книги на тему Российско-Украинской войны

“В огненном кольце”: хронику обороны Луганского аэропорта презентовали в Днепре



По словам координаторов проекта, созданная на общественных началах книга является результатом первой в Украине попытки собрать и проанализировать свидетельства непосредственных участников одной из самых героических и трагических операций начала российско-украинской войны, которая до сих пор незаслуженно остается без внимания украинского общества. В документальной хронике описываются не только события, связанные с обороной международного аэропорта «Луганск» и близлежащих населенных пунктов, но и события, предшествовавшие оккупации Луганска.

«Наша команда в течение 2016-2018 годов записала воспоминания около 140 участников и очевидцев тех событий — военных, волонтеров, местных жителей, работников милиции и аэропорта, медиков. Мы собрали сотни уникальных фотографий, а также на основе показаний военных подготовили картосхемы, иллюстрирующие основные операции. Книга содержит комментарии военных исследователей, офицеров и экспертов, а также перечень погибших бойцов из разных подразделений. На презентации будут присутствовать авторы-составители и участники описываемых событий. Приглашаем всех, кому небезразлична тема героической обороны ЛАП», — отмечает координатор проекта, руководитель благотворительного фонда «Народная поддержка воинов АТО» Сергей Глотов

 

Карта по описываемых в книге местам

https://www.google.com/maps/d/u/0/viewer?hl=uk&mid=1ED-QE8gWZGj7VsfbS9ri63Avc24&ll=47.78147187606431,38.06089992362058&z=10

 

Прочитал с удовольствием! Понравилось. Такое ощущение как будто описаны подразделения в которых служил, люди с которыми служил и дружил в АТО. Только под другими позывными и в целях конспирации изменены названия населенных пунктов. Подсознательно даже подгонял описываемую местность под свои ВОПы, РОПы. Реалистичная книга.

 

В издании собрали портреты-очерки более 20 запорожцев – офицеров-защитников, которые в рядах Вооруженных сил Украины, Национальной гвардии Украины служили или служат в АТО.

Отметим, автор издания – жительница Запорожья Валентина Михайлова работала над книгой почти три года. Писательница уверена, что современные украинские офицеры станут примером для последующих поколений, олицетворением героизма и борьбы за независимость Украины.

 

«Жизнь после 16:30»

Александр Леонтьевич Терещенко — известный николаевский журналист и видеооператор. 31 июля 2014 добровольцем ушел на войну. Попав в зону АТО, был назначен в 79-ю Николаевскую отдельную аэромобильную бригаду. Во время обороны Донецкого аэропорта от разрыва гранаты он получил тяжелые ранения и одновременно спас четырех сослуживцев. За особые мужество и героизм Терещенко награжден орденом «За мужество» III степени, почетным знаком негосударственного ордена «Народный Герой Украины». В 2014 году в рамках общегородской программы «Человек года. Горожанин года» был удостоен звания «Горожанин года» в номинации «СМИ». Сейчас возглавляет Николаевскую областную организацию «Ассоциация участников и инвалидов АТО», работает заместителем начальника Академии патрульной полиции по социально-гуманитарным вопросам в г. Киеве.

Документальная повесть Александра Терещенко посвящена периоду возвращения его к полноценной жизни после лечения и реабилитации.

 

Ця книга з'явилася на світ завдяки приголомшливому успіху першої частини і настійним проханням читачів. Книга написана від першої особи, її автор - безпосередній участіков описаних подій, уродженець Донецької області, колишній сержант 41-го окремого мотопіхотного батальйону Збройних Сил України, боєць з позивним «Мартін Брест». Як і в першій частині, читач стане свідком того, як служать, воюють, живуть військові «зони АТО/ООС». Автор розповідає чесно, зло, іронічно, смішно і відверто: про атаки і оборону, про техніку і військовий побут, і завжди - про людей, хороших і різних, які воюють за свою країну. Точна, ясна і образна мова Мартіна Бреста прекрасно передає атмосферу на фронтових позиціях, не залишаючи нікого байдужим.

