приветствую уважаемое сообщество вот собственно топорик , найденый в окрестностях Львова , вес 142грамма , размер то-ли сучкоруба , то-ли боевого топора. Не знаю , такой маленький ( не считая амулетных ) первый раз попался. Прошу помощи в идэнтификации. заранее спасибо
Доброго времени суток, по моему скромному мнению топор боевой, думаю что казацкий, норма 150-600 грамм... Есть мысля что он был метательным С УВ.
спасибо за мнение. тут вес 142грамма с ржавчиной , т.е после чистки будет где-то 130грамм - не маловато для боевого? хотя сучки им рубить тоже не очень удобно - узкая рубящая кромка. Такие малыши редко проходят поэтому и затруднился с идэнтификацией( собственные предположения не в счет....)
Может захалявный топорик??? Думаю как раз... Период козатчины... Захалявные топорики были вообще от 70 грамм... Виды боя тоже бывают разные С ув.
Нужно его отчистить проволочной щеткой до блеска и будет видно более подробно. Сфоткоть с линейкой для общего понятия. Я свое железо чищу мягкой круглой щеткой на электродрельке. Долго и упорно. Результат радует. Успехов.
линейка на первом фото , чистить пока не брался - вдруг какой интересный вариант , а в этом случае потэнциальный хозяин предпочтет почистить самостоятельно. Почистить проблем нет никаких - вопрос стоит-ли.
может еще кто подскажет , насколько интересен данный экзэмпляр , стоит -ли его чистить самостоятельно ( в щадящем режиме я могу это и сам ) , и сколько этот нечастый экзэмпляр может стоить? вопрос имеет корни от того , что АУК фиолетового я и сам могу промониторить , но именно такого малыша , я там найти не сумел , как ни старался........
продавать собираюсь - пока с ценой не могу определиться , аналогов на продаже не нахожу. А вот по поводу чистки - вопрос интересный , на нем могут быть узоры под ржой , а с узорами он будет еще интересней.....
Могут быть , могут и не быть . А вот как он будет выглядеть после чистки , может сказаться на цену - в плюс или в минус.
Не обязательно боевой,были маленькие для колки щепы для лучины,на фиолетовом проходы были.Про Захалявные топорики не слыхал,не встречал.Ножи были. Вот маленький обсуждался- https://forum.violity.com/viewtopic.php?t=1705796&highlight= ,С ув.
Щеткой чистить не надыть,наждачкой некрупной можно немного потереть,желательно с водой,ежели есть клеймо-покажется.С ув.
спасибо за мнения , вот так вот взяли и разочаровали , а я уж было воодушевился а можно где-то в литературе глянуть , если таковое описано ? А-то одни говорят "боевой" , другие - "хозбыт" , даже если продавать - надо быть уверенным , в том что продаеш.
Доброго! Поддержу мнение ув. Бандера3 в параллельной теме: вероятно, бартка (валашка, топирець, сапира). Было много разновидностей, и по форме, и по материалу изготовления (стальные, бронза/латунь, серебро), и по форме всада. Как чистый хозбыт не совсем удобен, а вот как многофункционал (трость, оружие, инструмент) самое то, в том числе и для лесничих. На Фиолетовом не так давно похожая по форме бартка с узорами продавалась, правда, проушина чуть иная. А козацкий, наоборот, похож по форме всада, но отличается клином. https://forum.violity.com/viewtopic.php?p=10213420&sid=b399dcff28cf56c1fa1422b153744261 С уважением,
как на меня - то очень вероятно. Особенно учитывая то , что до начала 20го века хороший топор был не самым дешевым инструментом , и изготовление специального топора для лучины , потом принос его специально в глухой лес , где нужен именно полноценный топор - как-то сомнительно.( Найден был в глубине леса в дали от дорог ). А вот многофункциональный - трость, оружие, инструмент , для лесника или опришка(регион подходит) , вполне себе может быть.
