Не секрет что в вооруженных силах Директории УНР служили не только украинцы. Так что предлагаю в теме выкладывать инфу о данной категории лиц, а также другие данные связанные с темой. УГА, я думаю, можно оставить вне темы т.к. ее подчиненность Директории УНР вопрос довольно проблематичный.... Начну, пожалуй, с русского- Генерала Агапиева Всеволода Николаевича родился 20 апреля 1877 года в Владикавказе. Происходил из дворян Орловской губернии. Окончил Михайловский Воронежский кадетский корпус. В 1896 году окончил Павловское военное училище, в 1902 году - Николаевскую академию Генерального штаба по 1-му разряду. После окончания училища служил подпоручиком в 39-й артиллерийской бригаде, после окончания академии отбывал 2-летний ценз командования ротой в 131-м пехотном Тираспольском полку (Киев). В должности старшего адъютанта 7-й Сибирской стрелковой дивизии участвовал в русско-японской войне. Впоследствии служил на полосовой должностях в штабе Киевского военного округа. Во время Первой мировой войны - начальник штаба 38-й пехотной дивизии, командир 141-го пехотного Можайского полка. С июля 1916 года - генерал-майор. С 7 октября 1916 года - в должности начальника штаба 124-й пехотной дивизии. С весны 1917 года - начальник штаба Киевского военного округа. Был награжден всеми орденами до Святого Владимира III степени с мечами, а также Георгиевским оружием (12 июля 1915 года). С 10 мая 1918 года - член комиссии по строительству украинской армии и член Военно-научного комитета при Главном управлении Генерального штаба украинского государства. С 10 января до 12 февраля 1919 года - помощник начальника штаба Юго-Западного фронта Действующей армии УНР. С 12 февраля 1919 помощник атамана Оскилка, командующего Юго-Западного района Действующей армии УНР. С 17 февраля 1919 года - начальник штаба Северной группы Действующей армии УНР. 28-29 апреля 1919 участвовал в восстании командующего Северной группы атамана Оскилка против власти Директории, после поражения восстания бежал в Польшу, где в течение 9 месяцев содержался в камере Варшавской цитадели. Весной 1920 был переведен в лагерь Дамбье под Краковом. Впоследствии эмигрировал. В эмиграции находился под Парижем, вскоре из-за болезни переехал в Ниццу. Умер и похоронен в Ницце 22 февраля 1948.
Олександр Наті́їв (1873 — † 16 червня 1919) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, аджарець за національністю http://uk.wikipedia.org/wiki/Натіїв_Олександр На службі імперії Закінчив Костянтинівське артилерійське училище (1894), Михайлівську артилерійську академію. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 1-ї Туркестанської артилерійської бригади (Ташкент). Останнє звання у російській армії — генерал-майор. На службі УкраїніУ 1917 р. — начальник 6-го важкого мортирного дивізіону 6-го армійського корпусу, зі складу якого у листопаді 1917 р. було виділено 2-й Січовий Запорізький корпус. Деякий час був інспектором артилерії цього корпусу. З середини лютого 1918 р. — інспектор артилерії Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради. З 03.03.1918 р. — начальник Окремої Запорізької бригади (згодом — Окремої Запорізької дивізії) Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З 20.05.1918 р. — генеральний хорунжий. "Натієв був гідним старшиною. Кристалево чесний, бездоганної хоробрости, він швидко став улюбленим командиром. Співчуваючи українському національному рухові, він, як син поневоленої нації, служив своїй новій батьківщині не за страх, а за совість" (Монкевич Б. "Слідами новітніх запорожців"). 14.10.1918 р. був звільнений за власним проханням. Разом з генералом Костянтином Прісовським (першим командиром Окремого Запорізького загону) займався формуванням т. зв. Окремого загону Вірних Запорожців, що мав увійти до складу військових формувань, що обороняли Київ від військ Директорії. 14—15.12.1918 р. був арештований, перебував під слідством Верховної слідчої комісії для боротьби з контрреволюцією. Невдовзі — звільнений. Подальша доля Виїхав на Північний Кавказ, де вступив до Збройних Сил Півдня Росії. Навесні 1919 р. з наказу Денікіна був призначений інспектором з формування білогвардійських військ на Кавказі (у Батумі). Убитий на вулиці у м. Батумі за невідомих обставин. За іншою інформацією влітку 1919 року Натієв створив у Батумі Закавказький добровільний батальйон, на чолі якого загинув у бою з більшовиками
