Пошуки цього місця розстрілу тривали понад 25 років. 52-х українських патріотів розстріляли фашисти 24 листопада 1942 року. Це була помста за те, що 21 листопада референт пропаганди Проводу ОУН(б) Дмитро Маївський застрелив у Львові штурмшарфюрера СС Герхарда Шарффа і тяжко поранив іншого офіцера кримінальної поліції з Бранденбурга. Вони відзначилися особливими звірствами проти українського населення. Цікавим фактoм є те, щo «знайшoвся» мисливець, який випадкoвo пoмітив, щo з лисячoї нoри у передбачуванoму місці захoрoнення видніються кістки. Після цьoгo у пoлі між Чoрткoвoм та Ягільницею прoвели негайне шуфрування ґрунту, яким і підтвердили, щo там є пoхoвання людей. Дo слoва, вoнo знахoдиться у райoні кoлишньoї пoрoхівні, на відстані 280 метрів від автoдoрoги Чoртків – Ягільниця. Німецькі окупанти розстріляли слідуючих українців, членів і нечленів ОУН в дні 27 листопада [1942] на полі Чортків—Ягольниця: о. Витвицький Павло священик Сатурський Степан солтис Мельничук Василь мґр. Права Сельський Роман інженер Сорук Микола Содорук Володимир Сливка Юра Маґера Богдан учитель др. Коссак Олекса адвокат Ліцовський Богдан 11. Тихович Володимир абсольвент Тулівський Степан Парасюк Михайло абсольвент Григорович Дмитро учитель Левнцький Володимир Юрах Василь урядник Закшевський Стах учитель Кушнірик Петро рільник Миськів Іван Станиславів Михайло директор друкарні Копач Михайло складач Ходорівський Михайло складач Пришлюга Іван складач Бідованець Теодор купець Печерський Михайло секретар громади Ревуцький Осип рільник Ревуцький Микола учитель Терлицький Микола рільник Бабак Іван крамар Змисловий Петро рільник Кобелецький Іван рільник Гамаровський Микола рільник Патик Михайло рільник Мельникович Осип солтис Мельникович Михайло рільник Сілецький Михайло рільник Жовнірчук Микола рільник Чайка Осип солтис Немерівський Осип рільник Маґур Василь рільник Борис Іван рільник Васишак Іван купець Гаргас Ілько крамар Шопт Михайло рільник Бурко Михайло рільник Сорока Петро секретар громади Борис Степан солтис Номерівський Степан рільник Панчишин Юрій дяк Гірняк робітник Мудрий Володимир урядник Петель Василь інж. тех. Про обставини смерті 52″ох українських політв’язнів, розстріляних дня 27. XI. 1942. на полі Чортків”Ягольниця (Західня Україна), містимо зізнання очевидців. В’язень, що вернув[ся] тепер з Чортківської тюрми і був присутній при підготовці до екзекуції (він користувався більшою свободою рухів, бо сидів за посполитий [п]роступок), передає слідуюче: 88 ч. 2 Ідея і чин стор. 9 Дня 24. XI. год. 11 перед полуднем прийшов до камери ключник Савчинський — поляк з с. Калинівки, п. Чортків і заявив, щоб за п’ять хвилин було готових відійти до праці 10 чоловік. По хвилині, як вернувся ключник зголосилось ще п’ятеро охотників, разом 15 осіб. Зголошені до праці з’їли обід на коридорі, і незадовго приїхало вантажне авто і повезло їх на означене місце (шлях Чортків”Ягольниця Нова). На подвір’ю бувшої польської порохівні їх виладували і пігнали копати яму у віддалі 250 метрів від гостинця. Яму копали 6 метрів довгу, 3 широку і 4 глибоку. Цією підготовчою акцією кермувало Чортківське ґештапо. Про акцію розстрілу знали всі політв’язні, але думали, що акція буде спрямована проти жидів. 27. XI. год. 11 перед полуднем на в’язничному подвір’ї з’явився спецвідділ ґештапо в числі 5 осіб. В тій хвилі почали виводити в’язнів з другого поверху і всаджували до критого авта та повезли на місце розстрілу. Крита автомашина їхала вперед, а вслід за нею спецвідділ в віддалі 10 метрів. О год. 13.30 цей відділ вернувся по решту в’язнів, котрих також повезли на місце страти. При всаджуванні на авто відбирали від в’язнів теплий одяг, як пальта, куртки і все це складали під в’язничний мур. Тільки священикові позволили всісти на авто в пальто. Частина в’язнів, всідаючи на авто, була цілком зрівноважена та задержала горду поставу в відношенні до німців, кидаючи в їх сторону якісь слова (що говорили, очевидець не чув, бо перешкоджував гуркіт моторів). Деякі з в’язнів були дуже прибиті. Скоро авто вернулося і з нього вивантажили чоботи, черевики і убрання розстріляних. Відтак забрали на авто тих, що копали яму, і привезли їх засипати. Яма була вже злегка заличкована, тільки в одному розі ями виглядав закривавлений череп. Крім того на снігу в поблизу ями лежав лист, калоші і синя мазепинка. Коли один із в’язнів підняв все це, то німак, який пильнував цієї роботи, наказав кинути все це в яму і пригорнути землею. Пригортаючи, закидували яму великим камінням і відламками бомб, а зверху поклали величезні шини. Знайдено також поблизу ями чотири луски, проміру 6,35, якими дострілювано в’язнів (розстрілювано з кулемета). Другий очевидець подає, що при виконуванні розстрілу німці обставили дорогу і завертали проходячих у віддалі півтора кілометра від місця екзекуції. Однак, очевидець вилеґітимувався, що має важливі урядові справи, і тюремник пропустив його, але коло 50 метрів від місця ро[з]стрілу задержав його ґештапівець і наказав минути заборонену полосу. Коли проїзджаючий був у такій близькій віддалі, побачив над’їзджаючі закриті авта, котрі зупинилися над ямою і зараз висіла група людей. Всі в’язні були босі і тільки в сорочках. Зараз під’їхало авто з кулеметом і зараз посипалися стріли по стоячих над ямою. Дехто впав відразу до ями, а інші повалились на сніг. Все затихло. Не було чути ні стогону ні крику, тільки лунали револьверові стріли, котрими добивали жертви.
