методи боротьби із польськими окупантами на теренах Галичини (1918—1939)

Цікавлять акції непокори, саботаж, методи боротьби із польською окупаційною владою, (1918—1939) різних націоналістичних груп на території Галичини.

 

Як приклад, добавлю загально відомі відомості про дії Шухевича Романа Йосиповича (українськийполітичний і державний діяч, військовик)

1. серії експропріаційних актів на польські державні установи, які проводилися з метою залучення матеріальних засобів для ведення подальшої національно-визвольної боротьби. Так, 31 липня 1931 року перемишльська бойова п'ятірка ОУН вчинила успішний напад на поштову карету під Бірчею біля Перемишля.[15] У той же день подібні напади відбулися під Печеніжином біля Коломиї[16] та в Бориславі на Банк людовий (його зробила дрогобицька бойова п'ятірка)[17]. 8 серпня 1931 року згадана бойова п'ятірка виконала ще один експропріаційний акт на пошту в Трускавці;
2. атентату 22 березня 1932 р. на комісара поліції Чеховського за знущання над українськими політв'язнями та катування їх під час допитів;
3. Напад на пошту в Городку 30 листопада 1932, під час якого загинув Юрій Березинський, брат дружини Романа Шухевича;
4. атентату на радянського консула у Львові як відповіді і знаку протесту проти штучного Голодомору в Україні 1932–1933 року, влаштованого більшовиками. 21 жовтня замах виконав бойовик ОУН Микола Лемик, убивши в консульстві спецуповноваженого НКВД Олексія Майлова;
5. атентату на міністра внутрішніх справ Б. Перацького, організатора варварської пацифікації — масового нищення українських культурних і господарських установ та прилюдних катувань українського населення. Атентат виконав 15 червня 1934 р. у Варшаві бойовик ОУН Гриць Мацейко — «Ґонта»

матеріал взято ізhttp://uk.wikipedia.org/wiki/Головна_сторінка

 

Тема цікава, але занадто розлога. Та й атентат Майлова не є боротьбою проти польської окупаційної влади.

 

Фото в тему :

 

Ось тут про це все є: Анатолій Кентій ЗБРОЙНИЙ ЧИН УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ. 1920-1956./ТОМ 1 Від Української Військової Організації до Організації Українських Націоналістів. 1920-1942. http://lib.oun-upa.org.ua/kentiy/

 

ось дещо

 

Так Ви праві, тема розлога, але тим на мою думку дуже цікава.Розумію, що атентат Майлова не є таким, але вніс його в тему, через те що замах, був виконаний на теритоії, яка була окупована польською владою, і тянув за собою негативні наслідки, для тодішньої влади, адже це замах на консула.

 

http://lib.oun-upa.org.ua/narys_oun/r_510.html

 

Радив би Вам по цій темі мемуари бойовиків УВО/ОУН. Наприклад, багато таких моментів є у спогадах Богдана Казанівського.
Наведу тут один уривок з його мемуарів, де йдеться про обставини загибелі брата головного командира УПА, В. Кука, Ілярія :

" По кількох місяцях до тюрми привезли студента права Степана Галамая, якого поліція намагалася пришити до групи Ілярія Кука у справі Ясінських. Хоч не було конкретних даних, що Степан Галамай належить до ОУН, усе таки польський суд засудив його на три роки тюрми. Степан Галамай був провідником нашої націоналістичної групи, яка восени 1937 р., разом із прибулими друзями з Тернополя, начислювала біля сто осіб. Галамай теж переводив із нами ідеологічний вишкіл. Тут слід згадати про молодого гімназиста з Тернопільщини Безкоровайного, який був спокійний у поведінці, але дуже ідейний і бойової вдачі. Це ще був юнак, якого тюремна адміністрація кинула до тюремної темниці, що робила часто з націоналістами з якоїнебудь причини. В сусідніх камерах в'язні чули, як Безкоровайного сторожі били кількома наворотами і там його в темниці по кількох добах замучили на смерть.
Довше мені довелося сидіти в камері ч. 23 на горішньому поверсі з Петром Цицою, теж із справи Ілярія Кука. Це був високий і вродливий бльондин, із великими синіми очима, Дуже товариський. На поліційних допитах, які були тяжчі, не витримав і заломився. Він так оповідав мені про справу Ясінських.
Повітовим провідником Золочівщини був Василь Кук. Він Довший час вимагав від свого організаційного зверхника, щоб дозволити йому зорганізувати один напад і сконфіскувати більшу суму грошей для ОУН.
Вкінці провідник Василя Кука дав потрібний дозвіл із передумовою, що робота мусить бути виконана без жертв у людях з одного чи другого боку. Слід укласти такий плян, щоб не кинути підозріння на ОУН. Отже вся справа нападу мала бути переведена делікатно, а кінці пущені у воду. Василь Кук прийняв зобов'язання й зорганізував відповідну боївку, у склад якої входили Петро Цица, Качор В., Ґаба Микола, Майба й Кук Ілярій (молодший брат Василя).
У Золочівщині жили польські дідичі Ясінські, до яких належали землі Підлисся, включно з Підлиською горою, на якій стояв пам'ятник Маркіяна Шашкевича. Ясінські були великими шовіністами і їм було дуже не в смак, що на їх власних землях українці кожного року відбувають свої національні маніфестації.

