Доброго дня, мене цікавить така тема. Чи є хоча б записані випадки(про фото навіть не питаю) захоплення, підбиття або знищення танків частинами УНР? Відомо що проти УНР використовували танки поляки. Про білих чи червоних не знаю, але в них теж танки були.
Дуже цікаве питання. Я нічого про це не чув, але почитати цікаво. Знаю про броньовані автомобілі, але щоб саме червоні або білі танки - нічого не знаю.
Доброго! Навряд чи поляки могли використовувати танки проти УНР, спробую пояснити, чому. Коротко про танки поляків: В польській армії першою танковою частиною був 1 танковий полк (1 Pułk Czołgów (fr. 1e Régiment de Chars Blindé Polonais), сформований у Франції навесні 1919 року, у Martigny les Bains, у Вогезах (120 танків FT-17, із них 72 з гарматним та 48 з кулеметним озброєнням). Наказ про формування був виданий 15 березня 1919 року, штат був оголошений 14 квітня. У червні 1919 року полк залізничним транспортом був передислокований до Лодзі, яка була визначена для нього ППД. Першим підрозділом зі складу полку, який був відправлений на фронт, була 2 танкова рота. 19 серпня 1919 року рота була відправлена в розпорядження командувача Білорусько-Литовським фронтом генерала Шептицького, де приймала участь у бойових діях проти більшовиків під Бобруйськом, та пізніше, 27-28 вересня під Двинськом (Даугавпілсом). Рота втратила два танки, які були підбиті вогнем бронепотягу червоних. Загалом під час польсько-більшовицької війни поляки втратили 6 машин. Тепер щодо хронології бойових дій між польськими та українськими військами: 20—24 червня війська Галицької армії зайняли Бережани, Золочів, Рогатин, Бурштин, Ожидів і вийшли на підступи до Львова. Однак вже 28 червня 40-тис. польська армія, прорвавши фронт Галицької армії, перейшла в контрнаступ від Бродів до Коломиї. УГА змушена була вдруге відступати і через два тижні знову опинилася в трикутнику між Дністром і Збручем. Цілковитий брак боєприпасів примусив українські частини відступити на вихідні позиції в трикутнику між Збручем і Дністром. Через те, що дальша боротьба з близько 110-тисячною польською армією, яку Франція забезпечила всіма модерними військово-технічними засобами, була безнадійна, УГА 16-18 липня 1919 р. відступила за Збруч на допомогу УНР в її боротьбі з більшовиками. 15—18 липня галицька армія й урядові структури ЗОУНР залишили свою територію і перейшли до Наддніпрянської України. Східна Галичина була повністю окупована Польщею. Як і провід УНР, керівництво ЗУНР розташувалося у Кам'янці-Подільському. Галицьке військо нараховувало 12 піших і одну кінну бригади чисельністю близько 50 тис. вояків, на озброєнні яких перебувало 603 кулемети і 187 гармат. Разом з тиловими частинами Галицьке військо становило близько 85 тис. вояків. УГА зосередилася в районі Нова Ушиця — Проскурів. У другій половині липня почалися бої об'єднаних армій УНР за стратегічну ініціативу на протибільшовицькому фронті. Вислідком стало здобуття українськими частинами Могилева, Чорного Острова, Проскурова. В результаті територія УНР розширилася до розмірів 90 км на 300 км. Тобто я не зміг знайти застосування поляками танків проти частин УНР (якщо комусь відомі такі факти, буду вдячний). Тут ще слід додати, що у жовтні 1919 року розпочалися перемовини Петлюри і Пілсудського, які закінчилися підписанням мирної угоди та спільним походом на Київ (а ось тут польські танки участь приймали, зокрема 3 танкова рота). P.S. Це фото інколи підписують як польські танки у Львові під час українсько-польської війни, але як написав вище, їх участь безпосередньо в бойових діях є вкрай малоймовірною. До речі, ще 4 танки поляки втратили 5 липня 1920 року під Рівним, вони були захоплені більшовиками ймовірно поблизу Здолбунова, згодом у 1923 році потрапили до Афганістану (ще не розібрався , яким чином). У 2012 році один із цих танків повернули до Польщі.
