Повоєнна кар’єра штурмгеверу Штурмгевер-44 був створений, як зброя воєнного часу. Відповідно, важили його виробничі характеристики. Штампування дозволило виробляти цю зброю швидко, дешево, без великих витрат металу. Виробництво починали з ціни зброї в 139 марок, бо машини коштували 2 млн. марок. З бігом продукції виробництво стало ще дешевшим: видатки металу зменшились з 12,5 кг, до 10,9 кг, машиногодин праці – з 19 до 9, ціна – з 66 рейхсмарок, до 49,5 рейхсмарок. Для порівняння виробництво ППШ потребувало від 10 до 7,3 машино-годин, ціна в умовах масового виробництва 1943 р. була 142 руб – 36 марок. Радянська зброя завжди була дорожчою за німецьку. Саме через просту дешеву сталь штурмгевер був важким – важив без набоїв 4,6 кг. Важким був і магазин – з набоями – 920 гр. Ресівер штурмгеверу був штампований з листа товщиною 1,5 мм - як ствольна коробка РПК чи китайського Тип. 56. Коли штурмгевер поліпшили в ГДР він став легшим. Ще одне цікаве рішення це газова трубка, вона як і поршень, досконаліші ніж в АК. Що до тактичних характеристик зброї то її розробляли для ведення вогню від 200 до 300 – 400 метрів. Тому набою 7,92зх 33 не були потрібні зайві зовнішньо-балістичні характеристики. Це ж було перейнято і в набої 7,62х39. Вирішити все мала війна. На початку 1944 р. 7 тис. штурмгеверів перевіряли на Східному фронті. З них до групи армій Північна Україна видали лише 612 од. а до групи армій Південна Україна – 240 од. За результатами випробувань мали відповісти на питання: 1. Чи спроможний штурмгевер замінити МП-40 та кар. 98 року? Всі крім 5-дивізії легкої піхоти відповіли – так. Для 5-ї дивізії штурмгевер мав 80 % ефективності МП-40. 2. Яка дальність ефективного вогню поодинокими пострілами та чергами? Всі відповіли – 400 – 600 м. Лише з 5-ї дивізії – 200 м. Так воно виявилося і з АК у В'єтнамі... 3. Чи спроможний Штурмгевер зменшити кількість кулеметів мг-42 на сошках. Всі сказали так, лише з 5-ї дивізії – коло половини відповідей були - ні. Ці хлопці мені імпонують своїм реалізмом. Навесні 1944 р. 5-та дивізія боронилася в районі Ковелю. Поясню, що німці хотіли розвантажити відділення піхоти від кулемету, бо всі вояки перетворювалися на носіїв скриньок зі стрічками. Також, знищення вогневої точки кулемету відразу зменшувало бойову ефективність відділення на 75 %. Гвинтівки проти ППШ.. Цю тактику року з 1943 го почали застосовувати Червной Армії. Німці хотіли мати 2-3 кулемети на шаблі взводу, як засіб вогневої підтримки. 4. Скільки набоїв потрібно на одиницю зброї, найменший показник – 540, найчастіший – 720, найбілші – 1000 – 1500 набоїв. 5. Яким має бути боєкомплект? Відповіді в межах 180 – 360 набоїв. Тести щодо надійності зброї від різних виробників проводили в липні/серпні 1944 р.в Греції. З штурмгеверів робили по 60 пострілів: 5 поодиноких, 3 коротиких черги, решта автоматичним вогнем. Навіть при сильному запиленні в зброї Хенеля була 1 затримка екстракції гільзи. Коли такі тести повторили при сильному запиленні нечищеної зброї. Зразки від Хенеля при сильному запиленні мали поодинокі затримки з досиланням набою та екстракцією гільзи. Доконала штурмгевер лише грязюка в затвор, так само вона доконає й АКМ. Поясню, що в штурмгевер клин, котрий замикає затвор, поміщений відкрито, його видно крізь вікно для екстракції гільз. Тому вікно для екстракції гільз мало захисну покривку – штаубшутцдекель. Вона відкривалась рухом затвора. Проблеми з досиланням та екстракцією були викликані також використанням сталевих гільз з лаковим покриттям та малою конічністтю камори гільзи. В СРСР гільзу зробили більш конічною. Через поганий лак гільза могла прикипіти