В 1937 році був плян розпарцелювати землі Ясінських між польських колоністів, а пам'ятник Шашкевича усунути. Про це ОУН збирала відповідні докази, й повітовий провідник ОУН Василь Кук вирішив Ясінських заатакувати першим, щоб спаралізувати їхню акцію. Були це багаті дідичі, й В. Кук плянував сконфіскувати ті гроші, зібрані з тяжкої праці українських рук і з української землі.
Переодягнена в поліційні уніформи боївка з двома «таємними агентами в цивілю» приїхала до двора Ясінських перевести ревізію й переслухати дідичів під закидом зв'язку з якоюсь польською групою, яка в той час діяла нелегально на польських землях. Не пригадую собі провідника тієї групи й назви організації, яку переслідувала поліція.
Відповідні документи, уніформа поліції спершу не викликали жодного підозріння в Ясінських, які були тільки прикро заскочені. В часі переслухування, чи то мова, чи те, що гроші й деякі книжки були зложені, як доказовий матеріял проти Ясінських, зродили підозріння в дідичів, що вся справа неясна.
Ясінські намагалися якось получитися з комендантом поліції в Золочеві. Ілярій Кук завважив, що Ясінські починають підозрівати підступ і для більшого переконання, що дійсно поліція, проголосив тимчасове арештування Ясінських до вияснення всієї справи на комісаріяті в Золочеві. Ілярій Кук розрахувався на те, що десь по дорозі до Золочева відв'яжеться із своєю групою від Ясінських і замете за собою сліди. Тому дав доручення фірманові запрягати коні, й до панського повозу всіли «агенти».
У дорозі Ясінські зовсім позбулися всякого підозріння і вже були певні, що справді їдуть на комісаріят поліції. Почалася розмова «від серця» і Ясінські кидали всякі образи на адресу українців. Коли ж. дійшло до того, що Ясінські висловилися про українців як про бандитів, через яких немає ніколи спокою, нагло впали постріли: один, другий, і обидвоє Ясінські згинули відразу. Ілярій Кук вирішив справу під імпульсом внутрішнього почуття образи, за зневагу українського народу і згарячу поладнав справу некорисно для організації та громадської опінії. Хоч друзі були обурені таким потягненням Ілярія, було пізно про це говорити. Треба було втікати.

Першої ночі поліція вже встигла зорганізувати облави в усіх напрямках. Ще тієї ночі загинув Майба в поліційнім однострою у перестрілці з поліцією. Двох інших друзів поліція спіймала протягом кількох днів. Василя Кука, Миколу Ґабу, Петра Сороку поліція арештувала вдома, але із браку доказових матеріялів випустила їх на волю. Василь Кук відразу з поліції подався в підпілля. Скоро після того зробив це саме Микола Ґаба, але в 1938 р. поліція наскочила на нього на квартирі Купчика в Золочеві, де вив'язалася стрілянина. Ґаба відстрілювався із горища і вбив одного поліційного агента Бісінака, а сам скочив у город і втік.
Ілярій Кук сидів у камері 17, а в сусідній сиділи Степан Галамай і Петро Тупиця із с. Дмитрова, Радехівського повіту. Перед моєю судовою розправою мене перенесли з камери від Петра Цици до камери, де сидів Галамай. У тій камері разом просиділи кілька місяців, було доволі часу пізнати себе й подружити.
Дуже довірочно мене поінформували, що плянується втеча з тюрми Ілярія Кука, якому грозить кара смерти. Все мав поладнати його оборонець, який погодився принести йому пістоль до тюрми. Провід ОУН був повідомлений про плянову втечу, але тому що Ілярій Кук порушив організаційну дисципліну і на власну руку зайво постріляв людей, організація заборонила доставити пістоль до тюрми, бо вважала, що на волі Ілярієві не оминути суворого організаційного покарання. Було, отже краще погодитися з долею в тюрмі й ворожим судом.