Тепер щодо білих: їм танки почали надходити теж у 1919 році, але більш-менш активно вони почали застосовуватись лише при обороні Криму Общее количество танков, поставленных частям Вооруженных Сил на Юге России, по документам управления Новороссийской военной базы составляет 73 машины (в английской литературе сообщается о 74 поставленных в Россию танках). Прибывали они в следующем порядке: 22 марта 1919 г. на пароходе «Святой Михаил» — 12 танков; 24 июля 1919 г. на пароходе «Ротенфельс» 16 танков; 6 сентября 1919 г. на пароходе «Бородино» — 10 танков; 6 октября 1919 г. на пароходе «Фриенфельдс» — 29 танков; 10 октября 1919 г. на пароходе «Амазис» — 4 танка; 13 октября 1919 г. на пароходе «Костельяно» — 2 танка. Вновь прибывшие машины направлялись в Таганрог, где на заводе Неф-Вильде приводились в порядок, а затем в «Школе английских танков» из них формировали новые танковые отряды. Так, по состоянию на 19 августа 1919 г. в составе ВСЮР имелся 1-й дивизион танков (четыре отряда): 1-й танковый отряд (два MK-V) – при «Школе английских танков», 2-й танковый отряд (два MK-V и один МК-А) — в Добровольческой армии, 3-й (два МК-А) и 4-й (два МК-А) танковые отряды — при «Школе английских танков», там же имелось еще 19 танков па ремонте и формировании новых частей. По состоянию на 18 ноября 1919 г. состав танковых частей ВСЮР был следующий: «1-й дивизион танков: 1-й танковый отряд (три машины) — ремонтируется в Таганроге; 2-й танковый отряд (три машины) — в Добровольческой армии; 3-й танковый отряд (четыре машины) — в войсках Киевской области; 4-й танковый отряд (четыре машины) — передается в конную группу Добровольческой армии. 2-й дивизион танков: 5-й танковый отряд (три машины) — в Добровольческой армии; 6-й танковый отряд (четыре машины) - Б Кавказской армии; 7-й танковый отряд (четыре машины) — в Донской армии; 8-й танковый отряд (четыре машины) — в Добровольческой армии. Отряды, не входящие в состав дивизионов: 9-й танковый отряд — формируется; 10-й танковый отряд (четыре машины) — направлен в Царицын; 11-й танковый отряд — формируется. В «Школе английских танков» в Таганроге — 11 машин; на заводе Неф-Вильде в Таганроге — 16 машин (в ремонте); в Новороссийске — 11 машин. ВСЕГО: 71 танк». (Видимо, две машины к этому времени были потеряны в боях.) Некоторые танки даже не покинули территорию Новороссийского порта. В октябре 1919 г. шесть танков были оставлены па волнорезе мола из-за отсутствия нужных железнодорожных платформ. Начавшийся сильный шторм смыл танки в море. Правда, вскоре они были подняты, однако простояли без ремонта па пристани вплоть до взятия Новороссийска красными 27 марта 1920 г. Ось із спогадів полковника Г. Бенуа «Вспоминая теперь наши, то есть танковых отрядов, боевые действия, я считаю, что наше начальство рассматривало нас как оружие очень ценное и очень необходимое в серьезных случаях и потерять которое было бы очень обидно. Поэтому оно держало нас большинство времени в резерве и лишь в очень необходимых случаях направляло на опасные участки боевых действий. Но так как танковые отряды были связаны в передвижениях с железной дорогой, а из-за частых изменений колеблющегося всегда фронта и неисправности путей, чтобы доехать до намеченного участка боевых действий, необходимо было истратить много времени. Отряд приходил (если за это время еще не изменялось боевое положение) к фронту, а там танки уже были не нужны. Их отправляли обратно, где они ждали нового распоряжения и новых «прогулок» по тылам и фронту армии. В результате танки действовали в очень редких боях, и, скажу откровенно, неудачно, так как оказалось, что это оружие очень легко уязвимое спокойным противником и его артиллерией...Тяжелый танк в виде громадного ромба, с гусеницей, которая очень часто рвалась, имел один двигатель, пушку и четыре пулемета, броню 6 - 10 миллиметров и наибольший ход (не удивляйтесь!) 4 километра в час. Легкий — такую же броню, два мотора, четыре пулемета и максимальную скорость в 7 километров в час. Человек в таких танках начинал задыхаться через час от бензинового перегара и падал в обморок. Нетрудно представить, что любое орудие легко было навести на медленно ползущую громадину, которую легко мог пробить любой артиллерийский снаряд. Броня пропускала снаряд, как масло нож, и танк вспыхивал, наполненный бензиновыми и масляными баками, патронами и снарядами. Много наших танков сгорели, как свечи, вместе с экипажами от снарядов хладнокровного противника. Конечно, в такой маневренной войне, какая была на юге России, бронеавтомобили были куда более применимы как с одной, так и с другой стороны, но их у нас было не очень много» В ходе наступления красных в октябре 1919 г. — марте 1920 г. в качестве трофеев было захвачено 50 танков (войсками Южного и Юго-восточного фронтов 19 танков, войсками Кавказского фронта 31 танк). Все они были брошены или на заводах, где проходили ремонт, или на железнодорожных платформах из-за невозможности вывести их в тыл. Наибольшее количество танков попало в руки красных при взятии Таганрога (6 января 1920 г.) — 19 машин, Ростова (9 января 1920 г.) — 9 машин и Новороссийска (27 марта 1920 г.) — 18 машин.
