Генерал-полковник УНА. Головнокомандувач Української Національної Армії. Керівник ресорту військових справ Уряду УНР в екзилі. Член Наукового Товариства ім. Т.Г.Шевченка. Почесний голова Братства колишніх вояків 1-ої УД УНА. Почесний голова Українського Вільного Козацтва. Народився 28.02.1889 р. в селі Борсуки Кременецького повіту на Волині (нині - Тернопільська область). В 1911 р. закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут ім. Князя Безбородька. З цього ж року по 1917 р. служив в російській царській армії. В 1913 р. закінчив Московське Алєксандріївське військове училище. З 1914 р. під час Першої світової війни - штабс-капітан російської царської армії. З 1917-1921 рр. учасник Визвольних Змагань. Полковник Дієвої Армії УНР. В 1919 р. отримав звання бригадного генерала. В квітні 1920 р. призначений командиром бриґади 3-ої Залізної дивізії Запорізького корпусу, і разом з польською армією брав участь у поході на Київ («Wyprawa Kijowska»). В листопаді 1920 р. після відступу наддніпрянської армії за Збруч був інтернований в Каліш, Польща. До 1923 р. перебував в таборах для військовополонених. Являвся співзасновником військового журналу «Табор» а також редактором збірника «Українсько-московська війна в 1920 р. в документах» (видання 1933 р.). В 1925 р. отримав звання генерала-хорунжого від екзильного уряду УНР. В 1927 р. призначений начальником штабу Міністерства Військових Справ при уряді УНР. В 1928 р. на доручення уряду разом з групою українських старшин пішов до польського війська, як контрактовий старшина (до 1938 року було 57 українських контрактових старшин в польській армії, 2 - у французькій, і по одному у фінській та турецькій арміях) для підвищення кваліфікації. В 1936 р. був прийнятий до Академії Генерального Штабу Війська Польського, яку успішно закінчив в 1938 р. Перед початком Другої світової війни дістав у своє командування 28-у бриґаду польської армії, на чолі якої відзначився в боях проти німців під час «Вересневої Кампанії» 1939 р. («Kampania Wrześniowa»), і був нагороджений найвищим орденом Польщі Virtuti Militari від польського екзильного уряду в Лондоні, а також почесною шаблею (дарунок польських офіцерів). Цього ж місяця (вересня) був важко поранений, і був взятий в німецький полон. В 1940 р. звільнений. В 1941 р. під час німецько-радянської війни проживав на польських землях в Генеральній Губернії (Skierniewice). Будучи позапартійним і далеким від політики, генерал Шандрук, на доручення уряду УНР і президента Андрія Лівицького особисто, в 1945 році очолив Український Національний Комітет, підтримуваний всіма українськими політичними партіями (уенерівці, гетьманці, мельниківці і бандерівці). Вже в лютому 1945 року комітет почав активну роботу. Ось як це насправді було. 23.02.1945 р. в Берліні вирішили створити Український Національний Комітет. Німецький уряд визнав УНК, як офіційного репрезентанта українців (в тому велика заслуга Павла Шандрука особисто) і союзну сторону у війні. 12.03.1945 р. рейхсміністр Східних окупованих територій Альфред Розенберг повідомив офіційним листом Шандрука про те, що: «Німецький уряд визнає Український Національний Комітет, як єдиного представника українського народу. Національний Комітет має право дотримуватись свого розуміння майбутнього України і проголошувати його в своїх деклараціях і маніфестах». Після отримання листа Шандрук негайно поїхав до Веймару, де відбулась конференція, в якій взяли участь голова Українського Центрального Комітету Володимир Кубійович, голова Українського Громадського Комітету Василь Дубровський з довіреними особами, Микола Лівицький син президента УНР та інші. Зустріч тривала чотири години. Також після особистої зустрічі і розмови з президентом УНР А.Лівицьким, Шандрук заявив, що погоджується очолити УНК, адже йшлося про рятування українського народу та українських військових частин, які були в німецькому війську. 15.03.1945 р. А.