Того всього Ілярій не знав і далі плянував утечу навіть без пістоля, просто через вирізану ґрату у вікні. Але й той плян зрадив бандит Цвен, який був донощиком тюремної адміністрації.
Тюремна адміністрація побоювалася, що Ілярій може зреалізувати плянову втечу, тому вирішила перевезти його до тюрми Бриґідок у Львові, вкоротці після судового процесу.
Процес проти Кука і друзів почався в січні 1938 р. в Золочеві, Ілярій Кук, Качор Вол. і Петро Цица одержали кару смерти. Двом останнім замінив апеляційний суд на досмертну тюрму, Ілярія стратили.
При страті Кука був присутній о. д-р Богдан Липський і, мабуть, д-р Степан Шухевич, як оборонець.
Чомусь адміністрація тюрми Бриґідок задумала Ілярія Кука повісити на вартівні, а не на подвір'ї, на побудованій шибениці, як до того часу було завжди практиковано. Отже процедура повішення виглядала так: кат холоднокровно заклав Кукові петлю на шию й вибив стілець з-під ніг. Сталося те, чого найменше можна було сподіватися.
Ілярій Кук своїм тягарем вирвав гак із стелі і впав живий на підлогу. За віруванням усіх в'язнів, у таких випадках другий раз не вішають. Та це, мабуть, були припущення, нічим не обґрунтовані, бо на очах свідків і Ілярія Кука робітники почали наново вмонтовувати гак у стелю, що забрало досить часу.

Тим часом Ілярій дуже мучився, тяжко віддихав і душився. Очима водив за працею робітників і чекав чергового повішення. За другим разом гак уже не вирвався, й Ілярій Кук закінчив своє молоде життя. Перестало битися серце молодого бойовика, сина залізничника із с. Красного коло Золочева."(с)
Б. Казанівський "Шляхом Легенди"

 

У вересні 1939 був страчений (розстріл) ще один брат Василя - Ілько Кук.

 

А за що був засуджений Ілько Кук ?

 

Шукаю.

 

…З архівних матеріалів ОУН випливає, що бойові дії на Золочівщині розпочалися 14 вересня, коли загони повстанців на станції Ожидів захопили 3 гармати, 800 гвинтівок, полонивши при цьому 800 польських жовнірів. У сусідньому містечку Олесько здобуто 230 гвинтівок, 3000 набоїв, 30 автомашин та 60 коней
[Руккас А. Бойові дії загонів ОУН у вересні 1939 р. … – С. 392; Посівнич М. Воєнно-політична діяльність ОУН в 1929–1939 роках / М. Посівнич. – Львів, 2010. – С. 259.].
Узвітівідзначено, щоубояхособливовідзначивсязагінізс. ПереволочноБуськогорайону, командиромякогобувЯрославГніт
[Кучерук О. Українське повстання вересня 1939 року на Західній Україні / О. Кучерук // Пам’ять століть. – 2000. – № 5. – С. 148; Шпіцер В. Крайовий Провідник Володимир Тимчій“-Лопатинський” / В. Шпіцер, В. Мороз. – Львів: Афіша, 2004. – С. 102.].
ЗіспогадівМиколиКарпіявідомо, щоувересні 1939 р. члениОУНбілястанціїОжидівзупиниливантажнийпоїзд, щовізрізнузброюізБродів, захопленобагатопістолетівмарки “Радом”. Особисто йому та Олексі Дубасу вдалося тоді здобути легкі кулемети, гвинтівки та пістолети, які згодом сховали у с. Брахівка
[Карпій М. Дорога на Схід України. За її волю / М. Карпій. – Торонто; Тернопіль: Лілея, 2004. – С. 11.].
У цьому нападі брали участь і жителі навколишніх сіл, зокрема Соколівки, завдяки чому у селі утворилися запаси польської зброї [Стирська М. Соколівка. Нариси про історію села та його жителів з глибин віків до наших днів / М. Стирська, Р. Баранський, Н. Дубенська, Г. Гогоша. – Луцьк: ЗУКЦ, 2011. – С. 328].
Джерело: Михайло РОМАНЮК. Створення та діяльність Золочівської округи ОУН (1937–1941) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 22/2012/ - C/347-263.
Там ще багато, але Ілька Кука на рідній Золочівщині немає. Отже, загинув в іншому місці. Де? Як? Шукаю.