І на завершення ось така досить цікава стаття http://vlp.com.ua/files/11_8.pdf ПАНЦИРНІ ЧАСТИНИ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ ДИРЕКТОРІЇ (ГРУДЕНЬ 1918 – ЛИПЕНЬ 1919 рр.)
Танки використовувалися під час штурму Перекопу між комуняками і білими. Тобто на території сучасної України вони у ті роки все ж таки приймали участь, хоча не як українські. У тих боях танки навіть підбивалися
Все так, але ТС цікавлять факти підбиття танків саме частинами УНР, а тиких випадків, судячи з усього, не було, або принаймні не відомо.
До речі, польські бронесили наробили великого галасу під час боїв з комуняками. Вони здійснили вдалий рейд, який навіть потрапив до радянських книг. Я бачив опис подій. Наскільки я пам'ятаю, то там діяли броньовики. Під руками цих документів не має, хоча вони України і не стосуються. Стосовно прізвища Бенуа, якого вище цитували, то я так розумію це артилерист. Якщо бути точніше, то спеціаліст зі звукометрії. Він створив прилад, який полегшував звукометричну розвідку позицій ворожої артилерії і використовувався під час Першої світової війни, але у не значній кількості, зокрема на території сучасних Литви та Латвії.
В Тинченка: СПРАВА ЗАКУПІВЛІ ПАНЦИРНИКІВ І ТАНКІВ У 1920 р. Крім панцирних потягів, у 1920 р. командування Армії УНР намагалося отримати від поляків інші технічні засоби: танки, панцирники, автомобілі, мотоцикли, велосипеди. Поляки асигнували кошти українському уряду на придбання в них цієї техніки. Закупівля здійснювалася під керівництвом заступника начальника військово-технічної управи Військового міністерства УНР полковника Михайла Вотякова. За станом на 29 серпня 1920 р. із поляками було домовлено про купування 4 легкових автомобілів, 2 панцирників системи «Форд» із приладдям і запасними частинами, 10 мотоциклів і 24 велосипедів. Крім того, українському представникові у Варшаві додатково виділили кошти на придбання 4 панцирників, 5 танків, 44 мотоциклів, 6 легкових авто та 1 вантажної автоколони. Щоправда, давши формальну згоду на передачу військової техніки українській армії, поляки щодень відкладали її відправку з Варшави до Станіславова. Одночасно українські представники намагалися закупити потрібну автотехніку в Румунії. Однак на це уряд УНР знов мусив просити гроші в поляків. Крім того, в розпорядженні української сторони не було ешелону, придатного до перевезення автомобілів, тож у цій справі також звернулися по допомогу до управління залізничних сполучень польського Генерального штабу. Фактично всю осінь поляки лише обіцяли надіслати придбану військову техніку. Приміром, 9 жовтня 1920 р. полковник Вотяків доповідав військовому міністрові УНР: «Маються відомості про погрузку в Варшаві: 10 автомобілів, 3 мотоциклів, телефонного й саперного майна для панцирного дивізіону, автокольони і санітарної кольони, а в Румунії на ст. Сокол — 8 автомобілів». Вочевидь, такі «відомості» жодним чином не могли замінити дійсної наявності потрібної техніки у військах. Незважаючи на такий стан справ, українська сторона була впевнена у тому, що поляки передадуть їй обіцяне. У відомості чисельності та озброєння Армії УНР за станом на 6 листопада 1920 р. записано 30 автомобілів, 6 панцирників і 2 танки (!). У документах Армії УНР за 10 листопада 1920 р. зафіксовано 8 панцирників (але не згадано про танки). Для обслуговування військової техніки, яка мала надійти з Варшави, у складі Армії УНР 8 вересня 1920 р. було організовано автопанцирну батарею. Її командиром призначено сотника Євгена Копаца, який 1918 р. служив у 1-му панцирному дивізіоні Окремої Запорізької дивізії. Але Армія УНР так ніколи й не скористалася придбаною в поляків військовою технікою: вся вона лишилася у Варшаві й пізніше була реквізована польською владою. Що ж до сотні Євгена Копаца, то вже наприкінці 1920 р. вона була розформована.
Розібрався. У 1923 році ці 4 танки були подаровані радянським урядом еміру Афганістану Амануллі-хану на знак вдячності за визнання Радянського Союзу, і, що цікаво, збереглися до наших днів.
1-й - National Infantry Museum, Fort Benning, GA (USA) 2-й - National Armor and Cavalry Museum, Fort Benning, GA Обидва вивезені з Афганістану у 2003 році. 3-й - танковий музей Самюр (Samur), Франція, вивезений з Афганістану у 2007 р. 4-й - навчальний центр Сухопутних військ ЗС Польщі, Познань ( Centrum Szkolenia Wojsk Lądowych im. Hetmana Stefana Czarnieckiego), вивезений з Афганістану 2012 року.
