Насамперед кажу - тема КАТЕГОРИЧНО не для срачу. Прошу камерадів у цій темі розміщувати дивні і несподівано позитивні риси, особисто бачені у жителів окремих регіонів Калинової. Такий собі зріз по регіонам))) Підкреслюю: 1. Позитивні (бажано неочікувано позитивні). 2. Особисто бачені. Для повідомлень інакшого змісту, та тих, що містять негатив, прошу створювати свою окрему тему і отримувати бан за разжіганіє і т.ін. Кому нема чого повідомити у темі, гуляємо далі і хай тема здохне на першому пості) По сабджу. 1.Поїхав до Харкова підучитися років зо три тому. Жив у розбитій общазі десь на периферії (за давністю забув, як називається район, проте харків"яни зрозуміють, де це - від метро чи то танковий, чи то тракторний завод маршруткою до майже кінцевої - пологовий будинок №такий-то), за інформацією місцевих - не самий спокійний район. Одного чудового вечора так десь о 3й ночі))) терміново захотілося пийнути півка, ну не вистачило взятого раніше. А півко вночі в Харкові того періоду (нині не знаю) було дуже великою проблемою, що для мене, котрий половину свідомого на той час життя прожив у Києві, було ну дуже дивно. Так от, намотую вже десь п"ятий кілометр, у всіх зустрічних ларьках та рідких відкритих нічних магазинчиках на прохання отоварити пєнним здивовано (не брешу - здивовано!) кажуть - нєту. Забрідаю у приватний сектор, зненацька потрапляю у таку собі толпєнь, чоловік зо 20 молодих людей самого пролетарського вигляду - Троєщина нервово закурює і купує поп-корн - котрі мирно собі мовчать на темній зупинці громадського транспорту, котрий годин так 3-4 вже не ходить. І з п"яних очей на повному автоматі щирою солов"їною питаю щось на кшалт "посони, а де тут мона затаритися півасом, а тоя нетутешній і вже ноги болять шукати". Двоє кажуть тіп пайдьом, покажем, і я приречено плентаюсь в темну, як... одним словом в неосвітлений провулок - думаю "хана тобі, очкарік"......... Одним словом довели, умовили заспану продавчиню з-під прилавка продати півас (так розумію, тоді діяла заборона на продаж алкоголю вночі, хоча можу помилятися), відмовилися продегустувати разом, і... як каже один дуже непопулярний комік - набєрітє воздуха... довели до общаги, мотивуючи, що район неспокійний. Вранці я думав, що у мене були глюки, прєподи не вірили, але то було. 2. Той же Харків. Через деякий час моя дружина перевчалася на інший фах в академії післядипломної освіти у Харкові. Проте рівень викладання був так собі і я, згадавши, що рівень викладання у технікумі, де я вчився, був ну дуже високий (парадокс, але то є так), телефоном зв"язуюсь зі своїми викладачами і прошу дати стислу програму по одному предмету у будь-який зручний час і в будь-якому зручному місці, пропонуючи все це оплатити десь у розмірі місячної зарплати (зазначу, що цікавий матеріал був десь 5-8-10 академічних годин)... Препод відмовилася - сказала, що боїться провокації. 3. Київ. У бабусі на зупинці в незнайомому районі запитав, як кудись там доїхати. Бабуся перерахувала не пам"ятаю, три чи чотири можливих варіанти, озвучивши, скільки кожен буде коштувати по грошам і рекомендувала самий дешевий, проте вибачилася, що в цьому варіанті доведеться пройти пішки аж 150-250 метрів))))
Харьков-таки удивительный город. Студентов и учёных. Инженеров и актёров. Ехали как-то в метро и жена (фотограф) объясняла мне физическую суть понятия "глубина резкости". Сидевший рядом мужик в поношенной, почти бомжеватой одежде, не со всеми зубами... послушал-послушал, да и рассказал нам об этом явлении так, что мы просто рты пораскрывали. В Харькове много таких людей. Во-первых умных. Во-вторых простых и общительных. Правда, в основном, это относится к людям среднего и старшего возраста.
Про те і я писав в першому пості - у Харкові дуже багато мізків, та й рук, котрі не тільки лопатою махати вміють (каламбурчиком на копарьському форумі звучить), якраз дуже на мій не спеціаліста погляд база в оптиці - Ізюм поруч. Проте значна частина жебракує без профільної роботи, інша вимушена на Барабашовці працювать(((. Щоб не відходити від теми. Крим. Алушта. 1й позитив. У довжелезному підземному переході гітарист на акустіці так видавав полонез Огінського, що стояв у тому переході, поки фізично міг вистояти - у тому переході таки холодно))) 2. На пляжі кав"ярня, власник - біженець з Таджикістану. Смачно і відносно недорого годував. Коли грошенята закінчувались, а жити зоставалося ще днів зо три за згодою сторін за харч розраховувалися смачною сільською самогонкою, конфіскованою у підлітків (тургрупа - для малолєток сухий закон). Львів. Зимою в дикий мороз, році так у 2003 спілкувались ми з місцевим вуйком котрий підроблявся екскурсоводом по знайомству, та й не те, що підроблявся, а скоріш спілкуватися любив. Так от, коли дітвора пішла до опери, а ми (соромно, але то було) здали квитки і на виручені грошенята у "пінгвіні" напроти - не знаю, чи є ще та приємна ригайлівка потихеньку "пінгвінили", у процесі розмови виплило, що мій батько принаймні зроблений))) у тих місцях - о, братіку!, та й бабця з дідуньом недалеко працювали - о, так ти геть свій! - вчителькою та сержантом НКВС... - тяжка пауза - та годі, то давно було. До того, коли їздив ще піонером у Яремчу, мама на дорогу казала - не кажи там, що дід тут служив, будуть неприємності. Чекав зовсім другого ставлення до фрази, але навіть тут на форумі багатьом, хто віртуально гризе іншому горлянку, потрібно би пам"ятати ту мудру фразу - годі, то давно було