 

Польська версія серпня-вересня 1939:
... Działania dywersyjne OUN podjęła już 29 sierpnia 1939 roku. Do 23 września 1939 roku wzięło w nich udział 7729 bojówkarzy OUN. Akcje te objęły 183 miejscowości polskie. Bojówki OUN zdobyły jeden czołg, kilka samolotów i dział, 23 ciężkie i 80 lekkich karabinów maszynowych, 3757 karabinów, 3445 pistoletów i 25 samochodów. Wzięto do niewoli 3610 żołnierzy polskich, zabito 769, raniono 37. Ukraińcy, głównie na skutek akcji oddziałów Wojska Polskiego i policji, stracili 160 zabitych i 53 rannych. Spalono co najmniej cztery polskie miejscowości i zniszczono jeden most. Polska kontrakcja spowodowała spalenie pięciu wsi ukraińskich.
... Nieskoordynowane akcje dywersyjne i terrorystyczne OUN nasiliły się po 10-12 września. 10 września w Mikołajowie i kilku innych miejscowościach powiatu żydaczowskiego rozbrojono polską policję. W nocy z 12 na 13 września grupy specjalne OUN, wspomagane przez ludność ukraińską, przejściowo opanowały Stryj, co miało charakter lokalnego powstania. Po kilku dniach wojska polskie odbiły miasto. W walkach wzięło udział około 500-700 Ukraińców.
W następnych dniach do wystąpień OUN doszło m.in. w powiecie żydaczowskim, Borysławiu, Podhorcach, Mraźnicy, Truskawcu, Szczercu, Uryczu i Żukotynie. Kolejne nasilenie wystąpień miało miejsce po 17 września 1939 roku na Wołyniu i południowym Polesiu oraz w województwach tarnopolskim i stanisławowskim. W powiatach brzeżańskim i podhajeckim doszło nawet do lokalnego powstania. W działaniach tych oprócz członków OUN brali udział także petlurowcy oraz cywilna ludność ukraińska.
А тут вони щосили репетують про звірства ОУН:
... Do najbardziej znanych zbrodni popełnionych przez nacjonalistów ukraińskich we wrześniu 1939 roku na cywilnej ludności polskiej należy zbrodnia w Sławentynie w powiecie Podhajce.W nocy z 17 na 18 września 1939 roku Sławentyn zaatakowała bojówka OUN, w której byli również ukraińscy mieszkańcy wsi, dowodzona przez okręgowego prowidnyka OUN Hryhorija Golasza-„Beja”. Napastnicy mordowali Polaków przy pomocy siekier, noży i wideł, a do uciekających strzelali. Część ofiar torturowano przed śmiercią. Ofiarą zbrodni padło od 50 do 85 Polaków i jeden Ukrainiec, który nie chciał wydać ukrytego Polaka. Spalono też część zabudowań wsi. Zbrodnia ta swoim charakterem stanowiła wyraźną zapowiedź późniejszych mordów na Wołyniu i w Małopolsce Wschodniej.
Należy też wspomnieć o zbrodni w Uryczu w województwie lwowskim. 22 września 1939 roku niemiecki Wehrmacht dokonał tam jednej z największych zbrodni na żołnierzach Wojska Polskiego podczas kampanii wrześniowej. Ofiarami zbrodni stało się od 73 do 100 wziętych do niewoli żołnierzy 4. pułku Strzelców Podhalańskich, których spalono żywcem w stodole. Według Instytutu Pamięci Narodowej w zbrodni tej uczestniczyli także nacjonaliści ukraińscy.
http://www.konserwatyzm.pl/artykul/...rainscy-w-wojnie-z-polska-we-wrzesniu-1939-ro

Але Ілька Кука й тут немає (((

 

Було би добре, мати український переклад тих текстів, (на жаль, не знаю польської)

 