Місцеві краєзнавці давно намагалися розшукати місце поховання, особливо після проголошення Незалежності України, але спроби були марними. Неподалік дороги на тому полі було встановлено символічний хрест на спомин про трагедію з написом: «Знайдіть нас!» Символічно, що віднайшли поховання патріотів напередодні 75-ої річниці створення Української повстанської армії. — Два роки тому після розмови з місцевим краєзнавцем Юхимом Макотерським я почав вивчати матеріали про ягільницьку трагедію. Згодом запросив на пошуки поховання свого товариша, кандидата історичних наук, доцента Прикарпатського університету Ігоря Коваля. На першу експедицію він приїхав із групою археологів, — розповідає директор Чортківського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. О. Барвінського, кандидат педагогічних наук Роман Пахолюк. — Тодішнім патріотам часто приписують співпрацю з фашистами, а розстріл на ягільницькому полі засвідчує протилежне — про переслідування їх окупантами. Місце поховання в народі називають Зицер-пляц, там свого часу проходили вишкіл військовослужбовці польської та австрійської армій, стояли склади з снарядами. З документів відомо, що розстріляних українських патріотів прикидали уламками снарядів, тому ми сподівалися віднайти за допомогою пошукових приладів. Проте перші пошуки не дали результату. Якось мені випала нагода познайомитися із учасницею АТО, мисткинею Світланою Луців із Тернопільщини та її бойовим побратимом Михайлом Драганом. Я розповів їм про пошуки поховання на Чортківщині і був вражений, коли Михайло сказав, що його син Андрій очолює історико-пошукове товариство «Патріот» у Львові, яке займається пошуком поховань. Так він познайомим мене з Андрієм. Незадовго львів’янин з друзями приїхав до Ягільниці на експедицію, але їм не вдалося знайти поховання. Вдруге вони приїжджали у лютому цього року, пошуки були важкі — чорна рілля, сніг, і теж не дали результату. Наприкінці літа я проїжджав дорогою біля поховання з товаришем Григорієм Опацьким із Чорткова і почав розповідати про пошуки. А він натомість оповів мені цікаву історію, як зо три десятки років тому полював на тому полі на лисиць і бачив, як звір із нори випорпав людську кістку. З документів було відомо, що поховання були на глибині чотири метри, тому я не знав, чи можна це вважати підказкою. Коли Андрій Драган на початку вересня приїхав на третю експедицію до Ягільниці, ми покликали Опацького. На місці, де він вказав, ми не знайшли кісток, але поруч побачили нору і відкопали там кілька кісток. Ми думали, що знайшли поховання, але не розуміли, чому на глибині лише трохи більше метра. Те місце прикрили, адже ексгумацію може проводити тільки ліцензована організація. Після погодження з відповідними державними органами ми отримали дозвіл на запрошення фахівців для ексгумації. Проводило роботи меморіально-пошукове підприємство «Доля» Львівської облради. Утім, на вказаному нами місці викопали лише чотири останки, основне поховання виявилося неподалік. Глибина ями — 2,5, довжина — 5, ширина — 3,5 метра. Якщо в «Літописі УПА» було сказано про розстріл 52 патріотів, то в ямі віднайдено 56 осіб, а разом із чотирма останками (три чоловіки та жінка), вочевидь, пізніше допохованими, — 60. — Розстріляні в Ягільниці — українські патріоти, які всім серцем любили свій народ і боролися за його незалежність. В історичних документах є список страчених там 52 в’язнів, решта — наразі невідомі, але, сподіваюся, подальші дослідження допоможуть встановити осіб, — зазначив Роман Пахолюк. — Серед тих, про кого є бодай якась скупа інформація, — інтелігенція, члени ОУН, їхні симпатики. Відомо, що 15 осіб привезли із Коломиї, ще кілька — з Львівщини, а решта, мабуть, були політичні в’язні Тернопільщини. Троє із них 30 червня 1942 року під час святкування прийняття Акта проголошення Української держави вивісили синьо-жовтий прапор на ратуші в Коломиї. Єдиний, кого вдалося ідентифікувати серед