Суспільно-політичне становище та боротьба ОУН і УПА (м. Фастів і Фастівський район)

Тема у розділі 'Національні партизанські формування', створена користувачем Аскет0, 28 бер 2020.

  1. Аскет0

    Аскет0 Schütze

    Повідомлення:
    18
    Адреса:
    Україна
    У статті висвітлюється боротьба підпілля ОУН і боївок УПА на Фастівщині в 1941-1945 рр. за створення Української Самостійної Соборної Держави (УССД) проти гітлерівського і сталінського режимів, зокрема майже невідома громадськості збройна боротьба відділів УПА на цьому терені. Подані історіографічні праці, присвячені даній проблематиці.
    Боротьба української держави за свою незалежність та територіальну цілісність після анексії путінською Росією Криму та розв'язаної неї війни на Донбасі переконливо доводять, що гарантом збереження власної державності є міцна і боєздатна національна армія, оснащена сучасними складовими матеріально- технічного забезпечення (зброєю, спорядженням, продуктами харчування і т. д.), в якій присутній високий патріотичний та моральний дух і яка відчуває велику допомогу свого народу у захисті власної землі. Події Другої світової війни та участь у ній українського народу, який поніс у цьому протистоянні величезні людські і матеріальні втрати сприяють відродженню нашої історичної пам'яті, змушують замислитись над складними, часом драматичними сторінками боротьби нашого народу за власну державність, дають поштовх пошуку шляхів України в утвердженні власної моделі розвитку в сучасному глобалізованому світі поч. ХХІ ст. і, особливо, в час загрози самому існуванню українській державності з боку мілітаризовано-шовіністичної Росії. 70-річчя перемоги держав антигітлерівської коаліції та закінчення Другої світової війни в Європі в травні 1945 р. знову й знову змушують нас замислитись над тим, якою дорогою ціною дісталась перемога над нацизмом народам світу.

    У цьому зв'язку необхідно знати і пам'ятати про героїзм та жертви українського народу в боротьбі за свою справжню свободу та незалежність, оскільки територія України перед Другою світовою війною була розділена і входила до складу декількох держав: СРСР (квазідержавне утворення УРСР), Польщі (Східна Галичина і Закерзоння), Чехословаччини (Закарпаття) і Румунії (Буковина і Південна Бессарабія). У травні 1945 р. боротьба за незалежність України не припинилась. її ще близько 10-ти років організовано вели проти сталінського СРСР Організація Українських Націоналістів (ОУН) і Українська Повстанська Армія (УПА). Але ще до недавнього часу і сучасна українська громадськість та й зрештою частина науковців вважали, що діяльність ОУН та УПА, в основному, концентрувалась на Західній Україні, а в Наддніпрянщині, Південній та Східній Україні діяльність організованого націоналістичного підпілля та загонів УПА мала обмежений і незначний вплив на події, що там розгортались. Проте ці уявлення не відповідають дійсності. На всій території сучасної України й частині українських етнографічних земель борці за українську державність вели нерівну, жертовну й безкомпромісну боротьбу проти всіх поневолювачів України - польських шовіністів, німецьких нацистів, радянських комуністів та інших загарбників. Після відновлення Україною незалежності в 1991 р. поступово, а останніми роками все активніше науковці ліквідовують «білі плями» історії українського національно- визвольного руху 40-х - 50-х рр. ХХ ст. на схід від річки Збруч.

    Історіографічні праці, присвячені суспільно-політичному становищу на Київщині, зокрема, у м. Фастові та Фастівському районі після початку війни націонал-соціалістичної Німеччини проти Радянського Союзу 22 червня 1941 р. і захоплення цих територій німецькими військами у липні - вересні 1941 р., боротьбі комуністичного підпілля і прорадянських партизанів проти німців і їх союзників у липні - 1941 - поч. 1944 рр., боротьбі націоналістичного підпілля і загонів УПА проти гітлерівського «нового порядку» і сталінської комуністичної влади за самостійну українську державу в липні 1941 - кінці 1940-х рр. можна розділити на декілька груп.