Будь ласка:
... Підривній діяльності ОУН розпочалася вже 29 серпня 1939 року. 23 вересня 1939 у ній взяли участь 7729 бойовиків ОУН. Ці дії поширилися на 183 польських села. Бойовики ОУН захопили один танк, кілька літаків і гармат, 23 важких і 80 легких кулеметів, 3757 гвинтівок, 3445 пістолетів і 25 автомобілів. Були захоплені 3610 польських солдатів, загинули 769 і поранені 37. Українці, в основному за рахунок акцій військ Війська Польського та поліції, втратили 160 чоловік убитими і пораненими 53. Згоріли принаймні чотири польські міста і знищений міст. Дії Польщи призвел до спалювання п'яти україномовних сел.
... Нескоординований саботаж і терористичні дії ОУН активізувалися після 10-12 вересня. 10 вересня в Миколаєві та низці інших міст Жидачівського повіту роззброїли польську поліцію. У ніч на 12 вересня на 13 спеціальні групи ОУН, за підтримки українського населення, тимчасово захопили Стрий, що мало вигляд локального повстання. Через кілька днів польська армія відвоювали місто. У бої взяли участь близько 500-700 українців.
У наступні дні до виступів ОУН дійшло, зокрема, у повітах Жидачів, Борислава, Підгірці, Мразниця, Трускавець, Щирець, Жукотин. Ще більш тяжкі прояви відбулися після 17 вересня 1939 року на південній Волині й Поліссі у Тернопільському воєводстві і в Ґміні Станіславів. В округах Бережанській і Підгайцівській було навіть місцевий повстання. При цьому, крім членів ОУН, також взяли участь цивільне населення й петлюрівці.

 

... Найвідоміші злочини, вчинені українськими націоналістами у вересні 1939 року, було вбивство польських мирних жителів у Славентині в районі Підгайці в ніч з 17 на 18 вересня 1939 боївка ОУН, разом з усіма місцевими мешканцями, на чолі з районним провідником Григорієм Шоляшем-"Беєм". Нападники вбивали поляків сокирами, ножами і вилами, розстрілювали втікачів. Деякі з жертв були замучені до смерті. Жертвами злочину стали від 50 до 85 поляків і один українець, які не хочуть видавати схованого поляка. Також спалили частину будівель села. Цей злочин за його характером ясно визначив більш пізні вбивства на Волині та Східній Галичині.
Ми повинні також згадати про злочин в Уричі в Львівській області. 22 вересня 1939, німецький вермахт зробив там один з найбільших злочинів проти солдатів польської армії під час вересневої кампанії. Жертвами злочинів стали від 73 до 100 полонених солдатів 4-го полку горних стрільців, які згоріли живцем у сараї. За даними Інституту національної пам'яті у злочині також взяли участь українські націоналісти.

 

Фото в тему -- В.Кук на підпільній квартирі у селі Лиса Підгаєччина 1938-39 роки :

 

Фото в тему :

 

Стаття про Ілярія Кука :https://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_ounivci-rozstrilyali-zemlevlasnikiv-asinskih/770456

 

багато цікавого в книзі "насилие, деньги и секс в жизни Романа Шухевича"
досить колоритно передані способи впливу на польську владу

 

14 вересня 1939 року розпочав активні бойові дії повстанський загін чисельністю 18 осіб. Спочатку повстанці влаштували засідку біля с. Дем’янка Горішня, неподалік кладовища, на жидачівський відділ поліції з трьома броньованими машинами. Розуміючи, що затримати сильнішого противника не можна, повстанці відступили до с. Березини та зайняли вигідніші позиції над Дністром. Тим часом поліція, спаливши панський двір і розстрілявши декількох українців, поїхала у напрямку сіл Київця і Черниці. У Черниці вони підпалили декілька господарств, але делегація місцевих поляків домоглася припинення пацифікаційних дій. Тоді поліція попрямувала «умиротворювати» село Пісочну. Довідавшись про це, місцевий отець Еміліан Калинюк, який мав авторитет у польської влади, вийшов на зустріч каральникам на чолі церковної процесії та звернувся з проханням не воювати проти села, бо в ньому, мовляв, немає повстанців. Йому вдалося утримати розшалілих поліціянтів від подальшого палення села, але попри це вони спалили 12 господарств. Тоді поліція поїхала «умиротворювати» село Надітичі, поблизу якого, за півкілометра, біля цвинтаря, 18 повстанців зробили засідку. Залишивши броньовані машини на шосе Львів – Стрий, поліція в бойовому порядку із західного боку попрямувала до села. Бій видався запеклий і тривав від 10-ї ранку до 17-ї вечора. В ньому загинули 43 поліціянти та 14 повстанців. Наступного дня польські війська, отримавши підкріплення зі Стрия, окупували село Надітичі, де залишились старі люди та малі діти. Більшість жителів переправилися на другу сторону ріки Дністер і заховалися у лісі. Під час каральної акції розстріляно директора школи Михайла Святого, Федора Данчевського, Григорія Кіндія та священика Романа Божика, спалено більшу частину будинків.
http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/istoria/operacia-visla?offset=210

 

Львів, вул. Городоцька, 20 :