. Негребецького, хор. Білика й хор. Федорова, високими воєнними відзначеннями.
Та недовго довелося Шевченківцям добувати слави на полях боїв за Францію. На категоричну вимогу совєтської амбасади мусіли французи розв’язати український курінь ім. Шевченка. 28-го вересня Шевченківці здали зброю й були вивезені до Марсилії, а 11. жовтня 1944 курінь перестав існувати. В Марсилії мала частина змогла перейти в цивільне життя на різні праці, а більшість була примушена большевицькою нагінкою шукати захисту у французькій Чужинецькій Леґії, в складі якої виїхала до Північної Африки й до Індохін де й досі українські вояки проливають свою кров за Францію.

http://forum.ottawa-litopys.org/france/spohady.htm

 

http://forum.milua.org/viewtopic.php?f=29&t=16599

Ось тут, на сусідньому форумі, хлопці більш докладно досліджували тему цих двох українських куренів та робили реконструкцію таких вояків...

 

А ось кілька оригінальних фото:

 

оригінальні повязки з Paris - Musée de l'Armée

 

Ну а я таку фотку українця в Maki знайшов...

 

Інший бік: північ Франції, командир загону імені Сталіна з радянських військовополонених і власівців, посмертно Герой Радянського Союзу Василь Порик
http://severr.livejournal.com/1589.html

 

Теодор Беш - с.Розгадів Зборівського р-ну Тернопільської обл.

...19 травня 1944 року Теодор був затриманий німецькою облавою та відданий на службу до чужонаціональних частин німецької армії. Він служив в одній з трьох українських сотень, які пройшли вишкіл у Гайделяґрі. З половини липня вони були кинені до Франції, де саме зближався фронт. Тоді Теодор, ще з групою інших вояків, дезертирував до французьких партизанів і скоро після того опинився на боці альянтів, де його мобілізовано до польської армії Андерса, але він викрутився й рік працював на хуторі, звідки переїхав до Парижа..

Літопис УПА том 42 с.574

 

Ось ще фото українця в Макі.

 

а чому ви вирішили, що це українець?