    До першої можна віднести наукові праці та збірники документів, видані в роки існування СРСР [8; 19; 28]. У цих роботах зібраний великий фактичний матеріал, подано багато статистичних даних щодо кількості населення, промислових підприємств, колгоспів, адміністративно-територіального устрою Київщини і т.д.

    Також розкривається організаційна діяльність КПРС по створенню в Києві та області, в т.ч. і на Фастівщині комуністичного підпілля і прорадянських партизанських формувань, показані різноманітні форми їх діяльності, зокрема, збройна боротьба проти німецьких військовослужбовців і допоміжних сил поліції та різноманітні форми спротиву, спрямовані на зрив економічних планів нацистських загарбників. У книзі «Непокоренная земля Киевская» подано змістовні таблиці з даними про період окупації Києва і районів Київської області німецькими військами та їх союзниками в 1941-1944 рр., перераховані комуністичні партійні органи, організації та групи, прорадянські з' єднання партизанських загонів і партизанські загони, що діяли в м. Києві та Київській області (включаючи м. Фастів та район) в 1941-1944 рр. [19, с. 194246]. Проте, матеріал в радянських виданнях поданий однобічно, з точки зору вигідному керівництву Компартії, мало сказано про військові причини, які призвели до захоплення німцями значної території УРСР вже в перші місяці війни, нічого не сказано про страшне голодоморне винищення і нищівні сталінські репресії проти місцевого люду, через які значна частина населення була незадоволена радянською комуністичною владою у 1941 р. і мала певні сподівання на німців у плані покращення життя і припинення репресій. Про представників українського визвольного руху теж або нічого не говорилось, або тільки як про колаборантів і німецьких прислужників.

    Другу групу складають наукові праці, розвідки, спогади безпосередніх учасників тих подій - українських підпільників з Похідних груп ОУН і вояків УПА та українських дослідників- науковців написані й опубліковані на еміграції в др. пол. 4080-х рр. ХХ ст. та на поч. 90-х рр. ХХ ст. уже в незалежній Україні. Вони поділяються на два напрямки, що сформувалися в еміграційній історіографії, в рамках яких визначається ідейна приналежність авторів - промельниківський і пробандерівський, які виникли після розколу Організації Українських Націоналістів в 1940 р. [1-3; 11; 14; 18; 23; 31; 32]. Між представниками обох гілок ОУН часто складалися непрості, насторожені, а то й ворожі стосунки, що в такий складний і драматичний для України час іноді мали трагічні наслідки і дуже шкодили справі консолідації й активної співпраці всіх українських незалежницько-державницьких сил в боротьбі за створення самостійної української держави.

    Про один з таких випадків розповідає у своєму спогаді «Перша київська похідна група ОУН» зі збірника «На зов Києва» член мельниківської похідної групи К. Радзевич, що прибула до Фастова після його зайняття німецькими військами в липні 1941 р. За словами автора, комендант української поліції міста, бандерівець Я., зробив брехливий донос, що вони більшовицькі диверсанти. Членів похідної групи було заарештовано німецькою польовою жандармерією, але по дорозі до комендатури були з'ясовані всі незрозумілі деталі і їх відпустили [18, с. 123-124].

