Вітаю Шановне Товариство !!! Більшість із нас напевно ще памятає як колись святкували 23 лютого, 8 барезня, 1 травня ... одним словом, старі комуняцькі свята, котрі були символами певних подій та урочистостей ... А що реально символізував той день та подія, котрі комуністи ідеалізували під свою нову ідеологію ... ??? Викладаємо тут хто що має на цю тему ... Почнімо з найблмжчого по календарі ... 23 лютого 1918 р. День Радянської Армії. НІМЦІ РОЗБИЛИ ЧЕРВОНИХ РОСІЯН - ОСЬ ЧОМУ В УКРАЇНІ СВЯТО 23 лютого і наступний день — це, по суті, дні безумовної капітуляції Радянської Росії. Ймовірно, саме цей факт зумовив обрання цього дня в якості свята. Щоб забути ганьбу, її треба було перетворити на торжество. Радянська історіографія дуже суперечлива щодо того, що сталося 23 лютого 1918 року. Спочатку, у перші післяреволюційні роки в офіційних повідомленнях з приводу свята йшлося про те, що нібито 23 лютого 1918 року Раднарком ухвалив декрет про організацію Червоної армії. Однак, насправді цей декрет було видано ще 15 січня, і це дуже легко перевірити. На десятиліття свята — у 1928 році — з’ясувалося, що 23 лютого 1918 року радянська влада приступила до організації перших загонів Червоної армії. У вересні 1938 року, в короткому курсі історії ВКП(б), опублікованому в «Правді», з’явилася нова версія: 23 лютого 1918 року «під Нарвою і Псковом німецьким окупантам було дано рішучу відсіч». У роки війни Сталін заявив, що 23 лютого 1918 року загони Червоної армії «вщент розбили під Псковом і Нарвою війська німецьких загарбників». У часи хрущовської відлиги в тій же таки історії партії кудись зникло повідомлення про Нарву, проте з’ясувалося, що під Псковом Червона армія «здійснила впертий опір переважаючим силам супротивника і завдала їм серйозної поразки». Такі суперечливі повідомлення викликають закономірний інтерес: а що ж відбулося насправді? А насправді 10 лютого безрезультатно закінчилися переговори про мир, які тривали в Бресті. Радянська влада заявила про припинення війни з Німеччиною, залишивши без відповіді вимоги, які ставив Берлін. Ленін і Троцький сподівалися, що німці просто залишать більшовиків у спокої, маючи значні проблеми на фронтах у Франції і Бельгії. Проте через тиждень, 18 лютого німці почали наступ по всій лінії розваленого фронту. Німці просувалися на схід на поїздах. Швидкість їхнього пересування зумовлювалася переважно якістю доріг. 18 лютого німці захопили Двінськ (Даугавпілс), 20 — Мінськ, 21 — Полоцьк, 24 лютого — Псков, Тарту і Таллін. Наступ здійснювався невеликими загонами, часто лише в 100-200 чоловік. За визнанням більшовика Зінов’єва, добре укріплений Двінськ захопив німецький загін від 60 до 100 чоловік. А що ж у цей час робила радянська влада? Радянський головнокомандувач Криленко оприлюднив наказ про «організацію братання» з німцями. Однак, «фріци» виявилися стійкими до таких «братерських обійм». 19 лютого Раднарком протелеграфував у Німеччину про те, що згоден на все. Проте німці кілька днів не відповідали, продовжуючи наступ. 21 лютого радянська влада в Петрограді оголосила: хто не запишеться в Червону армію, того пошлють під конвоєм копати окопи навколо міста. За кілька днів у Червону армію записалося до 100 тисяч. Нарком Дибенко повів у бій матросів. 1 березня вони захопили Нарву, і через два дні, з наближенням німців, утекли. 4 березня німці без бою увійшли в Нарву. Назвати цю вилазку «розгромом німецьких військ» було б великою натяжкою, тим більше, що сталися ці події не 23 лютого. Досі історики навіть у більшовицькій пресі тих днів не знайшли жодного посилання на розгром німців, який нібито стався 23-го. Навпаки, 25 лютого більшовики включили гудки в самому Петрограді, щоб розбудити місто і прискорити запис добровольців у Червону армію, очікуючи наступу німців на столицю. 26 лютого Ленін повідомив найближчих соратників, що столиця переноситься до Москви. Набагато цікавіші події на зовнішньополітичному фронті. 23 лютого зранку Німеччина надала свої мирні умови, за якими Петроград мав визнати незалежність Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії, України, підписати мирну угоду з Україною, демобілізувати армію, роззброїти флот і т. д. Тоді ж 23 лютого члени ЦК РСДРП (б), тобто більшовики, згодилися прийняти німецький ультиматум. О 3 годині ранку 24 лютого вже Всеросійський Центральний виконавчий комітет приймає німецький ультиматум. За капітуляцію проголосували 116 членів ВЦИК, 85 проти, 26 утрималися. Отже, 23 лютого і наступний день — це, по суті, дні безумовної капітуляції Радянської Росії. Ймовірно, саме цей факт зумовив обрання цього дня в якості свята. Щоб забути ганьбу, її треба було перетворити на торжество. Також нова влада просто потребувала нових свят, і ліпила їх з будь-чого. Влада створювала гранично дешеві, лубочні міфи для «найширшого сприйняття». Замість того, щоб ушанувати якогось реального