 

Щоденник «Андерсена»



Олександр Летючий, він же дядя Саша, він же – солдат тієї війни, що «чомусь назвали «АТО»», – надиктовує свої історії, щоденникові записи, восьмирічному Матвійкові. Про пережите. Про життя на передовій, буденно-страшне, коли звикаєш «до вигляду крові, до смерті, навіть до думки про власну смерть». Бо «смерть стала нормою життя і без цього можна збожеволіти». Але тут же – є і місце солдатському братерству, гумору, взаємовиручці. Так і про таке може розповісти тільки очевидець - в найдрібніших деталях і нюансах, невідомих «цивільним». Коли пишуть щоденник? Коли є що сказати, коли не можеш не говорити. І навіть коли говорити вже не можеш. Тому що тебе вже немає. Ти став янголом-охоронцем. Але душа, як і раніше, болить, - щоденник пишеться. І дитина дала тобі ім'я – «Андерсен». Хоч все розказане – зовсім не казка…

 

Звіт за серпень’14



Ця книжка розповідає про події серпня 2014 року в зоні АТО. Коли батальйон «Айдар» на вістрі атаки дійшов до російського кордону, Луганськ був майже в оточенні українських військ і здавалось, що ось-ось — і війна в секторі А буде закінчена нашою перемогою. Автор пише не тільки про героїзм і звитягу своїх побратимів, але й про те, як ганебно поводили себе деякі кадрові військові й якою ціною виправлялись помилки штабних офіцерів. Російські війська зупинила люди, які не мали жодного відношення до військової справи. Зупинили надзвичайно великою ціною. Так нехай ця книжка стане пам’яттю тим, хто віддав життя за Україну, її незалежність, хто вистояв проти російської навали!

 

Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії. В 2 томах



Роман Зіненко (нар. 1974 р.), колишній морський піхотинець, доброволець батальйону «Дніпро-1», був серед тих, хто в серпні 2014-го опинився в пеклі Іловайська. Він не тільки вижив, але й написав одну з перших книжок про війну на Сході України — «Іловайський щоденник», що вийшла у видавництві «Фоліо» українською та російською мовами. Ця чесна і відверта розповідь очевидця, який нічого не вигадує, а намагається бути максимально точним у своїх спогадах, отримала широкий відгук у читачів, насамперед у тих, хто виходив з-під Іловайська кривавим «зеленим коридором».

Нова книга Романа Зіненка є результатом ретельного дослідження, яке грунтується на спогадах близько сотні бійців і офіцерів, від добровольця до вищого керівництва сектора «Б», учасників Іловайської трагедії. Окрім того, автору довелося переглянути, перевірити й хронологічно розібрати сотні публікацій, відео- і фотоматеріалів, що стосуються боїв під Іловайськом. Результати окремих журналістських досліджень, а також звіт тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України також вміщені на сторінках цієї книжки. Переважна більшість зібраних фактів до сьогодні не була відома українському суспільству. І хоча автор подає найбільш повну і реальну картину бойових дій під Іловайськом, залишається ще дуже багато питань, на які свого часу обов’язково будуть отримані відповіді.

Перша частина книжки висвітлює хронологію подій, що відбувалися 7–24 серпня 2014 року.
Друга частина книжки висвітлює хронологію подій, що відбувалися 25–31 серпня 2014 року.

 

В.Ананьєв зі своїми "Слідами на дорозі" відпочиває. Книга обов"язкова для прочитання, для тих хоче зрозуміти перебіг бойових дій під Іловайськом. Фото ч\б, але під цю книгу підійде ілюстрацією відео

На презентації в Києві 17.03 на запитання чи не був Іловайськ пасткою для "добробатів" МВС чіткої відповіді не отримав. І для фанів "Нац.корпуса" і "Нац.дружин" Білецький жодного разу не прийшов, попри багато запрошень, до ТСК ВРУ по Іловайську.

 

Євгеній Жуков - український військовий, десантник, поліцейський, начальник Департаменту патрульної поліції України. Закінчив Одеський інститут сухопутних військ. З 2007 року служив у 79-ій окремій аеромобільній бригаді (м. Миколаїв) на посадах від командира взводу до заступника командира батальйону. В осени 2014 року, зведений підрозділ, під особистим керівництвом Євгенія Жукова, утримував аеропорт «Донецьк». Завдяки високому рівню професійної підготовки офіцера та вмілому керівництву підлеглим особовим складом, попри численні атаки терористів та обстріли території аеропорту ворожою артилерією та танками, групі вдалося утримати позиції та завдати відчутних втрат живій силі противника. У вересні 2015 року, призначений заступником начальника департаменту патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України. Отримав особистий жетон під номером 00079 — на знак шани 79 окремої аеромобільної бригади.