    Зі здобуттям Україною незалежності почали з'являтися спочатку окремі невеликі, а потім об'ємніші і ґрунтовніші праці сучасних українських дослідників про боротьбу підпілля ОУН і загонів УПА на Великій Україні, в т.ч. і на території Київської області. Вони, умовно, складають третю групу джерел. До таких робіт, насамперед, варто віднести змістовні дослідження В. І. Сергійчука [26; 27], А. М. Русначенка [25], В. М. Даниленка [4], І. К. Патриляка [20-22], Ю. І. Щура [33], О. Денищука [5], І. В. Ковальчука [9], підготовлені на опрацьованому значному масиві невідомих до того часу архівних документів та дисертації О. Л. Ходановича [29], Ю. І. Щура [34], І. В. Ковальчука [10], а також томи видання «Літопис УПА. Нова серія» [12; 13]. В цих роботах досліджуються передумови формування та військово- політичної діяльності Похідних груп ОУН в 1941-1943 рр., створення націоналістично-самостійницького підпілля та його боротьба проти гітлерівського режиму. Також показано напрями, форми, методи діяльності осередків ОУН стосовно формування збройних загонів та розкрито особливості розгортання збройного опору німецьким окупантам і тактики бойових дій на Великій Україні, зокрема на території Житомирської та західних районів Київської областей (в т.ч. і на Фастівщині).

    Однією з перших публікацій в незалежній Україні про підпілля ОУН в Фастові була стаття про молодого фастівського хлопця, поета Андрія Кравця-Кравченка («Жука»), який ставши членом підпільної ОУН разом з побратимами боровся за українську державу. Підпільники друкували й розповсюджували антинімецькі й антикомуністичні листівки, вели роз' яснювальну роботу серед населення, здійснювали саботаж на промислових підприємствах, перешкоджали вивозу молоді на роботу до Німеччини. На початку жовтня 1943 р. А. Кравця-Кравченка було тяжко поранено за нез'ясованих обставин і через деякий час він помер у лікарні. Проте залишились його вірші, які і сьогодні кличуть до боротьби за краще майбутнє України [7, с. 98-109].

    Великий інтерес і наукову цінність у справі розкриття маловідомих сторінок діяльності підпілля ОУН та загонів УПА безпосередньо на території м. Фастова та Фастівського району мають праці місцевих дослідників і науковців - А. Древецького, Є. А. Мондзелевського, Л. Г. Чиговської та інших [6; 1517; 24; 30].

    Після початку війни 22 червня 1941 р. німецькі війська разом з мадярськими та словацькими частинами взяли Фастів в оточення 19-20 липня і 22 липня захопили місто [15, с. 3]. І вже в перші дні в ньому несподівано для людей з'явилися агітатори з синьо- жовтими нарукавними пов' язками, а також розклеєні на парканах листівки «За що бореться ОУН», відозви ОУН до українських селян і робітників разом будувати підвалини самостійної української держави. Оскільки багато людей вже вважали, що СРСР більше не буде, то ці листівки знайшли чималий відгук, особливо серед молоді. Прибулих ОУНівських агітаторів фастівчани сприймали як представників влади самостійної України, і уважно їх слухали [15, с. 3]. 25-26 липня 1941 р. Фастівщина вже мала нову владу, обрану на скликаними ОУНівцями загальноміських і районних зборах. Також було створено українську добровільну народну міліцію для запобігання фактам мародерства. Представниками влади люди обрали патріотів України - головою міської управи лікаря К. Сілецького, головою районної управи І. Петрашенка, начальником міліції І. Ланового. Німецькі військові, бачачи антикомуністичні настрої населення спочатку не перешкоджали цим процесам, не зачіпали ні вивішені синьо-жовті прапори, ні самостворені мешканцями органи місцевого самоврядування. Вони ще не знали який буде устрій на цих територіях, її цікавили фронтові питання [15, с. 3]. Німецьку армію у липні - серпні 1941 р. велика кількість місцевого населення, незадоволеного радянською владою через примусову колективізацію, голодомор та масові репресії сприймала нормально і часто в багатьох селах району влаштовувались заходи публічної «подяки німецькій армії-визволительці від більшовизму» [15, с. 3]. Після відмови керівництва ОУН(б) відкликати проголошений у Львові 30 червня 1941 р. Акт відновлення української держави, гітлерівці розпочали арешти та ув'язнення керівництва та членів ОУН. 20 серпня 1941 р. А. Гітлером було озвучено рішення про створення Райхскомісаріату «Україна» з центром у м. Рівному. Тоді ж у Василькові і Фастові відбулися масові арешти членів ОУН. На українську землю прийшов новий окупант. З колишнього Фастівського і сусідніх районів утворено окремий Фастівський гебітскомісаріат, який проіснував до грудня 1941 р. Потім він став частиною Васильківського гебітскомісаріату, значно більшого за розмірами території [15, с. 3].

