Про колабораціонізм українських націоналістів (часто маючи на увазі всіх українців) з нацистами багато говорили й говорять радянські, польські і навіть декотрі сьогоднішні українські історики. Останнім часом ця тема набула якогось нездорового наполегливо-стверджувального характеру. Вона постійно фігурує у виступах та промовах російських і проросійськи налаштованих українських політиків, польських журналістів і громадських діячів, розглядалася і підтримана у Європарламенті. Тим самим у суспільній свідомості європейців (і не тільки) формується думка, що найбільшими колаборантами, а, відповідно, і найбільшими ворогами людства у роки Другої світової війни були українці. У запропонованій роботі, підготовленій на базі матеріалів, поширених у доступних джерелах інформації, постараємось відхилити ширму з написом “український колабораціонізм“ і показати приховані за нею деякі відомі, але старанно замовчувані факти співпраці з нацистами інших народів як на державному, так і на особистісному рівнях. Це дозволить оцінити міру та обсяг колабора*ціонізму як явища в цілому й визначити місце українців на тлі решти європейських народів. Отже, що таке колабораціонізм у сьогоднішньому трактуванні? В українській історичній і науковій літературі визначення колабораціонізму таке: – “Колабораціоністи – особи, які співробітничали з окупаційними властями у країнах, тимчасово захоплених нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. У кримінальному порядку колабораціоністи несли відповідальність як за зраду батьківщини та деякі інші державні і військові злочини”. (Юридична енциклопедія, Київ, видавництво “Юридична енциклопедія” імені М. Бажана, 2001 р., т.З, ст.145); Очевидно, що ані українські націоналісти, ані українці взагалі не могли бути колаборантами, бо перед початком Другої світової війни держави Україна не існувало. Були держави Польща і Радянський Союз, які свого часу окупували і зліквідували відповідно ЗУНР і УНР. Більшість українців не вважали своєю батьківщиною Польщу чи СРСР, тому не можуть нести відповідальність “за зраду батьківщини”. Важко уявити, як могла відбуватися “спільна діяльність” між нацистською Німеччиною і громадянином чи особою – масштаби не ті, – а от між державами, наприклад, Німеччина-СРСР, “спільна діяльність” могла бути і насправді мала місце. Найпершим прикладом “спільної діяльності” держав з нацистською Німеччиною, тобто, колабораціонізму, стала Мюнхенська угода, підписана 29-30 вересня 1938 р. в Мюнхені главами урядів Великобританії (Н. Чемберлен), Франції (Э. Даладьє), нацистської Німеччини (А. Гітлер) і фашистської Італії (Б. Муссоліні). Польща- вже 2 жовтня ввела свої війська в Тешинську Сілезію й загарбала шматок чехословацької території з на*селенням 230 тис. чоловік. Черчіль в своїх мемуарах писав із цього приводу, що Польща “…з жадібністю гієни взяла участь в пограбуванні і знищенні чехословацької держави” Угорщина- через місяць після укладення Мюнхенської угоди захопила частину південної Словаччини, а в березні 1939 р. за наказом Хорті угорські війська в кривавий спосіб окупували Карпатську Україну – внаслідок цього з ласки нацистів угорська держава одержала територію з населенням близько 1 млн чоловік. 20 листопада 1940 р. Угорщина приєдналася до Троїстого пакту, брала участь у вторгненні Німеччини й Італії в Югославію в 1941 р. Угорський уряд направив війська для підтримки Вермахту у війні проти Радянського Союзу, де угорське військо зазнало великих втрат під час Сталінградської битви. Словаччина- в березні 1939 р. проголосила самостійність, а Йозеф Тісо сформував уряд і став Президентом Першої Словацької республіки. У своїй зовнішній політиці Перша Словацька республіка повністю орієнтувалася на інтереси гітлерівської Німеччини. Зокрема, Словаччина стала одним з перших учасників Другої Світової війни, виступивши на стороні Третього Рейху при нападі на Польщу у вересні 1939 р. Формально Словаччина приєд*налася до Троїстого пакту 24 листопада 1940 р. Згодом словацькі війська брали участь у війні проти Радянського Союзу. Франція- Діючий уряд Франції подав у відставку. Через два дні після падіння Парижа новим главою уряду став 85-літній маршал Анрі Петен. Він звернувся до німецького командування з проханням про перемир’я, яке було підписано 22 червня 1940 р. За його умовами