 

ДАП 2014-2017

 

Книги:

1."Патріотв'язні"
"Друга книга «Патріотв’язні», це документально-біографічний огляд про бойового офіцера українських спецслужб майора «Домаха», який виконуючи спецзавдання на російсько-українській війні (так званій – «АТО»), потрапляє за грати…
Замість слів подяки за своє патріотичне ставлення та гідне виконання службових обов’язків, він отримує ряд звинувачень у скоєнні кримінальних злочинів з терміном позбавлення волі понад 15 років…
У слідчому ізоляторі майор «Домаха» знайомиться з такими як і сам – справжніми синами України, з яких військова прокуратура України забажала зробити злочинців…
Але їх не зламають ані зрада, ані тюрма, ані прокурори, бо вони не раз дивились смерті в вічі, захищаючи Україну та рідну землю! Вони – ПАТРІОТИ! Точніше – «Патріотв’язні»…
З одним із його героїв мене звела доля. Це бойовий побратим «Кум», але це гірке відчуття – бачити, як Героя — розвідника катують у наших в’язницях… І таких незаконно засуджених бойових Героїв по нишим тюрмам біля 12 тисяч!.. Сумно…".

2."Маріуполь 2014"
"У книзі «Маріуполь 2014» чітко відстежується низка подій, які відбувалися у період проросійського терористичного путча 2014 року, а також вказуються передумови кровавих подій, що привели до кровопролиття, хаосу та втрати деяких українських територій Донецької області де зараз утворився російський терористичний анклав…".

***Обидві книжки є надзвичайно цікавими.

 

Теж цікава книга.

 

Енциклопедія "Нагороди АТО" (1 том)


Ця енциклопедія є першою в світі книго,що розповідає нам про відзнаки майданівцям, волонтерам та учасникам АТО (загалом 265 відзнак) з описами,статутами та положеннями.

Із вступу до книжки:

"Вітаю всіх своїх читачів, що виявили професійний чи особистий інтерес до моєї книги «Нагороди АТО». У книзі є представлена більша частина відзнак, що були виготовлені у 2014-2016-х роках, у час славетних і буремних подій в історії нашого народу. Ознайомившись з матеріалом, що був викладений в цій книзі, Ви зможете розширити свої знання про роль теперішніх подій у історії України, їх вплив на одну з першочергових історичних дисциплін - фалеристику та власне важкий шлях «бойової» української фалеристики, яка відображає в собі всі найкращі риси наших вояків та їхніх неспинних і незламних помічників (українських волонтерів).

Ця книга є своєрідним літературним пам’ятником українським воякам та звичайним громадянам, що виявляючи надлюдську мужність, стійкість та хоробрість змогли вже більше, як два роки утримувати повноцінну збройну агресію однієї з найпотужніших армій у світі. І це все враховуючи ті складні умовини, з якими зустрілися наші вояки у перший час війни. В час, коли ми фактично не мали ані добре розвинутих збройних сил ані підтримки з боку діючої влади, але ми мали найголовніше: сотні тисяч вірних і відданих своїй країні синів і доньок, що відразу пішли на фронт захищати майбутнє власної країни, її незалежність та єдність.

Хочеться висловити подяку усім хто придбав книгу і зробив тим самим крок до перемоги. Бо кожен крок з висвітлення історії та підняття патріотизму є кулею у свідомість ворога.

Книга присвячується усім героя від Революції Гідності і захисту АР Крим до теперішніх подій на Сході України. Слава Україні!"

 

Енциклопедія "Нагороди АТО" (2 том)