розстріляних, — священик Павло Витвицький із села Жаб’є з Верховини. Його останки лежали по середині ями, на ньому не зотліла на шиї так звана колоратка зі священичого одягу, на рівні його кишені знайшли молитовник старослов’янською мовою. Священика ув’язнили за проукраїнську позицію та за переховування євреїв. В основній ямі серед чоловіків була одна жінка, про що свідчить взуття на підборах та намистинка кольору морської хвилі, можливо, якась прикраса. Серед інших знахідок — медальйон Матері Божої Неустанної Помочі, на якій був напис «член братства», тризуб, який, мабуть, був зашитий в одяг, три пари окулярів, три гребінці, пляшчинка від рідини для укладки волосся. Останки розстріляних були покладені в два ряди, обличчям донизу, втрамбовані. Вони погано збереглися, оскільки люди були виснажені тюрмою, туберкульозом, тифом. За свідченнями очевидців, їх вивели з камер, зняли верхній одяг і повезли на місце розстрілу. Розставили їх довкола могили, розстрілював кулеметник на автомобілі. Можливо, це була розстрільна команда із Тернополя. — Нині останки жертв ягільницької трагедії зберігаються в надійному приміщенні, допоки не буде визначено місце їх поховання. Має бути створена спеціальна комісія на обласному рівні, до котрої увійдуть представники громадськості, влади, духовенства і визначать місце перезахоронення, — каже Роман Пахолюк. — Останки вбитих фашистами поховають по-християнськи і їхні душі нарешті зможуть знайти спокій. Скоріш за все їх буде поховано у братській могилі, адже важко буде ідентифікувати тіла, для цього потрібно проводити експертизу ДНК, а оскільки більшість із них були молодими, не мали дітей, нема їхніх прямих родичів. Можливих місць для поховання є чимало. Скажімо, на цвинтарі в Чорткові, де вже спочивають майже 800 розстріляних в тій же тюрмі, можна знайти гідне місце і в Ягільниці. Наше подальше завдання — провести дослідження стосовно осіб, розстріляних на ягільницькому полі, зокрема, наших краян. Нещодавно я зустрівся із завідувачем банку з Чорткова, який вдячно потиснув руку і розповів, що серед застрелених в Ягільниці — його дядько. Телефонував до мене онук застреленого там адвоката Олекси Коссака з Івано-Франківська, цікавився можливістю ідентифікації останків. Віднайдення поховань патріотів — дотик до минулого, до нашої славної історії. Не маємо права забути ні одного патріота України!
На Тернопільщині перепоховали жертв «Ягільницької трагедії» «Нарешті спокій віднайдуть невинно убієнні…» Сьогодні, 19 листопада, у Чорткові перепоховали 60 останків жертв «Ягільницької трагедії», серед яких були жителі Тернопільської, Львівської та Івано-Франківської областей. Це саме ті в’язні Чорківської тюрми, яких 27 листопада 1942 року розстріляли німецькі окупанти. Їхню могилу вдалося знайти лише через 75 років після жахливої трагедії у полі між селами Ягільниця та Нагірянка, що на Чортківщині. І сталося це завдяки наполегливості ініціатора пошукових робіт, директора Чортківського педагогічного коледжу Романа Пахолка. Чин поховання тривав два дні, 18-19 листопада. Попрощатися зі своїми рідними, близькими та далекими, приїхали їхні родичі, племінники та внуки. На жаль, через те, що їхні рідні загинули молодими, вони особисто їх не знали. Але чули про них багато доброго, світлого і теплого. Цими ж враженнями та своїми думками вони поділилися з присутніми на велелюдному перепохованні. Ніхто не залишився байдужим, адже, здається, все місто прийшло вшанувати пам'ять полеглих Героїв спершу в Соборі Петра і Павла, а потім на кладовищі, де їхні останки поховали за християнським звичаєм.
собственно вопрос: установленные имена и фамилии были привязаны на основании архивных данных, которые не сходятся с фактическим количеством погибших?
Точной информации о расстрелянных нет тем более что прошло много времени...Могли и расстрелять кого то за одно с выше указанным списком,чтобы не возить отдельно.Такое тоже к сожалению практиковалось.