    Після початку німецьких репресій у Фастові створюється і активно діє підпільна організація ОУН. її керівниками були П. Онищенко («Богдан»), В. Косовський, Є. Чередниченко («Сталий»). Підпілля мало розгалужену мережу, налічувало більше сотні чоловік. До його складу на Фастівщині належали як місцеві жителі, так і прибулі в 1941 р. ОУНівці-західняки та немісцеві східняки. Глибоко законспіровані осередки ОУН успішно проводили свою роботу в Клехівці, Кожанці, Веприку, Великій Снітинці, Великій Мотовилівці, Пришивальні, Малій Офірні, Дідівщині, Волиці, Фастівці, Мотовилівській Слобідці, Півнях, Паляниченцях та інших селах [17, с. 4].

    У 1943 р. ОУН (б) стала лідером українського самостійницького підпілля концентруючи навколо себе його діяльність. Відповідно до вироблених на ІІІ-й конференції і ІІІ-му Великому зборі ОУН положенні бандерівці перейшли до активного формування власних військових сил і збройної боротьби за незалежну українську державу. Наприкінці весни та влітку 1943 р. діючі на терені Волині і Полісся створені загони Української Повстанської армії були реорганізовані. Для повстанських загонів визначилися чіткі межі їхньої діяльності, створювалися групи УПА, однією з яких була група або військова округа (ВО) «Тютюнник», яка розповсюдила свою діяльність на територію Житомирської та північно-західні райони Київської областей. На цих теренах були створені військові округи: Андрушівська, Бердичівська, Житомирська, Звягельська (Новоград-Волинська), Овруцька і Фастівська. У середині травня 1943 р. командиром групи «Тютюнник» став Ф. Воробець («Олекса Глід», «Верещака»). Основною формою тактики українських повстанців у ВО «Тютюнник» був рейд. Із травня 1943 р. відділи УПА розпочали великі рейди Правобережною Україною, зокрема територією Житомирської і західних районів Київської областей. Ці рейди з незначними перервами тривали до листопада 1943 р., коли частини Червоної армії звільнили Київську і перший раз частину Житомирської областей. Поряд із рейдуючими формуваннями УПА на території ВО «Тютюнник» діяли місцеві упівські боївки, які узгоджували з ними свої дії [10, с. 13].

    Таким чином, у 1943 р. діяльність бандерівської ОУН на теренах військової округи «Тютюнник» відзначалася значною політичною і військовою активністю. Влітку 1944 р. групи УПА - Північ «Заграва», «Турів» і «Тютюнник» переформовані і реорганізовані у з'єднання груп «33» («Завихост») і «44» («ЗГ», «44») [33, с. 149].

    Якщо брати конкретно суть питання щодо діяльності загонів УПА на Фастівщині, то тут слід звернутися до джерел супротивних сторін. Ці джерела однозначно підтверджують діяльність загонів УПА на Фастівщині. У листопадовому номері журналу «До зброї» за 1943 рік - офіційному виданні політичного відділу УПА, що розповсюджувалося націоналістичним підпіллям у ті часи по всій Україні в описі подій за жовтень 1943 р. зазначається: «У Берестейщині і Кобринщині грабіжницькі відділи червоних намагаються проводити мобілізацію, починаючи з 1905 р. народження, але населення втікає перед ними, а самооборона й повстанчі загони розбивають їх при кожній нагоді. Те саме в Сарненщині й Столинещині. Матеріальний і моральний стан більшовицьких «отрядів» дуже незавидний. Голі, босі, голодні. Пиячать, грабують кожний на власну руку, б'ються між собою. Командний склад - парашутисти, прислані з Москви, а бійці - це різношерста наволоч та втіклі кримінальні злочинці. Ці банди повстали перед собою одну ціль - це грабунок і розбій. На Поліссі йдуть постійні бої повстанців з цими так званими «партизанами». У Коростенському, Андрусівському, Фастівському районах загони УПА розбили кілька більшовицьких відділів, здобули зброю, підводи з награбованим майном, багато амуніції. В боях червоні втратили кількасот убитими й раненими. З українськими повстанчими загонами червоні не люблять зустрічатися, бояться.» [17, с. 4].