сугубо ИМХО: как для топора-трости он маловат - пальцы будут на лезвии при использовании его в качестве опоры для ходьбы. более склонен верить в лучинник, который взяли с собой в лес для каких либо задач ( метки на деревьях, занять чем либо ребенка, пока взрослые заняты работой, в качестве оберега, и т.п.)
Тут интересно почитать http://spadok.org.ua/gutsulschyna/karpatskyy-topirets До речі, щодо підкидання топірців. Наприкінці 1970-х років мій буковинський знайомий Олексій, бажаючи придбати справжню, а не декоративну гуцульську бартку, потрапив якось в одне із сіл Вижницького району Чернівецької області. Там він познайомився з підстаркуватим дядечком, який зберігав бартки свого прадіда, діда і батька, а також і топірці власного виробництва. Так от, цей дядечко продемонстрував найвищу майстерність у володінні барткою — дуже високо підкидав її і потім легко ловив біля землі, кидав її у повітря так, щоб вона впала на певне місце. Приміром, на прохання Олексія, щоб топірець упав на відстані чотирьох кроків від кидка, гуцул кинув свою зброю догори, відійшов, поки вона виписувала в повітрі належну їй траєкторію, на чотири кроки, і вона «впала з неба» просто йому в руку. Точно витримати дистанцію у вісім кроків для нього не становило ніяких труднощів. Окрім того, цей гуцул (нагадаю — у доволі статечних літах) умів, спіймавши топірець, з льоту метнути його в якусь ціль, приміром, у дерево. Ба навіть більше того — підкидаючи одну за одною дві бартки, він ловив їх правою і лівою рукою і з льоту кидав, глибоко заганяючи лезами в стовбур... Не вміючи підкидати і ловити бартки, сильно і влучно кидати їх у ціль тощо, свого часу жоден хлопець у Карпатах не мав шансів називатися справжнім парубком. Отож молоді гуцули і бойки постійно тренувалися, улаштовуючи для цього змагання та ігри. Кидаючи з різних відстаней топірець у дерево, вони могли зрубати з гілки намічений пагінець. У гуцулів особливо цінувалося вміння метати топірець «зісподу», коли гравець стоїть, спершись на обух, а потім одним невловимим рухом долоні підкидає топірець, перехоплює у повітрі за низ держака і блискавично посилає у ціль. Доволі часто гуцули змагалися у грі «Забивання топірця» або «Забивання сокири»: «Майже кожен гуцул вважає для себе справою честі взяти участь у цих змаганнях. На висоті двох метрів прибивають до стовбура дерева дощечку із зображенням "генерала" — умовні фігури у військовому мундирі. З відстані 15—20 метрів гуцули стараються традиційними сокирками "вбити" (тобто попасти в голову) "генерала" або хоч би зачепити дощечку. При цьому діти користуються дерев'яними сокирками, а дорослі — металевими... Метання топірців у ціль було обов’язковою частиною гірського обряду посвячення в парубки. Це відбувалося так: «За селом збиралася громада. Один з чоловіків, котрий найвправніше володів топірцем, відраховував кроками певну відстань і вказував, яку гілку юнак мав відтяти, метнувши топірець. Коли ціль була вражена, громада радісно вигукувала: ’’По-опришківському’’, ’’по-молодецькому’’, деколи — ’’по-козацькому’’. Такого юнака вважали за дорослого легіня». В іншому іспиті свою вправність демонстрував не претендент на звання парубка, а його екзаменатор: «Польський мемуарист Залужецький наводить у своїй праці приклад іншого способу посвячення юнаків на зрілість, який називався ’’підстриження волосся’’. Хлопця, якого мали посвячувати, ставили спиною до дерева, збирали в один пучок його довге волосся і прибивали до стовбура клином. Чоловік, який вмів добре кидати топірці, ставав на певній відстані навпроти і, розмахнувшись, блискавично метав топірця. Пролетівши над самою головою легіня, топірець відтинав прибите до дерева волосся. Таке посвячення вимагало, по-перше, віртуозного