В жовтні цього року виповнюються чергові річниці убивств двох провідних діячів українського націоналістичного руху. У п’ятницю — 50–ті роковини загибелі Степана Бандери, вчора минуло 52 роки по смерті Лева Ребета, одного з чільних ідеологів ОУН, який через незгоду з провідником утворив власну організацію. Обидва атентати виконав один і той самий чоловік — Богдан Сташинський, теж галичанин, як і його жертви. За Ребета КДБ нагородило агента Сташинського фотоапаратом «Контакс», за Бандеру — орденом Червоного прапора. Обидва замахи відбулися в Мюнхені за однаковим сценарієм, із застосуванням однакової зброї, розробленої у спецлабораторії КДБ. Від одного фатального під’їзду до іншого — хвилин 25 ходьби. Напередодні сумних роковин кореспонденти «УМ» побували в столиці Баварії, пройшлися маршрутами загиблих провідників та їхнього ката. А також — більше дізналися про Лева Ребета й політичний рух, який він представляв в останні роки свого життя: ОУН (з), або ж «двійкарство». Атентат біля «Штахуса» Фоторепортаж до матеріалу дивіться тут. На мюнхенській Карлсплац галасливо й людно. Від площі Карла з її знаменитою пивницею «Штахус» (святого Євстахія) починається пішохідна зона, уздовж якої аж до мальовничої Марієнплац розташувалося безліч магазинчиків і торгових центрів, пивних ресторанів та сувенірних кіосків. Веселі компанії, поспішаючи до центру розваг, проминають непримітний під’їзд будинку №8 у ніші поміж двох крамниць. На дверях — кодовий замок, але при бажанні увійти нескладно: кореспонденти «УМ» легко проникли всередину слідом за місцевими мешканцями. 12 жовтня 1957–го так само легко сюди увійшов агент КДБ Богдан Сташинський, піднявся на поверх угору і зупинився на майданчику, знервовано стискаючи в руці газету. За 52 роки на Карлсплац, 8 майже нічого не змінилося — хіба що тоді тут деренчали трамваї, на одному з яких до редакції газети «Український самостійник» приїхав Лев Ребет — її редактор, професор Українського вільного університету, провідний теоретик українського націоналізму, керівник відколеної від бандерівського крила ОУН організації «двійкарів». Швидко підіймаючись сходами, він навряд чи звернув увагу на невідомого йому чоловіка, який спускався назустріч. І навряд чи встиг зрозуміти, чому сходи раптом стрімко попливли під ногами. За мить незнайомець вийшов на вулицю і попрямував до розташованого неподалік готелю. Лев Ребет залишився лежати на сходах. Медики, приїхавши на виклик, констатували природну смерть: ніщо не давало підстав засумніватися в тому, що міцний 45–річний чоловік помер від серцевої недостатності. На мікроскопічні скалки скла, які поблискували на його обличчі, уваги ніхто не звернув. Коли через два роки і три дні історія з точністю повторилася в будинку за адресою Кройтмайєрштрассе, 7 і лікарі констатували смерть Степана Попеля (під таким іменем жив законспірований провідник ОУН Степан Бандера), на обличчі загиблого не повинно було залишитися жодного скла. На той час у лабораторіях КДБ унікальну зброю, вручену для здійснення замаху агентові Сташинському, вдосконалили: між ампулою з ціаністим калієм і дулом тепер двоствольного духового пістолета, який із силою випорскував смертоносну речовину, встановили металеву сіточку, що стримувала скалки від вильоту назовні. Та через те, що вбивця вистрелив надто близько до обличчя жертви, на обличчі Бандери залишилися сліди, і цього разу медики змогли «розгледіти» ціаністий калій. Проте як саме і з чиєю допомогою він потрапив в організм загиблого, поліція так і не з’ясувала. А ще через два роки в Німеччині вибухнула інформаційна бомба: втікши з Радянського Союзу через НДР у Західний Берлін, Богдан Сташинський прийшов до поліції і заявив, що вбив двох видатних діячів українського націоналістичного руху. Лев Ребет став першим, на кому випробував своє призначення цей гвинтик безжальної радянської машини. Повна версія статті http://avancar.ucoz.ua/blog/lev_jakogo_vbili_pered_banderoju/2009-11-03-706
