Українська влада протрималася у Медвині майже місяць. Здається, небагато, якщо не враховувати, що в довколишніх селах уже господарювала влада радянська, яка і це село, котре проголосило себе республікою, тримала в облозі. Не нам, нинішнім, судити, чому кремезні й розумні чоловіки з Медвина та тисяч інших волелюбних сіл у 1918–му не об’єдналися у війську Української держави, а запекло боронили свій маленький життєвий простір. Центр у Медвині «Коли у 1918 році на півдні Київщини відступала восьма російська царська армія і грабувала все на своєму шляху, селяни мусили себе боронити, — розповідає директор Богуславського краєзнавчого музею, уродженець Медвина Петро Гогула, який тривалий час досліджує історію Медвинської республіки. — Піднялася народна оборона, традиційна, як козацтво». Селяни за час воєнного безвладдя поділили між собою панську землю, набудували нових хат і повіток з безгоспного лісу, і віддавати все це будь–яким зайдам не хотіли. Медвинці, звісно, боронили не лише садки і комори. На межі ХХ століття в них пробудилася національна свідомість. У 1912 році учителі створили у медвинській школі культурно–освітній гурток. На зароблені в церковному хорі гроші учні виписали зі Львова 300 українських книжок. І хоча учителів за це звільнили з роботи, книжки читало все село. А в 1917–му тут були вже «Просвіта», хор і драмгурток, який щомісяця ставив нову українську виставу. Медвинську еліту складали переважно вчителі і військові старшини. Серед них — Григорій Пирхалка, революціонер 1905 року, який відбув заслання в Оленецькій губернії і самотужки вивчився на юриста. Легендарний напівзрячий кобзар Антін Петюх (справжнє прізвище Митяй) також відбув заслання, знав багато українських революційних пісень і грав їх на бандурі, виступав як пропагандист української ідеї серед війська УНР, на бронепотязі «Хортиця». Коли українська армія у 1919 році відступила, кобзар повернувся у Медвин. Ніхто з медвинської інтелігенції не мав достатньої інформації про те, що діється в Україні і в світі. Довкола вирувала війна. «Більшовиків вибили — приходять денікінці. Війська УНР вибили денікінців — приходять поляки. Поляки відійшли — приходять більшовики. Вдень більшовики — вночі приходять повстанці», — описує хаос тих років Петро Гогула. З 1918 по 1920–й влада в селі змінювалася 12 разів. Повна версія статті http://avancar.ucoz.ua/blog/medvinska_respublika/2009-11-05-718