Лівицький підвищив Шандрука до звання генерал-хорунжого і призначив його командувачем УНА від уряду УНР. 17.03.1945 р. президія УЦК схвалила текст декларації про створення УНА, яку вислали до преси, та зі свого боку призначила Шандрука командувачем УНА. Зі створенням УНК йому було підпорядковано всі українські військові частини, юнацтво протиповітряної оборони, опіку над робітниками в рейху, українську пресу. Згідно з домовленістю між ним і професором Кубійовичем, представництва наступного перебрали на себе і репрезентацію та опіку над всіма українцями рейху. Згодом Шандрук робить декілька поїздок в околиці Берліна і Праги, що свідчило про те, як він хоче реорганізувати у назві дивізію SS «Galiziа» - нова назва 1-а Українська Дивізія Української Національної Армії. 28.03.1945 р. в Німеку під Берліном, Шандрук заприсягнув три новосформовані курені для 2-ої Української Дивізії на вірність Україні. Присягу прийняв отець мітрат Білецький. Присяга: «Присягаю Всевишньому Богові перед святою його Євхаристією і животворящим Хрестом, не шкодуючи ні життя, ні здоров’я, скрізь і повсякчас під Українським Національним Прапором боротися із зброєю в руках за свій народ і свою Батьківщину – Україну. Свідомий великої відповідальності – присягаю, як вояк Українського національного війська виконувати всі накази своїх начальників слухняно і беззастережно, а службові доручення тримати в таємниці. Так нехай мені в цьому допоможуть Бог і Причиста Мати. Амінь». УНА не складалася з однієї дивізії, як дехто стверджує, бо одна дивізія не могла і не може бути армією. Вже від першого свого існування (12.03.1945 р.) УНА мала охоплювати більш як чверть мільйона озброєного українського війська: 1). 1-а Українська Дивізія УНА під командуванням бригадефюрера SS Фріца Фрайтага (13 тис. солдат); 2). 2-а Українська Дивізія УНА під командуванням генерала П.Дяченка, включно з з протитанковою бригадою «Вільна Україна» майора В. Пітулея (7,5 тис. солдат); 3). Вільне Козацтво полковника П. Терещенка (700 солдат); 4). 281-а запасна бригада в Данії (5 тис. солдат); 5). Парашутно-десантна бригада отамана Тараса Бульби-Боровця (400 солдат); 6). два піхотні полки в Бельгії та Нідерландах (2,5 тис. солдат); 7). Українське Визвольне Військо (приблизно 80 тис. солдат). Разом було до 200 тис. особового складу, однак через брак часу всіх не встигли перевести до складу УНА. 17.04.1945 р. Шандрук прибув до запасного полку дивізії SS «Galiziа», який був розташований у Фелькермаркті. Саме перше що він зробив так це заприсяг вояків дивізії на вірність Україні в урочистості, в якій взяли участь цілий 30-ий піхотний полк та вояки – представники всіх частин і підрозділів дивізії. На присязі були присутні головний ініціатор створення дивізії та колишній губернатор «Galiziа» группенфюрер SS Отто Вехтер, шеф організації східних добровольців доктор Фріц Арльт та інші німецькі офіцери. Вехтер і Арльт дуже приспособились Шандруку, підтримуючи його в обговореннях з бригадефюрером SS Фрайтагом питання підпорядкувати дивізію УНА. Шандрук привіз з собою відзнаки-тризубці на шапки, які були виготовлені в Чехословаччині. Також під його наглядом було опрацьовано розпорядження про повну українізацію дивізії, тобто відхід з неї німецького персоналу. 19.04.1945 р. Шандрук прибув до самого штабу дивізії на фронт. На нового командувача дивізією було призначено першого коменданта табору «5-с» у Беллярії (Італія) генерала Михайла Крата, полковника царської армії та армії УНР, який під час Першого зимового походу виконував обов’язки начальника штабу Запорозької дивізії. Однак Крат не встиг приступити до командування, адже надійшла капітуляція. 