в гарячому патроннику. Викидач в Штурмгевері змінили за для надійнішої екстракції. В АК поворотний затвор мав ту перевагу, що поворотом затвору гільзу страгівало – зрушувало з місця перед витяганням. Сталеву гільзу також могло розірвати поперек при великому зазорі в затворі, тому затвор в АК припилювали по бойовим упорам вручну, в кожному затворі. За досвідом війни єдиним слабким місцем штурмгеверу була нестача набоїв до нього. Це переслідуватиме штурмгевер всю його подальшу кар’єру. Тому німці інтенсивно вимагали від стрільців щоб зі штурмгеверу стріляли поодинокими прицільними пострілами та короткими чергами, бо тяглий вогонь це лише марнування набоїв. Штурмгевер, як і АК комплектували 4ма магазинами. З травня 1944 р. в ваффен –СС вимагали розпоряджатися запасом набоїв так: 1 магазин –в розпорядженні стрільця. 2й та 3й – за командою командира відділення чи взводу, 4й дозволяли вистрілювати – лише коли принесуть нові набої… Нагадаю, що станом на 1943 рік 77% всіх набоїв вистрілювали кулемети. З появою штурмгеверів виникла масова потреба в набоях… На кінець війни на складах лишалося нерозподілених до 200 тис. штурмгеверів…
ч. 2 По війні штурмгевер вже не виробляли. Ймовірно, їх складали з тих складових, що захопили в Німеччині, їх мало вистачити на 80 000 од. зброї. Відомо що в Зулі до серпня 1945 р для Червоної Армії зібрали 50 одиниць зброї . Ця партія призначалась для досліджень. Вивезли також 10 785 аркушів техдокументації. А в жовтні 1945 р. і Гуго Шмайсера разом з 15ма іншими німецькими фахівцями. Німці працювали на мотозаводі в Іжевську – бо хто б їм дав допуск на завод з виробництва зброї…Коли в вересні 1951р. німців відпускали додому головним для кадровиків було відписатися, що ті з секретними роботами не ознайомлені, але можуть за них знати… Німці в Іжевську саботували холодну штамповку корпусів АК. Платили їм по 5000 рублів на місяць. Уявляю, як Шмайсер хихикав за кульманом, коли псував ватман заради дизайну. Група Барніцке лишила по собі лише купу мальованого ватмана… Шмайсера, за це повернули з СРСР останнім– в червні 1952 року – помирати вдома від раку… А хіхікать було за що, доки в СРСР довели до розуму АКМ, в США вже розробили М 16… Свій штурмгевер німці зробили вже вдома…За це – нижче. Станом на 1948 рік СРСР накопичив на складах 102 тис. штурмгеверів – це майже чверть всіх вироблених в Німеччині за війну. Коло 20 тис. штурмгеверів було на озброєнні чеського війська та корпусу безпеки. В війську їх використовували передовсім в десантних частинах. Штурмгевер перебував на озброєнні між 1946 та 1949 рр. з 1950 року його почали знімати з озброєння. Цей процес завершився 1955 року. В Чехословаччині виробляли також набої до штурмгеверу. Угорщина мала коло 4 000 штурмгеверів. Значну кількість штурмгеверів мала Югославія, їх використовували в війську до 1970 р., а до 1980 –в резерві. Штурмгевери як зброю парашутних батальйонів визнали застарілими лише 1983го року. Оповідають ніби Тіто предав другу та брату полковнику Каддафі коло 40 000 одиниць цієї зброї. В Югославії також виготовляли набої до штурмгеверу. Народна поліція Німецької Демократичної Республіки отримала штурмгевери від СРСР 1948 року. Вони були відомі як машіненпістоле фір унд фірціг. За описом 1950 р. ця зброя поєднувала можливості: МП 38 – простоту, зручність, малу массу МГ-42 – високу інтенсивність та точність вогню. К98К – високу точність пострілу та надійність функціонування. Саме в НДР штурмгевер спробували відновти та розвинути як сучасну військову зброю. Новий штурмгевер був представлений зокрема в червні 1959 року в Чехословаччині, де його порівнювали з чеським вз. 