"Фалеристична спадщина української «ВІЙНИ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ» є надзвичайно насичена і заплутана. Почнемо з того, що на момент початку війни Україна не мала бойових нагород, адже в нагородній системі існували деякі ордени і медалі, що могли б вручатися за вияв мужності та бойову відмінність і заслуги в обороні державного суверенітету, проте у війну Україну було втягнуто тоді, коли вона не мала президента, який би очолював державу. Наявний виконуючий обов’язки президента – О. Турчинов не міг здійснювати нагородження державними нагородами України. Ситуація з відомчими відзнаками була не легша – статути більше відповідали умовам мирного часу. В цей же час, влітку 2014-го року українські добровольці і військовослужбовці виявляли надзвичайний героїзм, стримуючи на Східному фронті російських бойовиків та кадрові російські армійські підрозділи, тож необхідність відзначення та заохочення була надзвичайно високою. Тимчасовим виходом з цієї ситуації стали громадські нагороди, які на фронті було прийнято називати «народними» або «волонтерськими», саме вони не мали фактично жодного статусу, але і в подальшому цінувалися самими бійцями набагато більше, ніж державні та відомчі, оскільки були дійсно «народними». З 2015-го року процес створення таких нагород став настільки масовим, що став повністю неспинним і почав поступово переходити у більш комерційне русло, проте цими нагородами все що активно нагороджували. Почали з’являтися відзнаки для волонтерів, ветеранів, регіональні відзнаки, релігійні відзнаки, відзнаки військових формувань - полковики. На державному рівні фактично жодної нагороди так і не було створено за п’ять років війни. Якщо сприймати початок української «ВІЙНИ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ» так, як його викладено в цій книзі, а саме з початком розстрілів Героїв «НЕБЕСНОЇ СОТНІ», то до державних нагород відноситься єдина – орден «ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ». Нижче від ордену стояли відзнаки президента України «ЗА УЧАСТЬ В АТО» та «ЗА ГУМАНІТАРНУ УЧАСТЬ В АТО», що разом з ним були вже описані в першому томі енциклопедії. Проте, нагородження почесними відзнаками президента було досить обмеженим, отримували її далеко не всі, і при чому найчастіше фактором отримання були не певні переваги в заслугах порівняно з іншими, а належність до офіційних силових структур, оскільки мізерна частка добровольців взагалі не отримала не те, що цю, а й хоч якусь державну нагороду. До речі слід згадати, що після масових ув’язнень українських добровольців та військовослужбовців за сфабрикованими справами, почалися масові випадки показової відмови від почесних відзнак президента, їх повернення та навіть нищення. Піком у цьому плані були 2017-й та 2018-ті роки, тоді було знищено та 4 повернено декілька сотень відзнак, причому було багато випадків колективного повернення відзнак. Нажаль значний відсоток нагород, як громадських так і відомчих, і що найбільш болюче - державних, отримують «військові туристи» та так звані «УБД» - «нацгвардійці», співробітники правоохоронних служб та деякі військовослужбовці, що після зупинення фронтовиками російського наступу у 2014-му та 2015-х роках зайняли на нетривалий час позиції на 2 – 3-й лінії фронту або служили на віддалених блок-постах та в гарнізонах віддалених прифронтових міст, силою викидаючи добровольців з передової. Шкода, але таке явище дійсно існує і сьогодні. Проте, вони хоч і стають масовими, але в жодному разі не можуть принизити або ж ліквідувати заслуги тих військовослужбовців, спецпризначенців, правоохоронців та добровольців, що впродовж 2014-го, 2015-го, 2016-го, 2017-го, 2018-го та вже 2019- го років відмінно виконували та й виконують свій обов’язок дійсно, а не на папері, захищаючи Батьківщину на передовій, і таких більшість.
Аби шановний читач зміг усвідомити, що саме являє собою ця війна, через що в дійсності пройшли фронтовики, а сьогодні вже ветерани української «ВІЙНИ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ», і аби він у своїй свідомості не применшував значимість їх подвигу через приклеєну назву «АТО», не сприймаючи війну війною, наводжу одну цитату:
«Одному із прикордонників внаслідок мінометного обстрілу відірвало обидві ноги. Перетягнувши йому куті, хлопці на руках занесли окривавленного бійця в машину, щоб швидко направити до лікарні міста Новоазовськ. І майже перед тим, як закрити двері, він висунув руки вперед і каже: -Хлопці, ви ж ноги мої забули. Закиньте їх теж. Мені їх пришиють і все буде добре…»
(«ДОМАХА»)
Окремою проблемою в нагородній системі є питання відзначення учасників Революції Гідності, оскільки ось вже п’ять років з початку революції, а держава й досі не здійснила нагороджень учасників тих подій, про них фактично забули з початком української «ВІЙНИ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ», тож нагороди «майданівцям» зазвичай представляє найнижча форма відзнак – нагрудні знаки чи значки".