06.05.1945 р. виїжджаючи зі свого штабу, що був розташований у Фелькермаркті на фронт 1-ої УД, щоб пришвидшити їх відхід на Захід, для здачі вояків у полон західних союзників, своїм штабним підлеглим віддав наказ: «У випадку, коли обставини розлучать генерала з дивізією, слід якнайдовше й до останньої можливости зберігати організацію дивізії та військову дисципліну й готовитися до участи в новій війні, цього разу – поміж західними альянтами та Москвою, що добровільно напевно не схоче відійти із зайнятих під час останніх воєнних операцій земель Середньої Європи». При відступі 1-ої УД з фронту Шандрук з сотником Любомиром Макрушкою сконтактувались з передовими частинами англійської армії, де проінформували англійських командирів про національний характер дивізії, та подались далі на Захід. Прибувши до Цивіля, Шандрук намагався пояснити західним союзникам характер української дивізії, обставини, в яких добровольці зголосилис ябули до неї, тощо. Шандрук діяв як представник УНР і виконував обов’язки міністра військових справ. Його заслуги перед українським народом наприкінці війни і в післявоєнний період були досить великими. Не знаючи, як складеться майбутнє після розвалу Третього рейху, для нього і його вояків, командувачем яких він став, він формально і правно встановив політичну мету – боротьбу за Українську Державність. Після закічення війни Шандрук перебував десь у Європі. Увесь час генерал-хорунжий Михайло Крат намагався налагодити зв’язки з Шандруком, однак пощастило це зробити значно пізніше. 21.11.1945 р. було одержано перший лист командувача УНА. Саме тоді, також було одержано перші звістки від рідних і друзів з Німеччини й Австрії. В 1949 р. виїхав до США, де оселився в місті Трентон, штат Нью-Джерсі. В 1959 р. в Нью-Йорку вийшли друком його спогади «Arms of Valor» (1959) у перекладі на англійську мову Романа Олесницького. 15.02.1979 р. в четвер об 11.15 год. в лікарні в м. Трентон штату Нью-Джерсі, на 90-у році життя генерал-полковник Павло Шандрук помер. 18.02.1979 р. в неділю розпочалась похоронна процесія в похоронному приміщенні п. Кошика. 19.02.1979 р. в понеділок о 8.30 год. була відслужена Панахида. З 10 год. ц.д. продовжились похоронні відправи в православній церкві та на українському цвинтарі св. Андрія в Саут Баунд Бруку. О 14 год. ц.д. почався похорон. Черговий старшина УНА впровадив до зали похоронного приміщення почасну стійку, поставивши її при труні, яка була прибрана квітами і вінками. Ще перед панахидою до зали увійшли прапороносці з прапорами молодіжних організацій СУМА і Пласту в Трентоні. За прапороносцями вслід увійшли делегати Станиць Братства колишніх вояків 1-ої УД УНА, з Нью-Йорку, Ньюарка, Чікаго, Детройту, Клівленду, Гартфорду, Нью-Гейвену, Філадельфії і Трентону. З далекої Канади приїхав на похорон представник Крайової Управи Братства колишніх вояків 1-ої УД УНА інженер Андрій Палієнко. Покійного генерала вшановував також Президент УНР в екзилі Микола Лівицький, виславши вінок квітів на могилу, бо покійний генерал в минулому був керманичем військового ресорту в Державному Центрі УНР. ДЦ УНР вислав на панахиду свого представника, інж. Павла Лимаренка. На панахиді був також інж. Петро Крамаренко, який репрезентував на похороні Товариство Прихильників УНР. В залі були також делегати Товариства «Броди Лев» з Нью-Йорка. Хоча зала похоронного приміщення не була малою, однак всі прибулі, через брак місця не могли увійти до зали. Багато з тих зайняли коридори і бічні кімнати, а деякі змушені були очікувати в авто, щоб звільнили місця в залі, і вони змогли увійти і помолитися за упокій душі. О 17 год. почалась панахида, що її соборно відправили священики УПЦ о. прото-пресвятий Богдан Желехівський та о. протоієрей Микола Галета та священик УКЦ о. митрат Мирослав Харина з Філадельфії. Згадуючи Шандрука слід зазначити, що він був прихильником ідеї об’єднання Українських церков та був у дружньому контакті з архиєпископом Іваном Бучком, з яким вів переписку в справі звільнення вояків УНА з полону. Перед своєю смертю Шандрук просив, щоб на його похороні взяв участь також і священик УКЦ, що й було виконано за допомогою Головної Управи Братства колишніх вояків 1–ої УД УНА. На панахиді співав хор УПЦ в Трентоні. По панахиді о. Желехівський та о. Галета виголосили похоронні промови і попрощали покійного від своїх парафіян, висловивши також співчуття вдові, яка внаслідок важкої недуги незмогла бути на похороні. Все своє майно він записав Братству колишніх вояків 1-ої УД УНА. Головна Управа Братства заснувала з цього Видавничий фонд ім. П. Шандрука.