    Серед німецьких джерел увагу привертає архівний звіт- донесення спецслужб абверу «Схід» за 13.07.1943 р., де говориться про активні партизанські дії загонів УПА в районі Фастова, їх командирами німецька розвідка називає ОУНівців А. Кравця, А. Устинова, В. Поліщука і П. Біловуса. Саме загін останнього, як свідчать радянські архівні документи, активно діяв на Фастівщині і Васильківщині у травні - жовтні 1943 року. Згодом у 19441947 рр. на Фастівщині за іншими архівними відомостями діяли вже декілька інших загонів УПА [17, с. 4]. Цікаві дані наводить відомий фастівський історик і дослідник Є. Мондзелевський. Працюючи в архіві СБУ він виявив папку з матеріалами діяльності загонів УПА - Північ з повним титульним переліком їх на ній. Ця архівна папка мала назву: «З'єднання північних груп «УПА - Північ» (групи «Турів», «Заграва», «Західна»; загони: ім. Богуна, «Січ», «Полтавський», «Фастівський», ім. Остапа, ім. Б. Хмельницького та військова округа «Заграва») [17, с. 4].

    Безпосереднє створення загону УПА на теренах Васильківського гебітскомісмаріату почалася у травні 1943 р., коли на Васильківщину і Фастівщину з волинського штабу УПА - Північ від командира Клима Савура прибув спеціально призначений крайовий військовий провідник «Антон». У співпраці з активом Васильківського окружного проводу ОУН «Антон» відразу приступив до заснування на теренах краю «відділу УПА». Першим його керівником призначили тодішнього голову Фастівської районної ОУН В. Кравченка, а місцем формування загону визначили урочище Вовчий Яр між селами Клехівка і В. Снітинка Фастівського району. До його складу було закликано увійти всіх розконспірованих місцевих членів ОУН, всіх українських поліцейських, які могли зі зброєю залишити лави поліції, а також всіх переслідуваних українських остарбайтерів, що не бажали виїжджати з України. ОУНівська агітлітература закликала українців регіону приєднуватись до УПА. Агітлистівки, що розкидались стверджували, що УПА готує збройне всеукраїнське повстання, яке підніме у період найбільшого військового зіткнення Червоної Армії з німцями на території України та їх обопільного знекровлення в боях між собою [16, с. 33].

    Після повернення Червоної армії і радянської влади 7-8 листопада 1943 р. до м. Фастова на багатьох парканах і стінах було розклеєно значну кількість ОУНівських листівок- відозв до радянських солдат. Це неабияк розлютило командування ЧА і на контрольованій ним частині району відразу почалася активна робота відділу контррозвідки «СМЕРШ» 3-ої гвардійської танкової армії з перевірки хат і збору свідчень за період німецької окупації [16, с. 33].

    Як свідчать архівні документи цього періоду, на території Київської області відділами «СМЕРШ» 1-го Українського фронту у січні - лютому 1944 р., в основному, було викрито і припинено діяльність більшості підпільних організацій ОУН, створених в області ще в 1941 р. Це стосувалося і Фастівщини [16, с. 33].

