Перезахоронение жертв антипартизанской карательной акции возле Чигирина на Черкащине.

У с.Іванівка Чигиринського району Черкаської області біля меморіалу загиблим односельцям на Вдовичиному хуторі відбулось перепоховання останків двадцяти п’яти жертв антипартизанської акції, яка пройшла тут 19-21 жовтня 1943 року. Роботи проводились членами Черкаського обласного осередку Всеукраїнської громадської організації “Закінчимо війну” під керівництвом голови правління осередку Назарова Олександра Васильовича та ПП “Миколаївський науково-дослідний інститут культурної спадщини”, за участю завідувача історичним музеєм Кам’янского державного історико-культурного заповідника Ляшка Юрія Юрійовича. Здійснювались вони на підставі дозволу Міністерства культури України №22-011-П/15 від 11 березня 2015 року та дозволу державної міжвідомчої комісії у справах увічнення учасників АТО, пам’яті жертв війни та політичних репресій № 30 від 08.05.1915р.

Ініціатором пошуків, ексгумації та перепоховання був сільський голова Ворона Іван Іванович (на наступний строк він не балотувався, так-що вибори тут ні до чого). Необхідність у пошуку, ексгумації та перепохованні виникла через поступову втрату наземних ознак багатьох поховань внаслідок природних факторів та антропогенного впливу. Впровадження ініціативи у життя відбулося завдяки дуже суттєвої допомоги директора ТОВ “Дальній кордон” Крупкіна Анатолія Віталійовича. Сприяння та допомогу надали ветеранські організації м.Чигирина та району, Чигиринська райдержадміністрація та районна рада.

За місцевою легендою німецькі карателі за зв’язок з партизанами вбили тут більше тисячі мирних жителів, а потім спалили хутір. Переважна більшість очевидців тих подій на момент акції були ще малими дітьми і погано їх пам’ятають, чи у їх спогадах фігурують перекази більш старших, але нині покійних очевидців. На щастя вдалося знайти старших очевидців у сусідніх селах, які й допомогли прояснити загальну картину.

Як вдалося встановити, трагедії передував обстріл партизанами кількох німецьких машин, які зупинились на околиці Вдовичиного хутору (там де зараз “Дальній кордон”), очевидно, з метою збору продовольства. Чи були загиблі з боку німців невідомо, але за кілька днів хутір був оточений, обстріляний з гармат, прочесаний піхотою, населення було переважно вбите. Лише одиницям вдалося заховатись чи вирватись з оточення. Причому, хоча на карателях була німецька військова форма, дехто з “німців” вів себе досить дивно – розмовляв з селянами їх мовою, казав, що родом із сусіднього села, робив вигляд, що не помітив утікачів, пропускав через очеплення, тощо. Скоріш за все каральну акцію здійснювали не німці, а поліцейські підрозділи, особовий склад яких був зі зрадників, руками яких подібні акції й проводились. Зрозуміло, що й там траплялись особи, які не остаточно втратили людську подобу. По закінченню винищення населення, яке тривало два а то й три дні, хати, що вціліли під час обстрілу, були спалені. Очеплення були зняте лише на третій день. Значну частину загиблих родичі перевезли до сусідніх сіл і там поховали. Решту поховали практично на місцях загибелі. Лише деякі з них нам вдалося відшукати.

У ході ексгумації було встановлено, що смерть значної частини загиблих настала внаслідок завдання смертельних черепно-мозкових травм, нанесених тупими предметами, які по формі дуже нагадують неширокі приклади ручної стрілецької зброї. У багатьох були перебиті кінцівки. Куль чи осколків від снарядів при кістяках виявлено не було. Частина останків мали сліди дії вогню. Пошук на прилеглих територіях за допомогою металодетекторів дав осколки від снарядів, причому переважно чомусь 105мм, одиничні латунні гільзи до “Маузерів” довоєнного випуску та велику кількість гільз від ППШ 1943 року випуску. Скоріш за все німецькі посіпаки були озброєні автоматичною стрілецькою зброєю радянського виробництв. Цікаво, що за свідченнями очевидців, останній факт мав місце і під час інших антипартизанських акцій у Холодному Яру.

А що-ж у цей час робили партизани? Сиділи у навколишніх лісах та яругах, утворюючи своєрідне друге кільце оточення, і всіляко не рекомендували йти на хутір жителям навколишніх сіл, які поночі крадькома старались пробратись на хутір і встановити долю родичів. Чомусь нікому не прийшло у голову влаштувати щось на зразок відволікаючого бою, тощо, задля врятування хоча-б частини мирних жителів, які постраждали фактично через них.

Загалом, ситуація певною мірою знакова – відморозки за наказом іноземних загарбників винищили своїх одноплемінників, а винуватці відсиділись у безпеці, поки діти гинули на руках у своїх матерів. Не дивлячись на те, що особисто мною було досліджено десятки давніх поховань, ексгумовано тисячі похованих періоду ІІ-ї Світової війни і прийнято участь у місії “Чорний тюльпан”, чомусь вразила мене саме ця картина – скелетики двох діток, яких обняла лівою рукою під час загибелі молода мати (фото не робив). Цілком закономірно виникло питання – ну нехай військові, а вони заради чого загинули за якихось кілька місяців до припинення тут бойових дій? Цілком можливо, що скульптор, який створював на хуторі меморіал присвячений цій події, також мав схожі думки. Саме тому й постала тоді тут постать молодої матері з дитям на плечі, що згинає сильною ногою символ війни – меч.

 

Дякую за інформацію! Юрій Юрійович казав, що в мережі є чимало інформації, але вона там ще буде, а живі свідки поступово відходять. До речі, "Братики не вбивайте мене" та "Немецкие полицаи" підтверджують попередньо отриману інформацію про тих, чиїми руками чинились звірства.

 

Далеко-ж його закинуло від миколаївщини...

 

Какой однако мелочный каратель - всего шестнадцать ящиков и одну картину - к сожалению по сравнения с некоторыми современниками, дак просто ангел.