Давайте згадаємо нашого складного та незручного гения. Лише нещодавно почав серьозно цікавитися його особистістю. Мабуть дозрів...
І на оновленій землі врага не буде супостата, а буде та буде мати і будуть люде на землі. Т.Шевченко Я не нездужаю, нівроку, А щось такеє бачить око, І серце жде чогось. Болить. Болить, і плаче, і не спить, Мов негодована дитина. Лихої, тяжкої години, Мабуть, ти ждеш? Добра не жди, Не жди сподіваної волі — Вона заснула: цар Микола Її приспав. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить, Та добре вигострить сокиру — Та й заходиться вже будить. А то проспить собі, небога, До суду божого страшного! А панство буде колихать, Храми, палати мурувать, Любить царя свого п'яного, Та візантійство прославлять. Та й більше, бачиться, нічого.. Т. Шевченко. Це мінімум з того що пам'ятаю зі школи...
Ну це зовсім не той образ що в свідомості в багатьох мовляв дід в шапці і з вусами. Це енергійний молодий чоловік був...
З усіма належними бажаннями, баришні, алкашка, все як у всіх нормальних хлопців. + талант і не один, що не як у всіх.
........... алеж ...як наче .......сьогодні - У всякого своя доля І свій шлях широкий, Той мурує, той руйнує, Той неситим оком За край світа зазирає, Чи нема країни, Щоб загарбать і з собою Взять у домовину. І силу, і волю.
Стоїть в селі Суботові На горі високій Домовина України, Широка, глибока. Ото церков Богданова. Там-то він молився, Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився. Мир душі твоїй, Богдане! Не так воно стало; Москалики, що заздріли, То все очухрали. Могили вже розривають Та грошей шукають, Льохи твої розкопують Та тебе ж і лають, Що й за труди не находять! Отак-то, Богдане! Занапастив єси вбогу Сироту Украйну! За те ж тобі така й дяка. Церков-домовину Нема кому полагодить!! На тій Україні, На тій самій, що з тобою Ляха задавила! Байстрюки Єкатерини Сараною сіли. Отаке-то, Зіновію, Олексіїв друже! Ти все оддав приятелям, А їм і байдуже. Кажуть, бачиш, що все то те Таки й було наше, Що вони тілько наймали Татарам на пашу Та полякам... Може, й справді! Нехай і так буде! Так сміються ж з України Стороннії люди! Не смійтеся, чужі люде! Церков-домовина Розвалиться... і з-під неї Встане Україна . І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!..
Раби, підніжки, грязь Москви, Варшавське сміття ваші пани, Ясновельможнії гетьмани, Чого ж ви чванитися, ви! Сини сердешної Украйни! Що добре ходите в ярмі, Ще лучче, як батьки ходили? Не чваньтесь- з вас деруть ремінь, А з їх, бувало, й лій топили!
У всякого своя доля І свій шлях широкий: Той мурує, той руйнує, Той неситим оком За край світа зазирає — Чи нема країни, Щоб загарбать і з собою Взять у домовину, Той тузами обирає Свата в його хаті, А той нишком у куточку Гострить ніж на брата. А той, тихий та тверезий, Богобоязливий, Як кішечка, підкрадетеся, Вижде нещасливий У тебе час та й запустить Пазурі в печінки, — І не благай: не вимолять Ні діти, ні жінка. А той, щедрий та розкішний, Все храми мурує; Та отечество так любить, Так за ним бідкує, Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить!.. А братія мовчить собі, Витріщивши очі!