    У травні 1944 р. органи НКДБ Київщини отримали інформацію про те, що за наказом Проводу ОУН і штабу УПА - Північ на терени Київської області стали масово проникати рейдові групи УПА з Полісся і Волині з метою організації в регіоні підпільної антирадянської агітаційно-пропагандистської роботи, налагодження зруйнованої повальними арештами протягом листопада 1943 - лютого 1944 рр. низової сітки ОУН в області. Ці події дали початок майбутньої діяльності боївок ОУН - УПА під проводом «Палія», «Нестора», «Радченка» на теренах Фастівщини, частини інших на території суміжних районів Київської області. Ці групи реорганізувалися з тих прибулих відділів УПА поліських військових округ «Заграва» і «Турів», що прийшли на допомогу крайовій ВО «Тютюнник» (якою, як вже згадувалося, в регіоні командував Федір Воробець - «Олекса Глід», «Верещака»). Свої відозви він часто підписував як командир «УПА - Схід», хоча створити її окремо від «УПА - Північ» не вдалося. У цьому зв'язку органам НКДБ Київщини було дуже важко встановити чітку структуру загонів УПА, а архівні документи та дослідники найчастіше вказують, що фастівським загоном боївок УПА в цей час керував командир Степан Коваль («Юрій Рубашенко», «Чорнота»), який до того воював на Рівненському Поліссі [16, с. 33]. Дії прибулих у травні - червні 1944 р. повстанців УПА на Фастівщині тільки посилили розшукову роботу органів НКДБ, так як було ясно, що без місцевих зв'язків, вони знаходитись тут не могли. Знову розпочалося дорозслідування місцевої мережі ОУН у 1941-1943 рр., розшуки людей, що були причетні до ОУНівської діяльності або мали знайомства з викритими членами ОУН. Арештам не перешкоджали і німецькі авіабомбардування Фастова як важливого залізничного вузла. Але незважаючи на це, до літа 1947 р. УПівські боївки не давали спокою органами НКДБ на Фастівщині і Васильківщині. В ніч з 11 травня на 12 травня 1947 р. з поїзда на вузькоколійці Васильків-І - Васильків-ІІ невідомими були всюди розкидані листівки-відозви УПА до людей, внаслідок чого на Васильківщину і Фастівщину було відправлено додаткові розшукові опергрупи обласного управління НКДБ для виявлення та знешкодження «підпільних бандитських боївок і бойовиків». Одна з них 8 червня 1947 р. «напала на слід» керівника однієї з діючих у лісах Фастівщини і Васильківщини боївок УПА «Марка» в с. Плесецькому поблизу Борової, внаслідок чого він загинув у бою разом з своїм охоронцем «Сидором» [16, с. 34].

    Всі ці вищенаведені факти свідчать про те, що для УПА Фастівщина була далеко не чужим тереном.

    Таким чином, подальші дослідження боротьби підпілля ОУН і загонів УПА на Фастівщині в 40-х рр. ХХ ст. за створення Української Самостійної Соборної Держави (УССД) проти гітлерівського і сталінського режимів допоможуть глибше розкрити маловідомі широкій громадськості України факти про цю сторінку українського національно-визвольного руху, сприятимуть об'єктивному та незаангажованому висвітленню складних та суперечливих сторінок історії Другої світової війни.
     
    Lupus Vulgaris подобається це.
  2. Цікаві лоти

    1. Болты крепления для бронетехники ( возможно немецкой) найдены на месте стоянки воинской части
      1 грн.
    2. На фото. С болота, металл супер. 1944й. Ищите, возм. Штеер 1500
      500 грн.
    3. Насос водянок
      2000 грн.
    4. Супер! Потеряли немцы в 1944... Просто помыто водой. Болотный. Гужевой
      220 грн.
    5. Крышка бензобака бмв
      2000 грн.
  3. Lupus Vulgaris

    Lupus Vulgaris Stabsfeldwebel

    Повідомлення:
    2.610
    Адреса:
    Київ Україна
    Прочитав з великим інтересом !
    А ОУН (мельниківці) -- були представлені у Фастові?