Мені цікаво запитати у ТС, за якими ознаками він підозрює, що це військова річ? Армійські гудзики свідчать тільки про те, що це барахло було у бомжа, в якого не було інших гудзиків.
Про "шкіряні плащі" .. Під час війни і набагато пізніше навколо цієї чудової машини ( "студебеккер" та ленд_ліз ) склалося чимало байок, одна з яких вам пропонується в цьому нарисі. Тлумачний словник Ушакова визначає байку як «короткий кумедний, цікавий оповідач, повідомлення». Отже, весна 1943 року. Щойно відстояли Сталінград. На один із аеропортів Радянського Союзу прибуває представницька делегація Державного департаменту (Міністерства закордонних справ) США. Привітати зі стратегічно важливою перемогою, обговорити подальше постачання продовольства та озброєння. ─ Хай! — назустріч високопоставленим американцям біжить десяток наших генералів та офіцерів у шкіряних пальтах із хлястиками. Посмішки, рукостискання, спроби обійнятися… але чому на обличчях гостей такий здивований вираз? Вони старанно ухиляються від дотиків російських військових і постійно гальмують свого перекладача. ─ Щось не так? — занепокоєння союзників передається і стороні, що приймає. 7590.jpg "Прикид" американського шофера: просто, але якісно. І машинне масло легко відтирається ─ Ну як вам сказати… — починає усміхатися перекладач. — Вони питають: «Чому нас зустрічають одні шофери?! Де офіційні особи?! Комізм ситуації легко зрозуміти, якщо знати, що довгі двобортні пальта, в яких зустрічали американців радянські генерали, насправді ─ шкіряні спецівки заокеанських водіїв (кабіни більшості автомобілів на той час були відкритими, тому верхній одяг повинен був бути теплим, непродувним і непромокальним). Але як же «робочий» одяг простих американців потрапив на плечі наших високопоставлених військових? Щодо цього існує кілька версій. За однією з них, шкіряними пальтами з брудно-зеленою сукняною підкладкою були укомплектовані військові вантажівки «Студебекери», які в роки Другої світової війни ленд-лізом поставлялися з Америки до Радянського Союзу. Звичайно, нові теплі речі до простих шоферів не доходили, а осідали на плечах кмітливих тиловиків і вищих офіцерів. Однак на заводі в Саут-Бенді (США), де вироблялися «Студебеккери», факт комплектування вантажівок якоюсь уніформою категорично відкидали. Аналіз пакувальних листів автомобілів докладно перераховує шайби, гвинти, шплінти, інструмент, лампи, навіть пускову ручку, але про шкіряне пальто – жодного слова. Слід додати, що у обмундируванні американської армії шкіра застосовувалася нечасто. Майже все було або з бавовни, вовни, гуми, або зі штучних матеріалів. Військово-повітряні сили США були єдиними частинами, де носили шкіру, та й то лише льотний склад. 732.jpg «Армійські вантажівки Студебеккер, як і наші американці, безумовно, бачать світ». Американський плакат, присвячений «перському коридору» доставки «Студебеккерів» За іншою версією, шкіряні пальта спочатку призначалися для вищого комскладу, а у вантажівки потрапляли просто тому, що більшу частину поставок по ленд-лізу в СРСР везли морем і для економії місця дрібні речі засовували у великі. А як «дефіцит» діставався начальству можна тільки здогадуватися. За третьою версією, шкіряні пальта в автомобілі для росіян клали не американці, а англійці. Цей так званий «вторинний ленд-ліз» британці з ентузіазмом пересилали до СРСР, доповідаючи до військової техніки ще й подарунки для майбутніх екіпажів: теплі пальта, пляшки віскі, шкіряні рукавиці. Доходило до того, що в дула танків, що відправлялися, засовували вовняні шкарпетки і коробки печива. Пропоную звернутися до здорового глузду і поглянути на байдужку ясними очима. Невже хтось і справді вважає, що вищі офіцери Червоної Армії та дипломати не були здатні відрізнити шоферський одяг із тюленьої шкіри від добротного шкіряного плаща? Чимось це нагадує майже забуту «мульку» про те, що дружини офіцерів у Групі радянських військ у Німеччині хизувалися вулицями у нічних сорочках, приймаючи їх нібито за чудове вечірнє вбрання. Так виявилося, що ленд-лізівська допомога Сполучених Штатів, що мала найважливіше значення у перемозі над фашистською Німеччиною, зіграла злий жарт із масовою свідомістю радянського народу. У країні пішли гуляти легенди про казкову країну Америці, де тушонку подіти нікуди, де замість піску в пустелях - яєчний порошок, де річки молочні, а береги - кисельні, де завжди світить ласкаве сонце, де тепло, де яблука, і де - хоч вони, гади, другий фронт хизується в розкішному шкіряному пальті, яке й маршалу надіти не соромно. 087654.jpg Маршал В.Д. Соколовський та генерал-полковник М.С. Малінін Цікаво, що навіть після закінчення бойових дій, трофейні та отримані по ленд-лізу шкіряні пальта не пропали із СРСР. Навпаки, приземлившись на барахолки країни, вони пішли по руках тиловиків, модних молодих хлопців та… шахраїв. Так, так, кримінальний світ дуже полюбив ці пальта зі шкіри і разом з кепкою-малокозиркою на ціле десятиліття зробив їх своїм відмітним знаком. Не менше злочинців справді шкіряні пальта полюбили й ті, хто за ними ганявся, — детективи та міліціонери.
мабуть що бомжик дуже хотів уявляти себе полковником, тож десь надибав петлиці і пришив на свій лапсєрдак, разом з гудзиками. А потім відпоров, коли награвся.