58. Німецькі конструктори і в другій половині 1950 рр. легко довели свою вищість над радянськими. Вдома Барніцкі відірвався по повній. Штурмгевер 59 зробили під радянський набій 7,62х39. Цівку подовжили до 50 см, щоб повніше використати потенціал набою –як в СКС. Початкова швидкість V 25 становила 699 м/сек. При нагоді скажу, що мене дратує невігласівство наших державномовців. Все життя українською ствол був цівка. Бо під ним ців’є… Тому й не хочеться говорити за зброю цим жалюгідним набором слів… Термінологія зброї в сучасній держмові нікудишня, просто смішна та ганьбить українську мову. Отвір для відведення газів зробили на відстані в 310 мм від казенного зрізу цівки. В АК він на відстані 215 мм від казенного зрізу цівки. Характеристики двигуна залежать від місця розташування та діаметру отвору для відбору порохових газів. В зброї ранньої генерації, такої як АК чи штурмгевер, ще не передбачалося встановлення цівок різної довжини. Мушку в новому штурмгевері також розмістили на стойці для відведення порохових газів з цівки. Коли судити з теоретичної швидкострільності – 750 пострілів на хвилину, цей показник, в нового штурмгевера, як і в АК був гірший ніж в штурмгевера 44. Той давав 9 пострілів на секунду. Темп коло 500 пострілв на хвилину є оптимальним. В АКМ удар по ударнику затримали на 0,002 секунди, що зробило нову зброю не трахтоматом, що стріляв при накатуванні затвору, а автоматичною гвинтвкою, що стріляла з закритого затвора. Шлях газового поршня в новому німецькому штурмгевера був вдвічі коротший ніж в АК – 43 мм. В новому штурмгевері ручка відведення затвору була розташована на газовому циліндрі. При стрілянні вона не рухалася. Це рішення зробило ресівер ще більш закритим та менш доступним для забруднення, як і в М-16. Поємність магазину зменшили до 20 набоїв, такий магазин вимагали ще в часі війни. Зброя стала нижчою, як західно-німецька Г-3, також, збільшилась надійність досилання набоїв. Треба сказати, що штурмгевер мав проблеми з магазином, його можна було не повністю вставити в зброю - треба було, як в М 4 вганяти що щелчка. Рішення в АК – з затиском, надійніше. Цікаво що в новому штурмгевері поворотну пружину затвора перенесли з прикладу в ресівер. Ймовірно, німці вирішили, що так буде надійніше, бо в дерев’яному прикладі її легше пошкодити. Замикання цівки вертикальним рухомим клином лишили. Але цей вузол вдосконалили. В штурмгевері можливим було попадання сторонніх частинок під клин, клин був відкритий з боку вікна для стріляних гільз. Таке забруднення викликало затримку руху затвору вперед. В штурмгевері зразка 1958 року цей клин прикрили від проникнення бруду. Затворну раму – ми б мали казати – носій замка, переконструювали. Спввідношення масс затвору та рами стало більш оптимальним. Спусковий механізм був як в штурмгевері – курковий. Запобіжник доповнили функцією обмеження довжини черги трьома набоями. Перед тим зі штурмгеверу рекомнедували стріляти чергами в 3-5 набоїв. Ще в травні 1944 р. у Ваффен-СС вимагали обмеження черги 3-ма набоями. Через використання кращой сталі в штампованому ресивері вагу зброї без магазину зменшили до 3 кг 580 гр. а з магазином – до 3,9 кг. Новий штурмгевер ймовірно був розроблений на «Ернст Тельман Верке». По війні там таємно ремонтували та збирали штурмгевери, ймовірно – з тих 80 000 комплектів складових. Але вже в срепні 1958 року в ГДР вручну зібрали перші 10 «калашнікових». Хоча в перші роки виробництва АК в Німеччині брак по ресіваерам становив більше 30 %. Набої до штурмгеверу в ГДР виробляли з 1958 по 1961 р. На початку 1960 рр. штурмгевери з Чехословаччини та Східної Німеччини продавали Сирії.