Худойбердиєва чи Бобікова, більшовики знаходили правильних діячів, з правильними біографіями, пролетарським родоводом до восьмого коліна і відповідними звучними прізвищами. Згадаймо, що лише на Рейхстаг у 1945 році перелазив ледь не батальйон, доки туди не видерлися бійці з «правильними» національностями — росіянин і грузин. Якщо хтось програє, то хтось має й виграти. Цей наступ — безумовний успіх німецької армії, яка продемонструвала, що навіть після виснажливої трирічної війни на два фронти зберегла організованість і здатність діяти малими групами у ворожому оточенні. За два тижні німецька армія захопила вп’ятеро більшу територію, ніж їй вдалося відвоювати за попередні три з половиною роки першої світової війни. Про німецькі втрати в даному поході вчені жодних даних не знайшли. Тож, Німеччина здійснила цю експансію фактично без втрат, хоча за попередні роки війни поклала на Східному фронті більше мільйона солдат. Це свідчить про те, наскільки вигідно розкласти супротивника зсередини. І наскільки ще важливіше — не допустити розкладення своїх військ та державних структур. Треба сказати, в наступі брали участь далеко не найкращі німецькі частини. Найкращі війська з тих, що залишилися в Німеччини, ще влітку 1917 року, після початку розвалу російського фронту, головнокомандуючим німецької армії Гінденбургом були перекинуті на Західний фронт. Відносно невеликі німецькі загони наочно показали, наскільки організована воєнна сила може бути потужнішою за дезорганізовану потолоч. Німці цілком могли захопити Петроград, і все, що захотіли б. Однак величезне місто їм не було потрібне в умовах війни на Заході, тим більше, що більшовики згодилися на все. Треба сказати, в той час, як німці показали усього лише здоровий глузд і свою незмінну організованість, тодішня українська еліта яскраво виявила крайню безвідповідальність, розпустивши українізовані частини регулярної армії та навмисне перешкоджаючи бурхливому зростанню Вільного козацтва. Якби не це самовбивче по відношенню до України безглуздя тодішньої української влади, більшовицькі зграї так само тікали б від українського війська, а не організовували масові розстріли й експропріації в Україні, як це сталося насправді.
8 Березня - міжнародний жіночий день. Часто від старших людей у Галичині можна почути, що 8 березня – це день Гамана. Що це означає? Справді, існує багато українських народних висловів, прислів’їв та приказок, у яких згадується ім’я Гаман. На них, зокрема, часто можна натрапити в творах класиків української літератури. Одну з них, наприклад, наводить Іван Франко у своїх тритомних “Галицько-руських народних приповідках”, які виходили протягом 1901-1910 років як окремі томи “Етнографічного збірника” Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Він пояснює, що вислів “Били, як жиди Гамана” – це “натяк на біблійне оповідання про Гамана, жидівського ворога, що погинув через те” (т. 1, с. 31). Дійсно, в Біблії в Книзі Естери (Старий Завіт) описано, як Аман (мабуть, пізніше в нас перетворилося на Гаман), радник перського царя Ксеркса, через ненависть до Мардохея – юдея, який не хотів схиляти перед ним голову, замислив винищити всіх євреїв, що мешкали в Перській імперії. Він навіть домігся того, що цар прийняв відповідний указ, згідно з яким це мало статися одного дня. Однак, завдяки цариці Естері задум Амана не тільки провалився, але й спричинився до його загибелі. Цар Ксеркс після розмови з Естерою страшенно розлютився на Амана й звелів його повісити. Відтоді євреї відзначають день смерті Амана як свято, коли їхній народ урятувався від загибелі з рук ворогів. Воно називається Пурім. Цього дня євреї читають в синагогах Книгу Естери, а також обмінюються подарунками і влаштовують спеціальні вистави. А, як повідомляє Українська загальна енциклопедія (т. 1, с. 722), видана у Львові в 1930-х роках за редакцією професора Івана Раковського, того дня євреї не тільки перевдягаються задля участі у виставах, обмінюються подарунками, а й печуть так звані “гаманові вуха” (очевидно, якесь спеціальне печиво). Нині про ті єврейські традиції в нас мало хто знає, а колись у Галичині ім’я Гаман широко використовували, називаючи так “потвор, недобрих людей, попихачів” (Українська загальна енциклопедія, т.1, с. 722), а саме свято Пурім відзначали в містечках, де мешкало дуже багато євреїв, досить колоритно. Як пише Іван Франко в поясненні до наведеної приказки, “жиди... по місточках на свій празник наймають бідного християнина, перебирають його за Гамана і з радісними криками б’ють його, нераз так сильно, що бідолаха тяжко ся відхорує” (т.1, с. 31). А оскільки Пурім відзначають приблизно в той самий час, що й совдепівський жіночий день (наприклад, цього року 7 березня), то, мабуть, галичани саме тому пов’язали день 8-го березня з цим єврейським святом, назвавши його, і, здається, небезпідставно, по-своєму – днем Гамана.