Сергій Дельвіг Генерал-полковник Дієвої армії УНР. Походив із дворян Москви. Закінчив 2-й Московський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище (1884), служив у кінному взводі 2-ї резервової артилерійської бригади. Згодом закінчив Михайлівську артилерійську академію за 1-м розрядом, Офіцерську артилерійську школу. З 12.12.1891 р. служив курсовим офіцером Офіцерської артилерійської школи. Брав участь у Російсько-японській війні. За бойові заслуги був нагороджений Георгіївською зброєю. З 15.05.1906 р. — помічник начальника Офіцерської артилерійської школи. З 24.01.1909 р. — генерал-майор, начальник 24-ї артилерійської бригади. Був широко відомий серед російських військових кіл як автор ґрунтовних наукових досліджень з артилерійської справи. З 26.01.1914 р — інспектор артилерії 9-го армійського корпусу. З 09.01.1915 р. — генерал-лейтенант. З 19.04.1915 р. — комендант фортеці Перемишль. З 01.06.1915 р. перебував у розпорядженні головнокомандувача Південно- Західного фронту. З 20.10.1915 р. — командувач 40-го армійського корпусу. З 20.04.1916 р. — інспектор артилерії армій Південно-Західного фронту. Під час Першої світової війни був нагороджений всіма орденами до Білого Орла з мечами, орденом Святого Георгія IV ступеня (25.09.1914 р, за бій 13.08.1914 р.). У листопаді 1917 р вступив на українську службу за особистим проханням С. Петлюри: залишався на посаді інспектора артилерії Південно-Західного фронту, що мав бути перетворений на Український фронт. З грудня 1917 р. — головний інспектор артилерії військ Центральної Ради, згодом — Дієвої армії УНР та Армії Української Держави. З 01.06.1919 р. — керівник української мирної делегації у Польщі. З серпня 1919 р — повноважний представник УНР у Румунії. З 10.02.1921 р — за сумісництвом член Вищої військової ради УНР. За постановою Гонорової ради Армії УНР від 03.08.1921 р. був підвищений до звання генерал-полковника. У 1944 р. виїхав із Румунії до Єгипту. Помер та похований у Каїрі.
Осип Думин в своей статье о немцах в украинских армиях также вспоминал о службе в Армии УНР генерала Лигнау из немецких колонистов Херсонщины и инспекторе технических войск капитане Хемпеле.
Интересны воспоминания штабс-капитана И.С. Коноплина с мрачным названием "Безкрестныя могилы. Очерки изъ недавняго". Воспоминания посвящены периоду конец 1918 - начала 1919 г. и рассказывают о судьбе части то ли добровольцев, то ли бывших гетьманцев - русских, украинцев и даже поляков, которые называли себя "эристовцами". В начале 1919 г. отряд неожиданно для себя стал 4-м Черноморским полком Черноморской дивизии ДА УНР, а в Тирасполе "Русским офицерским добровольческим отрядом", затем опять стал украинской частью, позднее после интернирования румынами распался. Сам автор оказался в рядах Западной добровольческой армии П.Бермондт-Авалова.
Цеплит Иван Яковлевич он же Цеплитис Янис Августович (28.02.1881 — 03.10.1956) Уроженец Бауского уезда Лифляндской губерни. Латыш по национальности. Окончил Виленское пехотное юнкерское училище. Служил во 2-м гренадерском Ростовском полку. Окончил 2 класса Николаевской военной академии. Участник 1МВ. Штабс-Капитан (ст. 22.04.1913). Причислен к Генеральному штабу (1915). На 01.01.1916 переводчик штаба армий Юго-Западного фронта. Капитан (ст. 22.04.1914). Обер-офицер для поручений при штабе 33-го армейского корпуса (с 14.07.1916; на 03.01.1917 в должности). Помощник начальника контрразведывательного отделения управления ген-кварт. штаба Главнокомандующего армиями Юго-Западного фронта (с 29.06.1917). Последний чин - подполковник. В армии УНР (с 05.04.1918). В армии Украинской Державы ст. адьютант штаба 1-го Подольского корпуса в Ровно (с 07.1918). На 21.11.1918 в чине Войскового Старшины в той же должности. После падения власти гетмана П.П. Скоропадского - в армии УНР. 27.12.1918 был направлен в распоряжение командующего Холмско-Галицкого фронта войск Директории УНР. С 03.1919 в оперативном отделе штаба армии УНР. Начальник оперативного отдела штаба армии УНР (с 05.11.1919). В 12.1919 оставил службу в армии УНР и вернулся в Латвию. Подполковник латвийской армии (с 09.02.1920). Преподаватель военной школы (с 08.1920). Полковник, командир конного полка (с 1923). Преподаватель армейских офицерских курсов (с 1931). В 03.1935 демобилизовался. В 1944 эмигрировал в Германию. Умер и похоронен во Фрейбурге (Германия).
Сергей Николаевич Дельвиг дальний родственик Антона Антоновича Дельвига-друга А.С.Пушкина... Отец Сергея Николаевича-знаменитый военачальник. Предки- лифляндские бароны.
Ганс Кох, будущий ведущий специалист Абвера по украинскому вопросу. http://de.wikipedia.org/wiki/Hans_Koch_(Historiker)