Франція втрачала понад дві третини своєї території, віддала Ельзас і Лотарінгію. Промислові, сировинні, продовольчі ресурси Франції опинилися під контролем Німеччини. Отже, започатковуємо список держав-колаборантів: ІТАЛІЯ, ВЕЛИКОБРИТАНІЯ, ФРАНЦІЯ, ПОЛЬЩА, УГОРЩИНА, СЛОВАЧЧИНА. КОЛАБОРАНТИ-САТЕЛІТИ Болгарське царство- у якому з 1934 р. цар Борис III встановив особисту диктатуру, в 1940-і роки стало союзником Німеччини у Другій світовій війні. Цар Борис III 1 березня 1941 р. підписав Троїстий пакт. Тоді ж Болгарії було повернено вихід до Егейського моря. Королівство Румунія – на початку вересня 1940 р. ультраправа політична організація «Залізна Гвардія» у спробі взяти владу до своїх рук перейшла до активних дій проти короля Кароля II. 5 вересня Кароль II під тиском легіонерів полишив країну, залишивши престол вакантним. 15 вересня був сформований новий уряд, у якому майже всі місця належали членам «Залізної Гвардії», а Хорія Сима став прем’єром країни. 23 листопада 1940 р. Румунія приєдналася до Берлінського пакту. 23 січня проти легіонерів були кинуті внутрішні війська Румунії, а незабаром всі їх виступи були придушені. Повстання мало важливі наслідки, оскільки «Залізна Гвардія» була розпущена, а єдиним лідером Румунії став Йон Антонеску. Він проголосив себе кондукетором (фюрером) країни та скликав вірний собі уряд. 1941 р. Антонеску втягнув Румунію у війну проти СРСР на боці Німеччини. Королівство Югославії- окуповане нацистською Німеччиною 6 квітня 1941 р., було поділене країнами Осі на декілька частин: Німеччина, Італія, Угорщина, і Болгарія анексували деякі прикордонні області, а на решті територій були створені незалежні або маріонеткові держави. Хорватія- була визнана Віссю як незалежна держава. Офіційно Nezavisna Drjava Hrvatska; (NDH) була королівством, а Томіслав II був коронований як король Хорватії, але де-факто країною керував генерал Анте Павеліч – лідер хорватської фашистської крайньо-правої партії (усташі), яка мала багато спільних рис із італійською фашистською партією і мала бази в Італії та Угорщині. Королівство Чорногорія – під протекторатом Італії й за згодою Німеччини було утворене 12 червня 1941 р. Стала державою і Південна Югославія. Сербія- генерал Мілан Недіч зробив спробу досягти визнання німцями Сербії як держави – наступника Югославії, а Петра II – як сербського монарха. 28 серпня він присягнув на вірність німцям і очолив “Уряд національного порятунку“. 1 вересня оголосив по радіо про те, що буде співробітничати з німцями для того, щоб “зберегти ядро сербського народу“. Іспанія- теж мала дружні стосунки і співпрацювала з нацистами. У Громадянській війні, в якій перемогу здобули прихильники Франціска Франко, активну участь на боці переможців брали Німеччина й Італія. Продовжимо список держав-колаборантів, так чи інакше задіяних співпраці з нацистами: БОЛГАРСЬКЕ ЦАРСТВО, КОРОЛІВСТВО РУМУНІЯ, ХОРВАТІЯ, КОРОЛІВСТВО ЧОРНОГОРІЯ, СЕРБІЯ, ПІВДЕННА ЮГОСЛАВІЯ, ІСПАНІЯ. СРСР- Відразу після підписання Великобританією, Італією та Францією ганебної Мюнхенської угоди комуністична сталінська влада підписала “ГЕНЕРАЛЬНОЕ СОГЛАШЕНИЕ о сотрудничестве…” між НКВД і ГЕСТАПО. Угоду 11 листопада 1938 р. підписали МЮЛЛЕР і БЕРІЯ. До речі, чомусь деякі євреї воліють не бачити цих могутніх “друзів єврейства і юдаїзму”, а призначають своїми ворогами українців, які на той час не мали навіть власної держави. 23 серпня 1939 р. був підписаний договір про ненапад між СРСР і Німеччиною (сумнозвісний пакт Молотова-Ріббентропа) Якщо Мюнхенська угода була прелюдією до Другої світової війни, то пакт Молотова-Ріббентропа став детонатором, що спричинив її вибух. Таким чином, список колаборантів з повним правом доповнює комуністична імперія – РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ. Трохи дивно, що і дотепер трактування колабораціонізму обертається тільки навколо співпраці з нацистами. Адже, якщо Європарламент визнав, що німецький нацизм і російський більшовизм – однаково злочинні тоталітарні режими, то співпрацю з Радянським Союзом теж треба визнавати за колабораціонізм. На підставі проведеного аналізу можемо зробити висновок, що лише українська нація – єдина із чисельно великих європейських народів – не колаборувала ні з нацистами, ні з більшовиками. http://maidan.org.ua/2011/09/kolaboranty/