вміння володіти зброєю, а по-друге, надзвичайної холоднокровності та безстрашності юнака, котрий проходив це випробування. Як зазначає мемуарист: ’’Таким чином, виявлена мужність патентувала нового парубка на ставного товариша гірських подорожей і нападів, майбутнього доброго опришка, яким мріяв стати кожний з них’’». У гуцульському весіллі початку і середини XIX ст. під час весільного бенкету наречена повинна була танцювати перший танок з ’’дружбою’’ (розпорядником весілля), при цьому її косу прив’язували до цвяха в стіні, а наречений повинен був так кинути топірця, щоб відрубати частину коси. Якщо це вдавалося йому з першого разу, життя молодим судилося довге і щасливе, а якщо ні, чекай різних лих. Відрубання коси відносять до одрядів посвячення дівчини у статус заміжньої жінки. Топірець при цьому сприяв зміні, що відбувалася. У цій же якості він виступав в одряді одягання вінків на голови молодих: ’’весільна матка’’ (у нареченого) або ’’весільний батько’’ (у нареченої) разом з ’’дружбою’’ топірцями покладали на голову нареченого капелюх з пришитим вінком, а на молоду — вінець. Від цієї хвилини парубка називали ’’князь молодий’’, а дівчину — ’’княгиня молода’’. До процитованого можна додати, що на весіллях косу нареченої частіше відрубали, сказати б так, «безпосереднім» ударом, а не кидаючи топірець з відстані. О. Воропай на цю тему пише: «На гуцульському весіллі не розплітають кіс молодої, а відрубують. Цей обряд відбувається так: свекор бере кінець коси своєї невістки в руки і прив’язує до дерев’яного кілочка, що спеціально для цього забивається у стіну. Молодий, танцюючи з дружкою, повинен виявити стільки сприту, щоб відрубати кінець коси молодої одним махом топірця. Якщо йому не пощастить це зробити, то старі гуцулки — а вони до цього придивляються пильно — будуть пророчити молодій нещасливе життя. Якщо ж кінець коси відлетить з одного маху, то подружжя буде щасливе». Про цей звичай згадує і Хведір Вовк: «За наших часів знаходимо ще кілька рис цього звичаю у гуцулів, українців Галичини; вони прив’язують кінці коси молодої до причілку, і сам молодий або старший боярин одрубає кінці коси одним ударом топірця». Бартку при использовании в качестве опоры при ходьбе держали как трость лезвием к себе (хватом сверху за клин и часть рукояти), так что вполне норм. С уважением,
прошу слезно - дайте ссылку на эти топорики " для колки лучины " , лично я в них вообще смысла никакого не вижу , до наших дней в деревнях с колкой дров и настругиванием лучины прекрасно справляются стандартным топором и смысла в таком недомерке в хозяйстве - вообще нет . А уж в более ранние времена , с учетом стоимости инструмента( заплатить кузнецу за полноценный рабочий топор или такого недомерка ) - нонсэнс. В наших краях где 200летние буки в лесу - норма , баловаться такой ерундой как-то нерационально. Другое дело Бартка - это немного другой предмет более широкого спектра применения.
маленьких топориков видел много на просторах интернета( не считая тех, которые относят к боевым ), и практически все их называют лучинными. но документальное подтверждение этому названию не встречал. есть у меня предположение, что наши предки имели на хозяйстве такой топорик для выполнения мелких работ, в т.ч. и колке лучины, ибо дрова кололи во дворе, а держать в хате большой топор вроде как и не к чему, да и мелкие работы им делать неудобно. также встречал описание многих ритуалов с использованием топора. несомненно маленький топорик для этого был сподручней. также есть упоминания о топорике - обереге. не исключено, что маленький топорик служил для всех этих целей. но это только предположение, и ничего более. по музеям и форумам топоров-тростей с коротким лезвием не встречал.
